нп 2/490/1920/2025 Справа № 487/10288/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
02 червня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року у загальному розмірі 59 773,13 грн, а також судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 09.01.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R01.00300.006190294, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 991,37 грн для власних потреб строком на 48 місяців. Кредитним договором встановлено розмір процентної ставки 35,5% річних. Підписанням кредитного договору позичальник приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) та підтвердив свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку.)
На виконання умов договору АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю. Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання не в повному обсязі та несвоєчасно, чим суттєво порушив умови укладеного договору.
25.07.2023 між первісним кредитором та ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" (натепер - ТОВ "СВЕА ФІНАНС") було укладено Договір Факторингу № 01.02-31/23, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року.
У зв'язку із порушенням зобов'язань заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року становить 59 773,13 грн, та складається з: основного боргу - 27 991,37 грн, заборгованості за відсотками - 31 781,76 грн.
Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 29.11.2024 року дану позовну заяву направлено до Центрального районного суду м.Миколаєва за підсудністю, на підставі ч.1 ст. 27 ЦПК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187 ЦПК України, ухвалою судді від 19.02.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
20.02.2025 року відповідач, через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не погоджується, просить відмовити у задоволенні позову, з наступних підстав.
Відповідач зазначає, що кредитор зобов'язаний проінформувати боржника про відступлення права вимоги (передачу боргу іншій особі) відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» Ст. 10, 11 - передбачає, що фінансові установи зобов'язані повідомляти боржника про зміну кредитора. Цього виконано не було. Також згідно постанови НБУ № 141 від 19.08.2022 (для фінансових компаній) вимагає, щоб фінансові установи надавали боржникам інформацію про передачу боргу у письмовій або електронній формі.
Також відповідач вважає нараховані відсотки безпідставними та посилається на приписи ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої заборонено включення в кредитний договір кабальних умов, які можуть призводити до несправедливого нарахування відсотків.
За такого, враховуючи вищевказане, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по наявних в справі матеріалах.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, разом з позовною заявою надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «СВЕА ФІНАНС», позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Від відповідача будь-яких заяв та клопотань про відкладення слухання справи чи розгляд справи з викликом сторін не надходило.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 09.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Ідея Банк» з заявою про надання реструктуризації за кредитним договором № Р51.13039.004681292 від 19.12.2018 року, у зв'язку зі зміною грошових надходжень по зарплаті та зобов'язався виконувати всі умови Банку.
09.01.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № R01.00300.006190294, за умовами якого банк надає кредит для погашення кредитної заборгованості за договором №Р51.13039.004681292 від 19.12.2018 року, строком на 48 місяців, за користування кредитом позичальник сплачує проценти за ставкою 35,53% річних від неповернутої суми кредиту.
Згідно із п. 1.1 Договору Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 27991,37 грн, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Крім того, відповідачем підписані Заява-Анкета, Паспорт споживчого кредиту - інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), в якому визначені основні умови кредитування, та Графік щомісячних платежів за кредитним договором, який є додатком до Паспорта споживчого кредитування, Заява про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» на укладення Договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банк.
Як вбачається з виписки від 25.07.2023 року по рахунку відповідача, 09.01.2020 року ОСОБА_1 видано кредит згідно кредитного договору №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року в сумі 27 991,37 грн та в цей же день з рахунку списано 27991,37 грн для погашення кредиту по кредитному договору №Р51.13039.004681292 від 19.12.2018 року.
У порушення зазначених умов договору відповідач своє зобов'язання не виконав належним чином, у зв'язку з чим, станом на 25.07.2023 року утворилась заборгованість у сумі 59773,13 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 27991,37 грн; заборгованість за відсотками - 31781,76 грн.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та «Росвен Інвест Україна» було укладено Договір факторингу № 01.02-31/23, відповідно до умов якого клієнт передає (відступає) фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 4.1 розділу 4 Договору факторингу визначено, що фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування в розмірі 11 963 508,00 грн, шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунки клієнта.
Згідно з платіжною інструкцією № 9217 від 26 липня 2023 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» сплатило АТ «Ідея Банк» 11 963 508,00 грн в рахунок оплати коштів за відступлення права вимоги згідно з п. 3.1 договору факторингу №01.02-31/23 від 25 липня 2023 року.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників №2 до договору факторингу від 25 липня 2023 року №01.02-31/23 ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року, у розмірі 59773,13 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 27991,37 грн; заборгованість за відсотками - 31781,76 грн.
Рішенням єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» від 25.03.2024 змінено найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС». Реєстраційні дії щодо зміни найменування позивача проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коба Н.В., що підтверджується відповідною Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 10007371070022038189 від 26.03.2024.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») належне йому право вимоги.
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договору факторингу №01.02-31/23, укладеного 25.07.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 , недійсним або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору.
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним догвором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року перейшло до ТОВ «СВЕА ФІНАНС»., що дає останньому право на стягнення з відповідача в судовому порядку неповернуту ним суму позики.
Твердження відповідача про невизнання позовних вимог у зв'язку з неповідомленням його про відсутплення права вимоги суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, з наступних підстав.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону, заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Щодо стягнення суми заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Проте, всупереч умовам Кредитного договору №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року відповідач не виконав свого зобов'язання, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, платежі для погашення заборгованості не здійснив ані на рахунки первісного кредитора, ані на рахунок ТОВ «СВЕА ФІНАНС».
Позивачем, на підтвердження розміру заборгованості надано розрахунок, згідно якого, станом на дату подачі позову, заборгованість відповідача за вищевказаним Кредитним договором становить 59773,13 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 27991,37 грн; заборгованість за відсотками - 31781,76 грн.
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий банком розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Крім того, суд враховує, що відповідачем, який не погоджується з розрахунком заборгованості позивача, не надано власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними доказами.
Крім того, суд звертає увагу, що жодних даних, які свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у добровільному порядку, відповідачем ОСОБА_1 за час розгляду справи в суді не надано.
Суду також не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суд вважає безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу з наступних підстав.
Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Згідно ч.ч.1-3 вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Разом з тим, відповідачем не обгрунтовано, які саме умови кредитного договору є несправедливими, а також не надано доказів звернення до суду за захистом своїх прав, шляхом визнання умов Кредитного договору №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року недійсними, як передбачено ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 5.1. Кредитного договору №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року, відповідач заявляє та гарантує, що: уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даному Договорі та кредитній справі у Банку), які повідомлені та надані Позичальником Банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності, кредит одержується ним на поточні потреби, не пов'язані із підприємницькою діяльністю; Банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами Банку та згоден з ними.
Також суд зазначає, що Кредитний договір №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року вчинений у письмовій формі, підписаний позичальником (споживачем) ОСОБА_1 , таким чином, позивач, як позичальник, підписавши договір, ознайомився із запропонованими умовами та погодився з ними.
До того ж, суд звертає увагу, що відповідач, як позичальник, мав можливість протягом 14 днів з дня укладення договору відмовитися від даного договору без пояснення причин, у тому числі, в разі отримання ним грошових коштів (ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування»), однак, жодних дій щодо відмови від договору не вчинив, що вчергове свідчить про те, що він погодився з усіма істотними умовами договору.
Таким чином, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за Кредитним договором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року в сумі 59773,13 грн.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договорів, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, а тому позов ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обгрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором №R01.00300.006190294 від 09.01.2020 року в сумі 59 773,13 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сімдесят три гривні 13 копійок), з яких: заборгованість за основним боргом - 27991,37 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 31781,76 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» витрати на судовий збір у сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд.6.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено: 02 червня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова