Справа № 377/299/24 Головуючий у І інстанції Бабич Н.С.
Провадження №22-ц/824/6850/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ІменемУкраїни
21 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Красківського Віталія Петровича на рішення Славутицького міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року та на додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утриманих грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 грудня 2023 року позивач та відповідач уклали усний договір про купівлю автомобіля марки OPEL ASTRA, 2001 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить останньому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
За умовами такого договору позивач перерахував на банківський рахунок відповідача грошові кошти в сумі 106400,00 грн. Після цього відповідач склав на ім'я ОСОБА_2 , позивача у справі, та ОСОБА_3 довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Амбарновою Л.М. за р.№2703, на продаж належного відповідачу транспортного засобу, терміном на три роки, передав її оригінал та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу позивачу, але повідомив, що передасть автомобіль наступного дня, оскільки він йому потрібен для вирішення сімейних питань, на що позивач погодився.
30 грудня 2023 року відповідач повідомив позивача, що скасував довіреність та не буде передавати йому автомобіль.
Оскільки відповідач відмовився від договору, позивач запропонував відповідачу повернути перераховані йому грошові кошти, але останній кошти не повернув.
25 січня 2024 року позивач звернувся з відповідною заявою до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області для проведення перевірки, за результатами якої позивачу було рекомендовано звернутися до суду. Відповідач ігнорує законні вимоги позивача повернути йому грошові кошти в сумі 106400,00 грн, тим самим незаконно утримує їх у себе.
З урахуванням уточненої позовної заяви, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно утримані грошові кошти в розмірі 106 400,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 746,08 грн; три відсотки річних у розмірі 915,79 грн, всього 108061,87 грн, а також судовий збір у розмірі 1211,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року позов задоволено повністю.
Додатковим рішенням Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 500,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Красківський В.П. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Славутицького міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року та додаткового рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не з'ясовано у повній мірі наведені представником відповідача обставини щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права, що потягло за собою неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, оскільки у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України, що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).
Щодо додаткового рішення зазначає, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 77, 89, 265 ЦПК України, та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 1212 ЦК України, під час ухвалення рішення Славутицьким міським судом Київської області від 21 листопада 2024 року у даній справі вплинули на результат розгляду справи і призвели до неправильного її вирішення, що у свою чергу потягло за собою порушення норм процесуального права, а саме ст. 141 ЦПК України під час ухвалення додаткового рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року.
11 лютого 2025 року на поштову адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Мажуги О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року та додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року залишити без змін.
У відзиві представник позивача зазначає, що судом вірно застосовано матеріальні та процесуальні норми права, зокрема вірно застосовано до спірних правовідносин положення про набуття, збереження майна без достатньої підстави.
Оскільки грошові кошти, які були перераховані позивачем на рахунок відповідача та в подальшому між ними не був укладений договір купівлі-продажу автомобіля, то відповідач зобов'язаний був повернути кошти з моменту скасування довіреності, так як зберігав їх без достатньої правової підстави.
У відзиві, представник ОСОБА_2 - адвокат Мажуга О.В., також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь його довірителя понесені в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Красківський В.П. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її.
Позивач в судове засідання не з'явився, свого представника для участі в судовому засіданні не відправив, про причини неявки не повідомив.
Згідно положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішеннясуду першої інстанції відповідають враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки OPEL ASTRA, 2001 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 7441 від 05 травня 2021 року.
29 грудня 2023 року приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Амбарнова Л.М. посвідчила довіреність ОСОБА_1 , якою він уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на продаж належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Довіреність видана на три роки, з правом передоручення, зареєстрована в реєстрі за №2703.
На виконання усного договору про купівлю належного відповідачу автомобіля позивач 29 грудня 2023 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 106 400,00 грн, що підтверджуються роздруківкою платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» від 29 грудня 2023 року № Р24А2145878165D7649, згідно з якою від платника ОСОБА_2 з банківського рахунку НОМЕР_4 на рахунок отримувача ОСОБА_1 НОМЕР_5 перераховано кошти в розмірі 106 400,00 грн.
Отримання відповідачем ОСОБА_1 коштів на його рахунок НОМЕР_5 в сумі 106 400,00 грн з банківського рахунка НОМЕР_5 ОСОБА_2 підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 02 липня 2024 року, яка надійшла на виконання вимог ухвали суду від 24 червня 2024 року.
Як вбачається зі скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей №52421820 від 05 квітня 2024 року, дію довіреності, номер у реєстрі нотаріальних дій 2703, посвідчену 29 грудня 2023 року приватним нотаріусом Амбарновою Л.М., припинено 30 грудня 2023 року, дата та час реєстрації припинення: 30.12.2023 12:50:30.
Після скасування довіреності відповідач не повернув позивачу перераховані ним кошти в сумі 106 400,00 грн позивач 25 січня 2024 року.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно із ст. 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).
Предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Аналогічний висновок міститься у пункті 43 постанови Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Вирішуючи питання про застосування/незастосування ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 658/2337/20 (провадження № 61-14339св21).
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року №1200 ( далі- Порядок №1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 ( далі-Порядок №1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.
Згідно з п. п. 12, 16, 17 Порядку № 1200 оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держпродспоживслужбі бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. Під час продажу транспортних засобів, що перебувають ( перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держпродспоживслужбі, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ( технічний паспорт) або Держпродспоживслужбою - свідоцтво про реєстрацію машин з відміткою про зняття машин ( тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ( технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, та номерні знаки для разових поїздок.
Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).
Сутність та правова природа загально цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-688цс15, який Верховний Суд також підтримав у постанові від 04 листопада 2020 року у справі №573/476/19.
Відповідно до пункту 8 Порядку №1388 документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача зазначала, що 29 грудня 2023 року на підставі усної домовленості про купівлю автомобіля ОСОБА_2 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 106 400,00 грн, а відповідач видав позивачу нотаріально посвідчену довіреність, на продаж вказаного транспортного засобу та передав свідоцтво про його реєстрацію, яка була скасована 30 грудня 2023 року.
При цьому, автомобіль марки OPEL ASTRA, 2001 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідач позивачу не передав.
Договір купівлі -продажу автомобіля марки OPEL ASTRA, 2001 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , між сторонами укладений не був, оскільки видача відповідачем нотаріально посвідченої довіреності на право розпорядження вказаним транспортним засобом позивачу та іншій особі без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб позивачем.
Однак, враховуючи те, що грошові кошти в розмірі 106400,00 грн були перераховані позивачем на рахунок відповідача, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач зобов'язаний був повернути сплачені кошти позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України 30 грудня 2023 року, тобто з моменту скасування довіреності.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 607/5422/16-ц, від 19.11.24 у справі № 916/3658/23.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення чинного законодавства.
Посилання в апеляційній скарзі, як на преюдиційні висновки викладенні у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), які мають бути застосовані під час розгляду даної справи, апеляційний суд відхиляє, оскільки викладені у вказаних постановах висновки стосуються користування нерухомим майном без належного на те права та не можуть бути аналогією в даних конкретних правовідносинах.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні.
Доводів щодо неправильності в застосуванні норм чинного законодавства чи в неправильності нарахування 3 % річних та інфляційні за період з 30 грудня 2023 року по 12 квітня 2024 року, апеляційна скарга в собі не містить.
Щодо оскарження в апеляційній скарзі додаткового рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року, апеляційний суд хоче зазначити наступне.
Згідно положень ч. 1, 4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
За приписами ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.
Судом першої інстанції належним чином дослідженні надані стороною позивача докази на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу, які, в свою чергу, не були спроставані стороною відповідача.
Доводів щодо неправильності стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, апеляційна скарга в собі не містить.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, зважаючи на те, що відповідач фактично користуючись наданими житлово-комунальним послугами, відмовлялася їх оплачувати, не погоджуючись із нарахованими тарифами позивачем, а також відмовляючись підписувати договір на управління/утримання будинку та прибудинкової території, виконання інших додаткових робіт та компенсацію витрат, що не є підставою звільнення її від зобов'язання щодо оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У поданому стороною позивача відзиві ставилось питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, під час апеляційного розгляду, представником позивача ОСОБА_2 у справі № 377/299/24 в суді апеляційної інстанції є адвокат Мажуга О.В., який діє на підставі ордера серії СВ № 1105333, договору про надання правничої (правової) допомоги №02-04/2024 від 05 квітня 2024 року та додаткової угоди № 2 від 20 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 02-04/2024 від 05 квітня 2024 року.
У відзиві вказано, що орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу складає в розмірі 7000,00 грн.
Згідно з остаточним розрахунком судових витрат на професійну правничу допомогу, який представник позивача-адвокат Мажуга О.В. навів у відзиві, загальна вартість наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №02-04/2024 від 05 квітня 2024 року та додаткової угоди № 2 від 20 січня 2024 року становить 7000 гривень.
Стороною позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надано: акт про надання правничої допомоги; платіжну інструкцію №P24A3815801913D3488 на суму 7000,00 грн; копію рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17 березня 2023 року №119.
Таким чином, адвокат Мажуга О.В.виконав роботу у вигляді написання відзиву на апеляційну скаргу, що підтверджується матеріалами справи.
Зі змісту ст. ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2021 у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (п. 6.52 пстанови Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).
Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції адвокат позивача подав лише відзив на апеляційну скаргу. Інших процесуальних документів останній не подавав до суду апеляційної інстанції. Участь в судовому засіданні не приймав.
Визначаючи орієнтовний розмір витрат на правову допомогу, які позивач очікував понести під час апеляційного розгляду, сторони погодили фіксований розмір витрат.
Жодних заперечень з цього приводу стороною відповідача не надавалось, що підтверджується їх відсутністю в матеріалах справи.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що понесені витрати на правничу допомогу є співрозмірними у розмірі 7000,00 грн, оскільки такий розмір судових витрат відповідає критерію їх розумної необхідності, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій, а саме складання відзиву на апеляційну скаргу.
За вказаних обставин та з огляду на фактичний об'єм послуг, наданих адвокатом позивача, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Красківського Віталія Петровича - залишити без задоволення.
РішенняСлавутицького міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року та додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 грудня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити сторін:
ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_6 ,
ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_7 .
Повну постанову складено 03 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А