2 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 354/483/18
провадження № 61-11234св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Ваврійчук Т. Л., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 жовтня 2022 року, ухвалену колегією у складі суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Девляшевського В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову вказувала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1560 га, розташована на
АДРЕСА_1 .
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю
серії І-ІФ № 001471, виданого 21 січня 1997 року Яремчанською міською Радою народних депутатів, сусіднім землекористувачем із земельною ділянкою позивача
по межі А-Б був ОСОБА_9, який у подальшому передав свою земельну ділянку ОСОБА_3 , яка померла у 2016 році. У 2008 році відповідач разом з ОСОБА_3 здійснили самочинне будівництво - добудову до квартири АДРЕСА_2 . Частина зазначеного самочинного будівництва, на яку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оформили право власності, розташована на земельній ділянці позивача.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 3 лютого
2011 року визнано недійсним пункт 5.28 рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 6 липня 2006 року № 33-2/2006 в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки площею 0,02 га для будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , визнано недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 310231 від 15 серпня 2006 року та скасовано його державну реєстрацію.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня
2011 року у справі № 2-2/2011 визнано добудову до квартири
АДРЕСА_3 самочинним будівництвом та визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вказану добудову, зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 провести перебудову самочинного будівництво, звільнивши земельну ділянку ОСОБА_1 .
Незважаючи на те, що під час примусового виконання вказаного рішення суду проводилися обміри її земельної ділянки та відповідач здійснив перебудову самочинної добудови, її земельна ділянка від самочинної добудови звільнена не була. Спеціалізовані землевпорядні організації не взяли до уваги її пояснення щодо зміщення межі належної їй земельної ділянки зі сторони ділянки
ОСОБА_4 по лінії В-Г, яка раніше проходила під тупим кутом, але у зв'язку із прокладенням каналізаційних труб з її ділянки по межі Б-В вилучили частину ділянки у формі трикутника довжиною 3 м, а зі сторони межі по лінії Г-А їй додали земельну ділянку такої ж площі. Змінену конфігурацію земельної ділянки вона не оформила у зв'язку з відсутністю коштів.
За таких обставин просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести за його рахунок самочинно збудовану добудову до квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції керувався тим, що на земельній ділянці ОСОБА_1 відсутні межові знаки відповідно до державного акта. У позивача також відсутня технічна документація та проект відведення земельної ділянки, на підставі яких виготовлено державний акт. Місцевий суд зазначив, що за відсутності відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до державного акта неможливо встановити, чи відповідає розташування на місцевості межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка в її державному акті на право власності на землю позначена літерами А-Б, розташуванню на місцевості цієї межі на момент її встановлення та закріплення межовими знаками в 1996-1997 роках та, відповідно, визначити, чи продовжує перебувати на час звернення з позовом самочинна добудова, зведена ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_2 , на земельній ділянці позивача.
Враховуючи ненадання позивачем належних та достатніх доказів на підтвердження того, що на момент розгляду справи частина проведеної ОСОБА_2 добудови продовжує перебувати на земельній ділянці позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 3 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня
2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведення позивачем факту порушення її прав здійсненою добудовою до квартири
АДРЕСА_2 , зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 13 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 3 жовтня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 3 липня
2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджені і встановлені судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Відмовляючи у задоволенні позову, суди не врахували обставин, встановлених рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2011 року
у справі № 2-2/2011, щодо розташування спірної добудови на її земельній ділянці.
Заявник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування доказів, оскільки такі докази просив надати експерт для проведення земельно-технічної експертизи.
Суди, на думку заявника, не врахували висновків Верховного Суду,
викладених у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17), про те, що під час перевірки й оцінки експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Також заявник вважає висновок експертів від 25 жовтня 2019 року
№ 15991/18-41/198/18-28 недопустимим доказом з огляду на те, що експерт
Клебан Н. М. на час надходження до експертної установи ухвали суду першої інстанції
від 9 липня 2018 року не мав повноважень, оскільки свідоцтво експерта отримав
25 липня 2018 року. Водночас у другого експерта - Савчак В. В. свідоцтво судового експерта, яке надавало йому право проведення судових експертиз за спеціальностями 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками» та 10.14 «Оцінка земельних ділянок», було чинним
до 20 листопада 2018 року, а експертиза проведена 25 жовтня 2019 року.
Крім того, заявник вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 21 квітня 2021 року у справі № 369/7083/17 (провадження № 61-19834св19), про те, що відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів, тому відсутність технічної документації на виготовлення державного акта на вирішення питання про порушення меж не впливає;
- від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17 (провадження № 61-12868св19), про те, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном; однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову; характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном; передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Також заявник зазначає про неврахування судами висновків щодо необхідності встановлення судами юридичних фактів, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року
у справі № 175/4348/17 (провадження № 61-12868св19), від 21 квітня 2021 року
у справі № 369/7083/17 (провадження № 61-19834св19), від 28 березня 2018 року
у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- необґрунтоване відхилення судами клопотання про витребування доказів та встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - висновку судових експертів, складеного за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2019 року № 15991/18-41/198/18-28 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (далі - Яремчанська міська рада) від 17 грудня
1996 року № 106 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1560 га, розташовану на АДРЕСА_1 .
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю
серії І-ІФ № 001471, виданим 21 січня 1997 року, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1560 га, цільовим призначенням якої є обслуговування будівель і ведення особистого підсобного господарства, розташована на території міста Яремче. Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, який міститься в державному акті, по межі А-Б ця ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_9 , по межі Б-В проходить річка Прут,
по межі В-Г розташована земельна ділянка ОСОБА_7 , а по межі Г-А -
АДРЕСА_9.
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20543685, виданого Обласним комунальним підприємством «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 11 жовтня 2008 року, суди встановили, що за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності
серії НОМЕР_1 від 7 жовтня 2008 року зареєстровано на праві
приватної спільної часткової власності по 1/2 частці добудови до квартири
АДРЕСА_4 .
Пунктом 5.8 рішенням Яремчанської міської ради від 6 липня 2006 року
№ 33-2/2006 ОСОБА_3 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,02 га, цільовим призначенням якої є будівництво житлового будинку на АДРЕСА_5 , що є суміжною із земельною ділянкою
ОСОБА_1 .
15 серпня 2006 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯГ № 310231 про право власності на земельну ділянку площею 0,02 га з кадастровим
номером 2611000000:05:006:0059, розташовану на
АДРЕСА_5 , цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 3 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2011 року, визнано недійсним пункт 5.28 рішення Яремчанської міської ради від 6 липня 2006 року № 33-2/2006 в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки площею 0,02 га, цільовим призначенням якої є будівництво житлового будинку на
АДРЕСА_5 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 310231, виданий ОСОБА_3 15 серпня 2006 року, яким посвідчено право власності останньої на земельну ділянку площею 0,02 га з кадастровим номером 2611000000:05:006:0059, цільовим призначенням якої є будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану на АДРЕСА_5 , та скасовано державну реєстрацію державного акта.
Зі змісту вказаного рішення суду суди встановили, що на момент затвердження проекту відведення земельної ділянки не усунено недоліки, вказані у висновку державної експертизи обласного Головного управління земельних ресурсів Держкомзему України від 6 липня 2006 року № 2287/П, а земельна ділянка ОСОБА_3 накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 , розмір накладення становить 0,67 м.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня
2011 року у справі № 2-2/2011, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 грудня 2011 року, визнано добудову до квартири
АДРЕСА_3 самочинним будівництвом та визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вказану добудову, зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 провести перебудову самочинного будівництва, звільнивши земельну ділянку ОСОБА_1 .
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня
2011 року у справі № 2-4/2011, яке набрало законної сили 2 вересня 2011 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання самочинним будівництвом бетонної огорожі на АДРЕСА_6 та добудови до будинку і зобов'язання знести бетонну огорожу.
У зазначеному рішенні суду вказано про недоведення позивачами
обставин перебування у їх власності земельної ділянки площею 200 кв. м
на АДРЕСА_7 .
З листа Приватного підприємства (далі - ПП) «Карпатгеодезпроект» від 11 квітня 2013 року № 16/13 суди встановили, що під час виконавчого провадження
ВП № 3555695 підприємство провело топографічну зйомку меж земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якої встановлено, що наявна площа земельної ділянки ОСОБА_1 становить 0,1557 га.
Зі змісту висновку ПП «Карпатгеодезпроект» від 29 жовтня 2013 року № 60/13 суди встановили, що підприємство виконало детальну топографічну зйомку земельної ділянки ОСОБА_1 та її меж із сусідніми ділянками ОСОБА_4 ,
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Перерахувавши нанесені заміри, підприємство вказало, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають знести частину будівлі площею 0,0002 га та звільнити частину незабудованої земельної ділянки площею 0,0013 га.
30 жовтня 2013 року старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Яремчанського міського управління юстиції Климко М. М. (далі - державний виконавець) виніс постанову, якою зобов'язав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у строк до 4 листопада 2013 року провести перебудову добудови до квартири АДРЕСА_4 , звільнивши від добудови земельну ділянку ОСОБА_1 згідно з висновком ПП «Карпатгеодезпроект» від 29 жовтня 2013 року № 60/13.
6 листопада 2013 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2/2011, виданого Яремчанським міським судом Івано-Франківської області 8 лютого 2013 року на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній постанові зазначено, що боржник ( ОСОБА_2 ) виконав рішення суду, а саме провів перебудову добудови до квартири АДРЕСА_4 , звільнивши від добудови земельну ділянку ОСОБА_1 , що підтверджується актом державного виконавця
від 5 листопада 2013 року та актом здачі-приймання робіт від 4 листопада 2013 року № 2.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 7 лютого
2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2014 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанов про закінчення виконавчого провадження від 6 листопада 2013 року і зобов'язання відділу державної виконавчої служби виконати рішення суду від 22 серпня 2011 року.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що на підставі висновків
ПП «Карпатгеодезпроект» від 29 жовтня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 провели перебудову добудови до квартири
АДРЕСА_4 та на виступі цієї добудови знесено 0,44 м від АДРЕСА_10, а з іншої сторони виступу (з боку річки Прут) знесено 0,45 м,
а також звільнена частина недобудованої земельної ділянки площею 0,0013 га,
що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 4 листопада 2013 року № 2, де виконавцем зазначено Товариство з обмеженою
відповідальністю «Зорі Карпат».
За фактом умисного невиконання ОСОБА_2 рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2011 року у справі № 2-2/2011 7 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014090110000014 внесено відомості про кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України.
Вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області
від 16 травня 2018 року у справі № 354/28/17, залишеним без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 та постановою Верховного Суду від 28 січня 2020 року, ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку із недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України.
Зі змісту повідомлення Державного підприємства «Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру» від 22 жовтня 2015 року № 385 суди встановили, що
19 травня 2015 року це підприємство у присутності представників Яремчанської міської ради, прокуратури та понятих провело обміри земельної ділянки
ОСОБА_1 . За результатами обмірів складено план земельної ділянки, в якому зазначено площу ділянки ОСОБА_1 у розмірі 0,1570 га.
З повідомлення Відділу Держгеокадастру у місті Яремчому Івано-Франківської області Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 21 червня 2016 року № 966/05-06/01 у Національній кадастровій системі Державного земельного кадастру відсутні відомості про земельну ділянку, яка відповідно до державного акта серії І-ІФ № 001471 належить ОСОБА_1 .
У листі від 23 квітня 2019 року № П-51/0-0.202-47/145-19 Міськрайонне управління у Надвірнянському районі та місті Яремчому ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області повідомило, що документація із землеустрою згідно з якою виготовлявся державний акт серії І-ІФ № 001471 від 21 жовтня 1997 року, виданий ОСОБА_1 ,
не виготовлялася.
Зі змісту висновку експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2019 року № 15991/18-41/198/18-28 суди встановили, що:
- відповідно до державного акта площа земельної ділянки, розташованої
у АДРЕСА_1 і перебуває у власності ОСОБА_1 , становить 0,1560 га. Зазначена земельна ділянка має форму скошеного прямокутника з рівними сторонами, довжина межі по лінії А-Б становить 56,6 м, по лінії Б-В - 32,0 м,
по лінії В-Г - 52,2 м, по лінії А-Г - 26,0 м;
- за результатами проведення топографо-геодезичних робіт площа фактичного користування вказаною земельною ділянкою становить 0,1396 га, а її конфігурація не відповідає конфігурації, зазначеній у державному акті, зокрема по лінії А-Г
довжина межі становить 30,07 м, по лінії В-Г - 46,73 м, по лінії Б-В - 30,37 м,
по лінії А-Б - 48,82 м;
- рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня
2011 року у справі № 2-4/2011, постанова Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2001 року у справі № 2-а-1206/2011 та постанова Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2012 року у справі № 0917/557/2012 не містять уточнюючої інформації про площу, конфігурацію, довжину ліній між точками земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_1 . Також у матеріалах справи та додатково наданих документах відсутні відомості про координати поворотних точок меж зміщеної межі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;
- площа фактичного користування земельною ділянкою на
АДРЕСА_1 становить 0,1396 га, що на 0,0164 га є меншим від площі, передбаченої державним актом;
- встановити, чи відповідає на момент експертного дослідження розташування на місцевості межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка у її державному акті позначена літерами А-Б, розташуванню на місцевості цієї межі на момент її встановлення та закріплення межовими знаками в 1996 - 1997 роках, неможливо.
Разом з тим, у вказаному висновку експерти встановили, що довжини ліній за периметром досліджуваної земельної ділянки відповідно до меж фактичного користування співвідносяться з межами, визначеними згідно з державними актом, так:
- протяжність земельної ділянки від А до Б відповідно до меж фактичного землекористування є меншою від визначеної державним актом на 7,34 м (при цьому конфігурація згідно з державним актом є іншою, ця сторона зображена прямою лінією, а відповідно до фактичного землекористування ця сторона має згини);
- протяжність земельної ділянки від Б до В відповідно до меж фактичного землекористування на 1,63 м є меншою від визначеної державним актом;
- протяжність земельної ділянки від В до Г відповідно до меж фактичного землекористування є на 5,47 м меншою від визначеної державним актом;
- протяжність земельної ділянки від Г до А (АДРЕСА_9) відповідно до меж фактичного землекористування є на 4.07 м більшою від визначеної державним актом.
Експерти зазначили про неможливість визначення:
- чи розташована самочинна добудова, збудована ОСОБА_2 до квартири
АДРЕСА_8 , в межах земельної ділянки ОСОБА_1 ;
- площі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка підлягає звільненню від самочинно збудованої ОСОБА_2 добудови до квартири
АДРЕСА_8 , в межах земельної ділянки ОСОБА_1 .
Крім того, у мотивувальній частині висновку експертів зазначено про:
- відсутність у матеріалах справи технічної чи іншої документації із землеустрою, на підставі якої виготовлений державний акт ОСОБА_1 , тому відомості про параметри земельної ділянки обмежені інформацією, яка міститься у державному акті, однак наявна інформація не дає змоги встановити місце розташування земельної ділянки на місцевості, тобто визначити, яким є розташування земельної ділянки відповідно до державного акта (встановити координати поворотних точок меж земельної ділянки) на місцевості, не видається за можливе.
- неможливість розташування на місцевості межі земельної ділянки ОСОБА_1 , яка в її державному акті на право власності на землю позначена літерами А-Б, розташуванню на місцевості цієї межі на момент її встановлення та закріплення межовими знаками в 1996 - 1997 роках.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачу у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення.
Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 27 листопада 2024 року
у справі № 701/638/22 (провадження № 61-9185св23).
Встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її право порушене відповідачем, а також доказів, які б беззаперечно вказували на знаходження на її земельній ділянці добудови відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами обставин, встановлених рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня
2011 року у справі № 2-2/2011, касаційний суд відхиляє, оскільки обставини розташування на земельній ділянці позивача добудови до квартири відповідача змінилися після виконання ОСОБА_2 зазначеного рішення суду.
Обставини виконання рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2011 року у справі № 2-2/2011 доведені належними і допустимими доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку і оцінили їх з додержанням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, безпідставними є доводи заявника про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 3 липня
2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), у контексті тлумачення поняття преюдиція.
Доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання про витребування доказів є безпідставними, оскільки такого клопотання під час розгляду місцевим судом цієї справи ОСОБА_1 не заявляла.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 березня 2018 року
у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17), оскільки заявник не навела конкретних порушень, допущених судом під час перевірки й оцінки експертного висновку, і суд касаційної інстанції таких порушень не встановив.
Посилання заявника на те, що висновок експертів від 25 жовтня 2019 року № 15991/18-41/198/18-28 є недопустимим доказом з огляду на відсутність у експертів відповідних повноважень є безпідставними, оскільки на час проведення екапертизи - 25 жовтня 2019 року експерт Савчак В. В. мала класифікацію судового експерта з правом проведення судових експертиз за спеціальністю 10.20 «Дослідження з питань землеустрою» (свідоцтво судового експерта від 21 квітня 2016 року № 453-16, видане експертно-кваліфікаційною комісією Київського НДІСЕ, яке було дійсне до 21 квітня 2021 року), а експерт Клебан Н. М. - класифікацію судового експерта з правом проведення судових експертиз за спеціальностями 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками» і 10.14 «Оцінка земельних ділянок» (свідоцтво судового експерта від 25 липня 2018 року № 777-18, видане експертно-кваліфікаційною комісією Київського НДІСЕ, яке було дійсне до 25 липня 2021 року).
Посилання заявника про те, що відсутність у експерта Савчак В. В. повноважень на проведення судових експертиз за спеціальностями 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками» і 10.14 «Оцінка земельних ділянок» унеможливлювало проведення нею разом з іншим експертом
експертизи в цій справі, касаційний суд відхиляє, оскільки Савчак В. В. має спеціальність 10.20 «Дослідження з питань землеустрою».
Відповідно до пункту 7.1 глави 7 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня
1998 року № 53/5, основними завданнями експертизи з питань землеустрою є:
- визначення відповідності розробленої документації із землеустрою та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування;
- визначення відповідностізміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування;
- визначення відповідності фактичного землекористування правовстановлюючим документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам;
- визначення відповідності виконаної нормативної грошової оцінки земель вимогам нормативно-правових актів.
Отже, судовий експерт Савчак В. В., з урахуванням її кваліфікації та спеціалізації, мала повноваження разом із судовим експертом Клебаном Н. М. на проведення комісійної експертизи у цій справі.
Враховуючи недоведення ОСОБА_1 факту порушення ОСОБА_2 її права користування земельною ділянкою, безпідставними є доводи заявника про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду,
викладених у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), та Верховного Суду, викладених у постановах
від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17 (провадження № 61-12868св19) та
від 21 квітня 2021 року у справі № 369/7083/17 (провадження № 61-19834св19).
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями
статті 400 ЦПК України не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають обов'язковому скасуванню, касаційний суд не встановив і на такі заявник не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої
статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік