16 травня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 367/754/25
номер провадження: 33/824/2597/2025
Суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Лимаря Олександра Анатолійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2025 року,
Постановою судді Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Велика Киріївка, Бершадського району, Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн 00 коп. на користь держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 605 грн 60 коп.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, адвокат Лимар О.А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2025 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які були б законною підставою для його зупинки. Тому вважає, що оскільки ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими без законних підстав, то складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП не можна вважати допустимим доказом.
Вказує, що в матеріалах справи міститься рапорт працівників поліції, як доказ того, що ОСОБА_1 був з ознаками алкогольного сп'яніння. Проте відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі №524/4668/17 зазначено, що суди обґрунтовано не взяли до уваги рапорт інспектора зважаючи на те, що він є зацікавленою особою при розгляді справи, а тому вказане ставить під сумнів дотримання вимог щодо об'єктивності з'ясування обставин. Таким чином адвокат вважає, що рапорт працівника поліції не може бути доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та неспростовним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а є лише формою фіксації правопорушення.
Також зазначає, що надані файли на DVD-диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст.99 КАС України. Отже копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого, ознаки цифрового підпису автора. На підтвердження такої позиції захисник посилається на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у справі №524/9622/21.
Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Лимар О.А. в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи сповіщений судом апеляційної інстанції своєчасно. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вважав за можливе розглядати справу за відсутності його захисника - адвоката Лимаря О.А.
Заслухавши доповідь судді, особу, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі й просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів апеляційної скарги, вважаю, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також іншими документами.
Згідно з положеннями ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що суддя першої інстанції при розгляді справи по суті вказані вимоги закону виконав.
Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність не лише особи, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, а й тієї особи, яка керує транспортним засобом, але відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з пунктом 2.5 ПДР встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже відмова особи від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Висновок судді першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з його відмовою від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, підтверджений сукупністю зібраних та належним чином перевірених в судовому засіданні доказів та є правильним.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується даними, які містять:
протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №215468 від 08 січня 2025 року, згідно з яким встановлено, що 08 січня 2025 року о 10 год 10 хв. в місті Буча по провулку Богдана Ступки (Калініна), 5 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Samand», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, від огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Подія фіксувалась на нагрудні боді - камери «Motorola VB 400» 470529/471443, чим порушив пункт 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.1);
направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції від 08 січня 2025 року, в якому зазначено, що у ОСОБА_1 у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів (а.с.4);
розписка ОСОБА_1 , згідно з якою він зобов'язався не сідати за кермо та не керувати транспортним засобом протягом однієї доби (а.с.5);
відеозаписи з нагрудних камер поліцейських (а.с.7).
У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, які з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, ЄСПЛ неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Апеляційний суд враховує, що вказані вище докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст.256 КУпАП, Інструкції з оформленням поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року (далі - Інструкція №1395), Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1376 (далі - Інструкція №1376), Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735).
В апеляційній скарзі захисник посилається на те, що наявний у матеріалах справи рапорт рядового поліції Віталія Григоровича (а.с.6) не може бути доказом того, що ОСОБА_1 був з ознаками алкогольного сп'яніння.
Так, дійсно вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, а саме, будь-яких фактичних даних, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, визначений у ч.1 ст.251 КУпАП. Аналіз указаної правової норми дає підстави стверджувати про те, що рапорт поліцейського не є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Указаний рапорт не містить жодних даних про його офіційне спрямування чи реєстрацію. Сукупність указаних обставин виключають визнання зазначеного вище рапорту у якості доказу того, що ОСОБА_1 був з ознаками алкогольного сп'яніння.
Разом з тим апеляційний суд враховує, що відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Саме ці дискреційні повноваження поліцейського дають йому право самостійно визначати наявність чи відсутність підстав для проведення огляду водія на стан сп'яніння і не визначають часових рамок для виявлення таких ознак.
Також в матеріалах справи наявне направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції від 08 січня 2025 року, в якому зазначено, що у ОСОБА_1 у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів (а.с.4).
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів порушення ОСОБА_1 ПДР, які були б законною підставою для його зупинки, а тому адвокат вважає, що оскільки ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими без законних підстав, то складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП не можна вважати допустимим доказом, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, не лише особи, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, а й тієї особи, яка керує транспортним засобом, але відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та не залежить від законності зупинки чи перевірки документів водія працівниками поліції.
Отже, обставини законності зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 працівниками поліції жодним чином не впливають на доведеність факту наявності в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
При цьому, у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 02 червня 2007 року, ЄСПЛ у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно із встановленими нормами закону.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та неспростовним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а є лише формою фіксації правопорушення, то апеляційний суд виходить з такого.
Як встановлено вище, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується, зокрема, відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, з яких слідує, що працівник поліції у зв'язку з виявленням у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння (10 год 19 хв. відеозапису), а саме: запах алкоголю, тремтіння пальців рук, нестійка хода, запропонував йому пройти огляд на приладі «Драгер», на що останній не відповів, оскільки розмовляв по телефону. Надалі працівник поліції знову запитав у ОСОБА_1 щодо проходження огляду на місці зупинки, на що останній відповів, що він не буде проходити, а на запитання поліцейського чи проїде він до лікаря - нарколога, ОСОБА_1 відповів, що складайте протокол (10 год 21 хв. відеозапису). При цьому працівник поліції знову запитав чи пройде ОСОБА_1 огляд у лікаря - нарколога, на що останній відповів, що вже раз проходив, що було розцінено працівником поліції як відмова від проходження огляду. У подальшому працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення пункту 2.5 ПДР (10 год 23 хв. відеозапису).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 до оголошення змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №215468 від 08 січня 2025 року не висловлював будь-якої згоди на проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння як на місці запинки, так і у закладі охорони здоров'я, тому його твердження після оголошення йому протоколу про адміністративне правопорушення, яке зафіксоване на відеозаписі, про те, що він не відмовлявся від проходження огляду, апеляційний суд розцінює, як маніпулятивне та спрямоване на ухилення від адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані файли на DVD-диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст.99 КАС України, отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого, ознаки цифрового підпису автора, не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
Відеозйомка у даному провадженні здійснювалась працівниками поліції нагрудними боді - камерами № 470529, 471443, про що також зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, у відповідності до вимог ст.40 Закону України «Про Національну поліцію». Згідно з положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали, відрізняються один від одного тільки часом та датою їх створення. Записаний на оптичний диск носій інформації, електронний файл у вигляді відеозапису, є оригіналом (відображенням) електронного документу, який не потребує додаткового завірення електронним підписом, а тому інспектора поліції діяли відповідно до наказу МВС України №1026 від 18 грудня 2018 року «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису».
При цьому, посилання захисника в апеляційній скарзі на положення статей КАС України у даному випадку є недоречним, оскільки оскарження такого виду постанов, як-то за ч.1 ст.130, регламентовано КУпАП, що не є тотожним КАС України, як помилково вважає захисник.
Отже, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що твердження сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності.
Інших доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в оскаржуваній постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, ОСОБА_1 та його захисником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суддею першої інстанції прийняте законне і обґрунтоване судове рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що обраний суддею першої інстанції ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн 00 коп., з позбавленням його права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи та вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП. Крім того, санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2025 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга адвоката Лимаря О.А., подана в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду,
Апеляційну скаргуадвоката Лимаря Олександра Анатолійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.М.Верланов