30 травня 2025 року
м. Київ
справа № 620/4675/22
адміністративне провадження № К/990/28684/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Кінебаса Олексія Михайловича, в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області (далі - ГУ НП у Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Чернігівській області №489 від 13 червня 2022 року в частині пункту: За грубе порушення службової дисципліни, неналежне виконання посадових (функціональних) обов'язків, недотримання вимог статей 1, 3, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут Національної поліції України), статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), пунктом 3 Розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09 листопада 2016 року (далі - Правила етичної поведінки поліцейських), Присяги працівника поліції, у частині самоусунення з 16 березня 2022 року від виконання своїх службових, функціональних обов'язків як поліцейського, зокрема як керівника, відповідно до Закону №580-VIII під час дії правового режиму воєнного стану на території України, виїзду (без належного погодження керівництва ГУ НП в Чернігівській області) за межі м. Чернігова, зокрема місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_1 (0054305) звільнити зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Чернігівській області №319о/с від 28 червня 2022 року про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону №580-VIII капітана поліції ОСОБА_1 (0054305), заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції ГУНП, 29 червня 2022 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції;
- стягнути з ГУ НП у Чернігівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу
Доводи позивача зводяться до того, що його було неправомірно звільнено зі служби в поліції, оскільки в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, а службове розслідування проведено поверхнево, без врахування всіх обставин.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Суди розглядали цю справу неодноразово.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 19 вересня 2022 року, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 лютого 2023 року, відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд постановою від 20 липня 2023 року зазначені судові рішення скасував та направив справу на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Суд касаційної інстанції керувався тим, що у межах спору до позивача було застосовано найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, втім, у розрізі відповідності обраного відповідачем виду стягнення критеріям співмірності та пропорційності суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної проводової оцінки аргументам позивача: про його звернення до безпосереднього начальника - полковника поліції Калити О.В. із проханням надати дозвіл на евакуацію сім'ї та отримання такого дозволу; щодо прибуття 19 березня 2022 року до м. Івано-Франківська, де цього ж дня позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - ГУ НП в Івано-Франківській області) для реєстрації своєї дружини, щодо ознайомлення цього ж дня ОСОБА_1 в ГУ НП в Івано-Франківській області з вимогами наказу Голови Національної поліції України від 10 березня 2022 року №190, письмового зобов'язання про повернення до місця дислокації в ЧРУП ГУ НП в Чернігівській області; щодо прибуття до місця дислокації підрозділу (м. Чернігів) для подальшого несення служби без зайвих зволікань (23 березня 2022 року); щодо затримки, яка за доводами позивача була обумовлена посиленням комендантської години на території м. Києва та Київської області з 21 березня 2023 року до 7 год. 00 хв. 23 березня 2022 року. Крім цього, Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій оминули увагою доводи позивача про те, що за результатами службового розслідування до різних осіб за один і той самий проступок були застосовані кардинально відмінні підходи при обранні виду дисциплінарного стягнення. Як підсумок, вказав на потребу дослідження судами обставин, за яких позивачем вчинявся дисциплінарний проступок та з'ясування співмірності обраного виду стягнення складу, характеру та наслідками вчиненого дисциплінарного проступку, що є ключовим моментом у ході судового розгляду цієї справи.
За результатом нового судового розгляду рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки, на відміну від іншої служби/професії/особи, служба в поліції вимагає від поліцейського особливої обачності та неухильного виконання вимог Конституції України та Законів, що тісно пов'язується із захистом Держави, її громадян.
24 лютого 2024 року, з початком повномасштабного вторгнення військ рф на територію України, позивач як поліцейський був зобов'язаний знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходив службу (за обставинами справи місцем дислокації є м. Чернігів) та виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки, в тому числі і завдання пов'язані із захистом територіальної цілісності України, як того вимагає стаття 24 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII). До того ж, відповідно до пункту 3 наказу ГУ НП в Чернігівській області від 21 лютого 2022 року №268 про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності, поліцейським структурних підрозділів ГУ НП в Чернігівській області, територіальних та міжрегіональних органів поліції було заборонено всі виїзди за межі відповідної території та Чернігівського гарнізону без дозволу начальника ГУ НП.
Однак, за обставинами справи, з 16 березня 2022 року позивач був відсутній на місці несення служби.
Дослідивши наявні у справі матеріали, суд констатував, що у них немає жодного належного та допустимого доказу на підтвердження існування дозволу керівництва ГУ НП в Чернігівській області покинути позивачу територію дислокації підрозділу (м. Чернігів). Крім цього суд установив, що позивач не віднесений до кола поліцейських, які вправі протягом доби прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік відповідно до Наказу Національної поліції України від 10 березня 2022 року №190 (далі - Наказ № 190).
Суд врахував, що позивач станом на 24 лютого 2022 року був офіцером середньої ланки, капітаном поліції та мав стаж роботи понад 9 років. Рішення про залишення міста Чернігова він прийняв з метою евакуації сім'ї у зв'язку з військовою збройною агресією рф проти України, водночас, за висновком суду, це не може бути для поліцейського поважною причиною для самовільного залишення місця служби та дислокації підрозділу, де він проходив службу. Зокрема, поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов'язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу начальника ГУ НП в Чернігівській області.
Спираючись на такі міркування, суд уважав, що самовільне залишення дислокації підрозділу (м. Чернігів) з 16 березня 2022 року, невихід позивача на службу, неприбуття у подальшому до місця дислокації підрозділу, в якому служив (м. Чернігів), тобто до місця несення служби, свідчить про безвідповідальне ставлення до своїх функціональних обов'язків, а також до долі тих осіб, які перебували на території м. Чернігів та які опинились у безпорадному стані, потребуючи надання допомоги після обстрілів, переміщення в укриття до та під час бомбардувань території міста, супроводу поранених, надання гуманітарної допомоги тощо.
Суди вважали, що така поведінка позивача безумовно призвела до підриву авторитету органів внутрішніх справ, формування негативної думки у населення про поліцію та дискредитації звання працівника поліції, що, відповідно, свідчить про особисту недисциплінованість позивача та недотримання ним вимог законодавства, присяги працівника поліції та посадових обов'язків.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував поважність причин його відсутності на службі в зазначений період, зокрема й на потребу дослідження яких вказав Верховний Суд, суди попередніх інстанцій оцінили критично. Зокрема, з отриманих у ході розгляду справи додаткових доказів, судами було з'ясовано, що адреса розташування базової станції та азимут за належним позивачеві абонентським номером в період, зокрема, з 21 до 23 березня 2022 року є Івано-Франківська область. У зв'язку із цим та враховуючи сукупність інших доказів, суди критично оцінили доводи позивача щодо його наміру повернутися до місця несення служби та до виконання обов'язків поліцейського.
Суди також відхилили доводи позивача про перебування його у стані тимчасової непрацездатності в період з 15 до 19 березня 2022 року та з 19 до 24 березня 2022 року, вказавши на недостовірність доказів, наданих на обґрунтування цих обставин.
Стосовно аргументів про повторне притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, суди зауважили, що накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності і про реалізацію дисциплінарного стягнення, прийняті на підставі попереднього висновку службового розслідування, були скасовані відповідачем, тож притягнення до дисциплінарної відповідальності згідно з оспорюваними у цій справі наказами на підставі іншого висновку службового розслідування не було повторним.
Вирішуючи питання щодо співмірності застосованого до позивача дисциплінарного стягнення у контексті його мотивів про те, що за результатами службового розслідування до різних осіб за один і той самий проступок були застосовані кардинально відмінні підходи при обранні виду дисциплінарного стягнення, суди установили, що дисциплінарні проступки не були тотожними, їх об'єднує лише те, що вони були вчинені особами під час дії воєнного стану і ці особи мали статус поліцейського. Разом із цим, суди вказали, що застосування різних видів дисциплінарної відповідальності за вчинення однакових проступків не виключається, оскільки одним з важливих критеріїв оцінки дій порушника є його посадове становище, вислуга років і наявність поліцейських у підпорядкуванні, щирість і об'єктивність пояснень; оцінюється окремо шкода, яка була завдана діями/бездіяльністю поліцейського, і такий різновид шкоди як репутаційна шкода. В цьому контексті суди врахували, що позивач, як заступник начальника районного управління поліції був керівником блоку превентивної діяльності (блок громадської безпеки), тобто мав більше 200 осіб підлеглих.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що відповідач довів наявність правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а також співмірність застосованого до нього виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заявник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 липня 2019 року у справі №815/810/18, від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16-ц, від 21 грудня 2021 року у справі №380/9689/20, від 21 вересня 2022 року у справі №260/1739/20, де цей Суд зазначив, що якщо наказ про звільнення позивача було видано у період, коли він був непрацездатний, такий наказ порушує вимоги частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У цьому контексті скаржник зазначає, що в період з 16 до 21 березня 2022 року, коли він, за твердженням відповідача, «самоусунувся» від виконання службових обов'язків, ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується відповідними доказами і, певна річ, дозволяло позивачеві не перебувати на роботі в цей період.
Крім цього, скаржник зазначає, що Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові неправильно застосував норми статей 12 та 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також статті 2 КАС України. Зокрема, суд апеляційної інстанції зробив висновки, які суперечать позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 12 грудня 2019 року у справі №816/70/16, від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 01 квітня 2020 року в справі №806/647/15.
Обґрунтовуючи свої доводи за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування у подібних правовідносинах:
- статей 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (заборона проводити два службових розслідування за один вчинений дисциплінарний проступок) та статті 61 Конституції України (заборона двічі притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення) в контексті можливості призначення повторного службового розслідування за одним і тим самим фактом (дисциплінарним порушенням);
- статті 16 та 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в контексті обчислення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності в разі якщо поліцейського було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, проте в подальшому цей наказ було скасовано, після чого поліцейського було повторно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за той самий проступок.
Крім цього, на переконання скаржника, наявна підстав для скасування оспорюваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України, оскільки суд першої інстанції не задовольнив клопотання позивача про витребування у ПрАТ «Київстар» інформації про розташування та номери базових станцій які забезпечували телефонний зв'язок за номером мобільного телефону НОМЕР_1 в період з 15 до 23 березня 2022 року та Правила внутрішнього трудового розпорядку, клопотання про витребування яких у відповідача було задоволено судом першої інстанції, але не було виконано відповідачем.
Позиція інших учасників справи
У відзиві відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відповідаючи на доводи скаржника, відповідач вказує, що до наказу від 28 червня 2022 року №319 о/с було внесено зміни наказом від 02 вересня 2022 року №434о/с в частині дати звільнення позивача з 29 червня 2022 року на 16 липня 2022 року з урахуванням наданої інформації про листки тимчасової непрацездатності, що відповідає частині четвертій статті 22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Отже, позивача не було звільнено зі служби в поліції в період його тимчасової непрацездатності.
Вважає також помилковими посилання позивача на неврахування апеляційним судом наведених у касаційній скарзі постанов Верховного Суду з огляду на нерелевантність зроблених у цих судових рішеннях висновків спірним правовідносинам в розглядуваній справі зважаючи на суттєві відмінності у фактичних обставинах.
Стверджує, що доводи скаржника про відхилення судом клопотання стосовно витребування інформації про розташування та номери базових станцій для абонента НОМЕР_1 не відповідають дійсності, оскільки позивач такого клопотання не заявляв і кому належить цей номер невідомо. Щодо клопотання про витребування Правил внутрішнього трудового розпорядку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, затверджених в 2021 року і які, на переконання позивача, діяли в 2022 році, то суду було повідомлено, що в період 24-25 лютого 2022 року така документація була знищена, тож відповідач не мав змоги надати ці Правила з огляду на їх фізичну відсутність.
Стосовно доводів про порушення передбаченого статтею 8 Конвенції права позивача на повагу до його приватного і сімейного життя, відповідач акцентує увагу на тому, що на момент вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника районного управління поліції, був керівником блоку превентивної діяльності (блок громадської безпеки), тобто мав більше 200 осіб підлеглих. Станом на 24 лютого 2022 року керівництво сектору оборони міста Чернігова розраховувало на певну кількість в тому числі поліцейських, які мали забезпечувати заходи з оборони, допомоги цивільному населенню, надавати допомогу в пошуку постраждалих після обстрілів і доставляння їх до лікарень, надання першої домедичної допомоги, які прийматимуть участь у заходах евакуації постраждалих, організації логістики та участь у розвідувально-диверсійній діяльності тощо. Вказані заходи охоплюються статтею 24 Закону №580-VIII.
Натомість позивач всупереч Присязі поліцейського, власні інтереси поставив вище інтересів громади, суспільства і держави. Тобто, реалізуючи своє право на «приватне життя», в березні 2022 року не думав про доступ до професії, а переймався особистими і сімейними проблемами, які виникли у зв'язку із воєнним станом.
У решті наведені у відзиві мотиви загалом зводяться до того, що суди обох попередніх інстанцій належно дослідили фактичні обставини та не допустили порушення норм матеріального права чи неправильного застосування норм процесуального права, надали вичерпну та обґрунтовану відповідь на всі значимі аргументи позивача, зокрема й ті, які він вкотре навів у касаційній скарзі - щодо співмірності застосованого виду дисциплінарного стягнення, відсутності повторного притягнення до юридичної відповідальності, суперечливості аргументів про перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності тощо.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кінебаса О.М. на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №620/4675/22 повернуто особі, яка її подала, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
23 липня 2024 року адвокат Кінебас О.М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій. Разом з касаційною скаргою було заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року визнано поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року в справі, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою представником позивача касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
21 березня 2022 року ГУ НП в Чернігівській області прийнято накази №120о/с та №383 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення його зі служби в поліції у зв'язку із цим.
З огляду на доповідну записку від 13 травня 2022 року начальника відділу правового забезпечення ГУ НП в Чернігівській області Роєнка О. ці накази було скасовано наказами ГУ НП в Чернігівській області від 13 травня 2022 року №212о/с та №424, а також створена дисциплінарна комісія з метою призначення та проведення службового розслідування за фактом відсутності на службі та невиконання службових обов'язків окремими поліцейськими структурних та територіальних підрозділів ГУ НП в Чернігівській області з 24 лютого 2022 року.
Згідно з наказом ГУ НП в Чернігівській області від 13 травня 2022 року №425 позивача відсторонено від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування.
Наказом начальника ГУ НП в Чернігівській області від 13 травня 2022 року №595, на підставі доповідної записки начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Чернігівській області капітана поліції О. Роєнко, призначено проведення службового розслідування за фактами відсутності на службі та невиконання службових обов'язків окремими поліцейськими структурних та територіальних підрозділів ГУ НП в Чернігівській області, зокрема, щодо заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Чернігівського РУП ГУ НП в Чернігівській області, капітана поліції ОСОБА_1 .
За наслідками службового розслідування та зібраних матеріалів складено висновок службового розслідування, який затверджений 11 червня 2022 року начальником ГУ НП в Чернігівській області В. Нідзельським.
Проведеним службовим розслідуванням встановлено факт грубого порушення службової дисципліни, невиконання службових обов'язків, самоусунення з 16 березня 2022 року від виконання своїх службових, функціональних обов'язків, як поліцейського від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини, честі держави, зокрема, як керівника, в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, виїзду (без належного погодження керівництва ГУ НП в Чернігівській області) за межі м. Чернігова, зокрема місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, капітаном поліції ОСОБА_1 та Дисциплінарна комісія ГУ НП в Чернігівській області рекомендувала за недотримання вимог статей 1, 3, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 18 Закону №580-VIII, пункту 3 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, Присяги працівника поліції притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом начальника ГУ НП в Чернігівській області В. Нідзельським від 13 червня 2022 року №489 капітана поліції ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за грубе порушення службової дисципліни, невиконання службових обов'язків, недотримання вимог статей 1, 3, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 18 Закону №580-VIII, пункту 3 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, Присяги працівника поліції, у частині самоусунення з 16 березня 2022 року від виконання своїх службових, функціональних обов'язків як поліцейського від захисту Українського народу, охорони прав і свобод людини, честі держави, зокрема, як керівника, в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, виїзду (без належного погодження керівництва ГУ НП в Чернігівській області) за межі м. Чернігова, зокрема місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Цей вид стягнення реалізований наказом начальника ГУ НП в Чернігівській області В. Нідзельським від 28 червня 2022 року №319 о/с, яким позивача з 29 червня 2022 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон №580-VIII.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 2 цього Закону визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно із частиною першою статті 64 Закону №580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:
«Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Частиною першою статті 18 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
За правилами статті 24 Закону №580-VIII виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом.
У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
Частинами першою та другою статті 19 Закону №580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, серед іншого, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частини друга статті 77 Закону №580-VIII).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Частиною третьою статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, у тому числі бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина перша статті 11 Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Статтею 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
За змістом статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
У разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування.
У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких вже проводиться службове розслідування, така скарга долучається до матеріалів службового розслідування.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Статтею 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
Статтею 19 Дисциплінарного Статуту визначено, що у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби (частини перша, третя, сьома та восьма статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Відповідно до статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року №893, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1355/32807 (далі - Порядок №893; у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 4 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» названого Порядку визначено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктами 2, 9 розділу VI «Оформлення матеріалів службового розслідування» підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов'язки керівника.
Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.
Відповідно до пункту 1 розділу VІІ «Прийняття рішення за результатами службового розслідування» Порядку №893 у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.
Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частин першої і другої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Спірні правовідносини в справі зумовлені застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції за грубе порушення службової дисципліни, неналежне виконання посадових (функціональних) обов'язків, недотримання вимог статей 1, 3, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 18 Закону №580-VIII, пункту 3 Розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, Присяги працівника поліції у частині самоусунення з 16 березня 2022 року від виконання службових, функціональних обов'язків як поліцейського, зокрема як керівника, відповідно до Закону №580-VIII під час дії правового режиму воєнного стану на території України, виїзду (без належного погодження керівництва ГУ НП в Чернігівській області) за межі м. Чернігова, зокрема місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у матеріалах справи письмових доказів, а також показань свідків дійшли висновку, що відповідач довів існування правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а також співмірність застосованого до нього найсуворішого виду дисциплінарного стягнення.
Мотиви судів зводилися головним чином до того, що на момент вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 був офіцером середньої ланки, капітаном поліції та мав стаж роботи понад 9 років, обіймав посаду заступника начальника районного управління поліції, був керівником блоку превентивної діяльності (блок громадської безпеки), тобто мав більше 200 осіб підлеглих. Із уведенням в Україні воєнного стану, зумовленим повномасштабним вторгненням військ рф, позивач, слідуючи Присязі поліцейського та вимогам статті 24 Закону №580-VIII був зобов'язаний знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходив службу (за обставинами справи місцем дислокації є м. Чернігів) та виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки, в тому числі і завдання пов'язані із захистом територіальної цілісності України. Попри це, надав перевагу своїм приватним (сімейним) інтересам поряд з інтересами суспільства і держави та з 16 березня 2022 року залишив місце несення служби, виправдовуючи це потребою евакуювати сім'ю. Дослідивши наявні у справі письмові докази, а також допитавши свідків, суд першої інстанції констатував відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження існування дозволу керівництва ГУ НП в Чернігівській області покинути позивачу територію дислокації підрозділу (м. Чернігів).
Як підсумок, суди вважали, що самовільне залишення дислокації підрозділу (м. Чернігів) з 16 березня 2022 року, невихід позивача на службу, неприбуття у подальшому до місця дислокації підрозділу, в якому служив (м. Чернігів), тобто до місця несення служби, свідчить про безвідповідальне ставлення до своїх функціональних обов'язків, а також до долі тих осіб, які перебували на території м. Чернігів та які опинились у безпорадному стані, потребуючи надання допомоги після обстрілів, переміщення в укриття до та під час бомбардувань території міста, супроводу поранених, надання гуманітарної допомоги тощо. За висновком судів, така поведінка позивача безумовно призвела до підриву авторитету органів внутрішніх справ, формування негативної думки у населення про поліцію та дискредитації звання працівника поліції, що, відповідно, свідчить про особисту недисциплінованість позивача та недотримання ним вимог законодавства, присяги працівника поліції та посадових обов'язків.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
За пунктом 1 зазначеної правової норми підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 липня 2019 року у справі №815/810/18, від 04 листопада 2020 року у справі №389/2004/16-ц, від 21 вересня та 21 грудня 2021 року у справах №260/1739/20, №380/9689/20, де суд касаційної інстанції зазначив, що якщо наказ про звільнення позивача було видано у період, коли він був непрацездатний, такий наказ порушує вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України.
Застосовуючи цю позицію до обставин розглядуваної справи, скаржник вказує, що в період з 16 до 21 березня 2022 року, коли він, за твердженням відповідача, «самоусунувся» від виконання службових обов'язків, ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується відповідними доказами і, певна річ, дозволяло позивачеві не перебувати на роботі в цей період.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень в цій частині.\
Правила частини другої статті 341 КАС України забороняють суду касаційної інстанції вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У справі, яка переглядається, суд оцінив надані позивачем докази його перебування у стані тимчасової непрацездатності у період з 15 до 19 та з 19 до 24 березня 2022 року як недостовірні та навів мотиви такої оцінки. Зокрема, вказав на суперечливість відомостей про перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності та невідповідність сукупності інших зібраних у справі доказів, включно з показаннями свідка, а також з урахуванням загальновідомих обставин неможливості швидкого пересування автомобільними дорогами загального користування в Україні у березні 2022 року і відстанню між населеними пунктами Куликівка та Івано-Франківськ відповідними дорогами.
Отже, незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 40 КЗпП України та відповідно висновків Верховного Суду з питання застосування цієї правової норми, викладених у постановах, про які вказує скаржник, зумовлено саме такою оцінкою судом доказів, а не помилкою застосування правових норм, водночас суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність доказів.
Інші доводи скаржника, за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтовані тим, що Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові неправильно застосував норми статей 12 та 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також статті 2 КАС України. Зокрема, суд апеляційної інстанції зробив висновки, які суперечать позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 12 грудня 2019 року у справі №816/70/16, від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 01 квітня 2020 року в справі №806/647/15.
Колегія суддів зауважує, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У справі №816/70/16 спірні правовідносини виникли довкола оскарження військовослужбовцем наказів про накладення дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, про звільнення позивача з лав Збройних Сил України та про виключення зі списків особового складу військової частини.
У справі №260/1118/18 позивач оскаржував наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-VI, а також наказ про його звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII. За обставинами зазначеної справи позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-VI, статті 18 Закону №580-VIII, Закону України "Про запобігання корупції", наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179 "Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських", що призвело до скоєння позивачем вчинку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому та проявилося у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди у розмірі 28000 гривень за непритягнення особи до кримінальної відповідальності.
У справі №806/647/15 позивачка оспорювала накази про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та про звільнення її з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), за здійснення вчинків, що дискредитують звання рядового й начальницького складу. В згаданій справі суди встановили, що згідно з висновком службового розслідування в провину позивачці ставилося порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", статті 214 Кримінального процесуального кодексу України та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 19 листопада 2012 №1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії" внаслідок неприйняття заяви про скоєння злочину, а також повідомлення про потрапляння в полон.
Отже, в жодній зі згаданих скаржником справ Верховний Суд не вирішував питання про застосування положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, а спірні правовідносини не стосувалися притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського за самоусунення від виконання службових, функціональних обов'язків як поліцейського, зокрема як керівника, відповідно до Закону №580-VIII під час дії правового режиму воєнного стану на території України, виїзду (без належного погодження керівництва ГУ НП в Чернігівській області) за межі місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Таким чином, висновки Верховного Суду, наведені у названих скаржником постановах, не є релевантними цій справі з огляду на суттєві відмінності як у фактичних обставинах, так і в їх правовому регулюванні.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, якими він обґрунтував наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Надаючи оцінку його аргументам за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд керується таким.
Відповідно до цієї правової норми підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи скаржника в цій частині стосуються відсутності висновків Верховного Суду щодо двох аспектів:
(1) з питання застосування у подібних правовідносинах статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (заборона проводити два службових розслідування за один вчинений дисциплінарний проступок) та статті 61 Конституції України (заборона двічі притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення) в контексті можливості призначення повторного службового розслідування за одним і тим самим фактом (дисциплінарним порушенням);
(2) з питання застосування у подібних правовідносинах статей 16 та 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в контексті обчислення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності в разі якщо поліцейського було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, проте в подальшому цей наказ було скасовано, після чого проведено нове службове розслідування і притягнуто поліцейського до дисциплінарної відповідальності за ті ж дії.
Щодо першого (1) із названих аспектів, то статтею 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до частини сьомої статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування.
Скаржник зазначає, що стосовно нього за одним і тим самим фактом відсутності на службі призначалися два службові розслідування: наказом від 21 березня 2022 року №502 та від 13 травня 2022 року №595. Накази, прийняті за наслідками першого службового розслідування відповідач скасував з власної ініціативи, водночас з огляду на зміст наведених правових норм, а також враховуючи, що позивач після 21 березня 2022 року (звільнення зі служби в поліції вперше) та 13 травня 2022 року (поновлення на службі та відсторонення від виконання службових обов'язків) не вчиняв іншого дисциплінарного проступку, то, на його переконання, відповідач не мав юридичних підстав для призначення і проведення нового службового розслідування.
Колегія суддів оцінює такі доводи скаржника критично та поділяє висновки судів попередніх інстанцій про те, що в розглядуваному випадку немає підстав стверджувати про повторне притягнення позивача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Як установлено в цій справі, 21 березня 2022 року ГУ НП в Чернігівській області прийнято накази №120о/с та №383 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення його зі служби в поліції у зв'язку із цим. Однак згодом, наказами ГУ НП в Чернігівській області від 13 травня 2022 року №212о/с та №424 було скасовано названі накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності і про реалізацію дисциплінарного стягнення, прийняті на підставі попереднього висновку службового розслідування.
Складення і затвердження висновку службового розслідування не утворює наслідків, які б можна було розцінити як притягнення до дисциплінарної відповідальності, тому подальше притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно з оспорюваними у цій справі наказами на підставі іншого висновку службового розслідування не утворює повторного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення у значенні статті 61 Конституції України.
Крім цього, положення частини сьомої статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України унормовує не заборону проводити два службових розслідування за один вчинений дисциплінарний проступок, а визначає правила проведення службового розслідування у разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень залежно від моменту їх вчинення.
Насамкінець, тут варто наголосити на тому, що дії відповідача щодо призначення та проведення службового розслідування не є предметом спору в цій справі, позаяк позивач, звертаючись до суду з позовом, не порушував перед судом питання про захист його прав у такий спосіб.
Щодо другого (2) аспекту оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, де доводи скаржника зводяться до порушення строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів керується таким.
Як убачається з матеріалів справи, позивач доповнив свій позов ще однією обставиною (порушення строку застосування дисциплінарного стягнення) під час нового розгляду справи в суді першої інстанції (т.5, а.с. 48-65).
За змістом протоколу судового засідання (т.5, а.с.159-164), суд першої інстанції прийняв ці доповнення до розгляду. Про це ж свідчить і зміст судових рішень судів обох інстанцій, які висловили свою позицію з приводу аргументів позивача та відповідача щодо дотримання суб'єктом владних повноважень положень статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині строку притягнення до дисциплінарної відповідальності й констатували, що відповідач діяв законно і положень цієї норми права не порушив.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року в справі №924/1473/15 зазначила, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
У межах касаційного оскарження жодна зі сторін не ставить питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій статті 47 КАС України та не висловила сумніву щодо можливості надання судами оцінки доводам позивача в означеній частині.
Водночас позивач у касаційній скарзі наполягає на неправильному застосуванні судами першої та апеляційної інстанції статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції.
За таких обставин та з урахуванням меж касаційного перегляду (стаття 341 КАС України), Суд вважає, що позивач має право отримати відповідь на свої аргументи з питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, які є одними з ключових доводів позивача.
Водночас питання прийнятності розгляду судами цих підстав позову наразі не є спірним і касаційний суд не має процесуального підґрунтя втручатися в його вирішення.
За правилами статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
У справі, яка переглядається, службове розслідування призначено за фактом відсутності позивача на службі та невиконання службових обов'язків і саме це покладено в основу всіх стверджуваних відповідачем порушень.
Отже, днем виявлення, з моментом якого Закон пов'язує початок перебігу місячного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Судами у справі встановлено, що службових розслідувань відносно позивача було декілька за одним і тим самим фактом.
Відхиляючи аргументи позивача про порушення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, керувався тим, що накази, прийняті на підставі висновку, затвердженого начальником ГУ НП в Чернігівській області 21 березня 2022 року, було скасовано самим відповідачем, натомість підставою для застосування дисциплінарного стягнення згідно з оспорюваним у справі наказом від 13 червня 2022 року №489 став висновок службового розслідування, затверджений 11 червня 2022 року, а отже, у площині цього спору немає підстав стверджувати, що затверджений 21 березня 2022 року висновок службового розслідування є чинним щодо спірних правовідносин, до того ж притягнення до дисциплінарної відповідальності мало місце у межах встановленого частиною першою статті 21 Дисциплінарного статуту шестимісячного строку.
Із цього приводу перше, на чому варто акцентувати увагу, що для цілей службового розслідування виявити один і той самий факт декілька разів неможливо. Неоднаковість формулювань кваліфікації одних і тих же дій позивача довкола яких побудовано всі без винятку поставлені йому в провину порушення не дає підстав вважати, що в другому випадку йдеться про виявлення нового дисциплінарного проступку, оскільки для питання строків ключове значення має момент виявлення та/або вчинення проступку, відповідно факт, за яким проводилося службове розслідування залишається одним і тим же (відсутність позивача на службі та невиконання службових обов'язків з 16 березня 2022 року).
Правило, закріплене статтею 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, є чітким, зрозумілим і не допускає неоднозначного тлумачення. Застосовно до спірних правовідносин, де службове розслідування призначене за фактом, це правило означає, що моментом виявлення проступку є затвердження висновку службового розслідування за результатами його проведення і з цього часу дисциплінарне стягнення до позивача може бути застосовано не пізніше одного місяця. У розглядуваному випадку такий висновок службового розслідування затверджено 21 березня 2022 року, тож відповідач мав змогу притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності за фактом, на підставі якого було призначено службове розслідування, не пізніше 21 квітня 2022 року. Натомість здійснив це наказом від 13 червня 2022 року, тобто поза межами вказаного строку.
Суди попередніх інстанцій вказали, що дії відповідача щодо призначення і проведення ще одного службового розслідування переслідували легітимну мету, а саме слугували потребі повної, всебічної та об'єктивної перевірки обставин відсутності позивача на службі та дотримання його прав, гарантованих статтею 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Із цього приводу колегія суддів зауважує, що декларована легітимність мети вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій не може передувати обов'язковості їх законодавчого визначення. Іншими словами, першочергово такі дії повинні мати законне підґрунтя, адже саме цього вимагає частина друга статті 19 Конституції України.
За змістом пункту 1 розділу IV «Повноваження уповноваженого керівника та осіб, які беруть участь у проведенні службового розслідування» Порядку №893 уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов'язки, під час службового розслідування:
розглядає висновок за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування) та матеріали службового розслідування;
у разі незгоди із висновком службового розслідування в межах установленого строку надає доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки обставин, які раніше не були відомі або не були враховані під час проведення службового розслідування, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування;
затверджує висновок службового розслідування та з урахуванням зібраних за результатами його проведення матеріалів приймає рішення, що може відрізнятися від запропонованого дисциплінарною комісією.
Таким чином, законодавчо унормований механізм усунення недоліків службового розслідування передбачає, що у разі незгоди із висновком службового розслідування уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов'язки, має надати доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки відповідних обставин, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування.
З іншого боку, реалізуючи повноваження щодо затвердження висновку службового розслідування, уповноважений керівник бере на себе відповідальність за те, що розслідування проведено належним чином і висновок доопрацювання не потребує. Наслідком цього є початок перебігу строку, протягом якого поліцейського може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності (якщо розслідування призначено за фактом).
У розглядуваному ж випадку відповідач після того як затвердив висновок службового розслідування 21 березня 2022 року та застосував наслідки, звільнивши позивача, сам визнав помилку в необ'єктивності цього службового розслідування, з власної ініціативи анулював його результати, призначив нове службове розслідування з тим, щоб, як він стверджує, усунути недоліки попереднього, затвердив новий висновок 11 червня 2022 року і саме цим продовжив для себе строк прийняття рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Закон не передбачає можливості продовжувати строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у такий спосіб.
У цьому аспекті колегія суддів враховує правову позицію, яку висловила і послідовно застосовує Велика Палата Верховного Суду, зокрема, що повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року (справа № 487/10128/14-ц), від 26 червня 2019 року (справа № 587/430/16-ц), від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц), від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) тощо, вказувала на дію принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
До того ж, частиною третьою статті 2 КАС України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну таким норму, яка підлягає застосуванню.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що наказ від 13 червня 2022 року №489, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, відповідач прийняв поза межами визначеного статтею 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України строку, тому його належить скасувати як протиправний.
Оскільки решта вимог позивача є похідними, то наказ начальника ГУ НП в Чернігівській області від 28 червня 2022 року №319 о/с, яким було реалізовано зазначений вид дисциплінарного стягнення, також підлягає скасуванню як протиправний.
За правилами частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції з дня наступного, за днем звільнення (з урахуванням наказу про зміну дати звільнення), тобто з 17 липня 2022 року.
Частиною другою статті 235 КЗпП України унормовано, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що зробивши помилковий висновок про правомірність оспорюваних наказів, суди попередніх інстанцій не з'ясовували обставин справи щодо виплати йому середнього заробітку за час за час вимушеного прогулу та відповідно не наводили у своїх рішеннях розрахунки належних до виплати сум.
В той же час, суд касаційної інстанції, який діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на це оскаржувані судові рішення в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд констатує, що суди в цій справі допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в частині скасування оскаржуваних наказів та поновлення позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення зі служби в поліції.
З огляду на вказане, в наведеній частині позовних вимог судові рішення підлягають скасуванню із поставленням нового рішення. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд.
Висновки щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу адвоката Кінебаса Олексія Михайловича, в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №620/4675/22 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Чернігівській області №489 від 13 червня 2022 року в частині пункту: За грубе порушення службової дисципліни, неналежне виконання посадових (функціональних) обов'язків, недотримання вимог статей 1, 3, 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року, пункту 3 Розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09.11.2016, Присяги працівника поліції, у частині самоусунення з 16 березня 2022 року від виконання своїх службових, функціональних обов'язків як поліцейського, зокрема як керівника, відповідно до ЗУ «Про Національну поліцію» під час дії правового режиму воєнного стану на території України, виїзду (без належного погодження керівництва ГУНП в Чернігівській області) за межі м. Чернігова, зокрема місця дислокації підрозділу, самоусунення від керівництва підпорядкованими підрозділами та особовим складом та неповернення до місця дислокації підрозділу в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області капітана поліції ОСОБА_1 (0054305) звільнити зі служби в поліції;
Визнати протиправним та скасувати наказ 319о/с від 28 червня 2022 року про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 (0054305), заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції ГУНП.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника поліції з превентивної діяльності Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції з 17 липня 2022 року.
В частині вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу №620/4675/22 направити на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанову ухвалено з окремою думкою.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду