03 червня 2025 року м. Дніпросправа № 340/10586/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року (головуючий суддя Черниш А.О.)
у справі №340/10586/23
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року відкрито провадження у справі №340/10432/23 за вказаним позовом та роз'єднано та виділено з неї у самостійне провадження позовні вимоги про визнання противоправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 014886 від 19.09.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірною постановою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн., передбачений абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за перевезення 10.08.2023 вантажу транспортним засобом марки Renault, н.з. НОМЕР_1 , за відсутності на момент проведення перевірки документів, передбачених статтею 48 цього Закону. Позивач вважає, що штраф накладений на нього незаконно, оскільки він з 15.06.2023 припинив свою підприємницьку діяльність, не був автомобільним перевізником у цьому перевезенні, а тому не повинен був забезпечувати дотримання водієм законодавства про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014886 від 19.09.2023 року.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів законність оскаржуваної постанови №ПШ 014886 від 19.09.2023 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, оскільки під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідач не з'ясував обставини перевезення вантажу 10.08.2023, не встановив суб'єктний склад учасників перевезення, не з'ясував, хто саме виступав у ньому автомобільним перевізником, не дослідив та не перевірив правовий зв'язок водія транспортного засобу ОСОБА_2 з вантажовідправником, на якого покладається обов'язок скласти товарно-транспортну накладну для перевезення вантажів, та з автомобільним перевізником, який повинен забезпечити водія відповідними документами, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Скаржник наполягає на правомірності притягнення позивача до відповідальності на підставі ст.60 Закону України №2344-ІІІ, оскільки на момент проведення перевірки водій не надав працівникам Укртрансбезпеки протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», про що і було складено відповідний акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 10.08.2023 року №АР026003. Стосовно доводів позивача, що він не є автомобільним перевізником, скаржник зазначає, що відповідно до товарно-транспортної накладної від 10.08.2023 №313 автомобільним перевізником вказано саме позивача, що спростовує його твердження щодо неналежного перевізника. Посилаючись на Положення №340 та Інструкцію №385, відповідач зауважує, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3.5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій транспортного засобу має мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Також представником позивача подана письмова заява про вирішення питання щодо розподілу витрат, понесених позивачем під час розгляду справи, в якій представник позивача просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на професійну правничу допомогу адвоката при апеляційному розгляді справи в розмірі 3000 грн.
Відповідач подав заяву, в якій просить відмовити у задоволенні заяви щодо стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі, а у разі неможливості - зменшити розмір судових витрат, звертає увагу, що квитанція від 27.06.2024 не містить номеру справи та опис справи, по якій здійснена плата, тому відповідач вважає, що не можна встановити, чи пов'язані витрати з розглядом справи, також вважає розмір таких витрат непропорційним.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 з 26.08.2015 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності: 49.41 вантажний автомобільний транспорт. З 15.06.2023 підприємницька діяльність позивача як фізичної особи - підприємця припинена. (а.с.7).
10.08.2023 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку транспортних засобів, автомобільних перевізників, водіїв, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів на автомобільній дорозі М-29 (Харків - Красноград - Перещепине), 40 км, щодо дотримання вимог чинного автотранспортного законодавства України.
Під час рейдової перевірки проведено перевірку транспортного засобу - вантажного автомобіля марки Renault Midlum, н.з НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 і на підставі товарно-транспортної накладної №313 від 10.08.2023 перевозив вантаж за маршрутом: м. Харків - м. Одеса.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником транспортного засобу марки Renault Midlum, номер кузову НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 . (а.с.14)
За результатами перевірки складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР026003 від 10.08.2023 відносно автомобільного перевізника ОСОБА_1 ..
Вказаним актом зафіксовано порушення, за яке абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність - перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, в даному випадку: відсутність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, передбаченого пунктом 3.3 наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010.
Матеріали рейдової перевірки направлені для розгляду до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті за місцем реєстрації (перебування) ОСОБА_1 .
Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт призначено у відділі державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті на 19.09.2023, про що позивача повідомлено належним чином.
Начальник відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, виніс постанову №ПШ 014886 від 19.09.2023 року, якою на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що склало 17000 грн. (а.с.11)
Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право:
використовувати спеціалізовані автомобілі;
використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку;
супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;
використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю;
використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі;
у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства;
здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, затверджений Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до п.15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
- виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Положення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» зобов'язують автомобільних перевізників, водіїв мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків (ч.4 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Оскільки перелік документів згідно ст.48 Закону №2344-III не є вичерпним, законодавством можуть бути передбачені інші документи, необхідні для внутрішніх перевезень вантажів, відсутність яких на момент проведення перевірки може свідчити про порушення законодавства про автомобільний транспорт з відповідними правовими наслідками для автомобільного перевізника.
Відповідно до ч.1 ст.60 цього Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз.3 ч.1 ст.60 Закону)
В спірному випадку, за висновками контролюючого органу, позивач як автомобільний перевізник допустив порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме - 10.08.2023 здійснював перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки у водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом, був відсутній протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, як того вимагає наказ МТЗУ №385 від 24.06.2010.
В свою чергу, за твердженням позивача відповідач безпідставно притягнув його до відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки позивач не мав статусу суб'єкта господарювання, не виступав перевізником при перевезенні вантажу 10.08.2023, не приймав участі у цій господарській операції та не є власником транспортного засобу.
З приводу таких доводів позивача суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» ("Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення") автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 року №385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 року за №946/18241, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.4 розділу І ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Положення цієї Інструкції поширюються на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Згідно з частинами 1, 3 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Тобто, обов'язковою умовою для застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, визначений статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є встановлення суб'єкта відповідальності - автомобільного перевізника - суб'єкта господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів та підтвердження факту перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 як вантажного перевізника.
На момент проведення 10.08.2023 рейдової перевірки та прийняття оскаржуваної постанови №ПШ 014886 від 19.09.2023 позивач вже не був суб'єктом господарювання та не міг бути автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не є особою, до якої можна застосувати адміністративно-господарський штраф, передбачений статтею 60 цього Закону.
Наявна в матеріалах справи товарно-транспортна накладна від 10.08.2023 №313 не є документом, який визначає автомобільного перевізника, а є документом, який підтверджує перевезення вантажів (найменування та кількість вантажу, маршрут, тощо).
Відповідачем не доведено, що позивач перебував у договірних відносинах із замовником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем. Так само, відповідачем не враховано те, що власником транспортного засобу, який здійснював перевезення є ОСОБА_3 , а не позивач. Доказів перебування водія ОСОБА_2 у трудових відносинах з позивачем матеріали справи не містять.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що оскаржувана постанова прийнята необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже не відповідає критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.2 КАС України), у зв'язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив правильне рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Стосовно поданої представником позивача заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката при апеляційному розгляді справи суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст. 134 КАС України).
Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, яка визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 520/7431/19.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В даному випадку, як вбачається з поданої представником позивача заяви, розмір витрат на професійну правничу допомогу при апеляційному розгляді цієї справи визначений у фіксованому розмірі (3000,00 грн.) відповідно до Додатку до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 30.10.2023, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Ромаданова і партнери» Приборою І.І.
Факт понесення позивачем таких витрат підтверджено поданими до цієї заяви Розрахунком суми гонорару за надану професійну правничу допомогу та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 27.06.2024 на суму 3000,00 грн.
Відповідно до наявної у справі копії Договору про надання правничої допомоги від 30.10.2023 укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Ромаданова і партнери» Приборою І.І. (а.с.23), предметом цього договору є представництво Клієнта на умовах і в порядку, що визначені цим Договором.
За погодженням сторін оплата послуг та робіт Адвоката з приводу здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надбання йому інших видів правової допомоги здійснюється на умовах, передбачених в додатку до цього Договору (п.3 Договору).
Додатком № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 30.10.2023 Сторони за цим Договором погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги, вказаної в Договорі і визначеної Дорученням, у розмірі 3000,00 грн. в суді апеляційної інстанції.
Також зазначено, що вказаний розмір гонорару (винагороди) за надання правничої допомоги визначений Сторонами з урахуванням складності справи, виходячи із принципів розумності та з врахуванням часу (строку) дії Договору, протягом якого Доручення підлягає виконанню.
В наданому суду апеляційної інстанції Розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу зафіксовано, що сума 3000,00 грн. складає вартість професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції з підготовки на надсилання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу (кількість витраченого часу - 3 години) у справі № 340/10586/23 за позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування постанови про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу № ПШ 014886 від 19.09.2023.
Надавши оцінку наведеному в Розрахунку характеру правничої допомоги та її вартості, яка визначена відповідно до умов Договору у фіксованому розмірі 3000,00 грн., суд апеляційної інстанції враховує, що вказана сума є гонораром за надання Адвокатом правничої допомоги, вказаної в Договорі від 30.10.2023.
В свою чергу, Договором про надання правничої допомоги від 30.10.2023 передбачено, що Адвокат бере на себе зобов'язання, яке надалі іменується Доручення, надати наступні види правничої допомоги:
усне та письмове консультування Клієнта з питання скасування постанов відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу: № ПШ014865 від 12.09.2023, № ПШ 014886 від 19.09.2023;
підготовка листів, запитів, звернень до юридичних та фізичних осіб, пов'язаних з виконанням умов Договору;
підготовка та подача процесуальних документів до суду, здійснення представництва Клієнта по справі в судах першої та апеляційної інстанцій з даного питання.
Таким чином, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що фактично сума гонорару (винагороди) у фіксованому розмірі 3000,00 грн. визначена за надання Адвокатом в суді апеляційної інстанції правничої допомоги, що включає комплекс послуг (робіт), а не тільки підготовку та подачу процесуальних документів до суду (в даному випадку відзиву на апеляційну скаргу), і стосується двох постанов відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу: № ПШ014865 від 12.09.2023, № ПШ 014886 від 19.09.2023.
Також суд апеляційної інстанції зауважує, що під час підготовки відзиву на апеляційну скаргу у справі про оскарження постанови відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 014886 від 19.09.2023 Адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні відносини у справі. На час апеляційного провадження обставини справи, правові підстави позову не змінювалися, предмет спору не є складним.
За таких обставин, враховуючи заперечення та доводи відповідача з приводу стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що визначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду цієї справи у розмірі 3000,00 грн. не відповідає критерію реальності таких витрат, є неспівмірною з наданим адвокатом обсягом послуг (виконаними роботами) та зі складністю справи.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст. 139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі №340/10586/23 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845)) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров