Іменем України
03 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/15145/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
ОСОБА_1 (далі позивач) 13.09.2022 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі відповідач), відповідно до якого, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 16 травня 2019 року № Ф-19137-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн.
В обґрунтування пред'явленого позову зазначено, що позивачу з відповіді на адвокатський запит стало відомо про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 16.05.2019 № Ф-19137-17 на суму від 21030,90 грн. Зазначену вимогу позивач раніше не отримував та про наявність боргу дізнався лише з відповіді на запит.
Позивач з винесеною вимогою не погоджується, вважає її незаконною з огляду на те, що він одержав свідоцтво про державну реєстрацію, як суб'єкт підприємницької діяльності, але фактично таку діяльність не проводив, жодних звітів та інших документів до контролюючого органу не подавав. Свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 було видане до 05 квітня 2004 року (тобто до 01 липня 2004 р.) з використанням бланків старих зразків і відповідно до Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» втратило чинність.
Згідно із Законом № 755-IV реєстрація фізичних осіб - підприємців розпочалась з 01 липня 2004 року, а позивач до цієї дати був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що не є тотожним державній реєстрації ФОП у розумінні цього Закону. Ані позивач, ані його довірена особа не подавали державному реєстратору заяв про державну реєстрацію ФОП чи про включення до ЄДР відомостей про ФОП, зареєстровану до 01 липня 2004 року, а тому ОСОБА_1 не мав статусу ФОП на момент проведення нарахувань сум єдиного соціального внеску.
Представник ГУ ДПС у місті Києві позов ОСОБА_1 не визнав, про що надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив таке.
Згідно з даними інформаційно-комунікаційних системи контролюючого органу (далі - ІКС) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, як платник ЄСВ.
В інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) (далі - ІКП) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску, а саме:
09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік, нарахування єдиного внеску №3929499/ev від 09.02.2018 термін сплати 09.02.2018 в сумі 8448 грн;
19.04.2018 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам, нарахування єдиного внеску №7231862/ev від 19.04.2018 термін сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн;
19.07.2018 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній ситемі та фермерам, нарахування єдиного внеску №8625522/ev від 19.07.2018 термін сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн;
19.10.2018 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній ситемі та фермерам, нарахування єдиного внеску №10021172/ev від 19.10.2018 термін сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн;
21.01.2019 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній ситемі та фермерам, нарахування єдиного внеску №1309350/ev від 21.01.2019 термін сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн;
19.04.2019 нараховано ЄВ ФОП, в тому числі на спрощеній ситемі та фермерам, нарахування єдиного внеску №4226328/ev від 19.04.2019 термін сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн, всього 21030,90 грн.
Таким чином, у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску, контролюючим органом в автоматичному режимі сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-19137-17 на суму 21030,90 грн.
Головним управлінням ДПС у м. Києві, керуючись п. 5 розд. VI Інструкції № 499, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-19137-17 узгоджено та направлено до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для стягнення заборгованості у примусовому порядку, разом з заявою про відкриття виконавчого провадження.
Відповідач зауважив, що під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, були зобов'язані подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Взяття на облік платників податків здійснюється органом доходів і зборів на підставі даних ЄДР. У разі не завершення процедури зняття з обліку як платника єдиного внеску платник вважається таким, що перебуває на обліку в органах доходів і зборів і повинен сплачувати єдиний внесок. Припинення підприємницької діяльності пов'язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/15145/22, розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, залишити відкритим.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , з 16.09.2002 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, основний вид економічної діяльності 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами. 04.06.2019 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності на підставі власного рішення. Вказані інформація підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 429711 від 29.05.2025.
Позивач перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, як платник ЄСВ.
В інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для ФОП, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковувались автоматичні нарахування єдиного внеску в сумі 21030,90 грн, а саме:
I-IV квартал 2017 року по терміну сплати 09.02.2018 - 8448,00 грн;
І - IV квартали 2018 року, по термінах сплати: 19.04.2018 - 2457,18 грн, 19.07.2018 - 2457,18 грн, 19.10.2018 - 2457,18 грн, 21.01.2019 - 2457,18 грн,
І квартал 2019 року термін сплати 19.04.2019 - 2754,18 грн.
ГУ ДПС у місті Києві в автоматичному режимі сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-19137-17 на суму 21030,90 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно приписів статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (пункт1);
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4).
За нормами частини першої статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується, серед іншого:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1);
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2);
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3).
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Спірним під час розгляду даного спору є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 19.09.2019 до Реєстру був внесений запис № 20650170000058518 про державну реєстрацію включення відомостей про позивача як про фізичну особу-підприємця.
04.06.2019 до Реєстру був внесений запис № 20650060002058518 про припинення підприємницької діяльності позивача на підставі його рішення.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", далі - Закон № 755).
Суд звертає увагу на те, що 01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
З наведеного слідує, що визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI (надалі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Суд зазначає, що статус ФОП є формою реалізації права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постанові від 01.07.2020 справі №№ 260/81/19.
У даному випадку, обставини реєстрації, виключають можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключають і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, з огляду на що, суд доходить висновку про те, що, оскільки, за період нарахування позивач не був платником єдиного внеску, підстави для прийняття контролюючим органом спірної вимоги відсутні. Протилежного стороною відповідача суду не доведено.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд вважає, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відповідачами не надано суду заперечення щодо витрат на правничу допомогу із посиланням на їх не співмірність.
В свою чергу, представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн надано платіжне доручення № 16506035 від 18.02.2022.
Матеріали справи містять Угоду бн від 15.02.2022 про надання правової допомоги, укладену між позивачем та адвокатом адвокатом Столяренко Тетяною Петрівною. Пунктом 4 Угоди визначено, що вартість роботи Виконавця та порядок її оплати Виконавець з Клієнтом визначають шляхом переговорів, про що складають додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною цієї угоди.
У відповідності до додаткової Угоди № 1 від 15.02.2022 до Угоди про надання правової допомоги від 15.02.2022, адвокат Столяренко Тетяна Петрівна (Виконавець) і Неправда Сергій Іванович (Клієнт) уклали дану Додаткову угоду № 1, яка є невід'ємною частиною до Угоди про надання правової допомоги від 15 лютого 2022 р. про наступне:
1. Вартість робіт Клієнта за цією Додатковою угодою становить 1000 грн за годину.
2. Кількість годин, необхідна адвокату для виконання завдання Клієнта узгоджується додатково по мірі виконання.
3. Клієнт сплачує авансовий платіж Адвокату протягом п 'яти днів з моменту підписання Додаткової угоди № 1.4.
Згідно із пунктом 1 додаткової Угоди № 2 від 17.02.2022 до Угоди про надання правової допомоги від 15.02.2022 встановлено, що адвокат Столяренко Тетяна Петрівна (Виконавець) і ОСОБА_1 (Клієнт), уклали дану Додаткову угоду № 1, яка є невід'ємною частиною до Угоди про надання правової допомоги від 15 лютого 2022 р. про наступне: вартість робіт Клієнта за цією Додатковою угодою становить 1000 грн за годину, та складає загально 5 000 (п 'ять тисячі) грн, що складається з наступного:
1.1. Вивчення і правовий аналіз законодавчої бази та судової практики з питання порушень податкової службою прав платника податків під час винесення податкової вимоги - 2 год; 1.2. Збір доказової бази (отримання та вивчення копій документів, формування листів запитів до податкової служби та отримання відповідних документів), необхідної для підготовки та подачі документів до адміністративного суду - 1 год; 1.3. Підготовка проекту позовної заяви та формуння пакету документів, для подальшої їх подачі до адміністративного суду - 2 год.
Відповідно до пунктів 3, 4 додаткової Угоди № 2 від 17.02.2022 клієнт зобов'язується сплатити вартість послуг, визначених п.1 Додаткової Угоди. Аванс, отриманий від Клієнта на підставі Додаткової Угоди № 2 від 15.02.2022р. зараховується в рахунок вартості робіт, визначених п. 1 даної Додаткової Угоди №2; акт виконаних робіт підписується Сторонами протягом п 'яти днів з моменту виконання Виконавцем п.п. 1.3 п. 1 даної Додаткової Угоди та передачі Клієнту сформованого пакету документів.
Згідно із актом здачі-приймання результатів виконаних робіт від 30.06.2022, Виконавець послуги згідно Додаткової угоди № 2 від 17.02.2022р. до Угоди про надання правової допомоги від 15.02.22р. надав у повному обсязі. Оплата правової допомоги за даним актом складає 5 000 (п'ять тисяч) грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами понесенні ним судові витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок однакових частин з кожного відповідача.
Також в матеріалах справи знаходиться квитанція № 1283-7588-8860-2427 від 17.08.2022 про сплату судового збору на суму 992,40 грн.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов підлягає задоволенню, на користь позивача підлягають стягненню також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов адвоката Неправди Сергія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу від 16 травня 2019 року № Ф-19137-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп) та витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя К.Є. Петросян