Справа № 540/465/21
02 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області (код ЄДРПОУ 26283946; адреса: 73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 5), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795; адреса: 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (ЄДРПОУ 37959517; адреса: 73003, м. Херсон, вул. Старообрядницька, 21) про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Херсонського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №540/465/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, в якому позивачка просить суд:
визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди у розмірі 181256,14 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивачка - ОСОБА_1 у період з січня 2006 року по серпень 2016 року працювала на посаді судді Суворовського районного суду міста Херсона. Указом Президента України від 22 серпня 2016 року № 342/2016 переведена на посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області. 19.01.2021 року звільнена у відставку.
Проте, як зазначено у позові, у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нарахування та виплата суддівської винагороди здійснювалось у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня 2020 року, що складає 47 230,00 грн., що не відповідає вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Вважаючи, що неповне нарахування і виплата ТУ ДСА України в Херсонській області суддівської винагороди порушує гарантовані Конституцією України права на належне матеріальне забезпечення щодо отримання суддівської винагороди, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Доводи позову мотивовані тим, що розмір суддівської винагороди встановлюється Законом України “Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, положеннями ст. 135 вказаного Закону визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років, зокрема, за наявності стажу роботи більше 10 років у розмірі 30 відсотків.
Проте, незважаючи на норми Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів», 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України "Про Державний бюджет України па 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Позивачка посилається на те, що зазначений Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 року про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Також позивачка наводить доводи про те, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
За таких обставин, позивачка вважає, що обмеження розміру суддівської винагороди у спірний період є протиправним, що є підставою для виплати недоотриманої частини суддівської винагороди у розмірі 181256,14 грн. за рішенням суду.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 провадження по справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду в адміністративній справі №340/1916/20.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 18 березня 2022 року № 11/0/9-22, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду на Одеський окружний адміністративний суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду, справа №540/465/21 передана судді Радчуку А.А.
Одеському окружному адміністративному суду надано доступ до електронної судової справи №540/465/21.
Згідно даних автоматизованої документообігу “Діловодство спеціалізованого суду», судове рішення по суті в адміністративній справі №540/465/21 не прийнято.
Ухвалою суду від 27.03.2023 року прийнято до провадження справу №540/465/21 та розпочато її розгляд спочатку зі стадії відкриття провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року поновлено провадження у справі №540/465/21.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року залучено до участі у справі № 540/465/21 у якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795; адреса: 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5); розпочато спочатку розгляд адміністративної справи № 540/465/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Також цією ухвалою суду від 01.04.2025 року суд витребував від Державної судової адміністрації України інформацію у вигляді письмових доказів стосовно того, чи було зменшено обсяг асигнувань Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Херсонській області після набрання чинності Законом № 553-ІХ, або ж за наявності виділення коштів в повному обсязі останній розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).
Станом на 02.06.2025 року витребувані ухвалою суду від 01.04.2025 року документи до суду не надійшли.
Відзив на позовну заяву від Державної судової адміністрації України також не надійшов.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно вимог ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
07.04.2023 року від Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Херсонського міського суду Херсонської області з 26 серпня 2016 року. Перебуває у відставці з 19.01.2021 року.
Щодо порядку нарахування суддівської винагороди за спірний період відповідач посилався на те, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України. У рішенні від 24.04.2020 № 22 зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Відповідач зазначає, що виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 здійснювалася у повному обсязі, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених законом № 553-ІХ, а, починаючи з 18.04.2020 року - у розмірі 47 230 грн. Територіальне управління ДСА України в Херсонській області як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).
Що стосується рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 відповідач зазначав, що дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Під час розгляду справи в Одеському окружному адміністративному суді сторони не надали інших заяв по суті справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 Указом Президента України від 23.12.2005 року №1824/2005 призначена на посаду судді Суворовського районного суду міста Херсона. Постановою Верховної Ради України від 13.01.2011 року №2934-VІ обрана на посаду судді безстроково. Указом Президента України від 22.08.2016 року № 342/2016 переведена на роботу на посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.01.2021 року №12/0/15-21 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Херсонського міського суду Херсонської області у відставку.
Звернення позивачки до суду з даним позовом обумовлено тим, що у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нарахування та виплати суддівської винагороди здійснювалось з обмеженням у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня 2020 року, що складає 47 230,00 грн., що не відповідає вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Згідно Довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області №332 від 10.02.2021 року, судді ОСОБА_1 суддівська винагорода за період з квітня по вересень 2020 року виплачувалась із застосуванням обмеження відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13.04.2020 року. Загальна сума обмежень за період з квітня по вересень 2020 року склала 181 256,14 грн.
Вважаючи своє право порушеним обмеженням суддівської винагороди відповідно до ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», позивачка звернулась до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Як встановлено у статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частинами п'ятою-восьмою статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.
Аналіз наведених положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів» дозволяє дійти висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Всі інші складові суддівської винагороди розраховуються із посадового окладу судді.
Спір у цій справі виник у зв'язку із обмеженням суддівської винагороди судді на період карантину, спричиненого короновірусом SARS-CoV-2, на підставі положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), пунктом 10 розділу І якого доповнено Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), зокрема, статтею 29 (у редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020), якою установлено на період з квітня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження заробітної плати, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), серед інших і суддівської винагороди суддям, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020. Положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX пізніше визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020.
Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 у справі № 340/1916/20, від 22.07.2021 № 260/3598/20, від 14.12.2021 у справі № 120/5245/20-а, від 21.12.2021 у справі № 140/15762/20, від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, від 18.04.2022 у справі № 260/4417/20 та багатьох ін. висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18.04.2020 по 28.08.2020), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29.
Зокрема, у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
З приводу Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, серед іншого шляхом доповнення його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), Верховний Суд у наведених справах наголошував, що цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому означений Закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). У цьому зв'язку Суд підкреслив, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
З огляду на вище висловлену правову позицію Верховного Суду, у ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2023 року по справі №420/23334/21.
За правилами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст.19, 130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Водночас, суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
У цьому рішенні, Конституційний Суду України зазначив зокрема такі тези:
- Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130);
- положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України;
- Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;
- норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55,124 Конституції України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Також, у вказаному рішенні вище Конституційний Суд України наголосив, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів та вважав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 дійшов правового висновку, що обмеження суддівської винагороди можливо лише за умови воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Суд зауважує, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення.
Таким чином, за змістом ст. 152 Конституції України положення ч.1,3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Дія ч.1,3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020, а у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 норми Закону були чинними. Виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України ТУ ДСА, як суб'єкт владних повноважень, повинен був застосовувати, оскільки в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мав альтернативних шляхів поведінки.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що обмеження виплати позивачу у спірному періоді суддівської винагороди було таким, що не відповідає Конституції України та Зпкону України “Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на порушення прав позивача щодо неотримання суддівської винагороди у повному обсязі у зв'язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч.3 ст.152 Конституції України як норму прямої дії (ч. 3 ст. 8 Конституції).
Відтак, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що обмеження суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), було неправомірним.
Щодо ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
За приписами ст. 149 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (надалі - Положення №141/0/15-19).
Відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Таким чином, з наведених норм убачається, що в даному випадку відповідач - Державна судова адміністрація України є розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, а тому і обов'язок виплатити нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду, покладено саме на ДСА України, як на розпорядника коштів вищого рівня за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно, адже саме Державна судова адміністрація України уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям апеляційних судів.
Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі №200/7840/20-а, від 28.07.2021 у справі №340/1901/20, від 11.08.2021 у справі №560/4152/20, від 09.09.2021 у справі №120/5243/20-а, від 07.10.2021 у справі №260/3641/20, від 12.10.2021 у справі №160/12154/20, від 22.10.2021 у справі №200/6491/20-а, від 05.05.2022 у справі №160/16362/20.
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ.
За правилами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, суд вважає, що у даному спірному випадку, належним способом захисту порушеного права позивачки є стягнення суддівської винагороди на її користь у розмірі 181256,14 грн. з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункта 3 пункта 35 цього Порядка Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядка №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункта 25 Порядка №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Окрім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей.
За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів, тобто саме з ДСА.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, а також необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як стягнення з Державної судової адміністрації України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України недоотриманої суддівської винагородо за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 181256,14 грн. з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Саме такий судовий захист суд вважає ефективним.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково за обраним судом способом захисту.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області (код ЄДРПОУ 26283946; адреса: 73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 5), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795; адреса: 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (ЄДРПОУ 37959517; адреса: 73003, м. Херсон, вул. Старообрядницька, 21) про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 рр. у розмірі 181256,14 грн. з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов'язковим утриманням податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук