Справа № 135/216/25
Провадження № 2/135/179/25
іменем України
14.05.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижині Вінницької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Відділ опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
1. Виклад позиції позивача.
18 лютого 2025 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 , у якій просив: визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із її батьком - ОСОБА_1 ; стягнути з відповідачки - ОСОБА_3 - на користь позивача - ОСОБА_1 - аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 червня 2001 року позивач - ОСОБА_1 уклав шлюб із відповідачкою - ОСОБА_3 . Шлюб було зареєстровано Горлівським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції за актовим записом № 531. Від цього шлюбу сторони є батьками двох неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
12 квітня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Ладижинського міського суду Вінницької області. Як вказує позивач, підставою для розірвання шлюбу стала відсутність взаєморозуміння між подружжям, розбіжності у поглядах на сімейні стосунки та обов'язки, систематичні конфлікти, що виникали через несумісність позицій сторін щодо сімейного життя загалом. Наслідком таких відносин стало повне припинення взаємної любові та поваги.
На даний час між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання їхньої малолітньої доньки - ОСОБА_4 , яка виявила бажання проживати разом із батьком. Із 6 листопада 2024 року дитина фактично мешкає з батьком - ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що в інтересах дитини є доцільним і надалі визначити її місце проживання разом із ним, оскільки саме він створює для доньки належні умови для охорони її здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку, а також для її соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.
На думку позивача, дитина забезпечена безпечним, стабільним і спокійним середовищем, яке не є неблагонадійним, із збереженням сімейних зв'язків, у колі близьких, де панує атмосфера миру, гідності, любові, взаємоповаги, свободи та рівності.
ОСОБА_1 проживає у квартирі з належними житлово-побутовими умовами, сучасним ремонтом та необхідним обладнанням. Одна з кімнат спеціально облаштована для проживання дитини: є індивідуальне комфортне ліжко, шафи для одягу, книг, іграшок, письмовий стіл, комп'ютер, телевізор та мобільний телефон. У помешканні дотримуються санітарних і гігієнічних норм, забезпечено чистоту та порядок. За таких умов, на переконання позивача, забезпечено гармонійний розвиток доньки, належний догляд, побутовий комфорт та сприятливе середовище для навчання й відпочинку.
Позивач зазначає, що з раннього дитинства постійно опікувався своєю донькою, ОСОБА_4 , забезпечуючи її матеріальні потреби, зокрема шляхом придбання одягу, продуктів харчування, книжок, іграшок та інших необхідних речей. Крім матеріального забезпечення, позивач створює всі необхідні умови для належного проживання та гармонійного розвитку дитини - як фізичного, так і психоемоційного.
ОСОБА_4 зростає фізично здоровою дитиною, має охайний зовнішній вигляд, доглянута та забезпечена всім необхідним. Позивач наголошує на емоційному зв'язку з донькою, яка відкрито висловлює свою прихильність до нього та бажання проживати разом із батьком на постійній основі.
ОСОБА_1 є фізично, психологічно та психіатрично здоровою особою, не перебуває на обліку в наркологічному чи психіатричному диспансері, не зловживає алкоголем чи іншими психоактивними речовинами, має позитивну характеристику за місцем проживання і роботи.
З огляду на викладене, позивач вважає, що проживання доньки разом із ним повністю відповідає її найкращим інтересам, з огляду на створені ним безпечні, стабільні та комфортні умови для її проживання, навчання та всебічного розвитку.
Позивач також підкреслює, що не має наміру чинити будь-які перешкоди у спілкуванні матері з дитиною та, зі свого боку, готовий усіляко сприяти збереженню позитивних стосунків між дитиною та її матір'ю, включно з організацією регулярного спілкування.
Разом з тим, позивач вважає, що відповідачка - ОСОБА_3 , яка є здоровою, працездатною особою, має стабільне працевлаштування та регулярний дохід, спроможна щомісячно сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - до досягнення останньою повноліття.
2. Виклад позиції відповідачки
Відповідачка - ОСОБА_3 , діючи через свого представника - адвоката Цвєткова А.В., подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування своєї правової позиції вказала, що твердження позивача про наявність між сторонами спору щодо визначення місця проживання їхньої доньки - ОСОБА_4 , не відповідає дійсності. З її слів, ніякого конфлікту або спору з цього питання між нею та позивачем не виникало. Фактичне проживання дитини з батьком у м. Ладижин є результатом обопільної домовленості між батьками після розірвання шлюбу. У свою чергу, відповідачка мешкає у місті Вінниця, де працює у ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» та орендує житло. Донька періодично приїздить до неї та підтримує з нею емоційний зв'язок.
Також представник відповідачки зазначив, що позивач не надав до суду належних і допустимих доказів існування між батьками спору щодо місця проживання дитини або того, що сторони не дійшли згоди з цього питання, що унеможливлює судове вирішення такої вимоги.
Окремо відповідачка звернула увагу на те, що вимога позивача про стягнення з неї аліментів є необґрунтованою, недобросовісною та поданою із порушенням принципу повного і всебічного інформування суду. Зокрема, позивачу достеменно відомо, що ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року у справі № 135/262/23 було видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання обох дітей - ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1.) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5.) - у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 7 березня 2023 року до досягнення повноліття найстаршою дитиною.
Зазначене судове рішення не оскаржувалося позивачем у частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_4 й набрало законної сили. У зв'язку з цим відповідачка вважає, що позивач обрав неналежний спосіб судового захисту своїх прав, оскільки не звернувся з відповідною заявою про зміну або припинення обов'язку щодо сплати аліментів, не ініціював перегляд судового наказу або подання окремого позову про визначення розміру участі кожного з батьків в утриманні дитини з урахуванням нових обставин.
У зв'язку з розглядом справи по суті, відповідачка просила суд витребувати від органу опіки та піклування письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини та її найкращих інтересів.
ІІІ. Рух справи, процесуальні дії суду.
Ухвалою суду від 20 лютого 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
17 березня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідачки.
Ухвалою суду від 18 березня 2025 року підготовче провадження було закрито, а справу призначено до розгляду по суті. Одночасно судом витребувано письмовий висновок органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області щодо вирішення спору, на підставі відомостей, отриманих за результатами обстеження умов проживання дитини, її батьків та інших осіб, які мають намір проживати з дитиною або брати участь у її вихованні, а також інших матеріалів, що стосуються справи.
01 квітня 2025 року на адресу суду надійшов відповідний висновок органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 14 травня 2025 року у задоволенні клопотання позивача про зменшення позовних вимог у частині розміру аліментів - із 1/4 частки до 8% - було відмовлено.
ІV. Пояснення сторін.
У судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 - позовні вимоги в частині визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 разом із ним підтримав у повному обсязі. Наголосив, що вважає за необхідне визначити місце проживання дитини виключно судовим рішенням.
Також підтримав позовні вимоги щодо стягнення аліментів із відповідачки - ОСОБА_3 - на утримання малолітньої доньки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач пояснив, що з 6 листопада 2024 року донька ОСОБА_4 фактично проживає разом із ним. Це сталося після того, як улітку 2024 року відповідачка без погодження з ним вивезла доньку до Іспанії. За словами позивача, під час перебування за кордоном між матір'ю та донькою стався конфлікт. Після повернення в Україну відповідачка забрала у ОСОБА_4 мобільний телефон. У зв'язку з цим донька самостійно звернулася до батька та висловила бажання проживати разом із ним.
Позивач стверджує, що після повернення доньки з Іспанії він та відповідачка досягли усної домовленості про те, що дитина буде проживати з батьком. Надалі відповідачка звільнилася з роботи на підприємстві МХП і переїхала на постійне проживання до м. Вінниця.
Позивач зазначив, що ОСОБА_4 перебуває на його повному утриманні. Із лютого 2025 року відповідачка щомісяця сплачує грошові кошти в розмірі 3000 грн через органи державної виконавчої служби, проте позивачу невідомо, на яку саме дитину ці кошти спрямовані - на утримання сина ОСОБА_5 , доньки ОСОБА_4 чи обох дітей.
За словами позивача, донька один раз на місяць відвідує матір у м. Вінниця, також вони щоденно спілкуються телефоном. Позивач підкреслив, що з моменту досягнення усної домовленості між сторонами щодо місця проживання ОСОБА_4 відповідачка жодного разу не заперечувала проти такого проживання. У свою чергу, він не створює жодних перешкод у спілкуванні матері з дитиною.
Позивач також повідомив, що має достатній дохід, який дозволяє йому повністю забезпечувати належні умови для проживання та утримання обох дітей.
Крім того, позивач зазначив, що виконавче провадження щодо стягнення з нього аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 на підставі судового наказу Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року було припинене у серпні 2024 року за заявою самої відповідачки, поданою до органу державної виконавчої служби.
Представник позивача - адвокат Патраманський І.О. - у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Додатково зазначив, що рішення щодо проживання малолітньої доньки - ОСОБА_4 - разом із батьком було прийнято самою дитиною добровільно, з огляду на сімейну ситуацію, яка склалася після поїздки дитини з матір'ю до Іспанії. При цьому мати, відповідачка у справі, не виявила бажання укласти з батьком дитини письмовий договір про визначення місця проживання дитини, хоча, як наголосив представник позивача, такі договори відповідно до вимог законодавства повинні укладатися у письмовій формі та бути нотаріально посвідченими.
Попри відсутність письмового договору, представник позивача звернув увагу на те, що судова практика допускає врахування усних домовленостей між батьками щодо місця проживання дитини, однак вказані домовленості мають бути чіткими, однозначними та в інтересах дитини. На його переконання, раніше між сторонами вже існувала домовленість про проживання доньки ОСОБА_4 з матір'ю, яка, за його словами, не була скасована жодним із батьків. Однак мати самостійно, без згоди батька, змінила місце проживання дитини, вивезла її за кордон (до Іспанії), і лише через незгоду дитини з таким рішенням була змушена повернутися.
Після повернення відповідачка звільнилася з постійного місця роботи, здала службове житло та переїхала до м. Вінниця, де проживає наразі. З цього моменту жодних нових домовленостей між батьками щодо проживання дитини укладено не було. Представник позивача наголосив, що мати відмовляється укласти відповідний договір, що, на його переконання, свідчить про існування спору щодо місця проживання дитини.
Він підкреслив, що у даному випадку існує юридичний спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини, а тому саме судове рішення може забезпечити правову визначеність та відповідати найкращим інтересам дитини. Таке рішення, на переконання представника, чітко закріпить обов'язки батька щодо виховання дитини, забезпечить стабільність і передбачуваність у правовому статусі дитини.
Він також зауважив, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 127/16211/23, не підлягає застосуванню до цієї справи через відмінність фактичних обставин, зокрема - наявність у цій справі реального спору та відсутність письмової домовленості між батьками.
Крім того, представник позивача підтвердив, що виконавче провадження щодо стягнення з батька аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 на підставі судового наказу Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року було припинено у серпні 2024 року відповідно до заяви самої відповідачки, поданої до органу державної виконавчої служби.
Відповідачка - ОСОБА_3 - у судовому засіданні позовні вимоги щодо визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 разом із батьком не визнала та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на відсутність спору між батьками щодо цього питання. Водночас позовні вимоги у частині стягнення з неї аліментів визнала частково - у розмірі 8 відсотків із усіх видів доходу.
На обґрунтування своєї позиції пояснила, що дійсно влітку 2024 року разом із донькою виїжджала за кордон - до Іспанії - з метою ознайомлення дитини з умовами проживання за межами України. Виїзд, за її словами, здійснювався виключно в межах чинного законодавства, поїздка тривала приблизно один тиждень. Позивач - батько дитини - був поінформований про цю поїздку та спілкувався з донькою під час її перебування за кордоном шляхом обміну смс-повідомленнями.
Під час перебування за кордоном дитина висловила небажання залишатися в Іспанії. Після повернення до України відповідачка обговорила це з донькою, яка повідомила, що хоче проживати з батьком. Надалі сторони досягли усної домовленості про проживання дитини разом із батьком без звернення до суду. Вони погодили, що дитина переїде до батька після отримання ним трикімнатної квартири та проведення відповідного ремонту.
У межах досягнутої між сторонами усної домовленості відповідачка також відмовилася від аліментів, які на той момент стягувалися з батька - ОСОБА_1 - на її користь для утримання доньки ОСОБА_4 . За домовленістю, сторони планували в майбутньому укласти нотаріально посвідчений договір, відповідно до якого обов'язок зі сплати аліментів мав би покладатися вже на відповідачку - на користь батька. Відповідачка підтвердила, що на виконання цієї домовленості подала заяву до органу державної виконавчої служби, на підставі якої виконавче провадження щодо стягнення з батька аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , відкрите на підставі судового наказу Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року, було припинено з серпня 2024 року.
На підтвердження цієї домовленості відповідачка подала до органу державної виконавчої служби заяву про припинення виконавчого провадження щодо стягнення аліментів з батька на користь матері. Після завершення ремонту в оселі батька дитина переїхала до нього на постійне проживання.
Водночас відповідачка пояснила, що її власний виїзд за кордон не відбувся, оскільки це би обмежило її можливість бачитися з дитиною. Надалі вона залишила постійне місце роботи у ТОВ «МХП» та переїхала до м. Вінниця, де проживає наразі.
За словами відповідачки, вона не заперечувала і не заперечує проти проживання доньки з батьком. Однак, на її переконання, позивач, порушивши досягнуті домовленості, безпідставно звернувся до суду з відповідним позовом. Вона також заявила про намір у майбутньому забрати доньку до себе, однак наразі, з огляду на бажання дитини залишатися з батьком у звичному оточенні - школі, серед друзів - вважає недоцільним змінювати місце її проживання.
Щодо аліментних зобов'язань відповідачка зазначила, що щомісячні грошові кошти у розмірі 3000 грн, які отримує позивач, є аліментами виключно на утримання сина ОСОБА_5 . Грошові перекази на утримання доньки ОСОБА_4 не здійснюються, однак вона періодично купує дитині одяг та інші речі. Постійно підтримує контакт із донькою телефоном, допомагає їй у навчанні. ОСОБА_4 періодично приїздить до неї в гості у м. Вінниця.
Суд заслухав пояснення малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5, вік і рівень розвитку якої, на думку суду, дозволяють їй висловити власну обґрунтовану думку щодо місця свого проживання.
У судовому засіданні дитина повідомила, що на теперішній час бажає проживати разом із батьком. Пояснила це тим, що матір переїхала до м. Вінниця, де вона (дитина) проживати не хоче, оскільки її теперішнє місце проживання пов'язане зі звичним соціальним середовищем - школою, друзями тощо. За словами ОСОБА_4 , наразі вона комфортно проживає з батьком, який повністю забезпечує її матеріально та створює належні умови для життя і навчання.
Водночас дитина зауважила, що раніше їй було комфортно проживати з матір'ю, яку вона сприймає як близьку людину, «подругу». Мати щодня телефонує, активно цікавиться її життям, допомагає з навчанням, дає поради, періодично купує одяг та інші речі. ОСОБА_4 іноді відвідує матір у м. Вінниця, коли з'являється така можливість.
ОСОБА_4 також зазначила, що у будь-який момент може змінити своє рішення і в майбутньому хотіла б мати можливість проживати з матір'ю. Рішення про проживання разом із батьком вона прийняла свідомо, добровільно, без жодного тиску з боку обох батьків. Дитина висловила бажання, щоб між батьками залишалася усна домовленість про її місце проживання, яка б дозволяла їй надалі обирати, з ким із батьків вона хоче проживати, залежно від життєвих обставин.
Позиція органу опіки та піклування
Представник органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд повідомив. Натомість до суду було подано письмове клопотання, в якому представник органу просив розглядати справу за його відсутності та зазначив, що підтримує позовні вимоги.
До матеріалів справи також надано письмовий висновок органу опіки та піклування від 25 березня 2025 року, відповідно до якого визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - разом із батьком - ОСОБА_1 - визнано доцільним та таким, що відповідає найкращим інтересам дитини.
V. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 6-7).
Відповідачка ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 8-9).
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 червня 2001 року. Шлюб розірвано на підставі рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 квітня 2023 року у справі № 135/261/23 (а.с. 11-13).
Від цього шлюбу у сторін народилася малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 10).
Сторони також мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою № 535-5000041766 від 15 жовтня 2014 року, місце реєстрації проживання дитини ОСОБА_4 АДРЕСА_1 . Як внутрішньо переміщена особа, дитина фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 21).
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (довідка № 535-690282 від 30.08.2016), фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22).
Згідно із заявою-приєднання від 08 жовтня 2024 року до договору користування житловим приміщенням, ТОВ «Вінницька птахофабрика» надало ОСОБА_1 у користування трикімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).
Водночас відповідачка ОСОБА_3 повернула службову квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , про що свідчить акт повернення житлового приміщення від 05 листопада 2024 року (а.с. 20).
Згідно з довідкою № 8 від 21 січня 2025 року, позивач ОСОБА_1 з 08 жовтня 2024 року і до теперішнього часу фактично проживає у зазначеній службовій квартирі філії «Комунальний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» разом із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 14).
21 січня 2025 року комісією підприємства складено акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15).
Встановлено, що за вказаною адресою проживають батько - ОСОБА_1 , та двоє дітей. Сім'я проживає у службовій квартирі, яка складається з трьох житлових кімнат. У дітей наявні окремі кімнати, у кожній із яких розміщено диван, шафу, комод, письмовий стіл, комп'ютер, комп'ютерний стіл та два крісла. Батько приділяє належну увагу вихованню дітей, відвідує школу, цікавиться їхніми успіхами в навчанні. Діти забезпечені необхідним одягом, шкільним приладдям, мають охайний вигляд. Стосунки в сім'ї охарактеризовані як доброзичливі.
Згідно з актом, ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з операційної діяльності філії «Комунальний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» та отримує щомісячну заробітну плату в розмірі 64 000 гривень.
17 січня 2025 року комісією служби у справах дітей складено акт № 3 про обстеження умов проживання дитини ОСОБА_4 (а.с. 16).
У ході обстеження встановлено, що за зазначеною адресою проживають батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Житлове приміщення складається з трьох кімнат, загальна житлова площа - 70 кв.м. У квартирі зроблено ремонт, санітарний стан задовільний, приміщення чисті та охайні, кімнати облаштовані необхідними меблями та побутовою технікою. ОСОБА_4 має окрему кімнату, в якій наявні двоярусне ліжко для сну, письмовий стіл зі стільцем для підготовки домашніх завдань, комп'ютер, телевізор, комод та шафа для зберігання особистих речей. У кімнаті також облаштовано куточок для дозвілля та занять особистими справами. Згідно з актом, з листопада 2024 року ОСОБА_4 постійно проживає разом із батьком та братом. Її матір ОСОБА_3 - проживає та працює в місті Вінниця.
ОСОБА_1 не перебуває на обліку в психіатра та нарколога, є соматично здоровим, що підтверджується медичними довідками (а.с. 23-24, 26).
ОСОБА_4 є здоровою, що підтверджено випискою з медичної карти стаціонарного хворого (а.с. 27).
Позивач надав характеристики з місця роботи та проживання, які свідчать про його позитивну репутацію (а.с. 17-18).
Директор ліцею № 4 надав характеристику на учня 8-Б класу ОСОБА_5 , де зазначено, що батьки беруть активну участь у шкільному житті, систематично відвідують батьківські збори та допомагають школі (а.с. 25).
25 березня 2025 року органом опіки та піклування Ладижинської міської ради складено письмовий висновок (а.с. 77-79), у якому визнано доцільним визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4 - разом з батьком. Висновок схвалено рішенням виконавчого комітету Ладижинської міської ради № 122 від 25.03.2025 та подано до суду (а.с. 80).
Відповідачем до матеріалів справи надано копію судового наказу Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 березня 2023 року у справі № 135/262/23, відповідно до якого визначено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 7 березня 2023 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 69).
Зазначений доказ надано на підтвердження того, що на момент подання позову між сторонами існувало відкрите виконавче провадження щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у тому числі й на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 .
Водночас у ході судового розгляду встановлено та підтверджено обома сторонами, що виконавче провадження про стягнення з батька ОСОБА_1 на користь матері ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 на підставі зазначеного судового наказу припинено з серпня 2024 року у зв'язку з поданням відповідної заяви ОСОБА_3 до органу державної виконавчої служби.
VІ. Оцінка судом встановлених обставин і застосування норм права.
6.1. Щодо вимог про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М.С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із ним, як із батьком, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу між ним та матір'ю дитини ОСОБА_3 не було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання спільної дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, що визначено ч.1 ст.160 СК України. І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, як визначено ч.1 ст.161 СК України.
При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, бажання дитини, стать, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.
Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у вихованні дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
За таких обставин той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
У цій справі судом установлено, що спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був ініційований її батьком, ОСОБА_1 . Водночас із матеріалів справи вбачається, що дитина з 6 листопада 2024 року фактично проживає разом із батьком, а її мати ОСОБА_3 не порушувала питання про зміну цього місця проживання.
Під час судового розгляду встановлено, що підставою для проживання дитини разом із батьком стала усна домовленість між батьками та самою дитиною, яка на момент виникнення відповідних правовідносин досягла дванадцяти років. Оже, фактичне місце проживання дитини визначено за спільною згодою батька, матері та самої дитини, що відповідає вимогам частини першої статті 160 Сімейного кодексу України. Сторони цю обставину не заперечували.
Дитина - ОСОБА_4 - проживає разом із батьком у службовій квартирі, у якій створено всі належні умови для комфортного проживання: дитина матеріально забезпечена, має окрему кімнату, доступ до освітніх ресурсів та емоційний зв'язок із батьком.
Згідно з поясненнями самої дитини, наданими під час судового засідання, вона була ініціатором проживання з батьком. Рішення про це вона ухвалила самостійно, усвідомлено та добровільно, без будь-якого психологічного чи фізичного тиску з боку батьків. ОСОБА_4 підтвердила наявність усної домовленості між нею та батьками щодо проживання з батьком, зазначивши, що бажає, аби така домовленість залишалась чинною, оскільки в майбутньому вона не виключає можливості проживання з матір'ю.
Водночас мати дитини - ОСОБА_3 - не вимагає зміни місця проживання дитини, не заявляла у суді вимог про відібрання дитини у батька, не заперечувала проти фактичного проживання доньки з батьком та підтвердила, що така домовленість була досягнута між нею, батьком дитини та самою дитиною. Більше того, вона не висловлювала заперечень щодо подальшого проживання ОСОБА_4 з батьком на теперішній момент.
Суд також звертає увагу, що чинне законодавство України не містить вимог про обов'язкове укладення письмового договору, засвідченого нотаріально, щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла десяти років, якщо таке місце узгоджено між батьками та самою дитиною.
З огляду на викладене, з урахуванням установлених обставин у справі, суд не вбачає підстав вважати, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом між батьками фактично існував спір щодо місця проживання дитини.
Доводи позивача про наявність спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та необхідність його вирішення в судовому порядку не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність між сторонами спору щодо місця проживання дитини, який підлягав би судовому розгляду на підставі статті 161 Сімейного кодексу України. Поведінка та процесуальна позиція відповідачки - матері дитини - не свідчать про наявність у неї наміру змінити визначене фактичне місце проживання дитини або про незгоду з досягнутою домовленістю, що підтверджує її згоду на проживання доньки разом із батьком.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовими позиціями, сформованими Верховним Судом у справах з аналогічними правовідносинами.
Так, у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 вказано: "фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача".
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24) зазначено: «Суди врахували, що ще до звернення позивача до суду з відповідним позовом сторони, які проживають окремо, фактично досягли домовленості про те, що малолітня донька проживатиме разом із батьком. Це підтвердила і відповідачка, яка не порушувала питання про зміну місця проживання дитини. Крім того, відповідно до висновку органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870, доцільним було визнано визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком. Верховний Суд звернув увагу на те, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина вже фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання доньки, а в матеріалах справи відсутні докази того, що батько перешкоджає її спілкуванню з дитиною. За таких обставин суди обґрунтовано виходили з того, що позивач не довів порушення свого права. При цьому вказівка суду першої інстанції на те, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини, свідчить саме про відсутність порушеного права позивача, а не є підставою для закриття провадження у справі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) сформульовано правову позицію, відповідно до якої: «Малолітня дитина проживає разом із батьком, а її мати - як на момент подання позову, так і під час розгляду справи в суді - не заперечувала проти такого проживання, що фактично свідчило про досягнення сторонами згоди щодо місця проживання дитини саме з позивачем. Враховуючи, що мати й батько дитини, які проживають окремо, дійшли спільного рішення стосовно місця проживання малолітньої дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Такий висновок обумовлено тим, що позивач не довів наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачкою права, яке потребувало б судового захисту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 (провадження № 61-13363св24) зазначено, що «у розглядуваній справі суди встановили, що: батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір'ю; дитина проживає з матір'ю за своїм зареєстрованим місцем проживання; батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання; дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір'ю. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24 (провадження № 61-17666св24) зазначено, що «суди встановили, що малолітня ОСОБА_4 проживає разом із батьком в його будинку, де створені всі умови для комфортного проживання, дитина повністю матеріально забезпечена, дитина має з батьком емоційний контакт, мати дитини не вимагає зміни місця проживання дитини; орган опіки не зазначає у висновку про наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини; мати дитини, яка надала заяву про розгляд справи без її участі, позов визнала, не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання про відібрання дитини у позивача. За таких обставин, суди обґрунтовано вважали, що в позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту».
Враховуючи викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком - ОСОБА_1 .
6.2. Щодо вимог про стягнення аліментів.
Малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , постійно проживає з батьком і перебуває на його повному утриманні. Між батьками не досягнуто домовленості щодо розміру участі матері у матеріальному забезпеченні дитини, тому позивач обґрунтовано звернувся до суду за захистом права доньки на належне утримання. Перешкод для пред'явлення такого позову суд не встановив.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Відповідно до ст.ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини (ратифікована Постановою ВР України №789 Х11 від 27.02.1991 року), батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей… першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.
Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Згідно зі ст. 8 ЗУ "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч.1 ст.181 СК України).
За приписами ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За приписами ч.1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, серед іншого: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).
Згідно з положеннями ст. 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Суд бере до уваги, що відповідачка ОСОБА_3 є працездатною, має задовільний стан здоров'я та офіційно працевлаштована. Крім того, вона вже сплачує щомісячні аліменти на користь позивача - ОСОБА_1 - для утримання їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим позивач отримує стабільно високий дохід (заробітна плата 64 000 грн на місяць), проте наявність належного заробітку батька не звільняє матір від рівноправного обов'язку брати участь у матеріальному забезпеченні доньки.
Зважаючи на встановлені обставини, принципи справедливості та розумності (ст. 7 СК України) й актуальні потреби дитини, суд задовольняє позов частково та присуджує стягнути з відповідачки аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/8 частки з усіх видів її заробітку (доходу). Аліменти підлягають сплаті щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду й до досягнення дитиною повноліття, але не можуть бути меншими, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Такий розмір аліментного зобов'язання відповідає критеріям розумності та співмірності, забезпечує мету аліментів і зберігає баланс інтересів платника та отримувача.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що право дитини на належне матеріальне утримання з боку матері є порушеним і підлягає судовому захисту; позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми одного місячного платежу підлягає негайному виконанню.
VІ. Розподіл судових витрат.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовною вимогою про встановлення місця проживання дитини сплачено судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп., що підтверджується платіжним документом від 07.02.2025 (а.с. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволені позовної вимоги про встановлення місця проживання дитини, сплачений позивачем судовий збір слід залишити за позивачем.
Водночас при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів судовий збір не сплачено, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
Враховуючи, що суд дійшов до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів, з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 141, 200, 258, 259 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Відділ опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення місця проживання дитини відмовити.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/8 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 18 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1211 грн 20 коп. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя