Справа № 946/3819/25
Провадження № 3/946/1225/25
Іменем України
03 червня 2025 року м. Ізмаїл
Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Яковенко І.І., розглянув справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 121, ч. 5 ст. 121, ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),
встановив:
ОСОБА_1 20.05.2025 о 20:30 год. за адресою: вул. Білгород-Дністровська, 48, м. Ізмаїл Одеської області, керував мопедом марки «Honda» без мотошолому, у якого відсутнє передбачене конструкцією ліве та праве дзеркало заднього виду, без державного номерного знаку, тобто який не зареєстрований у встановленому законом порядку при обов'язковій його реєстрації, а також без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, при цьому не маючи права керування таким транспортним засобом, а також з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, але від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відповідно до встановленого порядку відмовився. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги підп. «а» п. 31.4.7., підп. «г» п. 2.3., підп. «в» п.2.9., підп. «ґ» п. 2.1., підп. «а» п. 2.1., п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР), та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 121, ч. 5 ст. 121, ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Притягуваний ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, Так, при складанні протоколів про адміністративні правопорушення 20.05.2025 притягуваний був повідомлений про те, що справа розглядатиметься Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 03.06.2025 о 10:00 годині, про що свідчать його особисті підписи у протоколах, копії яких йому були вручені. Зазначені обставини дають змогу суду дійти висновку про наявність даних про своєчасне сповіщення притягуваного ОСОБА_2 про місце і час розгляду справи. Однак притягуваний у судове засідання не з'явився.
Відповідно до даних службової записки керівника апарату суду, з 22.05.2025 в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області не здійснюється відправка поштової кореспонденції у зв'язку з відсутністю маркової продукції, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості відкласти судове засідання та здійснити повторний виклик притягуваного.
Справу може бути розглянуто під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ч. 1 ст. 268 КУпАП).
Оскільки є дані про своєчасне сповіщення притягуваного ОСОБА_2 про місце і час розгляду справи і від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, суд у відповідності до ч. 1 ст.268 КУпАП вважає за можливе розглянути справу у його відсутності.
Вина ОСОБА_2 у відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також у керуванні транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатації його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, у порушенні правил користування мотошоломом, у керуванні транспортним засобом, не зареєстрованим у встановленому законом порядку, у керуванні транспортним засобом без полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також у керуванні транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом, повністю підтверджується дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння.
Відповідно до даних протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 20.05.2025 о 20:03 годині керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, але відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відповідно до встановленого порядку. Суд визнає цей доказ таким, що складені повноважною особою, а саме поліцейським, який відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст.255 КУпАП є уповноваженою особою органів внутрішніх справ (Національної поліції) на складання протоколів про адміністративні правопорушення, у тому числі за ст. 130 КУпАП.
На відеозаписі події правопорушення з відеотехніки службового транспортного засобу зафіксовано, як ОСОБА_2 рухався на мопеді марки «Honda» після чого був зупинений поліцейськими. Крім того, на відеозаписі з однострою поліцейських зафіксовано, як працівники поліції неодноразово пропонували притягуваному ОСОБА_2 пройти огляд на стан сп'яніння на місці поліцейським за допомогою технічних засобів або лікарем в медичному закладі, однак притягуваний в обох випадках відмовився від цього, та крім того зазначив, що трохи вживав спиртні напої. Після цього поліцейським чітко було повідомлено ОСОБА_2 про те, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Суд визнає зазначені докази допустимими, оскільки вони зібрані з дотриманням вимог ст.266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17.12.2008, а також Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858 (далі - Інструкція).
Зі змісту ч. 1 ст. 266 КУпАП випливає, що оглядові на стан алкогольного сп'яніння підлягають особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння.
А за змістом ч. 2 ст. 266 КУпАП, під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків; матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи, що до протоколу долучені матеріали відеозапису, на яких зафіксована процедура початку проведення огляду, зокрема, пропозицію поліцейського його пройти, то в даному випадку в силу наведеної ч. 2 ст. 266 КУпАП не було необхідним залучення свідків.
Відповідно до п. 2 Розділу І «Загальні положенні» Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
У п. 3 Розділу І «Загальні положення» Інструкції визначені ознаки алкогольного сп'яніння, які дають підстави поліцейському вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння, серед яких запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, які були виявлені поліцейським у притягуваного ОСОБА_2 , а тому були підставами для проведення його огляду.
Відповідно до п. 2.5. ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Однак, з сукупності усіх досліджених судом доказів випливає, що ОСОБА_2 в порушення вимог вказаного п. 2.5 ПДР на вимогу поліцейських пройти у встановленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння відмовився.
Крім того, відповідно до даних протоколів про адміністративні правопорушення ОСОБА_2 керував мопедом марки «Honda», без мотошолому, у якого відсутнє передбачене конструкцією ліве та праве дзеркало заднього виду, без державного номерного знаку, тобто який не зареєстрований у встановленому законом порядку, при обов'язковій його реєстрації, а також без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, при цьому не маючи права керування таким транспортним засобом.
Згідно ж довідки начальника САП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії не отримував.
Підпунктом «а» п. 31.4.7. ПДР встановлена відповідальність за відсутність передбачених конструкцією транспортного засобу стекол, дзеркал заднього виду.
Відповідно до підп. «г» п. 2.3. ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді зокрема бути в застебнутому мотошоломі.
А згідно з підп. «в» п. 2.9. ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знаку.
Згідно ж «підп. «а» п. 2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення воді на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Крім того, відповідно до підп. «ґ» п. 2.1. водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджується інформацією, що міститься в Єдиній централізовані базі даних, щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».
Однак, з сукупності усіх досліджених судом доказів випливає, що ОСОБА_2 в порушення вимог вказаних підп. «а» п. 31.4.7., підп. «г» п. 2.3., підп. «в» п. 2.9., підп. «ґ» п. 2.1., підп. «а» п. 2.1. ПДР без мотошолому, у якого відсутнє передбачене конструкцією ліве та праве дзеркало заднього виду, без державного номерного знаку, тобто який не зареєстрований у встановленому законом порядку, при обов'язковій його реєстрації, а також без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, при цьому не маючи права керування таким транспортним засобом
Отже, аналіз сукупності усіх даних, що містяться в досліджених у суді доказах, дозволяє суду дійти висновку про наявність адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 5 ст. 121, ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 126,ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та про доведеність винності ОСОБА_2 в їх вчиненні.
До обставин, які відповідно до ст. 34 КУпАП пом'якшують відповідальність ОСОБА_2 за вчинені ним адміністративні правопорушення, суд відносить вчинення правопорушень неповнолітнім.
Обставин, які відповідно до ст. 35 КУпАП обтяжують відповідальність ОСОБА_2 за вчинені ним адміністративні правопорушення, суд не вбачає.
При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_2 суд враховує характер вчинених правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність. Також суд враховує вимоги ч. 2 ст. 13 КУпАП, відповідно до яких у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених, у тому числі статтями 121 - 127, 130 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.
Також, при накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_2 , суд враховує положення ч. 2 ст.36 КУпАП, відповідно до яких, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
А вирішуючи питання про те, чи можливо накласти на притягуваного таке додаткове стягнення як позбавлення права керування транспортним засобом, суд виходить з такого.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
У Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (п/п. 4.1 п. 4 вказаного Рішення).
Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (п/п. 4.2 п. 4).
Хоча у зазначеному Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційного Суду України йдеться про покарання за злочин, висновки, що наведені у ньому, є застосовними й у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, адже незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. (ст. 1 КУпАП).
Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП, позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. А згідно ч. 3 ст. 30 КУпАП, якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Суб'єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, є фізична особа, яка досягла 16-річного віку (загальний), і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб'єкта, який керував транспортним засобом, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 130 КУпАП не містить.
Отже, ані норми Загальної частини КУпАП, ані ч. 1 ст. 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами щодо осіб, які вчинили правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, при керуванні транспортним засобом (при виконанні функцій водія), у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Лише у тому випадку, коли правопорушник не виконував функцій водія транспортного засобу, наприклад, при передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, не тягне за собою накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, як таке, що вчинене іншою особою, окрім водія, що прямо передбачено у санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті (частини статі) КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди майну, здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Крім того, як зазначила Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) у постанові від 04.09.2023 у справі №702/301/20, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Також ОП ККС ВС у вказаній постанові зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Незважаючи на те, що у вказаній постанові йдеться про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення особою кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286, 286-1 КК, але правовий висновок, наведений у ній, підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про можливість застосування додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, йдеться про той самий захід примусу, а саме про позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв'язку з вчиненням правопорушення, а також, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості та принцип рівності всіх перед законом при застосуванні цього заходу примусу.
Тому, враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень ст.ст. 1, 23, 30, 33, ч. 1 ст. 130 КУпАП, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, суд має призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа (водій) на момент вчинення цього адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Таким чином, суд вважає, що достатнім і необхідним у відповідності до ч. 2 ст. 36 КУпАП є накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки санкцією вказаної статті розмір штрафу більший, а також передбачене обов'язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів.
В силу ч. 1 ст. 40-1 КУпАП, з ОСОБА_2 має бути стягнутий судовий збір в розмірі, передбаченому п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а саме 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025, що складає 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 283 - 285 КУпАП, суд -
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 5 ст. 121, ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп,).
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення. В разі ж оскарження постанови перебіг строку давності звернення її до виконання зупиняється до розгляду скарги.
Ізмаїльського міськрайонного суду І.І. Яковенко