Справа № 755/2841/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8529/2025
28 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Міняйло Ярослава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року про відмову у відкритті провадження у складі судді Коваленко І.В.,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту родинних відносин,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася у суд із заявою, у якій просила встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 .
Заяву обґрунтовано тим, що від встановлення даного факту залежатиме виникнення її права для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, дід чи баба якої народилися до 24 серпня 1991 року, в порядку п. 28 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено з підстав того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У апеляційній скарзі адвокат Міняйло Я.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року, а справу направити для продовження розгляду в порядку окремого провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне та даний юридичний факт не стосується прав чи законних інтересів інших осіб.
Посилається на те, що зверталась до суду виключно для встановлення юридичного факту, а саме встановлення родинного зв'язку між нею та її дідом, однак ні обґрунтування, ні прохальна частина заяви не вбачає в собі спір про право, оскільки Дніпровський районний відділ ЦМУ ДМС в м. Києві лише повідомив ОСОБА_1 про необхідність такого встановлення, у зв'язку з тим, що через розбіжність в документах вона не зможе отримати громадянство України, оскільки родинний зв'язок у такому випадку встановити неможливо.
Вважає, що твердження суду першої інстанції щодо наявності спору про право є помилковим.
Звертає увагу, що вже тривалий час проживає на території України, відчуває себе повноцінною українкою та має намір отримати громадянство України, щоб в майбутньому мати повноцінні права та обов'язки громадянина України. Однак для отримання громадянства їй необхідно встановити факт родинного зв'язку між нею та її дідом, оскільки через розбіжності у наявних документах, даний факт неможливо підтвердити.
Зазначено, що у подальшому рішення суду буде слугувати одним із документів, який необхідно буде надати до територіального підрозділу Державної міграційної служби України для набуття громадянства України.
Відзив па апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції адвокат Міняйло Я.В. в інтересах ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вимоги ч. ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника у цій справі не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, та маж розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком районного суду, виходячи з наступного.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до справи, ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Туркменістан, проте зареєстрована та проживає на території України з 06 травня 2008 року.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт родинних зав'язків з її дідом ОСОБА_2 для отримання громадянства України за територіальним походженням, оскільки він народився на території України, а саме: в с. Лісняки (Лесняки) Яготинського району Полтавської області, що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду від 28 квітня 2001 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Підстави набуття громадянства України встановлено у ст. 6 Закону України "Про громадянство України", згідно з п. 2 якої громадянство України набувається за територіальним походженням.
Статтею 8 Закону України "Про громадянство України" встановлено підстави набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про громадянство України" особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України іноземцем подається зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Пунктами 24, 25 Порядку передбачений перелік документів, які подаються для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням іноземцем або особою без громадянства, які постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), зокрема зобов'язання припинити іноземне громадянство та документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують постійне проживання на території України. Оскільки заявник не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт постійного проживання на території України на зазначену дату, для встановлення належності до громадянства України йому необхідне судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У ч. 7 вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту постійного проживання на території України, є суд цивільної юрисдикції на підставі ст. 19 ЦПК України та ч. 2 ст. 315 ЦПК України.
Суд першої інстанції вважав, що оскільки вимоги заявника не пов'язані з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними ст. 2 КАС України.
Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції помилково відніс розгляд заяви ОСОБА_1 до компетенції суду адміністративної юрисдикції та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що оскаржувана ухвала відповідно до положень п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до того ж суду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Міняйло Ярослава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03 червня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: