Іменем України
03 червня 2025 року
м. Харків
справа №642/5092/24
провадження №22-ц/818/913/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про повернення безпідставно набутих коштів, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Олексюк Романа Руслановича на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2024 року, постановлене суддею Грінчук О.П.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 19633 грн., як безпідставно набуті, а також судовий збір в розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Олексюк Роман Русланович просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач для початку надання менеджером послуг перерахував кошти за наданим йому рахунком, після чого отримав скріншоти із роботи, яку планувалося надати як кінцевий результат. Однак, після ознайомлення із повним файлом, позивач знайшов цю ж роботу за наступним інтернет-посиланням. Замовлена позивачем робота менеджером не надана. Взята з мережі Інтернет чужа роботою не є виконанням замовлення позивача. Менеджер, що приймала замовлення визнала недоліки та оформила звернення позивача щодо повернення сплачених коштів. Позивач замовляв якісно виконану роботу згідно встановлених вимог. Такої роботи він не отримав. Надану роботу він не прийняв. Інформації про особу автора позивач не мав. Фактично він спілкувався із віртуальною особою.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності між сторонами договірних правовідносин з надання послуг, які були добровільно двічі оплачені позивачем, а тому позивач необґрунтовано послався на норми статті 1212 ЦК України, оскільки не довів безпідставності отримання відповідачем коштів, адже позивач передав грошові кошти на рахунок відповідача на виконання умов укладеного договору про надання послуг.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 є суб'єктом господарювання та здійснює Допоміжну діяльність у сфері освіти. Зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.03.2021. Основна діяльність - 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти, інші види діяльності 63.91 Діяльність інформаційних агентств; 63.99 Надання інших інформаційних послуг; 74.30 Надання послуг перекладу.
Відповідно до публічної оферти - Публічного договору про надання послуг компанії «Clever Study», розміщеного на сайті «Clever Study», долученого відповідачем до заперечень на відповідь на відзив, в п.п. 1.1 визначено, що публічнии? договір - цеи? правочин про надання та отримання послуг, якии? встановлює однакові для всіх Замовників умов надання цих послуг на умовах публічноі? оферти з моменту і?і? акцептування Замовником (далі - «Договір»). Публічна оферта - пропозиція Виконавця, адресована будь-якіи? фізичніи? особі відповідно до статті 641 Цивільного кодексу Украі?ни, укласти з ним договір, що міститься в публічніи? оферті. Акцепт - надання Замовником повноі? і безумовноі? відповіді Виконавцю на и?ого пропозицію укласти Договір на умовах, визначених публічною офертою, шляхом оплати замовлених Послуг, що свідчить про прии?няття ним публічноі? оферти. Згідно з п.1.2.1, п. 1.2.2 Публічного Договору, підтвердженням повного та безумовного акцептування публічноі? оферти є внесення Замовником плати за замовлені Послуги, що свідчить про прии?няття ним публічноі? оферти. Договір вважається укладеним без и?ого подальшого підписання з моменту отримання Виконавцем оплати Замовником Послуг чи вчинення інших діи?, передбачених Договором, що свідчать про згоду дотримуватися умов Договору, без підписання письмового примірника Сторонами.
Судом першої інстанції досліджено фото з листуванням з позивачем, наданий відповідачем до відзиву, з якого судом вбачається, що Позивач, ОСОБА_1 , 14.05.2024 за допомогою телеграм-акаунту замовив послугу з підготовки Дипломної роботи на тему «Створення системи керування контентом з використанням Node.js та TypeScript». 15.05.2024 листування з позивачем вела «менеджер Влада». В листуванні було узгоджено умови надання послуг, характеристики виконаної в майбутньому роботи, вартість роботи автора вищого класу складає 17 245 грн., що було погоджено позивачем. Після чого, менеджером надіслано позивачу умови проведення оплати з можливістю оплатити всю суму або 50% і решту по готовності, вказано розрахунковий рахунок для оплати НОМЕР_1 , одержувач ФОП ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , призначення платежу Допоміжні послуги у сфері освіти онлайн.
15.05.2024 ОСОБА_1 здійснив банківський переказ на суму 8633 грн. на рахунок НОМЕР_1 , одержувач ФОП ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ 3622200497, призначення платежу Допоміжні послуги у сфері освіти онлайн, що підтверджується квитанцією №К13Х-5239-СХ8Е-5Т4Х від 15.05.2024.
Квитанцію позивач направив менеджеру для підтвердження оплати.
Також у листуванні менеджер роз'яснила, яким чином здійснюється спілкування та інші технічні моменти та умови надання послуг.
Після чого позивач в листуванні вказав, що якщо робота буде виконана вчасно, до 01.06.2024, він здійснить дооплату в розмірі не 50%, а сплатить більше, 11 000 грн.
23.05.2024 менеджер надіслала позивачу скрін-шоти з виконанням роботи за замовленням позивача та повідомила, що робота виконана, за необхідності будуть внесені правки.
Після чого, 23.05.2024 позивачем в листуванні вказано, що за вчасно виконану роботу він сплачує більше, аніж потрібно було, а саме 11 000 грн.
23.05.2024 ОСОБА_1 здійснив банківський переказ на суму 11 000 грн. на рахунок НОМЕР_1 , одержувач ФОП ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ 3622200497, призначення платежу Допоміжні послуги у сфері освіти онлайн, що підтверджується квитанцією №0009-Е14Р-ЕРЕ8-737Т від 23.05.2024.
Крім того, як вбачається з листування, позивач здійснював замовлення й інших послуг у відповідача, зокрема, завдання з виробничої практики, по якій позивач просив здійснити повернення коштів. В частині виконаної роботи по дипломній роботі позивач просив також надіслати ще йому проект дипломної роботи, який відсутній. Також у позивача були запитання по дипломній роботі, внаслідок чого у роботу необхідно було внести правки.
Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошував, що фактично замовлену роботу виконано неякісно та вона не відповідає їх домовленості тому вважає, що кошти відповідачем набуті безпідставно.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 11 ЦК України зазначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 205 визначено, що Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до приписів статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). (ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України)
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. (ч.1 ст. 634 ЦК України)
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання, у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Як визначено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тлумачення статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Разом з тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 ЦК України).
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Вказана правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 19.10.2023 у справі № 761/13656/20
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Як убачається з матеріалів справи між сторонами виникли договірні відносини щодо надання послуг у сфері освіти, а саме виконання певного роду робіт (дипломна робота).
Фактично позивач наголошує, що йому було надано послуги неякісно та не в повному обсязі.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що правовідносини між сторонами виникли із договору, належне виконання якого заперечує позивач. Тому підстав для стягнення грошових коштів сплачених в межах договору як безпідставно набутих не має.
Висновок суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно дост.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1ст.382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384, ЦПК Українисуд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Олексюк Романа Руслановича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова