Справа № 545/2698/24
Провадження № 2/545/144/25
"03" червня 2025 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі :
головуючого судді - Цибізової С.А.,
з участю секретаря - Кисличної І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» про визнання незаконним наказу та стягнення невиплаченої заробітної плати, -
У червні 2024 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом обґрунтовуючи тим, що перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Обласний перинатальний цент м. Краматорськ», з 02.07.2020 працює на посаді молодшої медичної сестри. З 01.04.2022 по 10.04.2022 перебувала у щорічній основній відпустці. З початку квітня 2022 року через активні бойові дії в м.Краматорськ медичний заклад відправлено в простій, про що позивачу відомо зі слів інших працівників, колег та старшої медичної сестри, яка повідомила, що на роботу поки виходити не потрібно. Жодних офіційних повідомлень від адміністрації Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» щодо режиму роботи медичного закладу в умовах воєнного стану не отримувала. Починаючи з 11.04.2022 відповідач перестав виплачувати позивачу заробітну плату. У травні 2024 року дізналась, що відповідно до наказу директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний цент м. Краматорськ» №86-к/вд від 06.04.2022 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 11.04.2022. Жодних заяв про надання такої відпустки відповідачу не писала, копію наказу не отримувала і з ним ознайомлена не була. Кількість робочіх днів з 11.04.2022 по 03.06.2025 становить 882 дні. Сума невиплаченої заробітної плати складає 266 628,60 грн.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ №86-к/вд від 06.04.2022 Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення, прийнятий відносно ОСОБА_1 , молодшої сестри приймального відділення з 11.04.22; з урахуванням наданих уточнених обрахунків на день ухвалення рішення - стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м.Краматорськ» на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату у розмірі 266 628,60 грн.; судові витрати розподілити та покласти у відповідності до ст.141 ЦПК України.
У відзиві на позов представник відповідача посилався на те, що у зв'язку з призупиненням роботи КНП «ОПЦ м. Краматорськ» через ведення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, виїздом за межі міста частини працівників, зменшення потенційних пацієнтів, підприємство вимушено було з 06.04.2022 піти у простій з виплатою працівникам Центру заробітної плати відповідно до ст.113 Кодексу Законів про працю України з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Зазначив, що в кінці березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до директора КНП «ОПЦ м.Краматорськ» з заявою про надання їй щорічної основної оплачуваної відпустки не за затвердженим графіком для вирішення своїх побутових питань під час воєнного стану. Керівник підприємства мав повне право, відповідно до законодавства України, відмовити позивачу у наданні відпустки, оскільки, надання працівнику щорічної відпустки це право, а не обов'язок роботодавця. Навіть у дуже складну ситуацію, яка виникла в КНП «ОПЦ м.Краматорськ» унаслідок різкого відтоку робітників, що призвело до кадрового дефіциту на підприємстві, керівник Центру, враховуючи воєнний стан в Україні, необхідність збереження здоров'я та життя кваліфікованих кадрів увійшов у положення ОСОБА_1 та надав їй щорічну відпустку на десять календарних днів з 01.04.2022 по 10.04.2022. Під час перебування у відпустці Муратова А.В. добровільно написала заяву, в якій просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 11.04.2022 на період до закінчення воєнного стану. У задоволенні позову просив відмовити.
Окрім того, вважав, що позивач пропустила строк звернення до суду із позовом відповідно до ст.233 КЗпП України.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі. Пояснила, що з 01.04.2022 перебувала у щорічній відпустці, 11.04.2022 мала вийти на роботу. Під час відпустки перебувала у м. Полтава. У середині квітня старша медсестра повідомила, що перинатальний центр припиняє роботу, виходити не потрібно, тому залишилась в м. Полтава. У квітні 2024 року приїхавши в м. Краматорськ, зустріла свою колегу від якої дізналась, що вона перестає отримувати кошти, тоді як позивач не отримувала весь цей час. Заяву на відпустку без збереження заробітної плати не писала, оскільки 02.04.2022 приїхала в м. Полтава. Довідку ВПО оформила 09.04.2022, оскільки вже знала, що виходити не потрібно.
Окрім того зазначила, що інформацію про те, що не потрібно визходити на роботу до тнеї донесла старша медична сестра Ірина Сергіївна. З власної ініциативи позивачка на роботу не виходила.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила стягнути заробітну плату з 11.04.2022 по час постановлення рішення суду. Зазначила, що сума невиплаченої заробітної плати за період з 11.04.2022 по 03.06.2025 становить 266 628,60 грн.
Представники відповідача у судових засіданнях та письмових поясненнях заперечували щодо позовних вимог посилаючись, зокрема на те, що позивач достеменно знала, що її щорічна відпустка закінчується 10.04.2022, тому завчасно написала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати від 05.04.2022 та не вийшла на роботу 11.04.2022. Позивачем за більш ніж два роки, не було вчинено жодних дій щодо з'ясування підстав виконання нею трудових обов'язків та невиплати заробітної плати. Зазначали, що в простої перебували окремі працівникі серед яких позивач була відсутня. Вважали, що наведені в позові розрахунки у зв'язку з вимушеним прогулом жодним чином не ґрунтується на чинному законодавстві та сам вимушений прогул у позивача відсутній, так як ОСОБА_1 самостійно виявила бажання знаходитись у відпустці, що підтверджується за заявою від 05.04.2022. Зазначали, що доказів про перешкоджання працювати позивачем не надано. Просили застосувати строки спеціальної давності, посилаючись на те, що ст.233 КЗпП передбачено строк три місяці, який закінчився.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення та стягнення не виплаченої заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» від 01.04.2024 №14 ОСОБА_1 працює в КНП «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» молодшою медичною сестрою приймального відділення, з 02.07.2020 по теперішній час (т.1 а.с.15).
Згідно з довідкою від 09.04.2022 №1619-7999517181 ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 (т. а.с.14).
Відповідно до наказу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» від 28.03.2022 №64-к/тм-в «Про відпустки» ОСОБА_2 , молодшій медичній сестрі приймального відділення, надано частину щорічної основної відпустки строком на 10 календарних днів з 01.04.2022 по 10.04.2022 за робочий рік з 02.07.2021 по 01.07.2022 (т.1 а.с.26).
Згідно з наказом Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» від 06.04.2022 №86-к/вд «Про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення» ОСОБА_2 , молодшій медичні сестрі приймального відділення надана відпустка з 11.04.2022 на період дії воєнного стану в Україні з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи на підставі заяви ОСОБА_1 , п.3 ст.12 Закну України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №21-36-ІХ від 15.03.2022 (т.1 а.с.19).
В матеріалах справи міститься заява про надання відпустки без збереження заробітної плати з 11.04.2022 на період проведення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і охорони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації з урахуванням часу, необхідного для повергнення до місця роботи у порядку п.18 ст.25 Закону України «Про відпустки» адресована директору КНП «ОПЦ м. Краматорськ» Михайлу Кравченко, підписана 05.04.2022 від імені ОСОБА_1 (т.1 а.с.20).
Ухвалою суду від 12.12.2024 року по справі призначено почеркознавчу експертизу.
Відповідно до висновку експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 27.01.2025 №СЕ-19/117-25/235-ПЧ рукописні записи, якими заповнені графи (окрім резолюції) заяви від імені Муратової А.В. адресованій директору КНП «ОПЦ м. Краматорськ» щодо надання відпустки без збереження заробітної плати від 05.04.2022, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис у графі «(підпис)» заяви від імені ОСОБА_1 адресованій директору КНП «ОПЦ м. Краматорськ» щодо надання відпустки без збереження заробітної плати від 05.04.2022, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1 а.с. 217-228).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Згідно з ч.1 ст.84 КЗпП України у випадках, передбачених ст.25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
Статтею 25 Закону України «Про відпустки» передбачена відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника, яка надається в обов'язковому порядку.
Положеннями ст. 26 Закону України «Про відпустки» передбачена відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін.
Так, згідно з ч.1, 2 ст.26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.
Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції станом на 15.03.2022) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст.26 Закону України «Про відпустки».
Таким чином, з викладених вище норм вбачається, що відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку в період воєнного стану може надаватися лише за проханням працівника.
Враховуючи, що позивач заяву від 05.04.2022 про надання відпустку без збереження заробітної плати не писала та не підписувала, суд вважає доведеним, що її волевиявлення на отримання відпустки без збереження заробітної плати на період воєного стану було відсутнє, а
тому у відповідача були відсутні законні підстави надання позивачці відпустки без збереження заробітної плати.
Таким чином, позоані вимоги в частині визнання незаконним наказу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення №86-к/вд від 06.04.2022 та його сксасування є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім того, позивачка просить стягнути невиплачену заробітну плату у розмірі 266 628,60 грн за період з 11.04.2022 по 03.06.2025.
Відповідно до ч.1,2 ст.233 КЗпП України (у редакцій чинній станом на 11.04.2022) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до ст.233 КЗпП України, які набрали чинності 19.07.2022.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції чинній станом на час звернення до суду з позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового пору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції чинній станом на час звернення з позовом до суду) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належить працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, спірний період з 11.04.2022 по 03.06.2025 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 19.07.2022 та після цього.
Період з 11.04.2022 по 19.07.2022 регулюється положеннями ст.233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте, період з 19.07.2022 по 03.06.2025 регулюється вже чинною редакцією ст.233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Окрім викладеного, слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №561 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 098.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, з урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23 зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову у частині вимог за період з 19.07.2022 по 30.03.2023 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Також, наголосив на тому, що визначення моменту вручення вказаного документа, як початку перебігу строку відповідає вимогам ч.2 ст.233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з п.п.1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час судового розгляду справи відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 після видачі 06.04.2022 наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати на період військового стану була ознайомлена з таким наказом, як шляхом проставлення свого особистого підпису на наказі із зазначенням дати, так і в будь-який інший альтернативний, доступний спосіб електронної комунікації.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що Муратова А.В. про наявність наказу про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення №86-к/вд від 06.04.2022 дізналася з повідомлення Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» від 03.05.2024 №01-11/01/156, яке надійшло на електронну пошту адвоката Гудзь Л.Г. (т.1 а.с.18).
Враховуючи, що відповідачем не надані докази вручення ОСОБА_1 наказу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» №86-к/вд від 06.04.2022, тоді як позивач про наявність оскаржуваного наказу дізналася у травні 2024 року, а з позовом звернулася до суду 26.06.2024, тому суд дійшов висновку, що строки визначені ст.233 КЗпП України позивачем не пропущені.
Таким чином твердження представника відповідача, що строк спеціальної позовної давності сплив є безпідставними.
Щодо позовних вимог про стягнення не виплаченої заробітної плати у розмірі 266 628,60 грн, суд дійшов таких висновків.
В позовній заяві та наданих поясненнях позивач в обгрунтування позову посилалась на необхідність виплати їй невиплаченої заробітної плати, оскільки заробітна плата не нараховувалась не з вини позивачки. При цьому, при обрахунку такої оплати посилась на норми законодавства щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Окрім того, представник позивача та відповідача зазначали, що підприємство знаходилось в простої.
Таким чином, для правильного вирішення справи в цій частини позовних вимог необхідно з'ясувати наявність законих підстав для нарахування та виплати позивачці заробітної плати за період з 11.04.2022 року по 03.06.2025 року у звязку із скасуванням судом наказу про її перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період воєнного стану.
Відповідно до п.2, 4 наказу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» від 05.04.2022 №/80-к/тр «Про оголошення простою» оголошено простій не з вини працівника з 10 квітня 2022 і до можливості відновити роботу медичним працівникам, що надають медичні послуги породіллям, які перебувають на лікуванні у стаціонарі із зазначеням призвіщ та посад. Під час простою працівники звільняються від обов'язку бути присутніми на робочих місцях. Серед таких медичних працівників ОСОБА_1 не зазначено.
Згідно з п.1 наказу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» від 05.04.2022 №/80-к/тр «Про оголошення простою» у зв'язку з відсутністю організаційних умов, та достатньої кількості кваліфікованих фахівців необхідних для звичайної діяльності під час воєнного стану оголошено простій не з вини працівника, працівникам КНП «ОПЦ м. Краматорськ» указаних в додатках №1 до наказу - з 06.04.2022 до можливості відновити роботу з оплатою у розмірі 2/3 окладу.
З додатку №1 до наказу №80-к/тр від 05.04.2022 вбачається, що прізвище позивача у переліку працівників Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» яким оголошено простій відсутнє. (а.с.132-134)
Відповідно до ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Згідно зі ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. На період освоєння нового виробництва (продукції) роботодавець може здійснювати працівникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.
Отже, як вбачаєтьсмя з матеріалів справи у простої перебувало не підприємство вцілому, а лише частина працівників, до переліку яких ОСОБА_1 не входила. Таким чином визнання незаконним та скасування наказу про її перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період воєнного стану не створює правових підстав для нарахування позивачу заробітку за час простою.
Відповідно до ст.94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, заробітня плата відповідно до ст.94 КЗпП виплачується працівнику за час за який працівник виконував роботу, а середній заробіток за ч. 2 ст.235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Під час судового розгляду справи встановлено та самою позивачкою в судовому засіданні не заперечувалось, що ОСОБА_1 ніхто не перешкоджав у виході на роботу, з власної ініціативи вона також не виходила на робоче місце.
При цьому як доказів чинення прешкод у виході на роботу так і доказів повідомлення позивачки уповноваженою особою про те, що на роботи їй виходити не потрібно суду не надано.
Враховуючи, що ОСОБА_1 у простої не перебувала, при цьому, з власної ініциативи на роботу не виходила, хоча не була позбавлена можливості виконувати свою трудову діяльність, суд вважає, що у позивача не виникло право на отримання заробітної плати за період з 11.04.2022 року по 03.06.2025 року.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» не виплаченої заробітної плати у розмірі 266 628,60 грн задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання незаконним наказу та стягнення невиплаченої заробітної плати судовий збір не сплачувався.
При цьому, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Предметом позову є визнання незаконним та скасування наказу №86-к/вд від 06.04.2022 Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення; стягнення не виплаченої заробітної плати у розмірі 266 628,60 грн.
При визначенні невиплаченої заробітної плати у розмірі 266 628,60 грн, позивач посилалася на постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 та практику Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати.
Велика Палата ВС у постанові від 08.02.2022 по справі №755/12623/19 констатувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 цього Кодексу, мають різну правову природу.
Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці. За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України) і не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі згодом звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення не виплаченої заробітної плати у розмірі 266 628,60 грн.
Натомість за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу №86-к/вд від 06.04.2022 Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення позивач не звільняється від сплати судового збору.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі: 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3028 грн.
Таким чином, сума судового збору за вимогу немайнового характеру становить 1 211,2 грн (3028*0,4).
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1 211,2 грн не сплачений, тоді як позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу №86-к/вд від 06.04.2022 задоволені, тому судовий збір в розмірі 1 211,2 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Окрім того, відповідно до рахунку Полтавського НДЕКЦ МВС №10/14 від 09.01.2025 вартість за проведення судової експертизи в цивільній справі (почеркознавча експертиза) становить 12 416,04 грн (т.1 а.с.214).
Позивачем здійснено оплату за проведення почеркознавчої експертизи в повному обсязі, а також сплачено комісію 3,00 грн що підтверджується платіжною інструкцією №2.86566445.1 від 24.01.2025 (т.2 а.с.26).
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, з двох позовних вимог одну задоволено, а в одній відмовлено, тому відповідно до норм ст.141 ЦПК України витрати пов'язані з проведенням почеркознавчої експертизи покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 50 відсотків на кожну.
Таким чином, витрати пов'язані з проведенням почеркознавчої експертизи в розмірі 6 209,52 грн ( (12 416,04 + 3) /2 ) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 89 263, 265, 279 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ №86-к/вд від 06.04.2022 Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» про відпустку без збереження заробітної плати на період військового положення, прийнятий стосовно ОСОБА_1 , молодшої медичної сестри приймального відділення з 11.04.2022.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» (код ЄДРПОУ 42170577, адреса: вул. О.Тихого, 14-П, м. Краматорськ, Донецька область, 84307) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр м. Краматорськ» (код ЄДРПОУ 42170577, адреса: вул. О.Тихого, 14-П, м. Краматорськ, Донецька область, 84307) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) витрати пов'язані з проведенням почеркознавчої експертизи в розмірі 6 209 (шість тисяч двісті дев'ять) грн 52 коп.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С. А. Цибізова