02 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/2312/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року (суддя С.В. Златін) у справі № 160/2312/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року № 045750029775 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі заяви від 16.10.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати позивачці до страхового стажу періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 року, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 04.05.1992 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати позивачці до пільгового стажу за Списком №2, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р., на підставі рішення Комісії при Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про результати розгляду заяви» від 31.10.2024 року № 10;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розгляну заяву позивачки від 16.10.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020) та прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020) з 11.10.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 № 045750029775 позивачці протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав відсутності необхідного віку та відсутності пільгового стажу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Судом першої інстанції зазначено, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Суд звернув увагу, що розглядаючи заяву позивачки про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.
Наведені обставини свідчать про те, що пенсійним органом необґрунтовано відмовлено позивачці в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 з підстав недосягнення нею пенсійного віку.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність рішення від 23.10.2024 року №045750029775 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Також, суд врахував рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про результати розгляду заяви» від 31.10.2024 року № 10, у зв'язку з чим суд вказав, що пенсійний орган має врахувати позивачці періоди роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 року, періоди роботи з 29.04.1992 по 31.12.1996, з 01.05.1997 р. по 28.02.2008 р. до пільгового стажу за Списком №2.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що норми стосовно можливості визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та пенсійного віку особи за нормами ст. 13 Закону №1788 не підлягають застосуванню після набрання чинності Законом №2148. Вважає, що ним при опрацюванні документів правильно визначено страховий стаж позивачки у розмірі 24 роки 11 місяців 20 днів, період роботи з 29.04.1992 правомірно не зараховано. Також, позивачці правомірно до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки №151 від 04.02.2013, адже у разі ліквідації підприємства без правонаступника, пільговий стаж підтверджується комісію пенсійного органу. Відтак, скаржник вважає, що спірне рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії є правомірним.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.10.2024 року № 045750029775 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності необхідного віку та відсутності пільгового стажу. Додатково заначено, що страховий стаж особи 24 роки 11 місяців 20 днів, пільговий стаж не визначено. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи з 29.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульному аркуші не відповідає паспортним даним. Період роботи згідно довідки від 04.02.2013 № 151 та від 06.06.2022 № 8/1-885 врахувати неможливо, оскільки відсутні підстави прийняття (дата та № наказів);
- до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно пільгової довідки №151 від 04.02.2013, оскільки згідно Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
В матеріалах міститься копія рішення про результати розгляду заяви Комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024р. №10, відповідно до якого Комісією підтверджено період роботи з 29.04.1992р. по 31.12.1996р., з 01.05.1997р. по 28.02.2008р. позивачки для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.
Вважаючи рішення пенсійного органу № 045750029775 протиправним, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 правила призначення пенсій за Списком №2 регламентуються одночасно пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Таким чином, відносно позивачки правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Вирішуючи спір у цій справі, у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивачки Закону, а саме: положенням пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, виходячи з такого.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV. Зворотні аргументи скаржника колегія суддів відхиляє.
Спірним рішенням пенсійного органу № 045750029775 позивачці відмовлено у призначенні пенсії зокрема з огляду на відсутність на дату звернення необхідного пенсійного віку.
Вік позивачки на дату звернення із заявою про призначення пенсії - 50 років.
В свою чергу, оскільки у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, пенсійний орган протиправно відмовив позивачці у призначенні пенсії через відсутність на дату звернення необхідного пенсійного віку.
Стосовно зарахування позивачці до страхового стажу періоду роботи з 29.04.1992 по 31.12.1997.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 цього ж Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Згідно змісту спірного рішення пенсійного органу, період роботи з 29.04.1992 р. по 31.12.1997 р. позивачці не зараховано до страхового стажу, адже дата народження на титульному аркуші трудової книжки НОМЕР_1 не відповідає паспортним даним.
Колегія суддів звертає увагу, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Також, апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Апеляційний суд вважає, що визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таких чином, колегія суддів вважає, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період її роботи з 29.04.1992 по 31.12.1997 за записами трудової книжки НОМЕР_1 . Доводи апеляційної скарги цей висновок не спростовують.
Стосовно зарахування позивачці спірних періодів роботи до пільгового стажу за Списком №2.
Відповідно до пп.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 визначені документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а саме:
довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону). У разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, згідно з Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231/13105 (далі - Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії). Орган, що призначає пенсію, додає рішення цієї комісії;
документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).
Так, матеріали справи містять копію рішення про результати розгляду заяви Комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024р. №10, згідно якого Комісією підтверджено період роботи з 29.04.1992р. по 31.12.1996р., з 01.05.1997р. по 28.02.2008р. позивачки для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.
Отже, спірні періоди роботи з 29.04.1992р. по 31.12.1996р., з 01.05.1997р. по 28.02.2008р. мають бути зараховані до пільгового стажу позивачки за Списком №2 в силу приписів пункту 2.1 Порядку №22-1. Натомість, матеріали справи доказів такого зарахування не містять.
Відтак, підсумовуючи все вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення від 23.10.2024 року № 045750029775, а також для зобов'язання пенсійного органу зарахувати позивачці до страхового та пільгового стажу спірні періоди роботи.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 160/2312/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 02.06.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров
суддя І.Ю. Добродняк