02 червня 2025 року ЛуцькСправа № 320/10341/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області, відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-1908/15-20-сг від 20.02.2020; зобов'язання повторно розглянути клопотання та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.01.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована на території Буківської сільської ради, Сквирського району Київської області. Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-1908/15-20-сг від 20.02.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав невідповідності ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України, оскільки за даними державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3224080600:02:005:0020, за рахунок якої позивач мав намір відвести земельну ділянку, використовується на умовах оренди фізичною особою ОСОБА_2 .
Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки вона суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 адміністративну справу №/320/10341/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.
17.12.2020 ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
29.12.2020 до суду від позивача надійшла заява від 28.12.2020 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін, суддею одноособово.
У відзиві на позовну заяву від 25.02.2021 №04-15/1934 відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що в поданих позивачем документах, а саме протоколі загальних зборів та статуті фермерського господарства відсутні відомості, щодо передачі громадянином ОСОБА_2 земельної ділянки фермерському господарству «Олександр С7». Також відсутні відомості, щодо приналежності позивача до членів однієї родини, що ставить під сумнів правомірність включення громадян в тому числі позивача до фермерського господарства, а відтак законність отримання ним земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель, які перебувають в користуванні у вказаному фермерському господарстві.
Відповідач вважає, що його дії відповідають вимогам законодавства, а тому з наведених підстав у задоволенні позову просив відмовити.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №640/18393/21 передана на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 цю справу передано для розгляду судді Мачульському В.В.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 дану справу прийнято до провадження, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом фермерського господарства «Олександр С7», засновником якого є громадянин ОСОБА_2 та орендарем земельної ділянки за кадастровим номером 3224080600:02:005:0020. 21.01.2020 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 3,0900, що знаходиться Київської області.
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 20.02.2020 №10-1908\15-20сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства. Підставою для відмови у наданні вищевказаного дозволу стало невідповідність поданих документів ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Позивач вважає таку відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною, тому звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 19.09.2008 року між громадянином ОСОБА_2 та Сквирською РДА укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 25,0998 га.
14.04.2009 ОСОБА_2 , створено фермерське господарство «ОЛЕКСАНДР С7», що підтверджується записом в ЄДР від 14.04.2009 №1 346 102 0000 000722, та Випискою з ЄДР від 20.01.2016.
Відповідно до Статуту фермерського господарства «Олександр С7» ОСОБА_1 є членом фермерського господарства.
16.03.2018 рішенням зборів вищевказаного фермерського господарства прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки між всіма її членами по 3.0900 га.
Пунктом «а» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
Як передбачено частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 ЗК України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог ЗК України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.
Також, цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Київській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у статті 118 ЗК України.
Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач у наказі від 20.02.2020 №10-1908/15-20-сг зазначив, що за даними державного земельного кадастру, земельна ділянка, за рахунок якої позивач має бажання відвести земельну ділянку використовується на умовах оренди громадянином ОСОБА_2 .
Обґрунтування причин відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності було вказане відповідачем лише у відзиві на позов, а саме: серед поданих документів до відповідача відсутні відомості щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки фермерському господарству; відсутні відомості про приналежність членів фермерського господарства до однієї родини, а нормами чинного законодавства не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності чи користуванні його членів.
На думку суду, така відмова відповідача є незаконною, оскільки частина сьома статті 118 Земельного кодексу містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню, і яким не передбачено такої підстави для відмови, як перебування земельної ділянки у оренді у іншої особи.
При цьому, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а (73042181), відповідно до якої отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
У даному випадку бажана до відведення земельна ділянка не перебуває у власності чи постійному користуванні, а перебуває лише в оренді ОСОБА_2 відповідно до договору оренди землі від 19.09.2008.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про наявність у фермерського господарства «Олександр-С7» права оренди на земельну ділянку за кадастровим номером 3224080600:02:005:0020 згідно положень статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки відомості про передачу ОСОБА_2 прав на вказану земельну ділянку у вказаному фермерському господарству відсутні.
Отже, наявність у ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою, за рахунок якої планується відведення земельної ділянки позивачу, не є підставою для відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів передачі земельної ділянки у власність громадянам, оскільки за змістом статті 118 ЗК України порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Водночас, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність. Першим етапом у цьому процесі є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Передача у власність земельної ділянки шляхом прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення є завершальним етапом набуття земельної ділянки у власність громадянами і саме на вказаному етапі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р відповідач повинен отримати погодження відповідного органу місцевого самоврядування.
Суд наголошує, що після прийняття Урядом розпорядження від 31.01.2018 №60-р законодавець жодних змін у статтю 118 ЗК України, яка закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не вніс. Тому слід дійти висновку, що відмова відповідача за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 не ґрунтується на нормах ЗК України.
Крім того, суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін, у тому числі і щодо порушення строків надання відповіді на запит, вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
У даному випадку відповідач не довів суду, що прийнятий ним оспорюваний наказ відповідає нормам чинного законодавства; а відтак він не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законними, а отже підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, то суд зазначає таке.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Проте наведених обставин судом не встановлено.
Оцінка правомірності оспорюваного наказу стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі відповідача від 20.02.2020 №10-1908/15-20-сг. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, у даному випадку надати дозвіл.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно саме зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 20.01.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 3,0900 га, з урахуванням висновків суду.
Суд звертає увагу, на те, що під час розгляду даної справи в судах України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти по сьогоднішній день.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07 липня 2022 року.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19.10.2022 № 2698-IX, який набрав чинності 19.11.2022, підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України доповнено другим реченням такого змісту: "Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом".
Відтак позов слід задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд враховує, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1681,60 грн згідно квитанції №29 від 28.09.2020, який зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.
Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати при сплаті судового збору в сумі 1681,60 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, Київська область, місто Київ, вулиця Серпова, 3/14, ідентифікаційний код юридичної особи 39817550) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-1908/15-20-сг від 20.02.2020 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Зобов'язати Головнне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 21.01.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 3,0900, розташованої на території Буківської сільської ради, Сквирського району Київської області, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області судовий збір у сумі 1681,60 грн (тисячу шістсот вісімдесят одну гривню шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський