П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1/25
Перша інстанція: суддя Малих О.В.,
повний текст судового рішення
складено 11.03.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправною; стягнення 24 622,73 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки, передбачену статтею 57 Закону України «Про державну службу»;
- стягнути з Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за робочий рік з 01.02.2024 року по 01.02.2025 року у розмірі, визначеному пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що становить суму посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця, станом на 29 грудня 2024 року - 24 622,73 грн., з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Ухвалою від 06.01.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Законів України «Про оплату праці», статті 57 Закону України «Про державну службу» при наданні йому щорічної основної відпустки у кількості 14 календарних днів не виплатив грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 24 622,73 грн.
Відповідач надав відзив, в якому у задоволенні позову просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки, незалежно від кількості днів такої відпустки. Враховуючи відсутність такої заяви, підстав для нарахування та виплати грошової допомоги позивачу не було.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової катки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 35, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 02012438) про визнання протиправною відмови Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки, передбачену статтею 57 Закону України «Про державну службу»; стягнення з Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за робочий рік з 01.02.2024 року по 01.02.2025 року у розмірі, визначеному пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що становить суму посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця, станом на 29 грудня 2024 року - 24 622,73 грн., з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі №400/1/25 та ухвалити нове рішення. Апелянт вважає, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
03.04.2025 року (вхід.№17898/25) на адресу суду апеляційної інстанції від Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації залишити без задоволення; рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі №400/1/2025 залишити без змін.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач прийнятий на державну службу до Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації на підставі наказу начальника управління від 30.01.2018 року №77-К. Стаж державної служби ОСОБА_1 становить понад 35 років. На даний час обіймає посаду головного спеціаліста сектору управління персоналом управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації.
Згідно Табелю обліку використання робочого часу і підрахунку заробітку за травень місяць 2024 року позивач працював 15 робочих днів, у червні 2024 року, згідно табелю, - 10 робочих днів, у жовтні 2024 року - 23 робочих дні, у листопаді 2024 року - 21 робочий день. Тобто, разом за розрахунковий період на обчислення матеріальної допомоги - 69 робочих днів.
20 грудня 2024 року ОСОБА_1 було подано заяву щодо надання йому щорічної планової відпустки за фактично відпрацьований час у 2024 році терміном 15 днів з 30 грудня 2024 року по 14 січня 2025 року включно.
У даній заяві не було вимоги позивача на виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення. Окремо заява на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 теж не подавалась.
Наказом в.о. начальника управління від 19.12.2024 року №469-К позивачу надано щорічну оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час за робочий рік з 01.02.2024 року по 31.01.2025 року терміном на 15 календарних днів з 30.12.2024 року по 13.01.2025 року (а.с.3).
26.12.2024 року при отриманні на картковий рахунок заробітної плати позивач з'ясував, що йому перераховано 24 915,55 грн. (заробітна плата за грудень, премія і «відпускні» за 15 діб), але до цієї суми не ввійшла грошова допомога, що виплачується державному службовцю одночасно з наданням щорічної оплачуваної відпустки.
У зв'язку із не нарахуванням та не виплатою грошової допомоги на оздоровлення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Вимогами ст.45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Згідно з вимогами ст.7 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIIІ (далі - Закон №889) державний службовець має право на: належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення); відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст.57 Закону №889 державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Вимогами ч.1 ст.58 Закону №889 передбачено, що за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Вимогами ст.59 Закону №889 встановлено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Згідно з вимогами ч.ч.4-6 ст.79 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504), згідно з ч.1 ст.2 якого право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Вимогами ч.1 ст.6 Закону №504 передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Про прив'язку такої відпустки до робочого року законодавець веде мову також у частині другій статті 12 цього Закону.
Так, відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.12 Закону №504, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Наведене кореспондується з ч.ч.6, 7 ст.79 КЗпП України.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що державний службовець має право на щорічну основну та додаткову (за стаж) відпустки, які надаються йому у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, що затверджується роботодавцем.
Отже, спеціальним нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини визначено наступні складові (умови), за яких працівник може реалізувати право на отримання допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, а саме: допомога може бути нарахована і виплачена тільки під час надання чергової відпустки; допомога надається згідно з наказом керівника про відпустку; допомога надається виключно у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідного державного органу.
За відсутності поєднання таких трьох складових спірна допомога не надається, не нараховується і відповідно не виплачується.
При цьому, підстава виникнення права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної відпустки пов'язана із настанням факту відпрацьованого робочого року.
Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами ст.10 Закону №504, також передбачає правило, що відпустка надається з прив'язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною дев'ятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
В листі Мінсоцполітики від 11.09.2013 року №10212/0/14-13/13 зазначено, що в органах держслужби і в органах МС, якщо щорічна основна відпустка надається повної тривалості, то заява на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення не потрібна. Підстава для надання допомоги - наказ (розпорядження) про надання відпустки. Якщо ж надається частина щорічної основної відпустки, то працівник має визначитись, з якою частиною відпустки бажає отримати допомогу на оздоровлення. З цією метою він має обов'язково подати заяву на одержання допомоги. Проте, як встановлено колегією суддів, такої заяви позивачем не було надано.
У постанові від 23.02.2021 року у справі №П/811/1858/16 Верховний Суд дійшов висновків, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки за відповідний робочий рік. Згідно з положеннями статті 57 Закону №889-VIIІ підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний рік. Чинні положення законодавства не пов'язують виплату такої грошової допомоги з тривалістю отриманої державним службовцем частини щорічної відпустки та не встановлюють заборону виплати вказаної допомоги під час отримання працівником відпустки тривалістю менше 14 календарних днів. Отже, у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки незалежно від кількості днів такої відпустки.
У постанові від 06.06.2018 року у справі №824/360/16-а в частині, що стосується протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у невиплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення з даного питання.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на поділ відпустки на частини покладає на нього обов'язок повідомити роботодавця, до якого з періодів, в якому він реалізує своє право на відпочинок, він бажає отримати допомогу на оздоровлення. Відтак, питання про виплату грошової допомоги на оздоровлення повинно вирішуватися відповідачем лише за заявою позивача одночасно з проханням надати відпустку. Можливості отримати таку допомогу поза межами відпустки, як окрему виплату, закон не передбачає.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надана позивачем копія заяви на ім'я в.о. начальника Управління охорони здоров'я Миколаївської обласної державної адміністрації Ірини Ткаченко від 26.12.2024 року щодо зобов'язання начальника планово-фінансового відділу - головного бухгалтера управління виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у зв'язку з наданням щорічної оплачуваної відпустки за 2024 - 2025 робочий рік, судом не приймається, оскільки позивачем не надано доказів отримання даної заяви відповідачем.
Інших доказів звернення до відповідача із заявою на отримання допомоги на оздоровлення позивачем до суду не надано.
Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі на рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року по справі №К/9901/20605/18, колегія суддів зазначає, що у даній справі вирішувалось питання тривалості отриманої державним службовцем частини щорічної відпустки та пов'язаних саме з цим виплат. Проте, і у даному рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду встановлено: «…у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки, незалежно від кількості днів такої відпустки…».
Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність протиправних дій відповідача, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька