21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 235/3143/24
провадження № 61-14246св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», подану адвокатом Львовим Андрієм, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року у складі судді Філь О. Є., постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду про виправлення описки від 23 жовтня 2024 рокуу складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (далі - ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське») про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання.
Позов мотивований тим, що з 25 серпня 2009року по 13 березня 2015 року він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», працюючи на посаді прохідника з повним робочим днем в шахті. Під час роботи отримав професійне захворювання, у зв'язку з чим йому 27 січня 2022 року вперше встановлено за сукупністю 65% втрати професійної працездатності безстроково, з них: 35% - радикулопатія, 25% - хронічний бронхіт, 5% - приглухуватість. Первинно визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це негативно позначається на душевному та фізичному станах. Його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
Викладенні у позові обставини свідчать про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок підприємства-відповідача, працюючи на якому позивач отримав декілька професійних захворювань, які суттєво змінили його життя.
Просив суд стягнути на його користь із ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» заподіяну моральну шкоду у розмірі 245 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Cтягнено з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті професійних захворювань у розмірі 115 000,00 грн без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. С
Стягнено з ПрАТ Шахтоуправління «Покровське» судовий збір в дохід держави у розмірі 568,05 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки на час звернення позивача до суду Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов'язку Фонду відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами статті 237-1 КЗпП України.
Судом встановлено, що в зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, був здоровою працездатною людиною, втратив згідно висновку МСЕК 65% працездатності, визнаний інвалідом третьої групи. Позивач тривалий час перебував на лікуванні (а. с. 17-19). Позивачу внаслідок професійного захворювання була заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що у зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Виходячи із наведених вище обставин, довідки МСЕК, суд вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і згідно статті 237-1 КЗпП України, роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, позивач має право на її відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю. Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20.
Короткий зміст постанови та ухвали апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що підлягає стягненню з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат змінено.
Стягнено з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я у розмірі 170 000,00 грн без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнено з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь Держави судовий збір у розмірі 1 700,00 грн, що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судовий збір у розмірі 2 550,00 грн, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, а разом 4 250,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що роботодавець ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням статті 153 КЗпП України та статті 13 Закону України «Про охорону праці». Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли також з вини ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.
Враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (115 000,00 грн) не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених обставин справи, а також висновкам суду касаційної інстанції в аналогічних справах, тому рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача.
З урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 безстроково встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65%, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному так і у буденному житті позивача, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 115 000,00 грн до 150 000,00 грн, що на переконання колегії суддів більш відповідає встановленим судом обставинам справи та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами.
Як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20. Моральна шкода, у зв'язку з ушкодженням здоров'я та стійкою втратою працездатності, не є об'єктом оподаткування доходу платника податку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду про виправлення описки від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача Львова А. Л. про виправлення описки у постанові Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року. Заяву представника позивача ОСОБА_2 про виправлення описки в постанові Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року задоволено. Виправлено описку, допущені в 68 абзаці описової частини тексту постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, зазначивши правильну суму стягнення 170 000,00 грн. Виправлено описки, допущені в абзаці 4 резолютивної частини тексту постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, зазначивши правильну суму прописом у гривнях «сто сімдесят тисяч».
Аргументи учасників справи
25 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якому просило скасувати рішення суду першої інстанції, постанову та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, в сумі 70 000, 00 грн із утриманням податків та загальнообов'язкових платежів.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір для відшкодування моральної шкоди, оскільки такий має бути пропорційним до стажу роботи позивача на підприємстві. Навіть якщо виходити із суми позовних вимог 245 000,00 грн, то і сума компенсації має бути меншою - 70 000,00 грн (245 000,00 грн х 29%), де 29% - час роботи позивача на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» від загального стажу роботи в шкідливих умовах. Таким чином, при визначені суми стягнутої моральної шкоди суд неправильно застосував частину третю статті 23 ЦК України.
Судом стягнено суму моральної шкоди, з формулюванням - «...без утримання з цієї суми податків та обов'язкових платежів». Однак суди не застосували статті 6 та 19 Конституції України та п.п. 14.1.180, п. 14.1 статті 14; п.п. 162.1.3, п. 162.1 статті 162 ПК України; неправильно застосовали абз. «а» п.п. 164.2.14., п. 164.2 статті 164 ПК України (в редакції Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків»). А тому не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, згідно з якими сума відшкодування моральної шкоди, стягнена з роботодавця на користь працівника на підставі судового рішення підлягає оподаткуванню; моральна шкоди не є збитком, принаймні для цілей оподаткування. Не можна ототожнювати 2 різних об'єкта оподаткування: компенсацію збитків, спричинених життю та здоров'ю, та компенсацію моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я. Суд апеляційної інстанції помилково провівши граматичний аналіз змін до пп. «а» п.п. 164.2.14, п. 164.2 статті 164 ПК України і не застосував логічний аналіз, послався на нерелевантну судову практику.
В постановах від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 185/9330/21 Верховний Суд України дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року стягнена моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати. Зазначення в резолютивній частині рішення суду щодо стягнення податків нівелює дію норм податкового законодавства, які визначають роботодавцю сплачувати дохід з утриманням сум податків за рахунок доходу, що виплачується. Навіть якщо оцінювати законність оскаржуваних судових рішень з урахуванням податкового законодавства, що діє на цей час, то фактично суди заборонили роботодавцю виконувати визначену ПК України функцію податкового агенту. На обґрунтування своєї правової позиції суди послались на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20. Але обставини у вказаних справах не є тотожними (подібними) обставинам в справі, що переглядається. По суб'єктному складу учасників у наведених справах скаржником є заподіювач шкоди, відповідачем - орган державної виконавчої служби, по об'єктному складу та предмету правового регулювання оскаржуються дії державного виконавця, по фактичним обставинам та умовам застосування правових норм право на відшкодування моральної шкоди виникло до набуття чинності 23 травня 2020 року Законом України від 16 січня 2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків», а в цій справі - після набуття чинності указаним Законом.
Суд, не врахувавши положень статей 12, 20 ПК України, не залучив Верховну Раду України та Державну податкову службу України до участі в справі, оскільки вирішення судами попередніх інстанцій питання щодо об'єкта та порядку оподаткування зачіпає права та законні інтереси Верховної Ради України та Державної податкової служби України. До того ж ухвалені рішення суперечать численним роз'ясненням та індивідуальній податковій консультації Державної податкової служби України з приводу оподаткування доходу у вигляді моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.
В оскаржуваній ухвалі апеляційного суду виправляється саме описка (оскільки арифметичних підрахунків не проводилось). В цій справі суд апеляційної інстанції зазначив суму стягнення 150 000,00 грн двічі - в мотивувальній та в резолютивній частинах. При цьому, в резолютивній частині сума стягнення написана словами - «сто п'ятдесят тисяч». Цей факт виключає мимовільний та випадковий характер помилки. Натомість сума 170 000,00 гривень зазначена один раз, що за методом чесного читання дає підстави стверджувати, що саме в цій частині допущено описку. Згідно із усталеною діловою практикою сума, зазначена прописом, має пріоритет над сумою, зазначеною цифрами.
У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Зазначає, що з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню. За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі № 599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю.
Відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, однак указані справи не є подібними за правовідносинами зі справою, яка переглядається.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , подані представником ОСОБА_2 , у яких під час розгляду справи просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 січня 2025 року у справі № 212/4843/24 задля встановлення єдиної правозастосовчої практики в судах попередніх інстанцій.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц від 22 березня 2023 року у справі № 185/9330/21, від 18 липня 2018 року у справі
№ 359/10023/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21, від 04 серпня 2021 року по справі № 332/2120/20, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19).
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині задоволених позовних вимог у сумі 100 000,00 грн (170 000,00 грн - 70 000,00 грн) та вказівки про стягнення цієї суми без утримання податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 25 серпня 2009 року ОСОБА_1 прийнятий прохідником 5 розряду підземним з повним робочим днем в шахті в ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійськ-Західна №1».
З 07 вересня 2010 року ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійськ-Західна №1» змінено найменування на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
13 березня 2015 року позивача звільнено із займаної посади на підставі статті 38КзПП України.
Під час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 24 листопада 2021 року, згідно якому зазначений діагноз: хронічний бронхіт ІІ ст., ф. затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ (першого-другого) ст. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість 1 ступеню (початкові явища) зниження слухуза класифікацією
В.Є. Остапкович і Н.І. Пономарьової). Хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в ст. неповної ремісії стадії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом - захворювання професійні, встановлені вперше.
Відповідно до п. 7 вказаного акту встановлено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: підпадав впливу шкідливих факторів виробничого середовища трудового процесу, параметри яких перевищували нормативні значення, зокрема у ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
У п.18 указаного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота ОСОБА_1 в умовах тривалого впливу на організм шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, рівні та концентрація яких перевищували допустимі параметри, зокрема і у ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» у період з 2009-2015 років піддавався впливу несприятливих виробничих факторів, а саме: Пил фіброгенної дії: концентрація пилу переважно фіброгенної дії складала на ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське - 8,6 мг/м3 -196,86 мг/м3 при гранично-допустимій концентрації = 2 мг/м3. Виробничий шум: рівень виробничого шуму при нормативному значенні 80 дБА складав за час роботи на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - 88 дБА.
Важкість праці, статичне навантаження: ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське»: при роботі за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба - 194,4-298,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; при роботі з плечового поясу - 89,0-90,6 Вт, при нормативному значенні 45-40,0 Вт переважною участю м'язів; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується кг, при нормативному значенні 30 кг.
Робоча поза: перебування у незручній позі 30% часу зміни, при нормативному значенні 25% часу зміни; нахили корпусу 140-145 разів за зміну, при нормативному значенні нахили >30 градусів 50-100 разів за зміну.
Висновком МСЕК від 27 січня 2022 року позивачу вперше встановлено за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, безстроково, з них: 35%- радикулопатія, 25% - хронічний бронхіт, 5% - приглухуватість. Первинно визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями безстроково.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК).
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У частині першій та другій статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що позивач працював у важких умовах в ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» з 25 серпня 2009 року до 13 березня 2015 року; під час роботи в ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» позивач отримав хронічне професійне захворювання, йому 27 січня 2022 року вперше встановлено за сукупністю 65% втрати професійної працездатності безстроково, первинно визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями безстроково; зазначені обставини ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» не заперечуються;
таким чином, колегія суддів виходить з доведеності факту завдання позивачу втрат немайнового характеру та обов'язку ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» ці втрати компенсувати. При цьому предметом спору у справі є саме вимога про компенсацію моральної шкоди та визначення її розміру у зв'язку з роботою позивача у важких умовах праці в ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»;
при ухваленні рішення про зміну рішення суду першої інстанції та збільшення розміру грошової компенсації моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини цієї справи, отримання позивачем хронічного професійного захворювання на підприємстві ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», невідворотність змін у житті позивача, необхідністю систематичного отримання медичної допомоги, принципи розумності, пропорційності та справедливості.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визначення розміру такої компенсації в сумі 170 000,00 грн.
Щодо вказівки про стягнення коштів без утримання податків та інших обов'язкових платежів
Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі єпитання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов?язку у зв?язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі № 638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження
№ 14-463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження
№ 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює:
проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди;
цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів;
можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України;
правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів». Це є підставою для відповідної зміни судових рішень; (2) не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно не залучили до участі у справі Верховну Раду України та Державну податкову службу України, права та інтереси яких зачіпаються судовими рішеннями у цій справі.
Щодо оскарження ухвали апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення. Для того щоб були наявні підстави для виправлення описки, помилка має відповідати таким критеріям: 1) вона повинна бути технічною, тобто спричиненою випадковими огріхами під час друкування тексту судового рішення (неуважністю суду, автоматичним виправленням текстовим редактором тощо); 2) таку технічну помилку має бути допущено під час складання тексту судового рішення самим судом; 3) помилка повинна бути мимовільною та випадковою, а не обумовленою цитуванням документів, у яких було допущено помилки іншими учасниками судового процесу (позивачем, відповідачем, експертом тощо). Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Ухвала про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень має особливу правову природу, обумовлену її похідним характером, оскільки вона не вирішує будь-яких питань по суті, окрім як щодо виправлення допущених у судовому рішенні відповідного суду описок і очевидних арифметичних помилок або відмови у внесенні таких виправлень. Зміст ухвали про внесення виправлень у судове рішення завжди підпорядкований змісту судового рішення, до якого вносяться зміни, а тому оцінка правомірності постановлення такої ухвали з точки зору її змісту у випадку її оскарження в апеляційному чи касаційному порядку має здійснюватися одночасно з оцінкою змісту виправленого судового рішення. Отже, оскарження ухвали про внесення виправлень у судове рішення має здійснюватися в тому ж порядку, що і виправлене судове рішення, у тому числі з урахуванням інстанції суду, який прийняв таке рішення. Дотримання відповідного порядку оскарження може бути поєднано з наявністю відповідних обмежень права на оскарження тих чи інших судових рішень, крім випадків, коли суд, постановляючи ухвалу про внесення виправлень у судове рішення, вийшов за межі наданих йому законом повноважень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 05 лютого 2020 року у справі № 362/2179/17 (провадження № 51-3635км19)).
Оскільки при ухваленні постанови про стягнення із відповідача моральної шкоди на користь позивача, в 68 абзаці описової частини, абзаці 4 резолютивної частини постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року було помилково зазначено про стягнення 150 000,00 грн замість правильного 170 000,00 грн, то суд апеляційної інстанції в межах наданих йому законом повноважень суду, який таку описку допустив, зробив правильний висновок про необхідність виправлення цієї описки.
При цьому, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про виправлення описки, оскільки вона зводиться до того, щоб змінити зміст постанови апеляційного суду, а доводи заяви полягають виключно у незгоді із висновками апеляційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині змінити мотивувальній частині та редакції резолютивної частини, в іншій оскарженій частині залишити без змін, ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Абзац четвертий резолютивної частини постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року викласти у такій редакції:
«Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 170 000,00 (сто сімдесят тисяч) гривень».
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в іншій оскарженій частині залишити без змін.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду про виправлення описки від 23 жовтня 2024 року залишитибез змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко