Іменем України
03 червня 2025 року
м. Харків
справа №641/9173/24
провадження № 22-ц/818/2598/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2025 року у складі судді Боговського Д.Є.,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просила стягнути з відповідача на її користь невиплачену матеріальну допомогу в розмірі 134277,00 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 грошову матеріальну допомогу в розмірі 134277,00 грн. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави судовий збір в сумі 1342,77 грн.
В апеляційній скарзі Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, не дослідження доказів, які були надані відповідачем, та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вважає, що судом першої інстанції при ухвалені рішення зроблено помилковий висновок про те, що відповідачем не доведено настання форс-мажорних обставин по виконанню укладеного сторонами договору, а також підстави для звільнення від виконання взятих на себе зобов'язань. Судом першої інстанції не взято до уваги, що до початку військового вторгнення РФ виплати відповідачем проводилися своєчасно та у обсязі передбаченому договором. 30.03.2022 року відповідач був вимушений видати наказ № 141 про призупинення дії окремих положень колективного договору на підставі норми ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового стану», яким зупинено дію наказу від 08.07.2021 № 17, яка передбачала порядок виплати матеріальної допомоги позивачці. Видання вказаного наказу було обумовлене саме військовим вторгненням РФ. 24.02.2022 року відповідачем на офіційному сайті було розміщено оголошення про закриття повітряного простору України. Оскільки інформація про закриття повітряного простору над Україною є загальновідомою та визнана багатьма країнами світу вона не потребує додаткового доказування відповідачем у суді, як наприклад засвідчення настання форс-мажорних обставин в Украерорусі висновком ТПП. Однак, судом першої інстанції дана інформація не взята до уваги. Також колективним договором передбачено, що «усі виплати, пов'язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених Додатком 19 до цього Договору». Отже, наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання колективного договору. У ситуації, яка склалася у зв'язку із закриттям повітряного простору та відсутністю будь-якого прибутку, Украерорух просто не в змозі на даний час виконувати свої зобов'язання, що передбачені умовами колективного договору. Суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором від 08.07.2021 року, про те, що усі зміни, які виникають упродовж дії договору, мають бути погоджені сторонами та оформлені додатковою угодою, що є невід'ємною частиною договору. Відповідачем було розроблено та направлено для підписання на адресу позивача додаткову угоду №2 до договору від 08.07.2021 року № 17, в якій зазначено про те, що «призупиняється виконання положення 3 абзацу пункту 3.1. розділу 3 договору до моменту скасування військового стану та протягом 6 місяців з дати його скасування стороні пропонувалось погодити порядок виплати за цим договором». Підприємство мало намір погодити з позивачем внесення змін до укладеного з ОСОБА_1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором та призупинити його виконання. Зазначена додаткова угода була направлена позивачу засобами поштового зв'язку. Додаткова угода отримана позивачем, однак залишилась не підписаною, а отже сторонами не було у встановленому договором порядку погодження зміни до нього. Умовами договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором від 08.07.2021 року не були врегульовані форс-мажорні обставини, як наприклад, військова агресія Російської Федерації, у зв'язку з чим, відповідач цілком законно та обґрунтовано застосував до даних правовідносин вимоги Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового стану». Зауважує, що Украерорухом було здійснено з позивачем повний розрахунок належних при звільнені сум, окрім одноразової грошової допомоги, передбаченої Колективним договором. Вказує, що одноразова грошова допомога встановлена Колективним договором не відноситься до заробітної плати, а є додатковим видом допомоги понад обов'язкові норми, які передбачені чинним законодавством, а тому відповідальність підприємства, передбачена ст. 117 КЗпП України, на неї не розповсюджується.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи представника відповідача щодо поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 136-IX є безпідставними, оскільки виплата матеріальної допомоги позивачу обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеного між сторонами 08.07.2021 року, після припинення трудових відносин позивача з відповідачем у зв'язку зі звільненням з роботи. Між сторонами не було укладено додаткових угод щодо внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги, а тому суд першої інстанції критично оцінює доводи викладені у відзиві щодо призупинення дії деяких положень колективного договору, що й укладений на основі колективного договору договір про виплату матеріальної допомоги теж призупиняє свою дію. Відповідачем не доведено зв'язку між неможливістю виконання зобов'язання за укладеним між сторонами договором та військовою агресією російської федерації в Україні. З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги у розмірі 134277,00 грн підлягають задоволенню.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 13.10.2008 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Відповідно до наказу № 540/о від 06.07.2021 року її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників 08.07.2021 року.
08.07.2021 року між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України був укладений договір № 17 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов'язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками.
Згідно пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги № 17 від 08.07.2021 року посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 11445,00 грн; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 12 років 08 місяців та 24 дні.
Розмір матеріальної допомоги становить 145722,00 грн.
Також встановлений порядок виплати зазначеної допомоги.
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №141 від 30 березня 2022 року було призупинено дію окремих положень колективного договору з 1 квітня 2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 13.10.2008 року її прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, де вона працювала до 08.07.2021 року, що підтверджується записами трудової книжки. Відповідно до наказу від 06.07.2021 року № 540/о її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників 08.07.2021 року. 08.07.2021 року між нею та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України був укладений договір № 17 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов'язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками. Згідно пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги від 08.07.2021 р. № 17 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 11445,00 грн; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 12 років 08 місяців та 24 дні. Розмір матеріальної допомоги склав 145722,00 грн. Однак умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався та залишок заборгованості з виплати матеріальної допомоги на теперішній час складає 134277,00 грн. В зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.
За загальним правилом, визначеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно з ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами 08 липня 2021 року було укладено договір про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.
Також встановлено, що відповідач перестав виконувати умови укладеного між сторонами договору з підстав призупинення дії окремих положень колективного договору з 01.04.2022 року на час воєнного стану в Україні згідно з наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 30.03.2022 року № 141.
З огляду на викладені обставини та на підставі вищенаведених правових норм про обов'язковість дотримання сторонами правочину його умов, законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, строк виплати якої настав згідно умов договору на момент ухвалення судового рішення, на загальну суму 134277,00 грн.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що умовами укладеного між сторонами договору не було враховано настання для відповідача форс-мажорних обставин, а саме, військова агресія Російської Федерації, у зв'язку із чим відповідач застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є необґрунтованими.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що виплата матеріальної допомоги позивачу обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеним між сторонами 08.07.2021 року.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що даний договір є цивільно-правовим і на нього не поширюється дія вищевказаного нормативного акту, який згідно з ч. 1 ст. 1 Закону визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Також апеляційний суд критично оцінює доводи відповідача про те, що оскільки було призупинено дію деяких положень колективного договору, то й укладений на основі колективного договору договір про виплату матеріальної допомоги теж призупиняє свою дію, адже це окремий правочин й сторони по справі не укладали окремі додаткові угоди щодо внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги.
В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди № 2 до договору № 17 від 08.07.2021 року, якою Державне підприємство обслуговування повітряного руху України мало намір погодити з позивачем внесення змін до укладеного з ним договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором та призупинити його виконання. Однак, вказана додаткова угода залишилась непідписаною позивачем, а отже сторонами не було у встановленому п. 5.2 договору порядку погоджені зміни до нього. В свою чергу видача відповідачем наказу від 30.03.2022 року № 141, не є способом внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги за договором від 08.07.2021 року № 17.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини й позивач має право на виплату йому матеріальної допомоги в частині тих платежів, строк сплати яких настав, і які йому в порушення умов договору не виплачує відповідач з підстав призупинення дії відповідних положень колективного договору на підприємстві.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем доведено настання форс-мажорних обставин по виконанню укладеного сторонами договору, а також підстави для звільнення від виконання взятих на себе зобов'язань, колегія суддів відхиляє виходячи з такого.
Обставини форс-мажору, за загальним правилом, звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов'язання, тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов'язань.
При цьому, договірні зобов'язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов'язань не допускається. Цивільним законодавством передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, зокрема, сплата штрафних санкцій.
Проте, статтею 617 ЦК України, а також статтею 218 ГК України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).
Частиною другою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань. Тобто, необхідно довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що форс-мажорні обставини звільняють тільки від відповідальності за порушення зобов'язань (тобто від нарахування штрафів/пені), проте не звільняють від необхідності виконання відповідних договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги про звільнення відповідача від необхідності виконувати договірні зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 04 червня 2025 року.