номер провадження справи 4/31/25
02.06.2025 Справа № 908/879/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Снігурівський колос», (57261, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шевченкове (кол. Котляревська с/р), Шевченківська ТГ, вул. Погранична, буд. 2А), представник позивача адвокат Філевський Ростислав Миколайович, ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА», (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 121В)
про стягнення 138038,00 грн.
03.04.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 03.04.2025, (вх. № 951/08-07/25 від 03.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Снігурівський колос», с. Шевченкове Миколаївського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА», м. Запоріжжя про стягнення 63542,66 грн. безпідставно отриманих коштів, 36620,71 грн. суми процентів, нарахованих на суму основного боргу за ст. 536 ЦК України, 6089,65 грн. 3 % річних за ст. 625 ЦК України та 31784,98 грн. інфляційних втрат, а всього 138038,00 грн. заборгованості.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 справу № 908/879/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду тавідкрито провадження у справі № 908/879/25 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/31/25, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 536, 625, 1048, 1212, 1214 ЦК України, ст., ст. 4, 20, 162 ГК України, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 63542,66 грн. безпідставно отриманих коштів. Також, за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 36620,71 грн. суми процентів, нарахованих на суму основного боргу за ст. 536 ЦК України, 6089,65 грн. 3 % річних за ст. 625 ЦК України та 31784,98 грн. інфляційних втрат.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 06.08.2025.
Ухвалою суду від 08.04.2025 у справі № 908/879/25 відповідачу запропоновано у строк до 25.04.2025, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.
13.05.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА» подані пояснення по справі за вих. б/н від 13.05.2025(вх. 9762/08-08/25).
Розглянувши пояснення по справі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно нормам ст. 251 ГПК України у спрощеному позовному провадженні відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Суд вважає, за необхідне зазначити, що господарсько процесуальним кодексом України не передбачено подання такого процесуального документу як пояснення по справі, тому вказані пояснення за вих. б/н від 17.10.2023 (вх. 9762/08-08/25) не приймаються судом до розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 08.04.2025про відкриття провадження у справі № 908/879/25 доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА» - 10.04.2025, про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка Господарського суду Запорізької області про доставку електронного листа.
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до «Електронного кабінету» в розділі «Мої справи».
Передбачена частиною 10 розділу 1. Підсистема «Електронний кабінет» Положення, наявне в матеріалах справи підтвердження доставлення заявнику електронної копії оскаржуваної ухвали на його електронну пошту свідчить про належність повідомлення сторони.
Відзив на адресу суду від відповідача як у встановлений в ухвалі суду від 08.04.2025 у справі № 908/879/25 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 08.05.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.
Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 02.06.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА» (відповідач у справі) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Снігурівський колос» (позивач у справі) рахунок на оплату №637 на загальну суму 63 542, 66 грн.
Позивачем сплачено на користь відповідача 63 542, 66 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №98 від 21.01.2022, призначення платежу - «За насіння, рах. № 637 від 17.01.2022, в т. ч. ПДВ 14% 7803,48 грн.».
ТОВ «Полетехніка» в Єдиному реєстрі податкових накладних за цією господарською операцією зареєстровано податкову накладну № 1482 від 21.01.2022.
Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач, товар обумовлений в рахунку та платіжній інструкції не поставив.
Не поставка обумовленого товару, та не повернення в добровільному порядку грошових коштів в сумі 63 542, 66грн., стало підставою позивача для звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягаютьчастковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень ст.174 Господарського кодексу України та ст. 202, 205, 626, 627, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).
Таким чином, суд дійшов висновку про неналежне виконання продавцем свого зобов'язання щодо передання товару покупцю та повернення суми попередньої оплати у розмірі 63 542, 66грн.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено матеріалами справи, позивач перерахував на рахунок відповідача суму в розмірі - 63 542, 66грн., що підтверджується платіжною інструкцією №98 від 21.01.2022.
За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідач належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 74, 76 ГПК України, поставки товару на суму 63 542, 66грн., суду не надав.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
В даному випадку, позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України шляхом пред'явлення позову до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 63 542, 66грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, оскільки обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 63 542, 66 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми в розмірі 63 542, 66грн. є такою, що ґрунтується на законі, заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.
Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення 36620,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, за загальний період з 22.01.2022 по 02.04.2025.
Щодо стягнення 36620,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зауважує таке.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Частина друга статті 536 цього Кодексу - розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, з огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, частиною другою статті 625 ЦК Українипередбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статтями 693, 536, 625 ЦК України.
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які нараховуються позивачем за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
З огляду на зазначене, визначені позивачем проценти в розмірі 36620,71 грн. за користування чужими грошовими коштами, з урахуванням положень статті 549 ЦК України, є пенею.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до приписів ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій визначається законом або передбачається договором.
Однак, з урахуванням того, що між сторонами договір поставки укладений у спрощений спосіб, сторонами не передбачено такої відповідальності як сплата пені за порушення договірних зобов'язань. Крім того, сторонами не передбачено розміру та порядку нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача. Отже, у суду відсутні підстави для стягнення 36620,71 грн.
Враховуючи викладене, в задоволенні вимог про стягнення 36620,71 грн. судом відмовляється.
Також, позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено вимогу про стягнення з відповідача3 % річних в розмірі 6089,65 грн. за період з 22.01.2022 до 02.04.2025, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 6089,65 грн. 3 % річних заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 31784,98 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період з лютого 2022 по лютий 2025 року.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконанийправильно.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлено обґрунтовано та підлягає задоволенню судом в розмірі 31784,98 грн.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 63542,66 грн. попередньої оплати, 6089,65 грн. 3 % річних за ст. 625 ЦК України та 31784,98 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти суми позовних вимог судом відмовляється.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Снігурівський колос», (Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шевченкове (кол. Котляревська с/р), Шевченківська ТГ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА», м. Запоріжжя задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕТЕХНІКА», (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 121В, ідентифікаційний код 34217047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Снігурівський колос», (57261, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шевченкове (кол. Котляревська с/р), Шевченківська ТГ, вул. Погранична, буд. 2А, ідентифікаційний код 36895938) 63542 (шістдесят три тисячі п'ятсот сорок дві) грн. 66 коп. попередньої оплати, 6089 (шість тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 65 коп. 3 % річних, 31784 (тридцять одну тисячу сімсот вісімдесят чотири) грн. 98 коп. інфляційних втрат та 1779 (одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 75 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено « 02» червня 2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.