вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2025 р. Справа№ 910/15133/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Іоннікової І.А.
розглядаючи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025
у справі № 910/15133/24 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь інвест плюс»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 213 683, 32 грн
У грудні 2024 до Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь інвест плюс» (правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал») до акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 213 683, 32 грн, у тому числі: 49 997, 30 грн 3% річних та 163 686, 02 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позову позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договорів поставки продукції № 304 (6) 20 УК від 05.08.2020, 53-121-01-20-09674 від 18.08.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь інвест плюс» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія 2Енергоатом» задоволено частково; вирішено стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь інвест плюс» 156 321, 57 грн інфляційних втрат, 47 586, 55 грн 3% річних, 2 446, 90 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Відтак за розрахунком місцевого господарського суду з відповідача слід стягнути 156 321, 57 грн інфляційних втрат за період з 09.02.2024 по 01.10.2024, 47 586, 55 грн 3% річних за період з 09.02.2024 по 30.11.2024 (база нарахування - 1 967 985, 96 грн).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24 про часткове задоволення позову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки викладені в рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи. Зокрема скаржник вважає, що оскільки сплата боргу за рішенням у справі № 910/12536/21 здійснюється в порядку примусового виконання рішення (а не в добровільному) орган ДВС надсилає боржнику розрахунки розподілу стягнутих в примусовому порядку сум та відповідні платіжні документи. При цьому скаржник також зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності боргу АТ «НАЕК «Енергоатом» в розмірі 1 967 985, 90 грн, на який здійснене нарахування інфляційних втрат та 3 % річних станом на дату розгляду справи. Також скаржник вважає, що за діючими нормами процесуального законодавства відповідальність за невиконання рішення суду не передбачає фінансово-матеріальних стягнень на користь позивача (стягувача). Окрім цього скаржник вважає, що суд першої інстанції мав право звільнити відповідача від відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем у даній справі. Й наостанок скаржник вважає, що у відповідача в даному випадку відсунутій факт наявності вини чи будь-яких умисних дій, направлених на порушення виконання рішення суду та присутній вплив непереборних обставин на його стан.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24 залишено без руху, вказано на необхідність усунути недоліки апеляційної скарги, а саме сплатити судовий збір у сумі 3670,35 грн.
01.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшло клопотання, в якому апелянт просить вважати недоліки усунутими та прийняти апеляційну скаргу до розгляду апеляційним судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24, справу № 910/15133/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24 вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
14.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/15133/24.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції справа № 910/15133/24 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.08.2020 державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (покупець) та товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Енергія» (постачальник) уклали договір поставки продукції № 304 (6) 20 УК, 53-121-01-20-09674 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти і сплатити за продукцію. (а.с. 42-47)
Відповідно до п. 1.2 Договору строк поставки - вересень-листопад 2020 року.
Згідно з п. 3.2 Договору оплата за продукцію здійснюється протягом 120 календарних днів з моменту постачання продукції. Оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Як вказує позивач, що не спростовується відповідачем, постачальник поставив, а покупець отримав продукцію.
В подальшому, 16.11.2020 товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» (фактор) та товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Енергія» (клієнт) уклали генеральну угоду про фінансування на умовах факторингу з регресом № 84-Ф. (а.с. 36-39)
Також 20.11.2020 фактор та клієнт уклали додаткову угоду № 1 до генеральної угоди № 84-Ф, в якій сторони узгодили, що клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, до боржника - державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (далі - боржник) за грошовими зобов'язаннями, які виникли відповідно до договору № 304(6)20УК від 05.08.2020, 53-121-01-20-09674 від 18.08.2020 (надалі - основний договір), за такими документами: видаткова накладна № 13 від 12.11.2020 на суму 914 085, 72 грн з ПДВ. Строк платежу за накладною до 12.03.2021 (п. 1.1 додаткової угоди № 1 до угоди № 84-Ф). (зв.а.с. 38-39)
Крім цього, 29.12.2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» (фактор) та товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Енергія» (клієнт) уклали генеральну угоду № 90-Ф про фінансування на умовах факторингу з регресом та додаткову угоду № 1, в якій дійшли згоди, що клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (далі - боржник) за грошовими зобов'язаннями, які виникли відповідно до договору № 304(6)20УК від 05.08.2020, 53-121-01-20-09674 від 18.08.2020 та додаткової угоди № 1 договору № 304(6)20УК від 05.08.2020, 53-121-01-20-09674 від 25.11.2020 (надалі - основний договір), за такими документами: видаткова накладна № 22 від 17.12.2020 на суму 1 053 900, 24 грн, строк платежу 120 календарних днів (п. 1.1. додаткової угоди № 1 до угоди № 90-Ф). (а.с. 33-35, 40)
В подальшому у зв'язку із несплатою заборгованості, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення за договором № 304(6)20УК від 05.08.2020, 53-121-01-20-19674 від 18.08.2020 основного боргу в розмірі 1 967 985, 96 грн, інфляційних втрат у розмірі 51 949, 07 грн та трьох процентів річних у розмірі 17 349, 02 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 910/12536/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» 1 967 985, 96 грн основного боргу, 46 824, 16 грн інфляційних втрат, 15 435, 67 грн трьох процентів річних, а також 30 453, 69 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 10-12, 15-19)
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що станом на день розгляду даної справи відповідач не сплатив позивачеві 1 967 985, 96 грн боргу, а тому позивач здійснив нарахування 3% річних у розмірі 49 997, 30 грн за період з 09.02.2024 по 30.11.2024 та інфляційних втрат у розмірі 163 686, 02 грн за період з лютого 2024 по жовтень 2024.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 910/12536/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» 1 967 985, 96 грн основного боргу, 46 824, 16 грн інфляційних втрат, 15 435, 67 грн трьох процентів річних, а також 30 453, 69 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 10-12, 15-19)
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З наведеного вбачається, що судами у справі № 910/12536/21 встановлено наявність боргу АТ «НАЕК «Енергоатом» в розмірі 1 967 985, 90 грн та відповідно факту прострочення відповідачем його оплати, що не потребує доказуванню у даній справі з огляду на колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що матеріали справи не містять доказів наявності боргу АТ «НАЕК «Енергоатом» в розмірі 1 967 985, 90 грн.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 910/12536/21, яке набрало законної сили 08.02.2024 видано судовий наказ від 09.04.2024 про примусове стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган кепітал» 1 967 985, 96 грн основного боргу, 46 824, 16 грн інфляційних втрат, 15 435, 67 грн трьох процентів річних, а також 30 453, 69 грн витрат зі сплати судового збору. (а.с. 20)
Постановою № 74824799 від 23.04.2024 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справ № 910/12536/21. (а.с. 13)
Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду з цим позовом, рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 910/12536/21 відповідачем не виконано.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано будь-яких належним та допустимих доказів повного або часткового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 910/12536/21.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Позивачем у даній справі заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 49 997, 30 грн за період з 09.02.2024 по 01.10.2024 та інфляційних втрат у розмірі 163 686, 02 грн за період з лютого 2024 по жовтень 2024.
Водночас колегія суддів зазначає, що базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 914/712/16 та від 21.03.2024 у справі № 922/1715/22).
З огляду на викладене, місцевим господарським судом обґрунтовано взято базою нарахування лише суму основного боргу, а саме 1 967 985, 96 грн.
Отже, колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача слід стягнути 156 321, 57 грн інфляційних втрат за період з лютого 2024 по жовтень 2024, 47 586, 55 грн 3% річних за період з 09.02.2024 по 30.11.2024.
Стосовно посилань скаржника на те, що заборгованість за спірним договором сплачується відповідачем шляхом примусового стягнення, то колегія суддів ці доводи відхиляє, з огляду на наступне.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять, а сторонами не надано належних та допустимих доказів щодо зарахувань коштів від державного виконавця чи від самого відповідача на виконання відкритого виконавчого провадження або самого рішення суду по справі № 910/12536/21.
Щодо посилань скаржника на відсутній факт наявності вини чи будь-яких умисних дій, направлених на порушення виконання рішення суду та присутній вплив непереборних обставин на його стан, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за договором.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що у справі № 910/12536/21 встановлено, що заборгованість у відповідача виникла у 2020 році, тобто до періоду введення воєнного стану.
Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Як вже вище встановлено, матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов'язку за Договором.
Дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, колегія суддів вважає, що надані документи жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов'язань за договором.
Отже, посилання скаржника на введення на території України воєнного стану, що на думку відповідача, звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є необґрунтованим та безпідставним.
Також, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.08.2024 № 95 «Про включення Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"», оскільки суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Тому з урахуванням принципу рівності, справедливості, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірне нарахування річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Щодо доводів скаржника стосовно того, що місцевий господарський суд мав паво звільнити відповідача від відповідальності у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. ст. 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Однак, інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 924/441/20, суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання."
Однак, скаржник посилаючись на загальний висновок Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, не звернув увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
Колегія суддів звертає увагу, що у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 Цивільного кодексу України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Водночас, у справі, яка переглядається, позивачем заявлено до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати, тобто розмір передбачений законодавством (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, і тим паче інфляційних, а тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/15133/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/15133/24 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15133/24.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Постанова складена 02.06.2025 у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці з 05.05.2025 - 18.05.2025 та у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Іоннікової І.А. з 05.05.2025 - 27.05.2025 та у відпустці з 28.05.2025 - 30.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді Ю.Б. Михальська
І.А. Іоннікова