ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2025Справа № 910/1930/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Матвійшина Віталія Олеговича
до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "САНГРАНТ ПЛЮС"
про стягнення 258146,16 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Матвійшин Віталій Олегович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "САНГРАНТ ПЛЮС" про стягнення 258146,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки соняшника №20161СС від 15.02.2022 в частині розрахунків за поставлений товар.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 дану позовну заяву залишено без руху.
13.03.2025 через засоби поштового зв'язку від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.03.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1930/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
09.04.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.02.2022 між сторонами укладений договір поставки насіння соняшникового № 20161СС, на виконання умов якого відповідач сплатив позивачу попередню оплату в сумі 1 582 865,60 грн.
Позивач стверджує, що на виконання п. 4.3 договору поставки насіння соняшникового № 20161СС, позивач 21.02.2022 поставив соняшник врожаю 2021 року у фізичній вазі 93.220 тонн, у заліковій вазі 90.023 тонн, що підтверджується товарно-транспортними накладними.
Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору поставки за поставлений соняшник сплатив лише частково, а саме 1 582 865,60 грн, залишок заборгованості у розмірі 258146,16 грн не був сплачений, що стало підставою для звернення з позовом до суду.
Відповіді на відзив позивач не надав.
Позиція відповідача
Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке:
- відповідач підтвердити/спростувати факт укладення 15.02.2022 між сторонами договору поставки насіння соняшника № 20161СС, копія якого додана до позовної заяви, немає можливості, оскільки первинна бухгалтерська документація відповідача зберігалась у приміщенні за адресою Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Чкалова, буд. 63А, яке було захоплене військовими збройними формуваннями російської федерації;
- додана до позовної заяви копія договору поставки насіння соняшника № 20161СС не містить підпису ані посадової особи відповідача, ані його уповноваженої особи на підписання такого роду документів (договорів), також вказаний договір не містить відтиску печатки відповідача якою скріплюється підпис. Надання позивачем копії такого договору (за відсутності у ньому підпису та печатки покупця) не може бути підтвердженням факту погодження сторонами заявлених позивачем параметрів поставки товару;
- як вбачається зі справи, а саме документів, доданих позивачем до позову, видаткова накладна № 2 від 21.02.2022 та Акт приймання - передачі від 21.02.2022 підписані та скріплені печаткою лише постачальника (позивача), вказані документи не містять підписів осіб, відповідальних за прийняття товару зі сторони покупця (відповідача), також відсутній відтиск печатки відповідача у відповідній графі, а тому такі документи не є і не можуть бути первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні";
- надані позивачем товарно-транспортні накладні підписані вантажовідправником та скріплені його печаткою. При цьому, у жодній з товарно-транспортних накладних не міститься даних щодо П.І.Б. та посади особи вантажоодержувача, відповідальної за прийняття товару, а також підпису цієї особи, що підтверджує прийняття товару (соняшнику) у місці призначення, а відтак не можуть бути доказами факту передачі позивачем товару (насіння соняшника) відповідачу та факту його прийняття останнім.
Як зазначає позивач, 15.02.2022 між Фізичною особою-підприємцем Матвійшиним Віталієм Олеговичем, як постачальником та Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "САНГРАНТ ПЛЮС", як покупцем, укладено договір поставки соняшника № 20161СС, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити в обумовлений договором строк соняшник врожаю 2021 року в заліковій вазі, кількістю 90.000 тонн +/- 5% від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язується прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.
Відповідно до п. 4.3 наданого позивачем договору поставки соняшника № 20161СС зерно має бути поставлене постачальником протягом 5-ти календарних днів з дати отримання попередньої оплати загальної вартості зерна . Датою поставки зерна (його частини (партії)) вважається дата оформлення постачальником видаткової накладної, яка підписана уповноваженим представником покупця.
Згідно з п. 5.2 наданого позивачем договору поставки соняшника № 20161СС покупець здійснює попередню оплату загальної вартості зерна у розмірі 1 582 865,60 грн протягом 3 операційних (банківських) днів з дня укладання договору.
Відповідно до п. 5.3 наданого позивачем договору поставки соняшника № 20161СС остаточний розрахунок за зерно здійснюється покупцем протягом 3 операційних (банківських) днів з дати отримання покупцем повідомлення про реєстрацію податкової накладної, виданої постачальником за фактом отримання попередньої оплати загальної вартості зерна, в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкових накладних в електронному вигляді.
Розмір грошових коштів, які перераховуються покупцем в якості остаточного розрахунку за зерно, залежить від фактичної кількості зерна, переданого постачальником покупцю за договором, ціни однієї тони зерна, вказаній в п. 2.1 договору або визначені покупцем в передбаченому п.п. 3.4. - 3.6 договору порядку, а також від розміру коштів, сплачених покупцем в якості попередньої оплати вартості зерна (п. 5.2 договору).
Наданий позивачем до позовної заяви примірник договору поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022 не містить підпису та печатки відповідача.
За твердженням позивача, на виконання умов договору, останній поставив відповідачу товар у фізичній вазі 93.220 тонн, у заліковій вазі 90.023 тонн, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена видаткова накладна № 2 від 21.02.2022 на суму 1 841 011,76 грн.
Видаткова накладна № 2 від 21.02.2022 на суму 1 841 011,76 грн підписана та скріплена печаткою лише зі сторони позивача.
Також на підтвердження факту поставки товару відповідачу позивачем долучені до матеріалів позовної заяви копії товарно-транспортних накладних № 213 від 21.02.2022, № 4 від 21.02.2022 та накладна без номеру та дати.
Зазначені товарно-транспортні накладні підписані вантажовідправником - позивачем.
В подальшому позивач зареєстрував податкові накладні, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи квитанції 22.06.2022 та 01.07.2022 про реєстрацію податкових накладних.
Також позивачем долучені до матеріалів справи складені та підписані в односторонньому порядку Акт приймання-передачі соняшника врожаю 2021 року у фізичній вазі 93.220 тонн, у заліковій вазі 90.023 тонн та акт зниження цін від 21.02.2022.
Позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату товару на суму 1 582 865,60 грн, однак відповідних доказів суду не надано.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення 258146,16 грн заборгованості.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивач надав у матеріали справи примірник договору поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022, підписаний лише зі сторони позивача.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин, в силу приписів ч. 1 ст. 205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Це може бути єдиний документ або декілька документів, що складаються окремо, але разом свідчать про досягнення згоди з усіх істотних умов договору (листи, телеграми, якими обмінялися сторони). Також допускається відтворення змісту правочину за допомогою сучасних технічних засобів передання інформації, без обмеження їх переліку (телетайпного, електронного тощо).
Відповідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, наявність підписів має підтверджувати наміри учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов. Належним підтвердженням цього є, зокрема, їх підписи.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Отже, відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Оскільки наданий позивачем примірник договору поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022 не містить підпису відповідача, то у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем погоджені усі умови, зазначені в ньому, а тому суд дійшов висновку, що наданий позивачем примірник договору поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022, який не містить підпису відповідача, не породжує жодних правових наслідків для сторін.
При цьому, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи частково виконання сторонами.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання сторонами спірного договору, що підтверджується таким.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Позивач зазначає про здійснення відповідачем попередньої оплати, однак на підтвердження вказаних доводів до матеріалів справи не долучено жодних доказів, які б надали суду можливість встановити факт перерахування відповідачем коштів на виконання договору поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022 та відповідно свідчили б про вчинення відповідачем дій, спрямованих на виконання цього договору.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на невиконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару.
В той же час, для встановлення наявності прострочення оплати товару, суду у даній справі, перш за все, слід встановити факт його поставки позивачем (постачальником) та прийняття (покупцем) відповідачем.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Так, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Стаття 1 даного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Положення частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів.
Судом встановлено, що видаткова накладна № 2 від 21.02.2022 на суму 1841011,76 грн
не містить ні підпису, ні печатки зі сторони покупця, а лише підписана та скріплена печаткою постачальника.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що зазначена видаткова накладна не свідчать про прийняття товару відповідачем та не вказує на виникнення у останнього обов'язку щодо оплати.
Наявні у матеріалах справи Акт приймання-передачі соняшника врожаю 2021 року у фізичній вазі 93.220 тонн, у заліковій вазі 90.023 тонн та акт зниження цін від 21.02.2022 також не містять підписів та печатки відповідача, а тому не первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Суд враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Одночасно, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363 (в редакції, чинні станом на лютий 2022) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Згідно з п. 11.5 зазначених вище правил Правил у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Позивачем долучені до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних № 213 від 21.02.2022, № 4 від 21.02.2022 та накладна без номеру та дати, однак жодна із вказаних накладних не містить печатки на підпису зі сторони вантажоодержувача.
Таким чином, вказані товарно-транспортні накладні не підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу.
Щодо наданих позивачем до матеріалів справи квитанцій про реєстрації податкових накладних, то суд зазначає, що, по-перше, позивачем не долучено до матеріалів справи самих податкових накладних, по-друге, податкова накладна як доказ може оцінюватися судом, однак лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Суд враховує, що дії щодо реєстрації податкових накладних проводилися виключно позивачем, без будь-якої участі відповідача, а тому не можуть підтверджувати (за відсутності будь-яких інших доказів) факт постачання товару.
При цьому позивачем не доведено, що відповідач здійснював використання (формування) податкового кредиту щодо зареєстрованих позивачем податкових накладних, у матеріалах справи відсутні докази щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
У відповідності до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивач відповідно до наведених приписів процесуального закону не довів суду належними доказами ні факт укладення між сторонами договору поставки соняшника № 20161СС від 15.02.2022, ні факт поставки товару відповідачу, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 258146,16 грн
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявність підстав для стягнення з відповідача 258146,16 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Матвійшина Віталія Олеговича до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "САНГРАНТ ПЛЮС" про стягнення 258146,16 грн
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено:02.06.2025.
Суддя С.О. Турчин