28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 420/4737/21
провадження № 61-10047св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
третя особа -начальник другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідування та слідчих регіональної прокуратури Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Кресюном Василем Андрійовичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області), третя особа - начальник другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідування та слідчих регіональної прокуратури Одеської області, про визнання дій незаконними, стягнення неотриманого грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі положень пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, він має право на відшкодування шкоди, зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, на відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок звільнення з посади.
Вказував, що з метою отримання гарантованого законом відшкодування в порядку статей 6, 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» він звернувся до прокуратури Одеської області із відповідною заявою, проте постановою начальника другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області Чередника Р. В. від 10 січня 2020 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, йому було відмовлено у відшкодуванні шкоди з тих підстав, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року у справі № 815/751/17 на його користь вже стягнуто середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року.
Позивач вважав постанову прокурора від 10 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про відшкодування грошового забезпечення за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, обґрунтовував тим, що постановою прокуратури Одеської області від 26 грудня 2016 року кримінальне провадження № 42015160000000264 щодо нього закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зазначав, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року у справі № 815/751/17 його було поновлено на посаді та стягнуто на його користь середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року.
Ураховуючи те, що судовим рішенням у справі № 815/751/17 на його користь було стягнуто середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року, позивач вважав, що на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» на його користь з Державного бюджету України підлягає стягненню неотримане грошове забезпечення за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року у розмірі 87 284,25 грн.
Посилався на те, що внаслідок неправомірної відмови прокуратури відшкодувати йому грошове забезпечення за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року, йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінював у 30 000 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову начальника другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області Чередника Р. В. від 10 січня 2020 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів що здійснюють досудове розслідування та прокуратури;
- стягнути з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, ГУ ДКС України в Одеській області шляхом списання з Державного бюджету України на його користь не отримане ним грошове забезпечення за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року у розмірі 87 284,25 грн та моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Одеської обласної прокуратури від 10 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури.
Стягнуто з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури шляхом списання на користь ОСОБА_1 неотримане ним грошове забезпечення за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року у розмірі 86 867,37 грн у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКС України в Одеській області, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Стягнуто з Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури шляхом списання на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 8 686,74 грн у зв'язку з відмовою у проведенні розрахунку не отриманого грошового забезпечення за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКС України в Одеській області.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури, ГУ ДКС України в Одеській області задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
Роз'яснено позивачу право звернутися до П'ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією для розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року справу № 420/4737/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Одеської обласної прокуратури, ГУ ДКС України в Одеській області, про визнання дій незаконними, стягнення неотриманого грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди направлено на розгляд за встановленою юрисдикцією до Приморського районного суду м. Одеси у порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання постанови прокурора від 10 січня 2020 року незаконною та її скасування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що судом не було встановлено протиправність дій (бездіяльності) прокуратури Одеської області під час винесення оскаржуваної постанови про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, а сама по собі незгода позивача з прийнятою постановоювід 10 січня 2020 рокуне свідчить про протиправну бездіяльність (дії) Одеської обласної прокуратури.
Суди попередніх інстанцій вважали, що у ОСОБА_1 відсутнє право на відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку за рахунок коштів державного бюджету за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 рокувідповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки позивач не відсторонювався від посади у межах кримінального провадження та кримінальне покарання не відбував, а був звільнений із займаної посади внаслідок застосування до нього трудового дисциплінарного стягнення, оцінка якому була надана судом під час розгляду справи № 815/751/17.
При цьому районний суд зазначив, що позивачем не доведено, що у вказаний ним період часу він не мав можливості бути працевлаштованим та втратив заробіток чи інші доходи внаслідок дій органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок прийняття постанови від 10 січня 2020 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, з огляду на те, що судом не було встановлено протиправність дій (бездіяльності) посадових осіб прокуратури Одеської області під час винесення оскаржуваної постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кресюн В. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Кресюном В. А., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Зазначає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що він не відсторонювався від займаної посади, кримінальне покарання не відбував, а питання щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішено у справі № 815/751/17, оскільки постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 06 травня 2009 року № 179о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 .
Посилається на те, що суди неправильно застосували норми статей 19, 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 1, 3, 4, 11, 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Кресюн В. А. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу.
У серпні 2024 року ГУ ДКС України в Одеській областіподало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню.
У серпні 2024 року Одеська обласна прокуратураподала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області (наказ про призначення від 16 грудня 2006 року № 599 о/с).
12 лютого 2009 року Котовським міжрайонним прокурором щодо ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області, порушено три кримінальні справи, які були об'єднані у провадження № 75200900011, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 396, частиною третьою статті 364 КК України.
Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 17 квітня 2009 року № 388 «Про покарання працівників Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області» за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а також грубе порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», статті 99 КПК України, Кодексу честі працівників органів внутрішніх справ, що виразилось у фальсифікації пояснень від імені громадянина ОСОБА_2 , незаконному винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом пограбування зазначеного громадянина, неповідомленні останнього про результати розгляду його заяви, оперуповноваженого СКР Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області лейтенанта міліції ОСОБА_1 , з урахуванням факту порушення відносно нього Котовською міжрайонною прокуратурою Одеської області кримінальної справи № 075200900011 за частиною третьою статті 364 КК України звільнено з органів внутрішніх справ.
Зазначений наказ реалізований наказом ГУ МВС України в Одеській області від 06 травня 2009 року № 179 ос.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбаченого частиною першою статті 396, частиною третьою статті 364 КК України, та призначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах влади та правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття покарання терміном на один рік.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2014 року вирок Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2013 року у щодо ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в іншому складі суду до суду першої інстанції.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 365, частиною першою статті 396 КК України та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в органах влади та правоохоронних органах строком на 2 роки. На підставі частини п'ятої статті 74 КК України останнього звільнено від відбування покарання у зв'язку зі спливом строку давності, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 49 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року вирок Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2014 року скасовано, справу направлено Котовському міжрайонному прокурору Одеської області для проведення додаткового слідства.
На підставі вказаної ухвали Апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42015160000000264 від 07 травня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
За результатами досудового розслідування прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури Одеської області Чередником Р. 26 грудня 2016 року винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42015160000000264 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України у зв'язку із відсутністю в діях оперуповноваженого Котовського МВ ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (том 1, а. с. 8-10).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року у справі № 815/751/17 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області про визнання незаконними, скасування наказів ГУ МВС України в Одеській області, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано наказ Головного управління МВС України в Одеській області від 17 квітня 2009 року № 388 «Про покарання працівників Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області» в частині що стосується ОСОБА_1 та наказ Головного управління МВС України в Одеській області від 06 травня 2009 року № 179 ос в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Котовського МВ (з обслуговуванням м. Котовськ та Котовського району) ГУ МВС України в Одеській області з 07 травня 2009 року.
Стягнуто з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового утримання за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання (том 1, а. с. 16-19).
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 815/751/17 стягнуто з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року у розмірі 18 653,36 грн, не змінюючи суть прийнятого судом рішення.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у справі № 815/751/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Одеській області задоволено частково.
Змінено мотивувальну частину додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду та викладено резолютивну частину додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року в наступній редакції:
«Стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року у розмірі 13 131,72 грн» (том 1, а. с. 20-25).
Повідомленням від 29 листопада 2019 року за № 15/2-3212-15 прокуратура Одеської області роз'яснила ОСОБА_1 , що у зв'язку із закриттям кримінального провадження № 42015160000000264 відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», він має право протягом шести місяців звернутися із вимогою про відшкодування втраченого заробітку, сум за надання юридичної допомоги, моральної шкоди, інше (том 1, а. с. 11).
Листом прокуратури Одеської області від 29 листопада 2019 року за № 15/2-3302-18 ОСОБА_1 повідомлено, що його заяву про відшкодування шкоди діями органів досудового розслідування зареєстровано у прокуратурі Одеської області 13 листопада 2019 року за №16947-19, а також роз'яснено, що відповідно до повідомлення від 29 листопада 2019 року № 15/2-3212-15 він має право протягом шести місяців звернутися до прокуратури області із заявою про відшкодування шкоди (том 1, а. с. 12).
Заяву ОСОБА_1 про визначення розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, зареєстровано у прокуратурі Одеської області 11 грудня 2019 року за № 23544-19 (том 1, а. с. 13).
Постановою начальника другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області Чередника Р. В. від 10 січня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування грошового забезпечення, відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виражене у вигляді не отримання грошового забезпечення за період з 08 липня 2010 року до 26 грудня 2016 року у зв'язку із його незаконним звільненням з органів внутрішніх справ, відмовлено. Вказана постанова мотивована тим, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року у справі № 815/751/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними та скасовано накази Головного управління МВС України в Одеській області від 17 квітня 2009 року № 388 «Про покарання працівників Котовського МВ ГУМВС України в Одеській області» в частині, що стосуються ОСОБА_1 та наказ Головного управління МВС України в Одеській області від 06 травня 2009 року № 179 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Котвоського МВ ГУ МВС України в Одеській області з 07 травня 2009 року. Крім того, вказаним рішенням суду стягнуто з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 815/751/17 викладено пункт 4 резолютивної частини постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року у новій редакції, а саме - стягнуто з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року у розмірі 18 653,36 грн. Відповідно до вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду, підставою звільнення ОСОБА_1 стали результати службового розслідування, які співпали з підставами притягнення його до кримінальної відповідальності у рамках кримінального провадження № 42015160000000264. Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року. Приймаючи до уваги викладене, керуючись статтями 12, 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» начальник відділу прокуратури області дійшов висновку про відмову у задоволення заяви ОСОБА_1 про визначення розміру шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури (том 1, а. с. 14-15).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Кресюном В. А., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до приписів цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку (частина друга статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
У пункті 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення № 6/5/3/41) вказано, що згідно із частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів.
У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення № 6/5/3/41, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону ухвалу. Пункт 12 Положення № 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що після закриття кримінального провадження постановою прокуратури Одеської області від 26 грудня 2016 року позивач звернувся до прокуратури із заявою про відшкодування грошового забезпечення за період з 08 липня 2010 року до 26 грудня 2016 року, чим було дотримано вимоги Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Постановою начальника другого процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області Чередника Р. В. від 10 січня 2020 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів що здійснюють досудове розслідування та прокуратури ОСОБА_1 було відмовлено у відшкодуванні шкоди з тих підстав, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року у справі № 815/751/17 на його користь вже стягнуто середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07 травня 2009 року до 07 травня 2010 року.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання постанови прокурора від 10 січня 2020 року незаконною та її скасування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час розгляду справи не було встановлено протиправність дій (бездіяльності) прокуратури Одеської області під час винесення оскаржуваної постанови про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, а сама по собі незгода позивача з прийнятою постановою від 10 січня 2020 рокуне свідчить про протиправну бездіяльність (дії) Одеської обласної прокуратури.
Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що у ОСОБА_1 відсутнє право на відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку за рахунок коштів державного бюджету за період з 08 травня 2010 року до 26 грудня 2016 року в порядку і розмірах, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки позивач не відсторонювався від посади у межах кримінального провадження та кримінальне покарання не відбував, а був звільнений із займаної посади внаслідок застосування до нього трудового дисциплінарного стягнення, оцінка якому була надана судом під час розгляду справи № 815/751/17.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, ОСОБА_1 не довів те, що він був звільнений з роботи у зв'язку зі здійсненням щодо нього досудового розслідування, відтак підстави для відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку відсутні.
Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 (провадження № 61-3552св19) та іншими.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши, що позивач не надав достатні та допустимі докази на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди внаслідок прийняття прокурором постанови від 10 січня 2020 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
В оцінці дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим ними доказам та доводам, не врахували доведення наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтованих підстав для її відшкодування, Верховним Судом відхиляються.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), на яку посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Кресюном Василем Андрійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець