нп 2/490/2420/2025 Справа № 487/1261/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 травня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У лютому 2025 року представник АТ «ОТП Банк» звернувся до Заводського районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3000010333 від 25.05.2023 року у розмірі 48 335,66 грн та судові витрати.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 25.05.2023 року між АТ «ОТП БАНК та ОСОБА_2 було укладено у електронній формі Кредитний договір №3000010333, шляхом підписання удосконаленим електронним підписом Клієнта, на підставі якого Банк надав Позичальнику Кредит, а Позичальник приймає Кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, а також виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені Кредитним договором та Правилами кредитування. Відповідно до умов Кредитного договору, Кредит видається до 25.10.2025 р. у розмірі 56 057,00 грн, з фіксованої процентна ставка у розмірі 20,00% річних, на цільове використання Кредиту: на Рефінансування (погашення заборгованості Позичальника перед Кредитором першої черги (АТ «ОТП БАНК») за Кредитним договором першої черги (Кредитний договір №2030990220_CARD) від 06.06.2020 р. (Кредитний договір № 2037588704) від 25.09.2021 р. Позивач вказує, що на виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП Банк» свої зобов'язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю. Відповідачка своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконує, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 20.03.2022 року становить 48 335,66 грн, що складається із: заборгованості по тілу кредиту - 41453,61 грн; заборгованості за відсотками - 6 882,05 грн.
Відповідно до ст.ст. 1054, 1048, 1049 ЦК України позивач просить стягнути заборгованість за Кредитним договором № 3000010333 від 25.05.2023 року в сумі 48335,66 грн, а також сплачений судовий збір.
Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 28.02.2025 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Центрального районного суду м.Миколаєва на підставі ч.1 ст. 27 ЦПК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187 ЦПК України, ухвалою судді від 10.04.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01.05.2025 року відповідачка надала клопотання, в якому позовні вимоги визнала, проте просила розстрочити заборгованість, шляхом сплати в рахунок погашення боргу щомісячних платежів по 1000,00 грн.
16.05.2025 року представник позивача - Павленко С.В. надав до суду письмові пояснення, в яких заперечував проти задоволення клопотання відповідачки про розстрочення заборгованості та просив розглядати справу у відсутність представника АТ «ОТП Банк», позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Встановлено, що визнання відповідачкою позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Судом встановлено, що відповідачкою змінено прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », в зв'язку з укладенням шлюбу 23.07.2022 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1
25.05.2023 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за № 3000010333 в електронній формі, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит, а позичальниця отримала його на наступних умовах:
- цільове використання кредиту (мета отримання споживчого кредиту) на Рефінансування (погашення заборгованості позичальника перед кредитором першої черги (АТ «ОТП БАНК») за Кредитним договором першої черги (Кредитний договір № 2030990220_CARD) від 06.06.2020 року (Кредитний договір №2037588704) від 25.09.2021 р.;
- загальний розмір кредиту 56 057,00 грн;
- дата остаточного повернення кредиту 25.10.2025 року;
- строк, на який надається кредит визначено графіком платежів;
- для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процента ставка у розмірі 20% річних.
Кредитний договір підписано удосконаленим електронним підписом клієнта відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що вказано у п. 5 вказаного договору.
Відповідно до п.1.2. Кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати Позичальником Ануїтетних Платежів.
Згідно п.2.1. Кредитного договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом на рахунок погашення боргових зобов'язань, а також виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені кредитним договором та правилами кредитування.
Пунктом 3.1. Кредитного договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит безготівково, шляхом зарахування кредитних коштів на поточний/картковий рахунок позичальника або шляхом рефінансування, або шляхом видачі готівкою суми кредиту позичальнику через касу банку.
Відповідно до п. 3.5.1. договору порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення сторони визначили у графіку платежів (додаток №1 до Кредитного договору).
Додатком №1 до кредитного договору №3000010333 від 25.05.2023 року, який також підписано удосконаленим електронним підписом відповідачки, визначено графік платежів та обчислена загальна вартість кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за кредитним договором.
Із паспорта споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою за допомогою удосконаленого електронного підпису клієнта вбачається, що в ньому визначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача: тип кредиту, сума/ліміт кредиту, строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту; інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача: процентна ставка; тип процентної ставки; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача; реальна річна процентна ставка; порядок повернення кредиту та інше.
З огляду на вищевказані обставини суд вважає, що наданими позивачем доказами повністю підтверджено особисте підписання ОСОБА_2 кредитного договору, який підписаний в електронному вигляді.
Враховуючи вищевикладене кредитний договір №3000010333, укладений між його сторонами 25.05.2023 року, є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.
Відповідно до меморіальних ордерів за №35485010 та №35485020 від 25.05.2023 року банк перерахував на поточний рахунок відповідачки грошові кошти у сумі 50 850,00 грн та 5207,00 грн, згідно кредитного договору за №3000010333, укладеного між сторонами 25.05.2023 року.
19.12.2024 року позивачем направлено відповідачці повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором №3000010333 від 25.05.2023 року, яка виникла станом на 10.12.2024 року, у розмірі 48335,66 грн.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 3000010333 від 25.05.2023 року, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , вбачається, що станом на 02.12.2024 року заборгованість за наданим кредитом складає 48 335,66 грн, з яких: 41453,61 грн -заборгованість по тілу кредиту ; 6 882,05 грн - заборгованість за відсотками.
Вказаний розрахунок складений відповідно вимог до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної банківської установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою банком, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий банком розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Нормою, закріпленою у абз. 2 ч.2 ст. 639 ЦК України, передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 4.6.2. Кредитного договору, перед укладенням Кредитного договору Банк надав Позичальнику в повному об'ємі інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в тому числі шляхом надання Позичальнику доступу до такої інформації на Офіційному сайті Банку. Примірники Кредитного договору/Правил кредитування, Тарифів Банку Позичальником отримано у дату укладення Кредитного договору. Всі інші умови Кредитного договору, зокрема права, обов'язки, відповідальність Сторін, Сторони визначили у публічній частині Кредитного договору (у Правилах кредитування).
Порядок надання Банком послуг дистанційного обслуговування, в тому числі засобами Системи ОТР Smart та/або Системи ОТР BANK UA, а також про електронну взаємодію сторін, на підставі якого Сторони мають право використовувати Електронний Підпис для укладення будь-яких правочинів та/або підписання будь-яких документів, підписання яких згідно з умовами Договору можливе з використанням Електронного Підпису регулюється Договором про дистанційне обслуговування та електронну взаємодію (публічний).
Відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», Удосконалений електронний підпис електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов'язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов'язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов'язаний цей електронний підпис.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронні довірчі послуги надаються, як правило, на договірних засадах надавачами електронних довірчих послуг. Кожна послуга, що входить до складу електронних довірчих послуг, може надаватися як окремо, так і в сукупності.
До складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов'язаних з цими послугами.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Відповідно до п. 5 Кредитного договору, Клієнт підтверджує, що Сторонами вже було укладено Договір про дистанційне обслуговування та електронну взаємодію, відповідно до якого Клієнт визнав, що Електронний Підпис Клієнта є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом. Клієнт підтверджує, що перед підписанням Паспорту споживчого кредиту, Кредитного договору з Графіком Платежів
Згідно п. 5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», учинені в процесі електронного правочину електронні операції повинні бути здійснені відповідно до вимог та в порядку, встановленими цим законом та/або угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію», у випадках, коли договір повинен бути укладений у письмовій формі й передбачається настання певних наслідків у випадку відсутності письмової форми, ця вимога вважається виконаною шляхом представлення електронного документу, якщо інформація, що міститься в ньому, є доступною для її наступного використання.
Згідно зі ст. 5 ЗУ«Про електронні документи та електронний документообіг», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, електронний документ- документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).
В ч.1 ст. 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3 статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності із вимогами, закріпленими у ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За правилами, визначеними ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Як з'ясовано судом, Кредитний договір №3000010333 від 25.05.2023 року, укладений між сторонами в письмовій формі, і підписаний особисто відповідачкою в електронному вигляді шляхом накладання простого електронного підпису клієнта. У договорі викладено інформацію про тип кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентну ставку, платежі за додаткові та супутні послуги, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, реальну річну процентну ставку, порядок пролонгації строку кредитування, а тому відповідачка була ознайомлена з умовами кредитування.
Підписавши кредитний договір, позичальник відповідно до ст. ст.3 та 627ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору,та взяв на себе відповідні зобов'язання.
Суд констатує, що правочин, укладений між його сторонами, відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним і таким, що укладений у письмовій формі, а це свідчить про те, що сторонами дотримані вимоги ст. 1055 ЦК України щодо форми кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором АТ «ОТП Банк» виконав своєчасно і повністю, надававши відповідачці кредитні ресурси в повному обсязі.
Розмір заборгованості за кредитним договором в частині заборгованості за тілом кредиту та процентами, підтверджується розрахунком, наданим позивачем, який є повним, чітким, узгоджується з умовами кредитного договору.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги те, що відповідачка ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань у строки, передбачені кредитним договором, не виконала, а також визнання нею позовних вимог в повному обсязі, суд вважає, що позовні вимоги АТ «ОТП БАНК» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Як передбачено ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ст. 265 ч.7 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду також вказується про, зокрема, надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Розстрочка - спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.
Закон пов'язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.
Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім'ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.
Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №810/4643/18 зазначив, що це питання суд вирішує із врахуванням конкретних обставин а справи, зокрема, суб'єктного складу сторін у справі, зобов'язаної сторони (боржника) за рішенням суду, складного майнового стану чи складної життєвої ситуації зобов'язаної сторони (боржника), впливу виконання рішення на спроможність зобов'язаної сторони (боржника) виконати інший публічний обов'язок чи зобов'язання перед особами, які потребують соціального захисту. У випадку розстрочення (відстрочення) виконання свого рішення суд, який здійснює контроль за його виконанням, повинен забезпечити баланс публічного і приватного інтересів.
Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов'язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 року у справі №916/190/18.
згідно з ч.5 ст.435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд бере до уваги, що відповідачка ОСОБА_1 перебуває у скрутному матеріальному становищі, є пенсіонером за вислугою років та має на утриманні малолітню дитину. Крім того, відповідачка стверджує, що можливості сплатити розмір заборгованості в повній мірі на даний час немає, просить суд врахувати її невеликий розмір пенсії та те, що крім погашення заборгованості за Кредитним договором №3000010333 від 25.05.2023 року, який вона уклала з позивачем з метою перекредитування для виконання зобов'язань по попередніх кредитних договорах, укладених з позивачем, вона здійснює погашення ще по двох діючих кредитах та також в рамках виконавчого провадження, що призвело до виникнення значної кількості заборгованості, зокрема і перед позивачем. В той же час, відповідачка не відмовляється добровільно виконати свої зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з цим просить суд про розстрочку виконання рішення суду.
З огляду на викладене, враховуючи намір боржниці повернути заборгованість стягувачу, шляхом розстрочення виконання судового рішення, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви відповідачки про розстрочку виконання рішення суду строком на 12 місяців з дня ухвалення даного рішення.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України", "Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн. стягнути з відповідачки на користь АТ «ОТП Банк», відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 141, 279, ЦПК України, ст.ст. 525, 612, 625, 1049, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
1. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» (код ЄДРПОУ 21685166, зареєстроване місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул.Жилянська, 43) заборгованість за Кредитним договором №3000010333 від 25.05.2023 року у розмірі 48 335,66 грн (сорок вісім тисяч триста тридцять п'ять гривень 66 копійок), з яких: заборгованість за тілом кредиту - 41 453,61 грн; заборгованість за відсотками - 6 882,05 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» витрати на судовий збір у сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення у справі № 487/1261/25 - задовольнити частково.
2. Розстрочити виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» суму заборгованості за за Кредитним договором №3000010333 від 25.05.2023 року у розмірі 48 335,66 грн та судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028,00 грн, а всього у розмірі 51 363,66 грн (п'ятдесят одна тисяча триста шістдесят три гривні 66 копійок) терміном на 12 (дванадцять) місяців з дати набрання законної сили цим рішенням рівними платежами.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень:http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлено: 21 травня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова