Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/2806/24
номер провадження 2/695/350/25
29 травня 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л.В.
за участю:
секретаря - Оніщенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: Піщанська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, про визнання права власності за набувальною давністю,
До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: Піщанська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проживає у будинку по АДРЕСА_1 з 2012 року. Даний будинок належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування будинку від 13.02.2002 року, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н.П. за реєст. № 470. Не маючи наміру проживати у будинку, відповідачі належним чином не оформили право власності, і вирішили його продати. На початку 2012 року позивач передала кошти за будинок відповідачам, які ствердили цей факт письмовою розпискою і домовились, що пізніше посвідчать договір купівлі-продажу будинку нотаріально. З 2014 року ОСОБА_1 втратила зв'язок з відповідачами, а знайшовши через мережу «фейсбук» ОСОБА_3 , дізналась, що вони виїхали за межі України і повертатись не думають, зважаючи на обставини, що склались в Україні. З 2022 року з відповідачами зв'язок був втрачений.
Таким чином з 2012 року позивач користується будинком, постійно там проживає, утримує будинок, сплачує платежі за комунальні послуги, самостійно провела косметичний ремонт будинку. На даний час виникла необхідність оформлення права власності на майно, проте власники майна весь час ухилялись від оформлення договору купівлі-продажу цього майна. Таким чином, враховуючи, що позивач добросовісно, безперервно користується житловим будинком, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить суд визнати право власності на будинок за набувальною давністю.
Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05.08.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати у загальному позовному провадженні.
У судове засіданні позивач та її представник не прибули. Представником позивача до суду надана заява, в якій він позов підтримав, просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, справу розглядати без участі сторони позивача.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, втому числі й шляхом оголошення на сайті «Судова влада».
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, не повідомивши суд про причини неявки.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування будинку від 13.02.2002 року, посвідченого державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н.П. за реєст. № 470, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з розписки від 08.01.2012 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 кошти за продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язувались до 08.02.2012 року оформити договір у встановленому законодавством порядку. У розписці вказали, що ОСОБА_1 передали оригінал технічного паспорту на будинок, оригінал договору дарування будинку та ключі від будинку.
Отже позивач мешкає в цьому будинку з 2012 року, безперервно користується цим майном з дозволу власників майна, утримує будинок.
Даний факт стверджується й Актом обстеження домоволодіння від 05.03.2024 року та Довідкою виконавчого комітету Піщанської сільської ради за вих. № 692/02-34 від 06.03.2024 року.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав нанерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 371597515 від 27.03.2024 року інформація щодо зареєстрованого речового права на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.
Таким чином, під час розгляду справи встановлено, а відповідачами не спростовано, що з 2012 року позивач проживає у вказаному будинку, добросовісно володіє ним, відкрито та безперервно і користується більше десяти років. З вимогами про те, що вона незаконно ним володіє і користується ніхто до позивача не звертався, в тому числі і представники громади.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини підтверджені належними та допустимими доказами в їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа чужим майном - житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , колишні власники якого з 2002 року в ньому не проживають, та продовжує відкрито та безперервно ним володіти більше десяти років.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією висловленою в п.п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3ст. 344 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 вказано, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
У подальшому ця правова позиція була неодноразово підтверджена та розвинута Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, зокрема: правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:
-наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт;
-законність об'єкта володіння;
-добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння;
-сплив установлених строків володіння;
-відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю;
-для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (п. 43);
-аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків;
-при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом;
-володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном;
-крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (п. 46);
-звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю;
-підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність;
-наявність у володільця певного юридичного титулу, володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник;
-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.п. 47, 55);
-якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном (п. 48);
-відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння;
-при цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння;
-володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник (п. 50);
-давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим; тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи; для нерухомого майна такий строк складає десять років (п. 52);
-набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності (п. 54).
Аналогічні правові позиції Верховний Суд висловив і в ряді інших своїх судових рішень, а в постанові від 28.04.2020 у справі № 552/1354/18 вказав також на те, що:
-за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;
- позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування; не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Враховуючи, що позивачем доведено наявність сукупності обставин необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме його добросовісне, відкрите та безперервне володіння нерухомим майном, відповідачами не надано належних доказів на спростування зазначених обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 328, 344 ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.95 року, Конституцією України, ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, ст.ст. 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: Піщанська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 днів з дня його складення, до Черкаського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Середа Л.В.