ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2025Справа № 910/3489/25
За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Найснет Плюс»
про стягнення 54 873, 60 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Найснет Плюс» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 54 873, 60 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 403, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України та ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про встановлення сервітуту № 02-С/107 від 06.02.2012, в частині повної та своєчасної оплати послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/3489/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
23.04.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов.
Суд, дослідивши відзив відповідача, зазначає таке.
Відповідно до статті 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023 внесено зміни до ряду статтей Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Разом з цим, з отриманої судом відповіді в підсистемі (модулі) ЄСІТС «Електронний суд» № 11313923 щодо наявності зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Найснет Плюс» не має зареєстрованого електронного кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Відповідно до ч. 10 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
Крім цього, згідно з статтею 170 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи надсилаються (надаються) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.170 Господарського процесуального кодексу України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Отже, враховуючи що по-перше, Товариство з обмеженою відповідальністю «Найснет Плюс» не має зареєстрованого електронного кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, а по-друге, відповідачем не додано доказів на підтвердження надіслання (надання) позивачу копії відзиву, з доданими до нього документами, суд прийшов до висновку про залишення відзиву на позов від 07.04.2025, який надійшов до суду 23.04.2025 без розгляду.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
06.02.2012 між позивачем (надалі - підприємство) та відповідачем (надалі - сервітуарій) було укладено договір № 02-С/107 про встановлення сервітуту (надалі - договір № 02-С/107), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 2.1. договору № 02-С/107, сервітуарій зобов'язується вносити підприємству, відповідно до умов договору, щомісячну плату за використання об'єктів розміщення та інші платежі, визначені договором.
Пунктом 2.2. договору № 02-С/107 сторони передбачили, що загальний розмір плати за даним договором встановлюється в сумі яка визначена в додатках до цього договору, що є невід'ємною його частиною.
Загальна плата за даним договором становить 2 437, 80 грн, в тому числі 20 % ПДВ, що становить 406, 30 грн грн за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів (п. 2.3. договору № 02-С/107).
Відповідно до п. 2.4. та п. 2.5. договору № 02-С/107, плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства. Оплата вартості споживаної телекомунікаційним обладнанням електроенергії проводиться на підставі укладених сервітуарієм договорів з енергопостачальною компанією.
Згідно з п. 2.7. договору № 02-С/107, розмір плати може бути змінено, в разі зміни затверджених тарифів, про що укладається додаткова угода до цього договору.
Пунктом 3.1.1. договору № 02-С/107 визначено, що сервітуарій зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату, передбачену цим договором.
Відповідно п. 8.1. договору № 02-С/107, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 30.04.2012.
Договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2012, у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5. договору до моменту закінчення строку дії договору до 30.04.2012 (п. 8.2. договору № 02-С/107).
Додатковою угодою № 1 від 03.10.2012 до договору № 02-С/107 сторони внесли зміни в п. 2.3 договору та виклали його в такій редакції: «Загальна плата за даним договором становить 3 429, 60 грн, в т.ч. 20% ПДВ 571, 60 грн за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів». Також сторони внесли зміни в п. 8.1. та 8.2. договору та виклали їх в такій редакції: « 8.1.Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.01.2013. 8.2. Договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2014, у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5. договору до моменту закінчення строку дії договору до 31.01.2013».
Додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 договір № 02-С/107 від 06.02.2012 викладений в новій редакції як договір про встановлення сервітуту № ТМ-02-С/107 від 06.02.2014 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними у додатку № 1 до цього договору.
Об'єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів комунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - обладнання) (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 3.1. договору, сервітуарій зобов'язується вносити підприємству, щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов договору.
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку № 1 до даного договору (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 3.3. договору, щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця.
Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному договорі.
На момент підписання цього договору щомісячна плата становить 3 429, 60 грн, в тому числі ПДВ 571, 60 грн.
Згідно з п. 3.4 договору, плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.
Пунктом 3.5. договору визначено, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого викладено в додатку № 3 до даного договору.
Відповідно до п. 3.10. договору, розмір плати за договором змінюється у разі зміни тарифу зазначеного у додатку № 1 доданого договору, про що укладається відповідна додаткова угода до цього договору.
Згідно з п. 4.1.1. договору, сервітуарій зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
У п. 9.1 договору сторони погодили, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015.
Відповідно до п. 9.2. договору, у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.
Отже, враховуючи що матеріали справи не містять доказів повідомлення однією зі сторін іншу про бажання розірвати або припинити цей договір, він відповідно до п. 9.2. є пролонгованим та діє на тих же умовах.
В додатку № 1 до договору № ТМ-02-С/107 від 06.02.2014 сторонами погоджено адресний перелік об'єктів комунальної власності та розрахунок плати.
На виконання договору позивач з вересня 2023 року по грудень 2024 року надав, а відповідач прийняв послуги за договором про встановлення сервітуту на загальну суму 54 873, 60 грн, що підтверджується:
- актами наданих послуг № 3232 від 31.12.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2954 від 30.11.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2675 від 31.10.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2399 від 30.09.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2117 від 31.08.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1833 від 31.07.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1554 від 30.06.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1270 від 31.05.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 972 від 30.04.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 819 від 31.03.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 381 від 29.02.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 94 від 31.01.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 688 від 31.12.2023 на суму 3 429, 60 грн, № 373 від 30.11.2023 на суму 3 429, 60 грн, № 85 від 31.10.2023 на суму 3 429, 60 грн, № КЖ000002837 від 30.09.2023 на суму 3 429, 60 грн (а.с. 19-26);
- рахунками на оплату: № КЖ000002676 від 01.09.2023 на суму 3 429, 60 грн, № КЖ000002998 від 01.10.2023 на суму 3 429, 60 грн, № 91 від 01.11.2023 на суму 3 429, 60 грн, № 381 від 01.12.2023 на суму 3 429, 60 грн, № 96 від 01.01.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 399 від 01.02.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 864 від 01.03.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1001 від 01.04.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1307 від 01.05.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1618 від 01.06.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 1912 від 01.07.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2215 від 01.08.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2510 від 01.09.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 2803 від 01.10.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 3093 від 01.11.2024 на суму 3 429, 60 грн, № 3383 від 01.12.2024 на суму 3 429, 60 грн (а.с. 33-40).
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про встановлення сервітуту № 02-С/107 від 06.02.2012, який викладений додатковою угодою № 2 від 31.12.2014 в новій редакції як договір про встановлення сервітуту № ТМ-02-С/107 від 06.02.2014 в частині повної та своєчасної оплати послуг, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення суми грошових коштів у розмірі 54 873, 60 грн.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про встановлення сервітуту, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, розділу 4 Господарського кодексу України, а також глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).
За умовами частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач, за період з вересня 2023 року по грудень 2024 року, виставив відповідачу наступні рахунки на оплату наданих послуг на загальну суму 54 873, 60 грн: № КЖ000002676 від 01.09.2023, № КЖ000002998 від 01.10.2023, № 91 від 01.11.2023, № 381 від 01.12.2023, № 96 від 01.01.2024, № 399 від 01.02.2024, № 864 від 01.03.2024, № 1001 від 01.04.2024, № 1307 від 01.05.2024, № 1618 від 01.06.2024, № 1912 від 01.07.2024, № 2215 від 01.08.2024, № 2510 від 01.09.2024, № 2803 від 01.10.2024, № 3093 від 01.11.2024, № 3383 від 01.12.2024 (а.с. 33-40)
Судом встановлено, що за загальний період з вересня 2023 року по грудень 2024 року позивач першого числа кожного місяця виставляв відповідачу відповідні рахунки на оплату на суму на суму 3 429, 60 грн (2 858, 00 грн (без ПДВ) + 571, 60 (сума ПДВ), а в кінці цих місяців згідно з умовами договору складав відповідні акти наданих послуг (а.с. 19-26).
З матеріалів справи вбачається, що вказані рахунки на оплату та акти наданих послуг надсилалися відповідачу поштовим зв'язком, що підтверджується списками згрупованих повідомлень, фіскальними чеками та рекомендованими повідомленнями (а.с. 41-88), наданими позивачем.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що підставою для оплати, відповідно до п. 3.3, 3.4 договору, є рахунки.
Матеріали справи не містять та сторонами не надано суду доказів підписання між ними акту про закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту та/або інших доказів припинення правовідносин за договором про встановлення сервітуту, а тому суд дійшов висновку, що в спірний період відповідач продовжував користуватися будівлями комунальної власності, відповідно до договору умов укладеного між сторонами договору.
Водночас суд наголошує, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором.
За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 від 07.02.2018 у справі № 910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.
Отже, враховуючи умови договору та викладені норми законодавства, суд приходить до висновку, що строк оплати за користування будівлями комунальної власності відповідно до рахунків на оплату, виставлених позивачем за період з вересня 2023 року по грудень 2024 року, є таким, що настав.
Разом з тим, доказів сплати боргу матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів суду не надано.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 54 873, 60 грн належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 54 873, 60 грн основного боргу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Найснет Плюс» (04086, місто Київ, вулиця Петропавлівська, будинок 34-А, ідентифікаційний код 35726575) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) 54 873 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят три) грн 60 коп. основного боргу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань