про повернення касаційної скарги
30 травня 2025 року
м. Київ
справа № 160/24209/24
адміністративне провадження № К/990/23173/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єзерова А.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №160/24209/24 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської (далі - Лівобережне УПСЗН ДМР, відповідач), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати: висновок від 24.07.2024 про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, згідно з яким ОСОБА_2 не потребує надання соціальних послуг;
протоколу №15 від 24.07.2024 засідання міської комісії з комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, при Лівобережному УПСЗН ДМР в частині затвердження висновку від 24.07.2024 про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, згідно з яким ОСОБА_2 не потребує надання соціальних послуг;
рішення Лівобережного УПСЗН ДМР №4457 від 31.07.2024 про відмову ОСОБА_1 в наданні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі;
зобов'язати Лівобережне УПСЗН ДМР призначити ОСОБА_1 компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 13.01.2025 позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 31.07.2024 №4457 про відмову позивачу в наданні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Зобов'язав Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради призначити позивачу компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 29.04.2025 апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради задовольнив, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 в адміністративній справі №160/24209/24 скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовив.
Не погодившись з постановою апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалами від 28.05.2025 та 29.05.2025 вже повертав касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №160/24209/24 згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України з підстав того, що у касаційних скаргах не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
29.05.2025 о 19: 26 годині через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 з тих самих підстав, не врахувавши недоліки, зазначені в ухвалах Верховного Суду від 28.05.2025 та 29.05.2025 про повернення касаційної скарги, тим самим проігнорувавши вимоги Верховного Суду, передбачені пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення, скаржник формально покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме на неправильне застосування останнього абзацу пункту 7 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (далі - Порядок).
Верховний Суд вважає необґрунтованими зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не наведено мотивованих аргументів неправильного застосування норм права.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановленого судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ним доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені за неправильного застосування норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460 IX, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 334 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №160/24209/24 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров