ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2025Справа № 910/3612/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані»
про припинення трудових відносин
Представники сторін: не викликались
24.03.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані», в якій просить суд
1) Трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» визнати припиненими з 20.01.2025 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням, на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.
2) Повноваження ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» визнати припиненими з 20.01.2025.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у травні 2014 року позивач став директором товариства на підставі заяви про прийняття на роботу. Позивачем на адреси відповідача-1 та відповідача-2 було надіслано повідомлення від 28.11.2024 про скликання загальних зборів учасників відповідача-1 та заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Направлені листи повернулися позивачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Позивачем були виконані всі умови щодо звільнення з посади директора товариства. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вищезазначеними вимогами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3612/25 від 31.03.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
08.04.2025 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів, в якій виклав зміст позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані», а саме вимагає виконувати свої обов'язки як єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» щодо участі у загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп».
Ухвалою Господарського суду міста Києві № 910/3612/25 від 14.04.2025 відкрито провадження у справі № 910/3612/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою суду встановлено відповідачам строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 14.04.2025 було направлено відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0610248054282 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01024, м. Київ, пл. Бессарабська, 5, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-1.
Проте, 15.05.2025 конверт разом з ухвалою від 14.04.2025 (номер відправлення 0610248054282) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 10.05.2025 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 14.04.2025 було направлено відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0610248054290 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 08301, м. Бориспіль, вул. Коцюбинського, 10, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.
Проте, 13.05.2025 конверт разом з ухвалою від 14.04.2025 (номер відправлення 0610248054290) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 10.05.2025 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.
З огляду на викладене, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу-1 та відповідачу-2 ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Відповідач-1 та відповідач-2 вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 14.04.2025 не виконали, письмовий відзив на позовну заяву не подали.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
16.07.2012 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» (номер запису 10701020000046879) (далі - Товариство, відповідач-1), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом юридичної особи 38291339, керівник (директор) ОСОБА_1 з 24.03.2015.
28.11.2024 позивач, як директор Товариства звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» та засновника (учасника) - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані» із заявою від 27.11.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КзпП України, в якій вимагав скликати позачергові загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» та розглянути його заяву про звільнення.
Також позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» та засновника (учасника) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані» із заявою про своє звільнення, в якій на підставі ст.ст. 31, 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» він, як директор ТОВ «Юніверсал Кредит Груп» - одноосібний виконавчий орган Товариства, скликає позачергові Загальні збори учасників ТОВ «Юніверсал Кредит Груп» 20.01.2025 о 12:00. Місце проведення: приміщення ресторану «Прем'єр», Сумська область, м. Суми, пр-т Тараса Шевченка, буд. 15А.
Питання порядку денного позачергових Загальних зборів учасників ТОВ «Юніверсал Кредит Груп», призначених на 20.01.2025, визначено наступні:
1) Розгляд заяви про звільнення ОСОБА_1 від 27.11.2024.
2) Припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Юніверсал Кредит Груп» шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків;
3) Зобов'язати ТОВ «Юніверсал Кредит Груп» внести зміни до Статутних документів Товариства та подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в відомостях ЄДР, а саме: виключення відомостей про ОСОБА_1 .
Вказані заяви було направлено 28.11.2024 ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Юніверсал Кредит Груп»: м. Київ, 01024, м. Київ, пл. Бессарабська, 5, цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення (номер поштового відправлення 4002000033011) та на адресу ТОВ «Рост-Регіонал-Компані»: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вулиця Коцюбинського, 10) цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення (номер поштового відправлення 4002000033020).
З роздруківок з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет за трекнігами № 4002000033011 та № 4002000033020 вбачається, що дані відправлення не були вручені адресатам повернуті відправнику у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Спір виник внаслідок неможливості позивача звільнитись із займаної посади директора Товариства у передбачений чинним законодавством спосіб, що в свою чергу унеможливлює виключення відомостей про позивача як керівника (директора) Товариства із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Так, відповідно до ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) право громадян України на працю, серед іншого, включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності. Згідно зі ст. ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).
Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Згідно з ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються законом (ч. 1 ст. 79 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Відповідності до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
З огляду на викладене, позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.
Отже, нез'явлення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіон-Компані» на загальні збори унеможливлює вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора цього Товариства. Таким чином, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 КЗпП України, ст.ст. 30, 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до яких праву директора на звільнення кореспондує обов'язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Згідно з положеннями зазначеними в ч.ч. 1-5 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов'язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов'язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) Товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган Товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
Судом встановлено, що позивачем належним чином та у встановлені законодавством строки повідомлено засновника (учасника) Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіон-Компані» про скликання загальних зборів учасників Товариства, а отже дотримано порядок скликання загальних зборів учасників Товариства та належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів.
Враховуючи викладене та докази надані позивачем в підтвердження повідомлення учасника Товариства про скликання Загальних зборів, суд приходить до висновку, що позивачем вжито всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповдіачем-1 в порядку, визначеному чинним законодавством.
Як встановлено судом, скликані позивачем на 20.01.2025 загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» не відбулися, а тому питання звільнення позивача не вирішено, що відповідно є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.
Відповідачем-1 доказів, що б спростовували викладені вище обставини до суду не подані.
У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, а також у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.
Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем-1 припиненими є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 припиненими, у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з цим, враховуючи висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 трудові відносини позивача з Товариством підлягають припиненню з дати набрання судовим рішення законної сили.
З огляду на викладене вимоги позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 у справі № 927/522/17.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд відзначає, що вимога позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані» про виконання своїх обов'язків як єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» щодо участі у загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» з урахуванням задоволення вимоги позивача про припинення трудових відносин, не є ефективним способом захисту в розумінні вказаних вище положень, оскільки неспроможне захистити порушене, на його думку, право.
З огляду на викладене, суд вирішив відмовити в задоволенні позову в частині вказаних вимог.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачами не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» задовольнити повністю.
2. В позові до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Регіонал-Компані» відмовити повністю.
3. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КзпП України з дати набрання судовим рішення законної сили.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Кредит Груп» (01044, м. Київ, Бессарабська площа, 5; код ЄДРПОУ 38291339) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 2.422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова