Справа № 716/807/25
02.06.2025 м.Заставна
головуючого судді Стрільця Я.С.,
з участю секретаря судових засідань Шафер В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Заставна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати разом з ним.
Просить розірвати шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований 14.09.2016 Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Чернівецькій області, за актовим записом №1499. Зазначає, що за час спільного проживання, як подружжя, у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що фактичні шлюбні відносини припинені, протягом останнього часу їх шлюб з відповідачем носить формальний характер. Тривалий час вони спільно не проживають. Причиною розпаду сім'ї послужила несумісність характерів та різних поглядів на життя, що в кінцевому результаті призвело до припинення шлюбних відносин. В зв'язку із вказаним позивач вважає, що їх шлюб розпався, носить формальний характер, тому просив його розірвати. Також вказав, що малолітній син залишається проживати разом з ним після розірвання шлюбу та буде знаходитись на його утриманні та вихованні, а тому просив встановити такий факт.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, попередньо подав до суду позовну заяву в новій редакції, в якій просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи своєчасно та належним чином повідомленою про розгляд справи в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи провести в її відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходило.
Суд, врахувавши заяви сторін, дослідивши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно до ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, відповідно надання сторонам строку на примирення є правом, а не обов'язком суду. Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 30.05.2019 (справа № 442/6319/16-ц, провадження № 61-30728св18).
Відповідно до статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 14.09.2016 Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Чернівецькій області, за актовим записом №1499. За час перебування в шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана обставина підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 17.08.2017 виданого Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.
Подружні стосунки між сторонами погіршилися та вже тривалий час вони не підтримують будь-яких відносин. Не ведуть спільного господарства, бюджети різні. Крім того, береться до уваги також позиція сторін, висловлена в заявах, щодо недоцільності надання строку на примирення, оскільки вони не мають наміру зберегти шлюб.
Враховуючи відсутність у сторін бажання зберегти сім'ю, відсутність між ними протягом тривалого часу будь-яких відносин, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя неможливе, збереження сім'ї суперечить інтересам сторін, шлюб розпався, носить формальний характер, а тому його необхідно розірвати. Даний факт також вбачається із заяв поданих сторонами.
Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14.09.2016 вбачається, що відповідач під час реєстрації шлюбу змінила своє прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Згідно ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
З огляду на наведене та враховуючи те, що відповідач не заявила вимогу про відновлення їй дошлюбного прізвища, суд, керуючись вимогами ст. 113 СК України, вважає за необхідне після розірвання шлюбу прізвище відповідача залишити без змін.
Згідно ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Згідно з ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Після припинення шлюбних стосунків та спільного проживання, спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з позивачем ОСОБА_1 . Останній самостійно займається його вихованням та утриманням.
Той факт, що дитина проживає разом з батьком та перебуває на його самостійному вихованні та утриманні підтверджується зокрема договором між батьками про утримання та визначення місця проживання дитини з батьком від 08.05.2025. Зокрема з п. 1.3, 1.4 Договору вбачається, що відповідно до цього договору Батьки домовились про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір'ю, яка проживатиме окремо від дитини. Місцем проживання дитини визначили місце проживання батька. Крім того, відповідно до змісту п. 3.1 договору батько зобов'язується самостійно повністю матеріально забезпечувати, виховувати та утримувати дитину; приймати рішення, які пов'язані з вихованням, перебуванням, проживанням, навчанням, лікуванням та оздоровленням дитини. Батько зобов'язується не перешкоджати спілкуванню дитини з матір'ю.
Як вбачається з витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 08.05.2025, позивач ОСОБА_1 не судимий, до кримінальної та іншої відповідальності не притягувався.
Відповідно до характеристики наданої Чернівецькою гімназією №15 Чернівецької міської ради Чернівецької області висвітлюється та обставина, що ОСОБА_3 є врівноваженим та дисциплінованим, виконує всі поставлені перед ним завдання, має високе почуття відповідальності. Батько приділяє належну увагу вихованню сина, систематично відвідує батьківські збори.
Позитивною характеристикою від 08.05.2025 наданою ТОВ «Трактор Центр Україна» на ОСОБА_1 підтверджується той факт, що позивач працює на даному підприємстві на посаді механіка від 18.02.2020, за час роботи зарекомендував себе як надійний та дисциплінований працівник, що заслуговує на підвищення.
Письмовими поясненнями наданими свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтверджується той факт, що ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 проживають разом за адресою АДРЕСА_1 . Батько самостійно виховує сина та приймає участь у його навчанні, розвитку.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
Відповідно до ст.ст. 155, 157 СК України - батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61- 14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Обставини самостійного виховання та утримання батьком неповнолітніх дітей, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. У суду не має підстав сумніватись в достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Окрім того, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, щодо наявності між сторонами спору з приводу того з ким із батьків буде проживати їх спільний син, після розірвання шлюбу малолітньго - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно залишити проживати разом із його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його самостійному утриманні та вихованні.
За вказаних обставин та з урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне також встановити такий факт в судовому порядку, оскільки це відповідатиме законним правам та інтересам позивача, а також малолітньої дитини.
Одночасно суд роз'яснює сторонам, що відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України у випадку відсутності згоди щодо визначення місця проживання неповнолітньої (малолітньої) дитини, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
На підставі викладеного, ст.ст.110, 112, 113 Сімейного кодексуУкраїни, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13, 200, 206, 235, 247, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 14.09.2016 Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Чернівецькій області, за актовим записом №1499.
Неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом із батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його самостійному вихованні та утриманні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області від 23.10.2000, проживає на АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 виданий Чернівецьким РВ УМВС України в Чернівецькій області від 21.09.2016, проживає на АДРЕСА_2 .
Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ