Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 червня 2025 року Справа№640/15711/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (код ЄДРПОУ 40108583, адреса: 01601, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 15), в якому просить суд (з урахування уточненого позову):
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві № 1286 о/с від 17.08.2022;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 07.11.2015 позивач проходив службу в поліції. 16.08.2022 позивачем подано рапорт про звільнення за власним бажанням. 17.08.2022 позивачем на адресу Голови національної поліції України у м. Києві направлено рапорт, яким просив рапорт про звільнення не розглядати та вважати його недійсним. Разом з тим, 17.08.2022 Головне управління Національної поліції у місті Києві вручило позивачу наказ № 1286 о/с від 17.08.2022. Позивач вважає такий наказ незаконним, необґрунтованим та таким, що винесений із грубим порушенням його прав, покликаючись на те, що оскільки звільнення у порядку пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 є одностороннім волевиявленням працівника (поліцейського), який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться.
Зауважив, що в рапорті про звільнення відсутні відомості про домовленість між сторонами про строки або дату звільнення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзивах на позовну заяву від 14.10.2022 та від 27.03.2025 відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.08.2022 № 1286 о/с оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0037038), відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77. Підставою для звільнення позивача був власноручно написаний ним рапорт про звільнення за власним бажанням з 17.08.2022. Позивач у рапорті вказав дату, з якої він просить його звільнити. Вважає, що у такий спосіб роботодавець та працівник дійшли згоди щодо дати звільнення 17.08.2022.
Відповідно до п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника ОВС про прийняте ними рішення не пізніше, як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Трьохмісячний строк, встановлений цією нормою, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до прийняття наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків щодо застосування такого строку не передбачено.
З огляду на викладене, відповідач стверджує, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію", про що працівник поліції повинен попередити прямого начальника.
Щодо тверджень позивача про поданням ним рапорту про відкликання рапорту про звільнення, відповідач зазначив, що згідно листа ВДЗ ГУНП у м. Києві від 07.10.2022 № 5055/125/01/11-2022, рапорт позивача від 17.08.2022 про відкликання раніше поданого рапорту про звільнення надійшли до Головного управління Національної поліції у м. Києві лише 19.08.2022, тобто вже після видання наказу про звільнення останнього. Оскільки рапорт позивача про звільнення було реалізовано шляхом прийняття наказу про звільнення працівника у погоджений сторонами строк - 17.08.2022, подальша подача 17.08.2022 рапорту про відкликання рапорту про звільнення не створює правових наслідків для сторін.
За наведених обставин звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі написаного ним рапорту є правомірним.
Справу передано до Донецького окружного адміністративного суду відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/15711/22; позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2025 продовжено розгляд справи. Розгляд справи ухвалено проводити спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Від представника відповідача на адресу суду надійшли додаткові пояснення по справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши обставини справи судом було встановлено наступне.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 04.06.2018 № 550 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
16.08.2022 позивачем подано рапорт на ім'я начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві генерала поліції третього рангу Івана Вигівського з проханням звільнити останнього за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 17.08.2022.
Позивачем у вищезазначеному рапорті зроблено запис про відмову від проходження ВЛК.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.08.2022 №1286 о/с оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0037038), відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77.
Підставою звільнення вказано рапорт ОСОБА_1 від 16.08.2022.
17.08.2022 позивачем у вказаному наказі зроблено запис про ознайомлення та зазначено про незгоду з наказом, у зв'язку з тим, що 17.08.2022 було направлено в ГУНП в м.Києві рапорт на признання недійсним попереднього рапорту від 16.08.2022.
17.08.2022 позивачем надіслано рапорт на ім'я начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві генерала поліції третього рангу Івана Вигівського з проханням його попередній рапорт від 16.08.2022, з приводу звільнення зі служби в поліції за ст.77 (власним бажанням) не розглядати і вважати недійсним.
Згідно листа ВДЗ ГУНП у м. Києві від 07.10.2022 № 5055/125/01/11-2022, перевіркою обліків вхідної кореспонденції з'ясовано, що 19.08.2022 вх. № 11712 до ВДЗ ГУНП у м.Києві надійшов рапорт ОСОБА_2 , з проханням не розглядати попередній рапорт про звільнення. За резолюцією т.в.о. начальника ГУНП у м. Києві полковника поліції А. Гарастюка, зазначений документ для опрацювання скеровано до Печерського УП (вх. № 6461 від 23.08.2022) та УКЗ ГУНП у м. Києві (вх. № 3811 від 26.08.2022).
Вважаючи незаконним звільнення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно ч. 3 ст. 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (ч. 4 ст. 59 Закону № 580-VIII).
За приписами ч. 1 ст. 60 Закону № 580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч. 2 ст. 77 Закону № 580-VIII).
Згідно ч. 3 ст. 77 Закону № 580-VIII день звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до пп. "ж" п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно п. 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Як свідчать матеріали справи, позивачем подано рапорт про звільнення зі служби в поліції згідно п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", за власним бажанням з 17.08.2022. Також в рапорті вказано, що позивач від проходження «ВЛК» відмовляється, оскільки почуває себе добре.
Суд зазначає, що Закон № 580-VІІІ визначає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому, ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VІІІ передбачений вичерпний перелік підстав для звільнення зі служби поліцейських.
Так, п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VІІІ передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням. Суд наголошує, що зазначений пункт не містить приписів щодо зазначення поліцейським поважних причин для звільнення.
Закон № 580-VІІІ є нормативно-правовим актом вищої сили ніж вказане Положення №114.
Пунктом 4 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і, що важливо, не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Таким чином, оскільки положення підпункту "ж" пункту 64 Положення №114 суперечить положенням п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VІІІ, зокрема, встановлює додаткові умови для звільнення зі служби за власним бажанням, суд вважає, що слід застосовувати положення п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VІІІ.
У такому контексті, суд переконаний, що встановлення підзаконним нормативно- правовим актом, який прийнято раніше, порядку проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, в частині, яка не суперечить Закону, розповсюджується на осіб, які несуть службу в поліції, однак не може звужувати чи заперечувати право на звільнення за власним бажанням без будь-яких застережень, встановленого актом вищої юридичної сили, зокрема Законом № 580-VIII.
Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 по справі № 21-241а14, аналізуючи приписи Положення № 114 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Проте у межах передбаченого п. 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Відтак, враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та сформовану практику Верховного Суду, ГУНП у м.Києві мало право звільнити ОСОБА_1 до закінчення строку попередження, встановленого п. 68 Положенням №114, оскільки прохання про це містилося у рапорті.
При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Оскільки рапорт позивача про звільнення було реалізовано шляхом прийняття наказу про звільнення працівника у погоджений сторонами строк - 17.08.2022, подальша подача 17.08.2022, засобами поштового зв'язку рапорту про відкликання рапорту про звільнення не створює правових наслідків для сторін.
Судом враховано, що у постанові від 06.06.2023 у справі № 380/7509/22 Верховний Суд звернув увагу, що у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило за яким, звільнення у порядку п. 68 Положення № 114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.
У той же час, у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що по справах про звільнення за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
У такій категорії справ суди особливу увагу приділяють дослідженню поведінки позивача після написання ним заяви (рапорту) про звільнення, адже якщо на працівника справді чинився тиск з метою його звільнення, то в останнього є можливість відкликання такої заяви, в тому числі засобами поштового, телеграфного чи електронного зв'язку, або звернення із заявою чи скаргою до органів поліції, Державної служби України з питань праці тощо. Саме такі дії позивача можуть свідчити про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 у справі № 495/9926/18 та від 11.12.2019 у справі № 483/1070/17.
Стосовно доводів позивача щодо написання рапорту про звільнення та рапорту про його відкликання, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 59 Закону № 580-VIII, з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими розроблений Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235 (далі - Порядок № 1235).
Відповідно до п. 1, п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1235 видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Перелік документів з питань проходження служби містить вказівку, що рапорт (заява), пишеться власноручно у довільній формі.
За правилами пп. 2.6.36 п. 2.6 розділу ІІ Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України від 20.05.2016 № 414 (далі - Інструкція № 414), документи, які підлягають реєстрації, необхідно реєструвати в день їх надходження і передавати на розгляд керівництву органу чи підрозділу поліції або до відповідних структурних підрозділів за належністю.
Отже, зміст положень Порядку № 1235 та Інструкції № 414 дає підстави для висновку, що у разі виникнення у поліцейського обставин з приводу проходження ним служби у поліції, зокрема, прийняття на службу, надання відпустки, звільнення зі служби та інші, такі волевиявлення працівника можуть бути реалізовані ним шляхом подання керівникові власноручно написаного у довільній формі рапорту.
Написаний поліцейським рапорт підлягає реєстрації, зокрема, у Журналі рапортів, у день його надходження та повинен бути переданий на розгляд керівництва органу, до повноважень якого належить вирішення питання, порушеного у рапорті.
Поліцейський може подати рапорт до підрозділу кадрового забезпечення, в якому проходить службу або безпосередньо керівнику.
Так, суд зауважує, що рапорт на звільнення позивача, датований 16.08.2022, фактично був реалізований наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.08.2022 № 1286 о/с.
В позовні заяві позивач зазначає, що 17.08.2022 направив відповідачу поштою рапорт про відкликання рапорту про звільнення від 16.08.2022, про що позивачем також зроблено запис в наказі Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.08.2022 № 1286 о/с, а саме: зазначено про ознайомлення та про незгоду з наказом, у зв'язку з тим, що 17.08.2022 було направлено в ГУНП в м.Києві рапорт на признання недійсним попереднього рапорту від 16.08.2022.
Отже, позивач стверджує, що на момент ознайомлення з наказом про звільнення, рапорт відкликання рапорту про звільнення від вже надісланий.
Проте, такі аргументи позивача викликають у суду об'єктивні сумніви з огляду на копії фіскальних чеків АТ Укрпошта, наданих позивачем на підтвердження направлення рапорту від 17.08.2022, згідно яких поштове відправлення оформлено 17.08.2022 об 16:20.
При тому незрозумілим є той факт, чому позивач звернувся до відповідача з рапортом про відкликання рапорту про звільнення саме через поштове відділення, а не до підрозділу кадрового забезпечення, в якому проходить службу або безпосередньо до керівника перед отриманням наказу про звільнення 17.08.2022.
Пояснень щодо наведеного позивачем не надано.
Суд зауважує, що у практиці вирішення приватноправових спорів застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на засаді добросовісності як однієї із складових верховенства права.
При цьому, під час вирішення категорій публічно-правових спорів також слід виходити з того, що добросовісність це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інших суб'єктів правовідносин; поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відтак, посилання позивача на темпоральні рамки написання та направлення рапортів базуються виключно на запереченні факту усвідомлення процесу виконання самостійно написаного рапорту про звільнення та неможливістю його відкликання у зв'язку із фактичною реалізацією.
Щодо посилання позивача на підписання спірного наказу неуповноваженою особою (т.в.о. начальника ГУ НП у м.Києві Гарастюк А.), суд зазначає наступне.
Так, згідно з ч. 4 ст. 59 Закону № 580-VIII видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Порядку № 1235, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 69 Закону № 580-VIII у зв'язку зі службовою необхідністю на поліцейського, який займає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою посадою, а саме: 1) вакантною - за його згодою; 2) невакантною - у разі тимчасової відсутності або внаслідок усунення чи відсторонення від посади поліцейського, який займає таку посаду, незалежно від його згоди.
Безперервний строк тимчасового виконання обов'язків не повинен перевищувати чотирьох місяців.
Тимчасове виконання обов'язків покладається на поліцейських письмовим наказом керівника органу (закладу, установи) поліції, який уповноважений призначати на відповідну посаду згідно з цим Законом.
Керівники органів (закладів, установ) поліції можуть уповноважувати керівників структурних підрозділів таких органів (закладів, установ) самостійно приймати рішення про тимчасове покладення обов'язків за іншою невакантною посадою цього підрозділу на поліцейських, які їм підпорядковані.
Відповідно до наказу Національної поліції України № 1085 о/с від 15.08.2022 виконання обов'язків начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві тимчасово покладено на полковника поліції Гарастюка Андрія Миколайовича, заступника начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві начальника кримінальної поліції, на період відпуски генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 , начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Отже, оскільки згідно наданого відповідачем наказу Національної поліції України №1085 о/с від 15.08.2022, тимчасове виконання обов'язків начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві покладено саме на ОСОБА_4 , а отже оскаржуваний наказ підписано уповноваженою особою.
Зазначення позначки «о/п» на копії наказу, який був виданий позивачу, не свідчить про його протиправність, оскільки є лише засобом засвідчення, що копія відповідає оригіналу наказу.
Також суд критично оцінює посилання позивача на те, що у відповідності до Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, така особа як А.Гарастюк не є керівником, або уповноваженою особою яка мала відповідні повноваження на підписання такого наказу, оскільки покладення тимчасового виконання обов'язків не передбачає внесення відомостей до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Наведене свідчить про те, що Головним управлінням Національної поліції у місті Києві області правомірно задоволено рапорт позивача про звільнення.
Отже, наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві № 1286 о/с від 17.08.2022 про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням з 17.08.2022 є результатом розгляду добровільно власноруч складеного позивачем рапорту про звільнення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві № 1286 о/с від 17.08.2022, відсутні.
Оскільки інші вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу, такі задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем вказані вимоги щодо доказування правомірності рішення виконано.
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відтак, в силу положень ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції у місті Києві (код ЄДРПОУ 40108583, 01601, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 15) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.
Повне судове рішення складено 03.06.2025.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька