ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.05.2025Справа № 910/718/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у судовому засіданні
заяву Фізичної особи - підприємця Собченко Дар'ї Олександрівни
про ухвалення додаткового рішення
у справі № 910/718/25
за позовом Керівника Солом'янської окружної прокуратури міста Києва (Україна, 03124, м. Київ, вул. Академіка Шалімова, буд. 3а; ідентифікаційний код: 02910019029) в інтересах держави в особі Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)
до Фізичної особи - підприємця Собченко Дар'ї Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
про усунення перешкод, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії
Представники учасників справи:
прокурор: Угринович О.М.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Керівник Солом'янської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Собченко Дар'ї Олександрівни (далі - відповідач) про усунення перешкод, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/718/25 в позові було відмовлено, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 9 689,60 грн покладено на прокурора.
25.04.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про ухвалення додаткового рішення, яка 25.04.2025 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду", відповідно до якої відповідач просить стягнути з Київської міської прокуратури на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 63 000,00 грн.
05.05.2025 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, які 05.05.2025 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 було призначено розгляд заяви Фізичної особи - підприємця Собченко Дар'ї Олександрівни про ухвалення додаткового рішення в справі №910/718/25 на 21.05.2025.
У судове засідання 21.05.2025 з'явився прокурор, представники сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
Розглянувши у судовому засіданні 21.05.2025 заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в цій справі, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У відзиві на позовну заяву, на виконання вимог процесуального закону, відповідач зазначив у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, що він очікує понести у зв'язку із розглядом справи витрати на правову допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.
Представник відповідача Безносик А.О. до закінчення судових дебатів повідомила суд про намір подати докази на підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Враховуючи вищенаведене, оскільки при ухваленні судового рішення в цій справі судом не було вирішено питання про всі судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом цієї справи, наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість у частині п'ятій наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката відповідачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги №АБ/66-25 від 03.02.2025 (далі Договір), Додатку № 1 до Договору, Акту про виконання робіт (надання послуг) №1 від 24.04.2025 на суму 63 000,00 грн та детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних представником відповідача у справі №910/718/25.
Відповідно до п. 4.1 Договору клієнт зобов'язується оплатити надані Адвокатським бюро послуги згідно рахунку протягом 5 (п'яти) днів з дня його отримання.
Згідно з п. 4.5 Договору при належному виконанні умов цього договору сторони підписують Акт про виконання робіт (надання послуг). Указаний Акт підписується сторонами після виконання робіт (надання послуг), що випливають з цього договору, і є підставою для перерахунку винагороди Адвокатському бюро, яка є платою за виконані роботи (надані послуги).
Додатком №1 до Договору сторони погодили вартість окремих послуг, що надаються в рамках правової допомоги, зокрема:
- складення і подання документів правового і процесуального характеру (пояснень, відзивів) - 15 000,00 грн за документ;
- представництво інтересів Клієнта в цивільних, господарських, адміністративних справах, в судах загальної юрисдикції всіх інстанцій та органах Державної виконавчої служби - 4 000,00 грн за засідання.
Зі змісту Акту про виконання робіт (надання послуг) №1 від 24.04.2025 та детального опису робіт вбачається, що відповідачу були надані послуги зі складення та подання до суду відзиву на позовну заяву вартістю 15 000,00 грн, складення і подання до суду заперечення на відповідь на відзив вартістю 15 000,00 грн, складення та подання до суду клопотання про долучення доказів вартістю 2 000,00 грн, складення та подання до суду пояснень щодо клопотання прокуратури вартістю 15 000,00 грн та участь адвоката у чотирьох судових засіданнях загальною вартістю 16 000,00 грн.
Сторони також засвідчили, що загальна вартість наданої правової допомоги складає 63000,00 грн.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Прокурор, заперечуючи проти розміру витрат відповідача, зазначає, що заявлений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги предмет спору, витрачений адвокатом час та ринкові ціни адвокатських послуг, є суттєво завищеним і не відповідає критеріям "реальності" та "розумності".
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, в рішенні у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Матеріалами справи підтверджується факт надання наведених в Акті про виконання робіт (надання послуг) №1 від 24.04.2025 послуг, а саме підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, клопотання про долучення доказів та пояснень щодо клопотання прокуратури, а також участь у підготовчих засіданнях 26.02.2025, 19.03.2025 та 09.04.2025, а також у судовому засіданні 23.04.2025. Відтак суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 63000,00 грн є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, а отже підлягають розподілу між сторонами.
Доказів того, що така вартість наданих адвокатом послуг не є ринковою прокурор та позивач не надали.
У постанові від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 Верховний Суд зазначив, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому, паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Отже, такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.
Таким чином, посилання прокурора на короткотривалість підготовчих засідань у цій справі не спростовує обґрунтованість вартості послуг представника відповідача з представництва інтересів його клієнта.
Описані в Акті про виконання робіт (надання послуг) №1 від 24.04.2025 документи були подані відповідачем до суду та наявні в матеріалах справи. Відтак суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 63 000,00 грн є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи.
При цьому, відповідно до висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.
Відтак не є спроможними доводи прокурора про ненадання відповідачем доказів перерахування ним суми гонорару адвоката на рахунок останнього.
Частина третя статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначає серед основних засад (принципів) господарського судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12).
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Зазначені особи беруть участь у справах, що передбачено частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України, та можуть бути сторонами у справі згідно із частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України.
У цій справі прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом, у задоволенні якого було відмовлено.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, здійснює прокуратура.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб'єктом звернення.
За частиною п'ятою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі ж відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Разом із цим, загальна норма частини першої статті 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).
Частиною другою статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Частини перша та друга статті 42 Господарського процесуального кодексу України містять переліки прав та обов'язків учасників справи, які не є вичерпними.
Відтак, за змістом наведених норм процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат, в тому числі й витрат на професійну правничу допомогу.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, заперечення прокурора, обсяг та зміст наданих адвокатом відповідачу послуг, зважаючи на те, що у задоволенні позову було відмовлено, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачеві є заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 63 000,00 грн.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Фізичної особи - підприємця Собченко Дар'ї Олександрівни про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/718/25 задовольнити.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури (Україна, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код: 02910019) на користь Фізичної особи - підприємця Собченко Дар'ї Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 63 000 (шістдесят три тисячі) грн 00 коп.
3. Після набрання додатковим рішенням законної сили видати наказ.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини додаткового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного додаткового рішення.
Повне додаткове рішення складено 02.06.2025.
Суддя О.В. Нечай