26 травня 2025 рокуСправа №160/6075/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/6075/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ: 40108646) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
24 лютого 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача-1: патрульного поліцейського полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Самедлі Елмір Абасгулу Огли, до відповідача-2: Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, до відповідача-3: Держави України в особі відповідного органу - Державного казначейства України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/6075/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.
14 березня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла уточнена позовна заява до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати дії відповідача, які полягають у відмові у складанні протоколу затримання, при здійсненні затримання; у здійсненні затримання та ПЕРЕСЛІДУВАНННЯ поліцейським, який не входив до складу групи оповіщення; у провокації хабара (декілька разів Самедлі повідомив, що Тищенко забезпечена людина); у проведенні затримання без пред'явленні доказів вчинення Позивачем правопорушення, за наявною інформацією в планшеті; у не роз'ясненні підстав і мети адміністративного затримання, не роз'яснення прав та обов'язків передбачених статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України і статті 268 КУпАП, а також про права на отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно під час адміністративного затримання, неповідомлення родичів про адміністративне затримання, порушення прав щодо правової допомоги адвоката, - ПРОТИПРАВНИМИ;
- зобов'язати Відповідача - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, (код ЄДРПОУ 40108646, 03048, м. Київ. вул. Федора Ернста, 3) провести службове розслідування у відношенні патрульного поліцейського Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Самедлі Елміра Абаегулу Огли, та за результатами службового розслідування прийняти відповідні заходи реагування до патрульного поліцейського Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Самедлі Елміра Абаегулу Огли;
- стягнути з Відповідача - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, (код ЄДРПОУ 40108646, 03048, м. Київ. вул. Федора Ернста, 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 120 000 грн. (сто двадцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність затримання позивача. Позивач зазначає, що під час затримання допущено значну кількість суттєвих порушень законодавства, чим порушено права позивача. Також вказує на завдання шкоди в результаті таких дій, про що заявлено відповідні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6075/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
03 квітня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що 23.08.2024 близько 16.10 год. на скорочений номер екстреного виклику поліції « 102» надійшов виклик за подією «Вимагання», за адресою м. Кривий Ріг, Центрально-Міський район, вул. Балхаська, біля магазину «TA-DA!» 11, за даною подією Криворізьким районним управлінням поліції ГУНП в Дніпропетровській області було зареєстровано до ЄО за № 21346 від 23.08.2024. На місце виклику прибув екіпаж «Буран 352» у складі заступника командира взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_2 та інспектора № 2 роти № 2 батальйону № 1 ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП старшого лейтенанта поліції Еппінгера Андрія Олександровича, в ході встановлення обставин виклику, було встановлено особу одного з учасників конфлікту, а саме ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час встановлення особи ОСОБА_1 було виявлено, що 20.01.2024 до ВП № 4 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області через секретаріат вх-767 із МОУ Саксаганського РТЦК надійшло звернення щодо доставки гр. ОСОБА_1 , який ухиляється від мобілізації, для складання протоколу про адміністративне правопорушення, ЄО № 1483 від 20.01.2024 «Щодо порушення законодавства про мобілізацію» зареєстроване ВП № 4 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області. Після чого позивачу у відповідності до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію», ч.1 ст. 259 КУпАП було запропоновано добровільно проїхати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. В ході спілкування працівників поліції з гр. ОСОБА_1 , останній висловив добровільну згоду щодо доставлення його до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується наприклад відеозаписом з нагрудного відеореєстратора під назвою «Clip-7» на 07 хв. 38 сек. на якому зафіксовано як гр. ОСОБА_1 за власною волею сів у службовий автомобіль працівників поліції. Після вигуків гр-ки ОСОБА_3 : «Олег вилазь!», позивач вибіг із службового автомобілю та побіг. Працівниками поліції було прийнято рішення наздогнати гр. ОСОБА_1 , пізніше останнього було виявлено на подвір'ї за адресою АДРЕСА_2 . Як повідомили мешканці вищезазначеного будинку позивач проник на подвір'я без їхнього дозволу (від написання письмової заяви щодо цього факту в подальшому вони відмовилися). Побачивши працівників поліції гр. ОСОБА_1 виліз на дах літньої кухні та на заклики поліцейського покинути чуже подвір'я не реагував. Поліцейським було прийнято рішення піднятися на дах будівлі щоб допомогти гр. ОСОБА_1 злізти з даху, після нетривалого спілкування останній зістрибнув з даху та побіг у невідому напрямку, що підтверджується наприклад відеозаписом з нагрудного відеореєстратора під назвою «Clip-16» на 02 хв. 40 сек. Оскільки гр. ОСОБА_1 працівниками полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції затриманий не був, то відносно нього протоколу про адміністративне затримання не складалося. Крім цього, до полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції за вх. № Ш-8267 від 18.09.2024 ОСОБА_3 , яка представляла інтереси ОСОБА_1 була подана скарга на дії патрульного поліцейського полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Семедлі Елміра Абасгулу огли. За результатом розгляду скарги за вих. № Ш-8267/41/19/1/03/2024 від 08.10.2024 заявниці була надана відповідь, що на підставі відомостей, викладених у зверненні у відповідності до ЗУ «Про звернення громадян», та Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 930 від 15.11.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 11.12.2017 за № 1493/31361, було проведено перевірку, за результатом якої в діях окремих працівників полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції ознак дисциплінарного правопорушення не встановлено, а отже підстави для проведення службового розслідування, визначені Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893, наразі відсутні.
09 квітня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач звертає увагу, що не оскаржує будь-якої постанови, натомість посилається на протиправність його затримання. Також заперечує проти доводів відповідача про наявність добровільної згоди на доставку до ТЦК та СП. Також наводить доводи щодо невиконання відповідачем вимог ухвали суду про витребування доказів. Також наполягає на обґрунтованості доводів позовної заяви щодо відшкодування шкоди та просить позов задовольнити.
10 квітня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, ідентична раніше поданій.
14 квітня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заперечення, яке надійшло від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач повторює доводи відзиву.
29 квітня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач вказує на безпідставності доводів заперечення.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Доказами у справі є диск №1 та диск №2, надані позивачем. Перший з них містить 12 відеозаписів, другий - 11. Нумерація відеозаписів є наскрізною - до номеру 22 включно (нумерація починається з №0). На відеозаписах зображено події 23.08.2024 року щодо взаємодії позивача з поліцейськими, відео записані на боді-камери декількох поліцейських і стосуються одних і тих самих подій.
Детальний виклад змісту відеозаписів досліджено разом з оцінкою відповідних доводів позивача.
В матеріалах справи наявний електронний рапорт за подією №110663498, згідно якого 20.01.2024 року до ВП №4 КРУП через секретаріат вх-767 із МОУ Саксаганського РТЦК надійшло звернення щодо доставки гр. ОСОБА_1 , який ухиляється від мобілізації, для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Також наявний електронний рапорт (ЄО від 23.08.2024 року №21346), згідно якого 23.08.2024 року о 16:10 год надійшло повідомлення зі служби 102 про те що, 23.08.2024 року о 16:10 год за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Балхаська, зупинка "Балхаська", магазин "Та да" потрібна СОГ. Заявниця не бажає відповідати на питання. Сказала що їй погрожують та вимагають гроші, розповість все на місці. Заявник: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначено, що виїздом на місце події був встановлений ініціатор ОСОБА_4 , котрий повідомив, що один рік тому сплатив грошові кошти адвокату для вирішення питання спадщини та за цей час питання не вирішено та адвокат не хоче повертати кошти.
Відповідачем надано запит ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 від 24.08.2024 року з проханням надати відеозаписи з подікамер, присутніх 23.08.2024 року біля магазину "Та Да".
Відповідачем надано скаргу Шрамко Є.В. в інтересах ОСОБА_1 від 17.09.2024 року, в якій фактично відтворюються предмет та підстави позову, що перебуває на розгляді суду. Скаргою заявник просила витребувати відеозаписи з нагрудних камер, провести службове розслідування та відзначити і нагородити поліцейських, які були присутні разом з ОСОБА_2 .
Згідно рапорту від 23.09.2024 року 20.09.2024 року до полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг за вх. №Ш-8267 від 18.09.2024 року надійшла скарга, що містить в собі запит щодо надання відео, від ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки від 05.10.2024 року за результатами електронного звернення ОСОБА_3 від 17.09.2024 року проінформовано, що відомості, зазначені в матеріалах, щодо "відзначення та нагородження преміями" працівників полку було взято до увагу для врахування в роботі.
Згідно доповідної записки про проведення перевірки за скаргою ОСОБА_3 щодо можливих неправомірних дій працівників ППП в м. Кривий Ріг 20.09.2024 року надійшла скарга (від 18.09.2024 року вх. №Ш-8267). В скарзі повідомлено, що 23.08.2024 року на зупинці "Балхаська" біля магазину "Та-да" під час перевірки документів у громадянина ОСОБА_1 лейтенант поліції ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що він перебуває в розшуку за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_3 та намагався затримати останнього, не маючи на це достатньо підстав. В довідці процитовано пояснення присутніх поліцейських, згідно яких ОСОБА_1 не було затримано, а також вказано, що переглянуто відеозаписи зі службових портативних відеорєстраторів, відеозаписи яких підтверджують пояснення поліцейських. Підсумовано, що поліцейські діяли в межах повноважень, а стверджуванні у скарзі ОСОБА_3 факти не знайшли свого підтвердження.
Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у відмові у складанні протоколу затримання, при здійсненні затримання; у здійсненні затримання та переслідування поліцейським, який не входив до складу групи оповіщення; у провокації хабара (декілька разів Самедлі повідомив, що ОСОБА_5 забезпечена людина); у проведенні затримання без пред'явленні доказів вчинення Позивачем правопорушення, за наявною інформацією в планшеті; у не роз'ясненні підстав і мети адміністративного затримання, не роз'яснення прав та обов'язків передбачених статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України і статті 268 КУпАП, а також про права на отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно під час адміністративного затримання, неповідомлення родичів про адміністративне затримання, порушення прав щодо правової допомоги адвоката, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закон №580-VIII за зверненням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України або розвідувальних органів України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, беруть участь у здійсненні заходів щодо оповіщення військовозобов'язаних та резервістів спільно з представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також здійснюють адміністративне затримання та доставлення до цих центрів та органів призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За ч. 1 ст. 37 Закону №580-VIII поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України.
Відповідно до ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.
Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.
Згідно зі ст. 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.
Адміністративне затримання провадиться органами внутрішніх справ (Національною поліцією) - при, зокрема, порушенні призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
За ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок №560).
Відповідно до п. 15 Порядку №560 керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження відповідного керівника обласного (Київського та ІНФОРМАЦІЯ_4 з визначеними строками та обсягами призову резервістів та військовозобов'язаних:
- звертаються до територіального органу (підрозділу) поліції для адміністративного затримання та доставлення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- вживають заходів разом з представниками територіальних органів (підрозділів) поліції до адміністративного затримання та доставляння до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які відмовляються від отримання повісток або порушили правила військового обліку;
Згідно з п. 16 Порядку №560 керівники територіальних органів (підрозділів) поліції з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження про проведення заходів мобілізації відповідного голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації):
- організовують за зверненням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ або розвідувальних органів України, адміністративне затримання та доставлення органів (підрозділів) поліції до зазначених центрів та органів резервістів та військовозобов'язаних, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративне затримання таких осіб здійснюється незалежно від їх місця перебування на військовому обліку. У такому разі особа доставляється до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки або органів СБУ, або відповідних підрозділів розвідувальних органів;
- повідомляють районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки про неможливість здійснити адміністративне затримання та доставлення протягом 30 календарних днів до такого центру осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- організовують проведення поліцейськими перевірок в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, та у разі відсутності у такої особи військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) чи наявності інформації в реєстрах та базах (банках) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, про розшук такої особи здійснення адміністративного затримання та доставлення такої особи до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 47 Порядку встановлено, що старший групи оповіщення, представник, уповноважений вручати повістки, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органах СБУ зупиняє (підходить до) громадянина та відрекомендовується, повідомляє про мету зупинки (прибуття) та спілкування.
На вимогу громадянина пред'являє свій паспорт громадянина (посвідчення офіцера, військовий квиток, службове посвідчення), службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, а також пропонує громадянину пред'явити його паспорт та військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).
Якщо особа підлягає оповіщенню відповідно до розпорядження голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування, їй вручається повістка.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.
Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
У разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України та зважаючи на виклад позовних вимог, Дніпропетровським окружним адміністративним судом розглянуто дану справу.
В даній справі позивачем оскаржено конкретні дії, яким почергово надається оцінка суду.
При цьому суд зауважує, що доводи позовної заяви, які не стосуються предмету спору, судом не сприймаються у спосіб, про який зазначав позивач (наприклад, що ІНФОРМАЦІЯ_5 протиправно подав позивача у розшук та ін.). Сам позивач зазначав, що спір щодо взаємодії позивача з ІНФОРМАЦІЯ_6 існує окремо.
Щодо відмови у складанні протоколу адміністративного затримання.
З огляду на положення ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол складається лише у разі адміністративного затримання. Тобто, якщо до особи не застосовано адміністративне затримання, відсутні правові підстави для складання протоколу.
Суд зауважує, що згідно позиції відповідача позивач затриманий не був.
Відповідно, належить надати правову оцінку фактичним обставинам справи та встановити питання факту: чи був позивач затриманий, оскільки складання протоколу є наслідком відповідної обставини.
При цьому судом встановлено, що разом з позивачем під час спірних подій була присутня ОСОБА_3 , яка є його представником в тому числі за поданим на розгляд суду позовом на підставі довіреності.
В тексті позовної заяви позивач щодо опису відеозапису №3 (а.с. 9) зазначає, що з вказаного стає зрозуміли, що поліцейський утримує позивача.
Оцінивши зміст відеозапису №3 суд констатує, що ніщо на відеозаписі не вказує про те, що позивача затримано станом на час здійснення відеозапису, що свідчить про відсутність порушення законодавства, в т.ч. ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та прав позивача під час подій, зафіксованих на цьому відеозаписі.
Щодо відеозапису №4 суд зазначає, що на ньому поліцейський висловлює саме прохання щодо поїздки в ТЦК та СП (04:20 хв). Ані попередній виклад відеозапису, ані вказаний елемент розмови також явно свідчать про нездійснення затримання позивача станом на відповідний момент відеозапису. Не свідчить про це і контекст: учасники розмови стоять на вулиці, відсутні будь-які обмеження щодо їх пересування, характер розмови наразі є ввічливим (сам позивач промовляє "попався нормальний поліцейський"), в розмові присутні обговорення сторонніх тем, інтонації не підвищені та спокійні.
Дійсно, поліцейський щодо твердження позивача проте, що у працівників ТЦК та СП відсутні до нього претензії повідомляє, що він також не має претензій до позивача, однак відсутність претензій не є обставиною, яка свідчить про затримання особи.
На 08:20 хв поліцейський промовляє, що не хоче затримувати позивача, а на 09:10 хв поліцейський каже «я вас прошу», а позивач дякує, що просить. На 10:10 хв позивач каже, що він «готовий їздити з вами кожен день».
Наразі розмова відбувається так само спокійно та ввічливо, аналогічно з попереднім відеозаписом ніщо не вказує на те, що позивача затримано.
Відповідно, суд не приймає виклад обставин у позовній заяві, згідно якого позивача станом на час відеозапису №4 «продовжують тримати на місце вже більше 2х годин» - нічого з зображеного на відеозаписах не вказує на обмеження свободи позивача ані прямо, ані за контекстом.
Оцінивши зміст відеозапису №4 суд констатує, що ніщо на відеозаписі не вказує про те, що позивача затримано станом на час здійснення відеозапису, що свідчить про відсутність порушення законодавства, в т.ч. ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та прав позивача під час подій, зафіксованих на цьому відеозаписі.
На відеозаписі №5 на 02:05 хв поліцейський каже «я можу сісти в ваш автомобіль ну або можемо на громадському транспорті», на що позивач відповідає «ні, сядемо у ваш автомобіль». На 03:35 хв поліцейський каже що сподівається на поблажливість зі сторони позивача і той відповідає ствердно - «зробимо», потім каже «під'їдемо». Поліцейський повторно вказує на добровільну поїздку. Далі поліцейський повторно каже, що він не хоче затримувати позивача. З 05:00 хв поліцейський каже, що вони спілкуються вже півгодини і якби він мав намір затримати, то вже затримав. На 05:20 хв позивач каже, що поліцейський робить акцент на «будь ласочка, проїдемо». З 06:30 хв учасники розмови обговорюють можливість та порядок затримання.
Попри порушення питання про затримання, ніщо на відеозаписі не свідчить про те, що таке затримання фактично відбулося: обмеження пересування позивача, примусове його поміщення до автомобіля, застосування спеціальних засобів, пряме повідомлення про затримання та інші обставини.
Оцінивши зміст відеозапису №5 суд констатує, що ніщо на відеозаписі не вказує про те, що позивача затримано станом на час здійснення відеозапису, що свідчить про відсутність порушення законодавства, в т.ч. ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та прав позивача під час подій, зафіксованих на цьому відеозаписі.
Щодо відеозапису №6 сам позивач також зазначає, що працівники поліції дотепер обговорюють питання щодо затримання позивача, що свідчить про те, що таке затримання фактично не відбулося на момент розмови.
На 11:45 хв позивач включає на гучний зв'язок розмову зі сторонньою особою та дає телефон поліцейському, з яким відбувається розмова, поліцейський знайомий з відповідною особою, каже що не має претензій до співрозмовника та його колеги (вочевидь йдеться про позивача). Обговорюється про місце де учасники події зачекають співрозмовника по телефону (на місце подій або до ТЦК та СП). З 13:50 хв представник позивача просить скласти протокол затримання і поліцейський відповідає «зараз складемо». Однак вже на 14:25 хв під час обговорення з представником позивача складання протоколу затримання поліцейський на твердження про те, що при затримання має бути протокол відповідає, що не оголошував, що позивач затриманий.
Попри обговорення питання затримання, ніщо на відеозаписі не свідчить про те, що таке затримання фактично відбулося: обмеження пересування позивача, примусове його поміщення до автомобіля, застосування спеціальних засобів, пряме повідомлення про затримання та інші обставини. Навпаки, позивач вільно відходить від поліцейських для розмови по телефону, а поліцейські зосереджені або на розмові між собою, або на розмові з представником позивача.
Оцінивши зміст відеозапису №6 суд констатує, що ніщо на відеозаписі не вказує про те, що позивача затримано станом на час здійснення відеозапису, що свідчить про відсутність порушення законодавства, в т.ч. ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та прав позивача під час подій, зафіксованих на цьому відеозаписі.
На відеозаписі №7 представник позивача вимагає скласти протокол, на що поліцейський відповідає, що все що він робить він буде оголошувати. На питання чому поліцейські не складають протокол поліцейський відповідає «та вам навіть ніхто не сказав чи погоджується …» (фраза обривається). Учасники розмови обговорюють порядок дій щодо затримання та складання протоколу. На 02:00 хв поліцейський каже «претензій у мене до нього немає». На 03:50 хв відеозапису поліцейський каже, що запрошує позивача, на що представник позивача каже, що позивач відмовляється, розмова знов повертається до черговості дій: складання протоколу або здійснення затримання. На 05:40 хв і далі позивач погоджується поїхати, в т.ч. каже «зараз ми поїдемо туди». Поліцейський промовляє «запрошую вас», потім питає у позивача чи відмовляється позивач виконати вимогу. Поліцейський просить представника позивача не здійснювати провокацій, а сам позивач каже «відкривайте двері. Ви хочете щоб я сідав у машину?», поліцейський відповідає «абсолютно», і позивач повторює «відкривайте двері».
На 07:40 хв позивач добровільно сідає в авто на заднє місце. Представник позивача після цього говорить йому виходити з авто, а паралельно з цим позивач виходить з авто через інші двері та починає бігти з місця події. З 13:00 хв поліцейські отримують інформацію, що позивач перебуває на криші та йдуть з місця подій. В ході переміщення відеозапис завершується.
Оцінивши зміст відеозапису №7 суд констатує, що ніщо на відеозаписі не вказує про те, що позивача затримано станом на час здійснення відеозапису, що свідчить про відсутність порушення законодавства, в т.ч. ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та прав позивача під час подій, зафіксованих на цьому відеозаписі.
На відеозаписі №8 продовжуються відповідні події. Поліцейські підходять до приватного будинку і один каже іншому, що позивач «заліз в чужий будинок», на що вирішують отримати від власників заяву. В подальшому поліцейські між собою констатують, що позивач втік «по кришам».
На цьому юридично значущий для цієї частини позовних вимог розвиток подій закінчується.
Інші відеозаписи є фіксацією цих самих подій з боді-камер інших поліцейських.
Оцінивши зміст відеозапису №8 суд констатує, що ніщо на відеозаписі не вказує про те, що позивача затримано станом на час здійснення відеозапису, що свідчить про відсутність порушення законодавства, в т.ч. ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та прав позивача під час подій, зафіксованих на цьому відеозаписі.
Оцінивши усі надані відеозаписи в сукупності, суд констатує наступне.
Дійсно, в певний момент спірна ситуація набула окремих ознак конфліктної, а питання затримання позивача було порушено. Тим не менш, затримання особи має об'єктивний характер та встановлюється виходячи з обставин відповідної ситуації. В даній справі це має визначальне значення, оскільки існує спір про факт - відповідач наполягає на тому, що затримання позивача здійснено не було, що заперечується позивачем.
Про те, що до особи застосовано адміністративне затримання можуть свідчити: складений протокол про адміністративне затримання, оголошення про здійснення адміністративного затримання, наявність фактичних обставин, які свідчать про здійснення затримання (обмеження можливості особи вільно пересуватись, тримання її за руки, ненадання можливості піти в будь-який спосіб, зачинення транспортного засобу з особою і тд). Оскільки кожна ситуація має унікальний характер, вирішення спірного питання залежить від конкретних обставин кожної ситуації, наявного контексту і тд.
В даній справі щодо позивача дійсно так і не було складено протокол про адміністративне затримання, що сторонами не оспорювалося. Навпаки, спір існує в зв'язку з тим, чи правомірно не було складено протокол, адже згідно позиції позивача затримання було здійснене, а тому відсутність протоколу має протиправний характер.
Як вже вказав суд, вирішувати питання факту про здійснення затримання позивача належить здійснювати зважаючи на наявні фактичні обставини та контекст відповідної ситуації.
Так, окрім відсутності протоколу адміністративного затримання, про фактичну відсутність такого затримання свідчать:
1) відсутність оголошення позивачу про те, що його затримано;
2) зміст розмови, з якої жодного разу однозначно не вбачалось, що позивача затримано. Навпаки, попри неодноразове обговорення наявності підстав та доцільності затримання, його порядку, неодноразово проголошувалося, що позивача не затримано, висловлювання сторін також засновувались саме на цій вихідній обставині;
3) характер розмови в цілому, який не свідчив про ставлення до позивача як до затриманої особи. Навпаки, розмова мала переважно ввічливий та різносторонній характер, а навіть у момент, коли набула характеру суперечки, все ще не набула ознак розмови поліцейського із затриманою особою;
4) зміст відеозапису, з якого вбачається відсутність обмеження волі позивача у будь-який з наведених вище способів. Навпаки, виклад обставин свідчить, що позивач вільно пересувався, наприклад, відходив для розмови зі сторонньою особою і був при цьому без контролю зі сторони поліцейський, після чого сам повертався;
5) позиція позивача, який хоча в тексті позовної заяви і вказував про себе як про затриманого, в ході розмови неодноразово підтверджував, що готовий добровільно поїхати з поліцейськими та в підсумку сам сів до них в авто;
6) обставини втечі позивача з місця події, адже позивач без застосування до нього будь-яких спеціальних засобів спочатку добровільно сів в автомобіль поліцейських, де в той момент не було самих поліцейських, що свідчить про ставлення останніх до позивача, а також відсутність блокування автомобіля після того, як позивач сів до нього. Навпаки, позивач, сівши в авто після неодноразової власної згоди їхати з поліцейськими вільно перемістився по ньому, сам відкрив інші двері та побіг.
Отже, хоча ситуація в певний момент і набула ознак конфлікту, наявні обставини в своїй сукупності узгоджено вказують, що висновок про те, що позивача затримано не було, є набагато більш переконливим.
При цьому згідно ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
В даній справі судом констатується, що фактично адміністративне затримання позивача здійснено не було.
Як наслідок, оскільки позивача не було затримано, відсутня і протиправність у відмові у складання протоколу затримання, оскільки підстави для його складання були відсутні.
З цих же підстав судом відхиляються і пов'язані з цим доводи позивача про те, що його було затримано.
Щодо посилань на протиправність переслідування позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);
добросовісно (п. 5);
розсудливо (п. 6);
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.
Доводи позивача про невходження поліцейського до складу групи оповіщення змістовно релевантні вимогам про його затримання, які розглянуті судом раніше, адже останній абзац п. 54 Порядку №560 дійсно врегульовує здійснення адміністративного затримання поліцейським, який входить до складу групи оповіщення.
Однак ця норма права не стосується переслідування.
Окрім цього, наявна ситуація зводилась до того, що позивач та поліцейські тривалий час розмовляли на парковці, що свідчить про відсутність переслідування. Після цього позивач побіг в невідомому напрямку, а поліцейські слідували за ним. Зважаючи на наявний контекст, суд не визнає таке переслідування протиправним, оскільки слідування поліцейських за особою є пропорційним та можливим варіантом поведінки поліцейських в наявній ситуації, при цьому жодних наслідків таке слідування не спричинило та стосувалося переважно забезпечення реалізації поліцейськими їх повноважень. Адже перед втечею позивач неодноразово погодився поїхати з поліцейськими, а потім без будь-яких пояснень почав тікати, в свою чергу слідування за ним не мало ознак протиправного, відповідні докази відсутні. Навпаки, спірна ситуація переросла в обставини, за яких позивач, як вбачається з відеозаписів, потрапив на територію приватного домоволодіння, в зв'язку з чим постало питання про вчинення окремого правопорушення.
Отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо провокації хабара суд зазначає наступне.
Ці вимоги стосуються відеозапису №6, фрагменту з 04:30 хв. Перед цим поліцейські спілкуються між собою, позивач не знаходиться поблизу та відсутній в кадрі. Камера не повертається на позивача, однак чутно, що позивач підійшов та промовив фразу (не розбірливо), на що поліцейський відповів, що позивач забезпечена людина.
Зважаючи на неможливість зрозуміти зміст звернення позивача до поліцейського, беручи до уваги взаємоввічливий характер попередньої частини розмови, в т.ч. наявність жартів, виходячи з відсутності будь-яких передумов для зміни розмови в такому напрямку, суд не вважає за можливе розцінити такі дії як натяк, а тим більше як провокацію на вчинення неправомірних дій будь-якого змісту.
Більш того, в заявленій редакції позовних вимог фактично йдеться про кримінальне правопорушення (ст. 370 Кримінального кодексу України), однак оцінка обставин його вчинення перебуває за межами компетенції адміністративного суду.
Отже, в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Наступні позовні вимоги стосувались: затримання без пред'явлення доказів, нероз'яснення підстав затримання, нероз'яснення прав, неповідомлення родичів та порушення прав щодо правової допомоги, однак як вже вказав суд, позивача не було затримано, в зв'язку з чим усі вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки мають похідний характер від вирішення питання про факт затримання позивача, який судом не встановлено.
Як наслідок, похідні позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити службове розслідування та стягнення шкоди також не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
В зв'язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Боженко Н.В., рішення ухвалено в перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко