Іменем України
03 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/604/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Захарової О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
21 березня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачці у виплаті 50% грошового забезпечення її батька ОСОБА_2 у зв'язку із зникненням безвісти, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884;
2) зобов'язати відповідача призначити позивачці виплату 50% грошового забезпечення її батька в зв'язку зі зникненням безвісти ОСОБА_2 , що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, з дня зникнення безвісти ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 , кулеметник 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , був призваний на військову службу 02.05.2024 до військової частини НОМЕР_1 .
28.06.2024 ОСОБА_2 зник безвісти в районі н.п.Іванівське Бахмутського району Донецької області.
У зв'язку з цим, його донька, ОСОБА_1 звернулася через ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату їй грошового забезпечення безвісно відсутнього батька ОСОБА_2 на підставі п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».
Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідь на адвокатський запит представника позивача надано лист-відмову від 24.01.2025 №473, яким фактично відмовило позивачці у виплаті 50% грошового забезпечення її батька в зв'язку зі зникненням безвісти, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.
У вказаному листі вказано, що у виплаті грошового забезпечення відмовлено на підставі пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, а саме у зв'язку з тим, що на момент звернення з відповідною заявою позивачка, яка є повнолітньою донькою зниклого безвісти, перебувала у зареєстрованому шлюбі, що на думку відповідача унеможливлює виплату грошової допомоги та є підставою для відмови (п.7 Порядку).
Позивачка вважає дії військової частини, які полягають у відмові у виплаті 50% грошового забезпечення її батька в зв'язку зі зникненням безвісти, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 неправомірними, тому звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 04 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом надання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Керуючись приписами статті 162 КАС України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах позовних вимог та наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у складі військовій частині НОМЕР_1 з 02.05.2024.
Згідно із сповіщенням сім'ї №324 від 01.07.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що солдат ОСОБА_2 , призваний на військову службу 02.05.2024 до в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зник безвісти 28.06.2024 в районі н. п. Іванівське Бахмутського району Донецької області.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) є донькою військовослужбовця ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 звернулася до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату їй грошового забезпечення безвісно відсутнього батька ОСОБА_2 на підставі п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».
Відповідач листом від 24.01.2025 №473 відмовив позивачці у виплаті 50% грошового забезпечення її батька в зв'язку зі зникненням безвісти, вказавши, що у виплаті грошового забезпечення відмовлено на підставі п.7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, а саме так як на момент звернення з відповідною заявою ОСОБА_1 , яка є повнолітньою донькою зниклого безвісти, перебувала у зареєстрованому шлюбі, що на думку відповідача унеможливлює виплату грошової допомоги та є підставою для відмови (п.7 Порядку).
Вважаючи вищевказану відмову протиправною позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частина перша статті 9 Закону № 2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ Порядку № 260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
У разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей (пункт 1 Розділу ХХХ Порядку № 260).
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділу ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
За приписами пункту 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним);
або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців;
або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Відтак, першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця, а у разі їх відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
При цьому, з аналізу абзацу 3, 4 частини 6 статті 9 Закону №2011-XII та пункту 7 Порядку №884 слідує висновок, що вказані положення не містять такої умови для виплати грошового забезпечення повнолітнім дітям зниклого безвісти, які мають право на виплату грошового забезпечення, як не перебування у шлюбі, а тому відмова відповідача у виплаті грошового забезпечення з цієї підстави не ґрунтується на положеннях вказаного Закону та прийнятого на його виконання Порядку №884.
Як свідчать матеріали справи, позивачці відмовлено у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця, а саме зниклого безвісті батька, у зв'язку з тим, що вона перебуває у шлюбі.
З наданих позивачем доказів судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є донькою ОСОБА_2 .
Свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4 підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Свідоцтвом про шлюб НОМЕР_5 підтверджується, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Згідно з паспортом зниклого безвісті ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 від 04.11.2002 зареєстроване місце його проживання: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою про склад сім'ї №24 від 10.02.2025, виданою виконкомом Грунської сільської ради, ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має такий склад сім'ї: батько - ОСОБА_2 , 1975 р.н.; мати - ОСОБА_7 , 1975 р.н.; брат - ОСОБА_8 , 1999 р.н.; син - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджується, що позивачка є рідною повнолітньою донькою зниклого безвісти ОСОБА_2 та проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
На адвокатський запит представника позивача № 31.6/34/123/25/СЛВ від 11.03.2025
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повідомило, що згідно перевірки Державного реєстру актів цивільного стану громадян, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 28.06.2024 в зареєстрованому шлюбі не перебував.
Таким чином, судом встановлено, що за відсутності у безвісті зниклого зареєстрованого шлюбу, позивачка згідно вимог Пункту 7 Порядку №884 за відсутності дружини у безвісті зниклого військовослужбовця, має право на виплату грошового забезпечення зниклого безвісті батька ОСОБА_2 , з моменту офіційного зникнення, як його повнолітня дитина, яка проживала разом з ним.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Отже, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено, що відмова відповідача у виплаті позивачці грошового забезпечення зниклого безвісти її батька - військовослужбовця ОСОБА_2 у зв'язку із її перебуванням у шлюбі, не ґрунтується на нормах Закону та Порядку №884, тому є протиправною.
З матеріалів справи убачається, що відповідач під час розгляду заяви ОСОБА_1 та поданих документів для виплати грошового забезпечення її зниклого безвісти батька не встановив осіб, які мають право на відповідну виплату, не визначив належний розмір частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, за умови наявності такого права у позивачки, та не відмовляв позивачці у виплаті в розмірі 50% грошового забезпечення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у спосіб, визначений позивачем, шляхом зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачці грошового забезпечення у розмірі 50% його грошового забезпечення, відтак позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
Виходячи зі встановлених обставин справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є: визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення її батька ОСОБА_2 у зв'язку із зникненням безвісти; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення її батька у зв'язку зі зникненням безвісти відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, з дня зникнення безвісти з 28.06.2024.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведених вище обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими, відтак позов підлягає задоволенню частково, з мотивів викладених вище.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 986,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 986,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення безвісно відсутнього батька військовослужбовця ОСОБА_2 з дати його зникнення безвісти.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення безвісно відсутнього батька - військовослужбовця ОСОБА_2 , з дати його зникнення безвісти, з 28.06.2024 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30.11.2016 №884.
В задоволенні решти позовних відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 986,40 грн (дев'ятсот вісімдесят шість гривень 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова