ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
14 травня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/167/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик», м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області
з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області
про скасування реєстраційної дії/запису від 26.11.2018 №13249980016000041 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України та громадських формувань державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Ужгородської міської ради Грісь Артема Васильовича про скасування реєстраційної дії по реєстрації нової редакції статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (код ЄДРПОУ 20437779) (запис про реєстраційну дію №13241050015000041 від 07.11.2018),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мацнєва О.В.
представники:
Позивача - Олійник Р.Б., адвокат, ордер серії АО №1028369 від 19.04.2021
Відповідача - не з'явився
Третьої особи - Ковач І.В., адвокат, ордер серії АО №1062349 від 15.12.2022
Товариством з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик», м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов до відповідача Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області про скасування реєстраційної дії/запису від 26.11.2018 №13249980016000041 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України та громадських формувань державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Ужгородської міської ради Грісь Артема Васильовича про скасування реєстраційної дії по реєстрації нової редакції статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (код ЄДРПОУ 20437779) (запис про реєстраційну дію №13241050015000041 від 07.11.2018).
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Ушак І.Г.) від 19.03.2021 відкрито провадження у справі №907/167/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.04.2021. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 22.04.2021, 17.05.2021 та 08.07.2021 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 08.07.2021 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області.
Ухвалою суду від 20.09.2021 підготовче засідання у справі призначено на 21.10.2021.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2021 закрито підготовче провадження у справі №907/167/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 30.11.2021.
Ухвалами суду від 30.11.2021, 26.01.2022, 03.03.2022, 10.05.2022, 05.07.2022, 16.08.2022 та 24.01.2023 судові засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
В подальшому, у зв'язку із припиненням повноважень головуючого судді Ушак І.Г., розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області №02-02/14/23 від 08.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №907/167/21.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області від 08.03.2023 справу №907/167/21 розподілено для розгляду судді Пригарі Л.І.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Пригара Л.І.) від 05.04.2023 прийнято справу №907/167/21 до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 27.04.2023. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
В судовому засіданні 27.04.2023 судом за участю уповноважених представників позивача та третьої особи постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні перед стадією дослідження доказів, судових дебатів до 14.06.2023.
Ухвалою суду від 21.06.2023 судове засідання у справі призначено на 07.09.2023.
Ухвалами суду від 07.09.2023 та 31.10.2023 судові засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 06.12.2023 судове засідання у справі призначено на 21.02.2024.
Ухвалою суду від 26.02.2024 судом у порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі №907/167/21 призначено на 27.03.2024.
Ухвалами суду від 27.03.2024, 17.04.2024, 28.05.2024, 13.08.2024, 10.09.2024, 15.10.2024, 21.11.2024, 23.01.2025, 19.02.2025, 20.03.2025 та 16.04.2025 судові засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 16.04.2025 явка учасників справи в судове засідання 14.05.2025 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
В судовому засіданні 14.05.2025 судом у присутності уповноважених представників позивача та третьої особи проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі позивач покликається на те, що 30.10.2018 відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик», оформлені протоколом №30/10/18 від 30.10.2018, на яких, зокрема, було затверджено нову редакцію Статуту позивача з огляду на вступ у силу Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
За твердженням позивача, 07.11.2018 відбулася державна реєстрація нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (запис про реєстраційну дію №13241050015000041, інші зміни) шляхом внесення змін до установчих документів юридичної особи, котра проводилась державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Ужгородської міської ради Грісь Артемом Васильовичем.
Водночас позивач зауважує, що 24.02.2021 йому із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стало відомо, що 26.11.2018 державним реєстратором Грісь А.В. було незаконно здійснено скасування реєстраційної дії про державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (запис про реєстраційну дію №13241050015000041 від 07.11.2018, інші зміни) шляхом проведення реєстраційної дії по виправленню помилки (запис про реєстраційну дію №13249980016000041 від 26.11.2018), що, у свою чергу, призвело до втрати чинності нової редакції Статуту.
На переконання позивача, означені дії державного реєстратора є незаконними та підлягають скасуванню, позаяк, виходячи зі змісту ст. 32 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державний реєстратор не наділений правом змінювати зміст рішень про проведення державної реєстрації юридичної особи під час виправлення помилок, допущених у відомостях Єдиного державного реєстру, оскільки в такому випадку останній лише виправляє описку, друкарську, граматичну, арифметичну помилку, допущену ним під час проведення реєстраційних дій.
За доводами позивача, в порушення вимог ст. 32 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державним реєстратором Грісь А.В. було виконано операцію щодо виправлення помилки, внаслідок чого скасовано реєстраційну дію щодо державної реєстрації нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик».
Позивач також наголошує, що про вчинення реєстратором реєстраційної дії по виправленню помилки (запис про реєстраційну дію №13249980016000041 від 26.11.2018) його повідомлено не було.
На думку позивача, скасовувати реєстраційну дію на вищезгаданій підставі (шляхом виправлення помилки) реєстратор взагалі не мав права, оскільки підстави проведення реєстраційних дій, в тому числі, дій щодо скасування останніх, чітко визначені ст. 25 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка відповідної підстави не передбачає.
За твердженням позивача, він не мав наміру скасовувати реєстраційну дію щодо реєстрації нової редакції Статуту Товариства (запис про реєстраційну дію №13241050015000041 від 07.11.2018), з огляду на що жодних документів, необхідних для цього, не подававав та будь-яку особу на вчинення відповідної дії не уповноважував; при цьому, відсутніми є й судові рішення, на підставі яких реєстратором могла бути здійснена спірна реєстраційна дія, і оскарження в адміністративному порядку реєстраційної дії та відповідного запису у ЄДР також не відбувалось.
Наведене, на переконання позивача, свідчить, що реєстраційна дія по скасуванню реєстрації нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (запис про реєстраційну дію №13249980016000041 від 26.11.2018) була вчинена державним реєстратором Грісь Артемом Васильовичем протиправно, без наявності юридичних підстав та з порушенням приписів чинного законодавства.
Позивач також вказує, що його порушені права підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправною та скасування реєстраційної дії/запису від 26.11.2018 №13249980016000041 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України та громадських формувань державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Ужгородської міської ради Грісь Артема Васильовича про скасування реєстраційної дії по реєстрації нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (код ЄДРПОУ 20437779) (запис про реєстраційну дію №13241050015000041 від 07.11.2018).
Обґрунтовуючи підвідомчість даного спору Господарському суду Закарпатської області, позивач стверджує про те, що державний реєстратор, здійснюючи державну реєстрацію скасування реєстраційної дії щодо ТОВ “Чарівний ліхтарик», не був законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою позивача, вказувати або забороняти йому певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність, а позивач, відповідно, не був зобов'язаний виконувати вимоги та приписи державного реєстратора.
За доводами позивача, спір про скасування запису у ЄДР не є спором із державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до Реєстру, цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі, якщо він виник у зв'язку із протиправним внесенням державним реєстратором до ЄДР запису про скасування попередньої реєстраційної дії про реєстрацію нової редакції Статуту Товариства; він не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. При цьому, як вказує позивач, процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
Позивач звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду, заповнюючи означену прогалину закону, в постановах від 20.09.2018 у справі №813/6286/15 та від 06.02.2019 у справі №462/2646/17 зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства; такий спір має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України незалежно від суб'єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 Господарського процесуального кодексу України) (подібні висновки викладені в постанові Великої палати Верховного суду від 17.06.2020 у справі №826/10249/18).
Водночас на переконання позивача, оскільки оскаржувана реєстраційна дія та запис у ЄДР були здійснені державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Грісь Артемом Васильовичем (що перебував у трудових відносинах із Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради), належним відповідачем у даній справі є саме Виконавчий комітет Ужгородської міської ради.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання суду відзиву на позов у порядку ст. 165 ГПК України, на виклик суду впродовж розгляду даної справи жодного разу не з'явився. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду були надіслані на його офіційну юридичну адресу, вказану в ЄДРЮОФОПтаГФ, та до електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд»), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 - письмово висловленої позиції щодо заявленого позову суду не подав.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 - через канцелярію суду подав клопотання б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/4371/23 від 14.06.2023), за змістом якого просить не враховувати при ухваленні судом рішення в даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а, від 17.06.2020 у справі №826/10249/18, від 20.09.2018 у справі №813/6286/15 та від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, оскільки такі стосуються інших фактичних обставин, правову оцінку яким надавали суди касаційної інстанції; у вказаних постановах мотиви, з яких виходили суди, та висновки щодо нормативного регулювання правовідносин пов'язувались із встановленням обставин щодо існування порушеного права чи то охоронюваного законом інтересу.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик» (позивач у справі) зареєстроване 30.03.1995.
30.10.2018 відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик» із наступним порядком денним:
1) Про обрання голови та секретаря загальних зборів учасників Товариства.
2) Про затвердження нової редакції Статуту Товариства.
3) Про уповноваження на реєстрацію прийнятих рішень Товариства.
Порядок проведення загальних зборів учасників позивача та прийняті ними рішення оформлено протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик» №30/10/18 від 30.10.2018, з якого, зокрема, вбачається, що в роботі загальних зборів брали участь наступні учасники позивача: ОСОБА_2 , що володіє часткою 25,77% статутного капіталу Товариства, ОСОБА_3 , що володіє часткою 24,90% статутного капіталу Товариства, та ОСОБА_4 , що володіє часткою 24,43% статутного капіталу Товариства.
Судом встановлено, що загальними зборами учасників позивача, які відбулись 30.10.2018, розглянуто та прийнято рішення з усіх питань порядку денного, а саме:
1) головою загальних зборів Товариства обрано ОСОБА_4 , а секретарем загальних зборів - ОСОБА_3 , яких водночас уповноважено підписати протокол загальних зборів учасників Товариства;
2) затверджено нову редакцію Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» та уповноважено на її підписання голову та секретаря загальних зборів позивача - ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відповідно;
3) уповноважено директора Товариства - ОСОБА_2 - на подання всіх необхідних документів у відповідні органи для проведення державної реєстрації нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик».
Як вбачається із протоколу загальних зборів учасників позивача від 30.10.2018, рішення з усіх питань порядку денного прийняті одноголосно.
Судом також встановлено, що нова редакція Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівний ліхтарик», затверджена протоколом загальних зборів його учасників №30/10/18 від 30.10.2018, була підписана головою та секретарем загальних зборів позивача - ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відповідно.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи з кодом 20437779 (ТОВ “Чарівний ліхтарик») вбачається, що 07.11.2018 державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Грісь Артемом Васильовичем було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів позивача (запис про реєстраційну дію №13241050015000041, інші зміни) і, тим самим, фактично зареєстровано нову редакцію Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик», затверджену протоколом загальних зборів його учасників №30/10/18 від 30.10.2018.
В подальшому, 26.11.2018 державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Грісь Артемом Васильовичем було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про скасування реєстраційної дії (для виправлення помилок) №13249980016000041, на підставі якого, за твердженням позивача, безпідставно й незаконно скасовано державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик».
Вважаючи відповідні дії державного реєстратора протиправними з підстав їх вчинення за відсутності відповідної згоди чи волевиявлення ТОВ “Чарівний ліхтарик», а також із порушенням приписів Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», позивач звернувся до суду з даним позовом, яким просить скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України та громадських формувань реєстраційну дію/запис №13249980016000041 від 26.11.2018, вчинену державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Ужгородської міської ради Грісь Артемом Васильовичем, про скасування реєстраційної дії щодо реєстрації нової редакції Статуту ТОВ “Чарівний ліхтарик» (запис про реєстраційну дію №13241050015000041 від 07.11.2018).
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Щодо підвідомчості даного спору Господарському суду Закарпатської області
Частиною 1 статті 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру .
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, суд, “встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
У рішенні від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) ЄСПЛ вказав, що фраза “встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №920/336/22 та від 06.06.2023 у справі №920/277/22).
Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким необхідно не допускати наявності проваджень, а відтак, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20, від 02.08.2023 у справі №925/1741/21, постанова Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №910/5996/24).
Критеріями відмежування справ господарської юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За приписами ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Так, згідно із закріпленими в п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України правилами, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18, Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №908/933/22 та від 06.06.2023 у справі №920/277/22).
Тобто в порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно із правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
За положеннями п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а).
Порівняльний аналіз змісту статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України в сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач стверджує про те, що внесення державним реєстратором до ЄДРЮОФОПтаГФ спірної реєстраційної дії/запису без надання на те будь-якої згоди чи волевиявлення ТОВ “Чарівний ліхтарик» та за відсутності на те визначених законом підстав мало наслідком скасування державної реєстрації нової редакції Статуту позивача.
При цьому, реєстраційна дія, вчинення якої оскаржується позивачем, здійснювалася безпосередньо щодо нього самого, і вказане зумовлює існування в ТОВ “Чарівний ліхтарик» обґрунтованого інтересу щодо предмета спору (подібне правозастосування міститься у постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №910/5996/24).
Правова позиція в подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів, у яких позивач оскаржує дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, пов'язаних з реєстрацією змін до установчих документів товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його засновників та керівника, посилаючись, при цьому, на недотримання цим суб'єктом встановленого законом порядку проведення такої реєстрації, неодноразово висловлювалась у постановах Великої Палати Верховного Суду, а саме, від 20.08.2019 у справі №805/2556/15-а, від 18.09.2019 у справі №826/14632/17 та інших, в яких вирішувалися аналогічні вимоги.
Зокрема, у вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в разі, коли особа звертається до суду із позовом, який зумовлений необхідністю захисту її корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20 Верховний Суд зазначив про відсутність вагомих підстав для відступу від відповідних висновків, уточнивши, що зазначені спори за своєю суттю є найбільш наближеними до таких, що виникають з корпоративних відносин відповідно до пункту 3 та пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а також виникають з корпоративних прав у юридичній особі.
Тобто спір між учасниками юридичної особи, спір учасників юридичної особи з юридичною особою, спір юридичної особи з державним реєстратором щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в ЄДР відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №904/5857/17).
На переконання суду, спір у даній справі пов'язаний зі створенням, діяльністю та управлінням юридичною особою, він не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, вчиняючи спірну реєстраційну дію, не мав публічно-правових відносин безпосередньо з позивачем (доказів протилежного матеріали справи не містять, а сторонами суду не надано), а отже позивач обґрунтовано пред'явив позов саме в порядку господарського судочинства.
Щодо суті спору
Об'єктом судового захисту, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.
Стаття 55 Конституції України гарантує, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України (що була чинна станом на момент виникнення спірних правовідносин), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).
За змістом приписів ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Положеннями п. 3, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Частиною 1 статті 41 ГПК України встановлено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За приписами ч. 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 сформулювала правовий висновок про те, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
Водночас, поняття “сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю “сторона у процесі»: сторонами у процесі є такі його учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17, від 06.09.2023 у справі №826/18028/16 та від 12.12.2023 у справі №907/268/22).
Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 та постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №907/268/22).
З аналізу вказаних норм права випливає, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц та від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №907/268/22).
Саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, враховуючи завдання господарського судочинства, має визначити характер спірних правовідносин та суб'єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.
За положеннями ч. 1, 2, 3, 4 ст. 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (подібний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 13.04.2021 у справі №925/440/18, від 29.08.2023 у справі №912/1550/22, від 12.12.2023 у справі №907/268/22 та від 24.09.2024 у справі №910/4588/23).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 та в постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №921/273/20, від 12.12.2023 у справі №907/268/22, від 30.10.2024 у справі №910/9383/23 та від 23.10.2024 у справі №910/14451/22, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України.
Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 20.01.2021 у справі №203/2/19, від 12.12.2023 у справі №907/268/22 та від 30.10.2024 у справі №910/9383/23 дійшов висновку, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанови Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №754/16978/21, від 04.09.2024 у справі № 922/42/24 та від 30.10.2024 у справі №910/9383/23).
Незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №757/8221/19-ц, від 12.12.2023 у справі №907/268/22 та від 22.05.2024 у справі №906/1105/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 виснувала, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов'язків з внесення записів до ЄДРПОУ, що не пов'язана з діями інших суб'єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем в суді. Зокрема, у випадку невиконання державним реєстратором вимог суду (бездіяльності) про накладення заборони (арешту) внесеної до ЄДРСР при здійсненні ним реєстраційних дій. Однак, таких позовних вимог у цій справі не заявлено та не встановлено обставин порушення прав позивача виключно діями державного реєстратора, за відсутності прийняття рішення суб'єкта господарювання у сфері управлінських відносин.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 висловила правову позицію про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).
У постанові від 23.10.2024 у справі №910/14451/22 Верховний Суд зазначив, що згідно з нормами Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», реєстратор є публічною особою, якій держава надала повноваження вчиняти реєстраційні дії. Здійснюючи ці повноваження, реєстратор діє неупереджено, а тому не стає учасником правовідносин між певними особами, а тому apriori не може порушувати права, які є змістом цих відносин.
Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 20.10.2021 у справі №9901/554/19, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 21.09.2022 у справі №908/976/19).
Порушуючи зазначений принцип, позивачем заявлено позовні вимоги у цій справі до суб'єкта реєстраційної діяльності, який не є учасником правовідносин, пов'язаних зі створенням та управлінням юридичною особою, стосовно якої до ЄДР вносився спірний реєстраційний запис. Відсутня і процесуальна заінтересованість реєстратора в предметі спору та реалізації судового рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №910/14451/22).
Відповідно, належним відповідачем у правовідносинах щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на його підставі запису в Реєстрі є юридична особа, щодо якої державний реєстратор прийняв відповідне рішення про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційного запису (скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу).
Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2024 у справі №916/1595/23.
З огляду на наведене та враховуючи, що при вирішенні цього спору, як приватного-правового, про скасування реєстраційної дії/запису у реєстрі належним відповідачем є особа, на права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, а саме особа, щодо якої були прийнятті відповідні рішення про здійснення реєстраційних дій/внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних записів, державний реєстратор незалежно від доводів та підстав позову не може бути належним відповідачем у цьому спорі, так як з ним у позивача відсутній спір про право.
Пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надання судом оцінки іншим аргументам учасників справи (подібний за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №907/268/22, від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 та від 17.04.2024 у справі №910/15770/21).
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 130, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку із проходженням суддею Пригарою Л.І. підготовки для підтримання кваліфікації голів і заступників голів місцевих загальних, господарських та окружних адміністративних судів, апеляційних судів, Вищого антикорупційного суду, Касаційних судів у складі Верховного Суду в режимі онлайн з 26.05.2025 по 28.05.2025 та перебуванням судді Пригари Л.І. у відпустці з 29.05.2025 по 30.05.2025 включно, повне рішення складено та підписано 02.06.2025.
Суддя Л.І. Пригара