Справа № 336/2310/24
Пр.2/336/167/2025
09.05.25
09 травня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя в складі: головуючого судді Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі у порядку загального позовного провадження цивільну справу №336/2310/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківського району, про позбавлення батьківських прав, -
за відсутності сторін, третьої особи та їх представників,-
04.03.2024 представниця позивачки адвокат Мазурик З.Я. в інтересах позивачки за допомогою засобів поштового листування звернулась до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітьної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За змістом позовної заяви син позивачки ОСОБА_1 - відповідач ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 . Вказані особи мають спільну дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не склалось, дитина постійно мешкала разом із матір?ю. Відповідач тривали час ухилявся від виконання своїх батьківських обов?язків щодо доньки, не надавав матеріальної допомоги на її утримання. Крім того, аліменти на утримання дитини стягуються в межах виконавчого провадження на користь ОСОБА_4 , проте відповідач має заборгованість з їх сплати. Сторона позивача зазначає, що матір дитини передчасно померла, проте батько не почав опікуватись розвитком та вихованням дитини, яка залишилась проживати із бабусею - позивачкою у даній справі. Відповідач, не дивлячись на реєстрацію за однією адресою із своєю матір?ю (позивачкою), фактично мешкає за іншою адресою, від надання інформації щодо себе на запитання ОСОБА_1 ухиляється.
Відповідно до тверджень сторони позивача, відповідач є наркозалежною особою, неодноразово проходив курси лікування, перебуває під наглядом за станом здоров?я. Крім того, ОСОБА_2 свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов?язків щодо виховання та розвитку доньки. Так, він перестав цікавитися життям дитини, її навчанням, не створює умов для отримання освіти, не піклується про фізичний і духовний розвиток, уникає спілкування.
На підставі наведеного, виходячи з найкращих інтересів дитини, безвідповідальної поведінки батька дитини, оскільки відповідач не виявляє батьківського піклування, без поважних причин не виконує своїх батьківських обов'язків з виховання, розвитку, навчання, лікування та матеріального забезпечення дитини, із врахуванням норм, передбачених ст. 19, 150, 155, 164, 165 СК України, положень Закону України «Про охорону дитинства», представниця позивача, діючи в інтересах ОСОБА_1 , просить задовольнити позов.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Щасливої О.В. від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 08.05.2024 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.10.2024 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю Щасливу О.В. та 09.10.2024 матеріали цивільної справи передано визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. на підставі протокола повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 11.11.2024 постановлено прийняти цивільну справу до свого провадження, визначено дату, час і місце проведення судового засідання.
Під час судового розгляду справи 11.03.2025 позивачка позовні вимоги підтримала, підтвердила обставини, що зумовили звернення до суду, пояснила, що дитина не спілкується із відповідачем значний час, як і він. Донька відповідача ОСОБА_3 постійно мешкає із позивачкою та її чоловіком однією сім?єю.
Відповідач під час судового засідання проти задоволення позовних вимог не заперечує, наголосив, що стан його здоров?я є незадовільним, із донькою майже не спілкується, має заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 . Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України, жодних заяв або клопотань до суду не подавав, маючи достатньо часу для висловлення заперечень проти позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник третьої особи Парфенюк Л.П. в судовому засіданні підтримала позов про позбавлення відповідача батьківських прав на підставі наявних доказів, зокрема, висновку по суті спору, що свідчить на користь доводів позивача. Крім того, представниця пояснила, що умови проживання дитини перевірені, про що складено відповідний акт, є належними, відповідач не виявив зацікавленості у долі дитини, на виклики не з?являвся.
Судом 11.03.2025 оголошено перерву в судовому засіданні перед допитом свідка та опитуванням дитини, а 29.04.2025 суд перейшов на стадію ухвалення рішення суду.
Зустрічної позовної заяви та інших заяв по суті справи сторонами подано не було. Інших процесуальних дій у справі, судом вчинено не було за відсутності клопотань учасників справи.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні письмові докази, вислухавши протягом розгляду справи пояснення учасників справи (сторони позивача, відповідача та представника третьої особи), здійснивши допит свідків та опитування неповнолітньої дитини, інтересів якої стосується даний позов, з'ясувавши правовідносини між сторонами у справі та перевіривши їх наявними доказами, суд знаходить позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з таких встановлених судом фактичних обставинах справи та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено, що батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 08.11.2007 (актовий запис №1381 від 08.11.2007) є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Матір дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать дані свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 09.01.2024 Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Запоріжжі Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса).
Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №336/9287/2021, пр. № 2/336/5646/2021 від 22.12.2021 частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 гривень, щомісячно, починаючи з 15.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 22.01.2022 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102090464).
Згідно з довідкою головного державного виконавця Центрального відділу ДВС у м.Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Ю.Кисліциної від 07.12.2023 №102625/5, відділом здійснюється примусове виконання виконавчого листа, виданого 06.05.2022 Шевченківським районним судом м.Запоріжжя у справі №336/9287/21, проте ОСОБА_4 за період з 15.11.2021 по 30.11.2023 не отримувала аліменти з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто ОСОБА_2 має заборгованіть зі сплати аліментів.
За даними відповіді директора КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР Ф.Паталаха № 5755-днв від 24.11.2023, на звернення відповідача, ОСОБА_2 з 1996 неодноразово оглянутий лікарем-наркологом, востаннє - 22.11.2023, діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, канабіноїдів, психостимуляторів, алкоголю. Синдром залежності. На даний час під клінічним наглядом на замісній терапії.
До справи надійшов висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 24.09.2024 №22.04/01-34-707 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .
Згідно з даними висновку районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, розглянувши матеріали суду щодо розгляду цивільної справи N336/2310/24, виснувала наступне. Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає разом із бабусею ОСОБА_1 та дідусем ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту складеного відділом по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради 13.08.2024 встановлено, що неповнолітня має окрему кімнату, ліжко для відпочинку, стіл для навчання. Наявний одяг та взуття відповідно вікових потреб. Даний акт також досліджений судом.
Відповідно до матеріалів судової справи встановлено, що ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак відповідно до акту обстеження умов проживання від 13.08.2024 встановлено, що за вказаною адресою ОСОБА_2 заресстрований, але фактично не проживає.
На засідання комісії запрошені ОСОБА_1 , неповнолітня ОСОБА_3 , 2007 р.н., яка повідомила, що з батьком не спілкується, останнього разу бачила його давно, випадково на вулиці. Батько не цікавиться її життям, успіхами, не вітає зі святами не забезпечує матеріально. Неповнолітня ОСОБА_3 повністю підтримує свою бабусю в намірі позбавити її батька батьківських прав.
Крім того, за дании висновка, листом районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 13.09.2024 N22.01/01-34-691 ОСОБА_2 запрошений на засідання комісії з метою надання відповідних пояснень, однак, на засідання не з?явився. На адресу районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, відділу по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради будь-які заяви, пояснення від ОСОБА_2 не надходили.
Враховуючи надані матеріали, пояснення неповнолітньої дитини, можна зробити висновок, що батько дитини не намагається боротися за своє право бути батьком, брати участь у вихованні, спілкуванні з дитиною, ігнорує можливість змінити ставлення до виховання доньки. Ухилення від виховання своєї дитини - це свідома та навмисна відсутність турботи, відповідальності та ігнорування потреб дитини. Відповідно, керуючись ч.2, ч.3, ст. 150, ст. 151, ст. 152, ч.4 ст. 155, п.2, ч.1 ст. 164, ст. 165, ст. 171 Сімейного кодексу України, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 18.09.2024 протокол N37, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свідок ОСОБА_9 , допитана судом 29.04.2025, відповідач є її колишнім чоловіком, позивачка - свекрухою. Вони із позивачкою ОСОБА_1 підтримують добрі стосунки. Із відповідачем свідок також має спільну дитину - сина, який не отримував від ОСОБА_2 батьківської опіки, турботи та матеріальної підтримки. Свідок вважає, що відповідач не здатний виконувати батьківські обов?язки в належний спосіб. ОСОБА_9 також показала, що неповнолітня ОСОБА_3 після смерті матері мешкає із бабусею (позивачкою) та дідусем, які всіляко опікуються нею, її вихованням та розвитком. Дитина є розвиненою, спортивною, має певні досягнення в цій площині. За життя матері ОСОБА_4 донька мешкала із нею, батько так само не приділяв їй належної уваги.
При розгляді справи відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду у справі №645/731/18, провадження № 61-20399св19 від 08.04.2020.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди. Аналогічні положення закріплені у ст.12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Так, неповнолітня ОСОБА_3 , опитана судом в присутності представника органу опіки та піклування, повідомила, що не заперечує в подальшому мешкати із бабусею та позбавити батьківських прав батька, бажає, щоб її передали під опіку бабусі. Наразі мешкає разом з бабусею та дідусем у квартирі, вони забезпечують дитину всім необхідним. ОСОБА_3 пояснила на запитання суду, що навчається на 3 курсі Запорізького фахового авіаційного коледжу. Крім того, додатково повідомила, що майже не розмовляє з батьком, який зі слів бабусі не працює, аліменти не платить, мешкає від них окремо. Раніше дитина дійсно проживала із мамою. Батько з 2020 року участі в її житті та вихованні не приймає. Якщо згадає, то на свята може зателефонувати їй. Проте, дитина не пам?ятає, чи вітав відповідач її із останнім днем народження.
Задовольняючи позов в повному обсязі, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої ВРУ 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі ст.18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст.27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (HUNT v. UKRAINE, Заява N31111/04) Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 (Заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за ст.8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (п. 100, Справа "Мамчур проти України" від 16.07.2015, №10383/09).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
При цьому, згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Ч.8-9 ст.7 СК України встановлено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За приписами ч.1,2 ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання, припинення дій, які порушують сімейні права.
За нормами ч.1-5 ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з ч.1,2,4 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч.2 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
За змістом п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Як передбачено ч.2,3 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених п.2, 4 і 5 ч.1 цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Ст.165 СК України врегульовано, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Крім того, згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Як передбачено ч.1 ст.12 вказаного закону, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Суд враховує й роз'яснення, наведені у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та виходить з того, що ухилення батька від виконання своїх обов'язків у цій справі знайшло своє підтвердження, адже відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з донькою, навіть, не в обсязі, мінімально необхідному для її нормального самоусвідомлення, а взагалі; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання освіти, не контактує та не підтримує спілкування на належному рівні.
Досліджені докази, зокрема, отримані під час допиту свідка, а також безпосереднього опитування дитини в судовому засіданні, вказують на те, що відповідач дійсно не цікавиться навчанням й станом здоров'я дитини, не займається розвитком та не створює належних умов для отримання освіти, самоусунувся від процесу виховання протягом тривалого часу у порівнянні із віком дитини. Зазначені обставини підтверджені наявними доказами, що відповідають загальним положенням про доказування, та не спростовані з боку відповідача.
На переконання суду, дитина неохоче відповідає на запитання, пов?язані із батьком, не виявляє при цьому позитивних емоцій, що можуть свідчити про стійкий емоційний зв?язок, як батька та дитини.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, провадження № 61-15290св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23).
Згідно з положеннями ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення даної норми дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Так, в даній справі суд дійшов висновку про те, що матеріали справи містять достатню сукупність доказів, які підтверджують доводи сторони позивача про невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків протягом тривалого часу щодо виховання ОСОБА_3 . Відповідач отримував сповіщення, обізнаний із провадженням справи в суді, був особисто присутнім під час декількох судових засідань, відповідно, мав достатньо часу для висловлення своїх заперечень, крім того, для особистої участі у підготовці висновку опіки та піклування.
За таких обставин, враховуючи інтереси дитини, яка, як встановлено судом, мешкає із бабою (матір?ю батька), беручи до уваги всі належні, допустимі та достатні докази, у їх сукупності та взаємозв'язку, суд, приймаючи висновок органу опіки та піклування як такий, що відповідає інтересам дитини та є достатньо обгрунтованим, відповідно, вважає за доцільне задовольнити позов у повному обсязі, позбавити відповідача батьківських прав відносно його доньки. На переконання суду, це рішення в повній мірі відповідає інтересам дитини.
Разом з цим, суд наголошує, що позбавлення відповідача батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав
Як передбачено ч.3 ст.166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, оскільки за нормою ч.2 ст.166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
За приписами ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Проте, питання стягнення аліментів вже було предметом іншого судового провадження, що встановлено судом під час розгляду справи.
Згідно з ч.2,3 ст.243 СК України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Крім того, як врегульовано ст.247 СК України, дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право: 1) на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; 2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; 3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; 4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.
Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині.
Наразі питання про встановлення піклування стосовно ОСОБА_3 не розглянуто, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Статтею 55 ЦПК України передбачено, що в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Суд при розгляді справи враховує правові висновки, здійснені Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 758/3507/16-ц, провадження № 61-18294св23. Так, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків сторони, яка вибула з таких правовідносин.
Згідно із статтею 129, 129-1 Конституції України та статтею 2 ЦПК України однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов'язковість судового рішення. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Статтею 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Таким чином, той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Крім того, неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Разом з цим, суд дійшов висновку про те, що внаслідок смерті матері дитини, на ім'я якої мали бути сплачені аліменти, обов'язок ОСОБА_2 щодо їх сплати на утримання дитини, відносно якої він даним рішенням позбавляється батьківських прав, не припиняється. Зазначений обов'язок зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 визначений рішенням суду та є обов'язковим до виконання.
Так, як законний представник, так і дитина мають право на отримання аліментів на підставі раніше ухваленого рішення суду.
Суд наголошує в цьому контексті на подібних висновках, зроблених Верховним Судом у постанові від 24 липня 2019 року в справі № 686/5377/18. Так, Верховним Судом виснувано, що визначене частиною п'ятою статті 15 Закону, статтею 442 ЦПК України право особи звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником передбачає право замінити сторону виконавчого провадження, а не заміну сторони виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин (закриття виконавчого провадження). Правонаступництво сторін у виконавчому провадженні допускається на будь-якій стадії процесу. Відповідні правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-122 цс13, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 05 грудня 2018 року у справі 643/4902/14.
Із врахуванням викладеного, суд в межах даної справи не розглядає питання стягнення аліментів, адже позивачка та неповнолітня ОСОБА_3 мають право звернутись до суду з вказаною заявою про заміну сторони правонаступником задля забезпечення можливості виконання судового рішення та захисту законних прав та інтересів дитини.
Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, за результатами розгляду справи, встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту відповідає приписам ст.16 ЦК України та є ефективним для захисту прав дитини, відповідає її законним інтересам.
Відповідно до ч.6 ст.164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили необхідно надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача, враховуючи рішення суду, що ухвалюється, на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211,20 гривень (із врахуванням ставки судового збору за розгляд позовної вимоги немайнового характеру відповідно до п.1-2 ч.4 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року за змістом ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (3 028,00 гривень).
Керуючись ст. 2, 7,10, 12-13, 76-81, 133, 141, 209, 223, 229, 244-245, 247, 258-259, 263-266, 268, 272-273, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківського району, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини - до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, код ЄДРПОУ 37573885, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 09.05.2025.
Суддя Л.А. Вайнраух