Справа № 753/3184/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2162/2025
28 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Беніцької Валентини Іванівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року про забезпечення позову у складі судді Кулика С.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації,-
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації.
У липні 2024 року позивач звернувся у суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на частини квартири відповідачки АДРЕСА_1 .
Заяву обґрунтовано тим, що позивачем та відповідачкою у шлюбі було сплачено за кредитним договором АКБ «Укрсоцбанк» за однокімнатну квартиру грошові кошти в розмірі 27 000 дол. США. Вищевказана однокімнатна квартира була визнана судом особистою приватною власністю відповідачки, остання відмовляється у добровільному порядку сплатити позивачу частини. Позивачу стало відомо, що у відповідачки у власності є частина квартири, враховуючи те, що ціна позову є співмірною з вартістю вищевказаної квартири, з огляду на те, що відповідачка може розпорядиться майном і тим самим унеможливити виконання рішення суду, тому просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на частини спірної квартири.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
В апеляційній скарзі адвоката Беніцька В.І. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року, оскільки вважає її незаконною та постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 має намір на відчуження належного їй нерухомого майна.
Вказує на відсутність обґрунтування того що вона вживає дії, які можуть призвести до ускладнення виконання рішення суду.
Крім того скаржниця посилається на те, що вона спроможна виконати можливе рішення суду у разі задоволення позову про стягнення компенсації у тому числі за рахунок майна, яке є у спільній частковій власності сторін спору, та без згоди позивача не може бути відчужено.
Звертає увагу суду на те, що сплата відсотків за користування кредитом, наданим на умовах договору кредиту №038/209-к08 здійснювалась за рахунок цільової компенсації наданої особисто ОСОБА_3 (Прокопенко) від іпотечного центру на виконання зобов'язань на підставі договору №26-274, а тому позивач не має правових підстав для стягнення грошових коштів сплачених в порядку компенсації Державним фондом сприяння молодіжному будівництву на виконання зобов'язань за договором кредиту №038/209-к08, тому що ці кошти не вносились на погашення кредиту за рахунок спільного сімейного бюджету.
Посилається на те, що виконання зобов'язань за договором кредиту здійснювалось у валюті кредиту - доларах США, але витрачались кошти у гривні за курсом, який діяв на день кожного платежу, а не по курсу НБУ 37,52 грн за 1 долар США, а тому на виконання кредитних зобов'язань не було фактично витрачено 460 595 грн 52 коп. При цьому 72 544 грн 32 коп - є власними коштами відповідачки, як цільова компенсація відсоткової ставки кредиту. Таким чином, сума сплачена на погашення кредитного зобов'язання за вираховуванням суми компенсації відсоткової ставки становить 369 966 грн 389 коп.
Зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялася належно, а тому колегія суддів вважає за можливе слухати справу за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала районного суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів, щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь заявника.
Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. За змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частини квартири відповідачки АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що предмет позову є взаємопов'язаний зі способом забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 907/269/22, від 04 квітня 2023 року у справі № 907/268/22, від 04 квітня 2023 року у справі № 915/577/22.
Убачається, що предметом спору є стягнення компенсації по зобов'язанню за кредитом, який був взятий під час шлюбу на придбання квартири, яка визнана особистою приватною власністю відповідачки, а тому у зв'язку з розірванням шлюбу позивач просить компенсувати йому частину внесеної суми.
Подаючи заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 вказує, що йому стало відомо, про наявність у власності відповідачки частина квартири АДРЕСА_1 , враховуючи те, що ціна позову є співмірною з вартістю вищевказаної квартири, просив накласти арешт на вказану частину квартири.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем доведено реальність наявного між сторонами спору, який є предметом судового розгляду.
Відтак, вжиття заходів щодо забезпечення позову у спосіб визначений позивачем є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом його інтересів, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.
При цьому слід зазначити, що на час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Вжиті заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, діють до набрання рішенням суду по даній справі законної сили та спрямовані виключно на забезпечення можливості виконання такого рішення у майбутньому, не порушуючи законних прав та інтересів відповідачки, права якої щодо користування та володіння нерухомим майном жодним чином не обмежуються оскаржуваною ухвалою суду.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Обраний судом захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.
На думку, колегії суддів, обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину квартири не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки майно фактично зберігається у її користуванні, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі№ 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 643/15394/19.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про незгоду з висновками суду першої інстанцій не підтвердилися під час розгляду апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам, оскільки скаржником не спростовано такий висновок суду першої інстанції.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на частину квартири.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідачки, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Беніцької Валентини Іванівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 червня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: