про відмову в задоволенні клопотання
03 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3857/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання позивача про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправним та скасувати рішення, викладене у листі від 23.01.2025 №969-17212/с-02/8-0300/25 про зменшення з 18.12.2024 розміру пенсії з 90% до 60% заробітної плати та про обмеження пенсії максимальним розміром 23 610 грн;
2) зобов'язати здійснити з 01.12.2024 перерахунок та виплату пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум заробітної плати, що зазначені в довідці Волинської обласної прокуратури від 13.11.2024 №21-282вих24, без обмеження максимального розміру пенсії та з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
21.05.2025 позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі.
В обґрунтування клопотання зазначив, що Велика Палата Конституційного Суду України ухвалами від 06.10.2022 №2-уп/2022, від 02.02.2023 №1-уп/2023, від 08.10.2024 №9-уп/2024 об'єднала конституційні провадження у справах за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інш. щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу IІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, частини другої, абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII в одне конституційне провадження.
Порівняльний аналіз змісту конституційних скарг ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інш. свідчить про те, що вони стосуються того самого питання та правових норм, на яких базується подана позивачем позовна заява та відзив представника відповідача - положень та окремих приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Позивач вважає, що оскільки ним оскаржуються дії установи Пенсійного Фонду щодо наявності підстав для перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури, розміру відсотків, який підлягає застосуванню при перерахунку пенсії, а також застосування при перерахунку такої пенсії обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, рішення Конституційного суду України з цього питання матиме преюдиційне значення для цієї адміністративної справи.
З посиланням на пункт 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України просив зупинити провадження у справі за вказаним адміністративним позовом до розгляду Конституційним Судом України конституційної скарг ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інш. щодо відповідності Конституції України положень абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI.
Розглянувши заявлене клопотання позивача, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, правова норма, що наведена у пункті 3 частини першої статті 236 КАС України передбачає обов'язок суду зупинити провадження у справі виключно у разі неможливості її розгляду до вирішення іншої справи у взаємопов'язаному спорі, що розглядається іншим судом. Неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються, та встановлюються іншим судом, впливають на збирання, та оцінку доказів у даній справі, тобто мають преюдиціальне значення для справи, та не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно.
У зв'язку з чим, обов'язковою умовою для застосування, у даному випадку, положення пункту 3 частини першої статті 236 КАС України є судовий розгляд іншої справи, відсутність рішення в якій унеможливлює провадження в даній справі, оскільки суд у справі не може самостійно встановити фактичні обставини справи, необхідні для її вирішення.
При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99).
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99).
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 3 частини першої статті 236 КАС України).
Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
Указані висновки також викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 у справі №826/25204/15 (провадження № К/9901/27098/18).
Ураховуючи викладене та дослідивши матеріали адміністративної справи №140/3857/25, враховуючи суб'єктний склад сторін, предмет та підстави позову, а також правові норми, якими регулюються спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що обставини, зазначені позивачем в обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі не є достатньою правовою підставою для зупинення провадження в даній справі, оскільки відсутні підстави неможливості розгляду даної справи до розгляду Конституційним Судом України справи за скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших.
Крім того, суд вважає, що зупинення провадження призведе ще більше до затягування строків розгляду справи та є процесуально недоцільним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
Керуючись статтями 236, 248, 256 КАС України, суд
В задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.В.Дмитрук