Справа № 11-кп/824/3422/2025 Головуючий в 1 інст.: ОСОБА_1
16 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 303, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України, -
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів до 12 квітня 2025 року включно з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжких злочинів, за інкриміновані йому ч.3 ст. 303 та ч. 2 ст. 187 КК України, передбачено покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. За змістом обвинувального акту та обставин, встановлених органом досудового розслідування, обвинувачений ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, не працює та суспільно корисною працею не займається, джерела доходу не має, не має визначеного місця проживання, крім, того, обвинувачений ОСОБА_6 до обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою неодноразово в судові засідання не з'являвся, до нього тричі було застосовано привід.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року, ухвалити нову, якою змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що клопотання прокурора про продовження йому строку тримання під вартою є необгрунтованим, оскільки ОСОБА_6 має постійне місце проживання, під час досудового розслідування щодо нього було застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, який він відбув без порушень.
Обвинувачений в поданій апеляційній скарзі не заявляє клопотання про проведення апеляційного розгляду за участю сторін (сторони обвинувачення і сторони захисту), у зв'язку з чим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги проведено без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши надані в копіях матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом ч. 3 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" зазначено, що тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи. Відтак, враховуючи обставини вчинення злочинів обвинуваченим, які інкримінуються стороною обвинувачення, суспільний інтерес наразі у даному випадку переважає над правилом поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 12 квітня 2025 року включно, з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень.
На переконання колегії суддів таке рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Приймаючи рішення про продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом враховані конкретні обставин справи, а саме те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст. 303 та ч. 2 ст. 187 КК України, за що передбачено покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, обвинувачений ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, не працює, суспільно-корисною працею не займається, джерела доходу не має, не має визначеного місця проживання, раніше судимий, в тому числі за вчинення умисного корисливого злочину.
Врахувавши зазначені обставини, місцевим судом зроблено обґрунтований висновок про те, що заявлені прокурором ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інші кримінальні правопорушення, - є реальними.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого, щодо наявності підстав для зміни йому запобіжного заходу на більш м'який, були предметом перевірки суду першої інстанції, за результатами якої суд обґрунтовано дійшов висновку, що вони не вказують на зменшення існуючих ризиків або на те, що інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, у змозі їм запобігти. Не містять таких відомостей і надані суду матеріали.
Доводи обвинуваченого про те, що визначений ухвалою суду альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є несправедливим та неспівмірним, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки розмір застави судом визначено з урахуванням вимог ст. 182,ст. 183 КПК України,достатній для забезпечення виконання обвинуваченим, у разі внесення застави, покладених на нього процесуальних обов'язків.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року та зміни обвинуваченому запобіжного заходу, а тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 331, 404, 405, 407, 418, 419, 421 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року, - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4