23 травня 2025 року
м. Київ
справа № 805/2777/17-а
касаційне провадження № К/9901/11167/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.11.2018 (суддя - Галатіна О.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 (головуючий суддя - Арабей Т.Г., судді - Міронова Г.М., Гаврищук Т.Г.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - Управління) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимоіл-Компані» (далі - ТОВ «Стимоіл-Компані»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Даниил-Логістік» (далі - ТОВ «Даниил-Логістік») про визнання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення у дохід держави коштів,
У серпні 2017 року Управління звернулося до суду з позовом до ТОВ «Стимоіл-Компані», ТОВ «Даниил-Логістік» про визнання недійсним договору поставки від 03.08.2015 №125/2015, укладеного між ТОВ «Стимоіл-Компані» та ТОВ «Даниил-Логістік», зобов'язання ТОВ «Стимоіл-Компані» повернути усе отримане за договором поставки від 03.08.2015 №125/2015, а у разі відсутності належного, його вартість - ТОВ «Даниил-Логістік», стягнення у дохід держави з ТОВ «Даниил-Логістік» грошових коштів у розмірі 6081483,68 грн, отриманих від ТОВ «Стимоіл-Компані» за договором поставки від 03.08.2015 №125/2015.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.05.2016 у справі №428/1898/16-к директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимоіл-Компані» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Зокрема, контролюючий орган посилається на те, що вказаним вироком встановлено, що ТОВ «Стимоіл-Компані» утворено у порушення встановленого законодавством порядку, що регулюють утворення та діяльність суб'єктів підприємництва, а саме статей 19, 56, 57, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статей 81, 87, 89 Цивільного кодексу України, статей 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що утворення ТОВ «Стимоіл-Компані», відбулося з злочинним умислом та всупереч актів цивільного законодавства, тим самим, на думку позивача, правочин, що мав місце між відповідачами, укладений без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг. За таких обставин, позивач вважає, що договір поставки від 03.08.2015 №125/2015, укладений між відповідачами з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні послуг суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору господарювання з мінімізації податкових зобов'язань шляхом переведення безготівкових коштів у готівку за рахунок здійснення безтоварних фінансово-господарських операцій; завищення валових витрат та формування штучного податкового кредиту з податку на додану вартість без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг та не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 28.11.2018, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що вирок суду в кримінальній справі №428/1898/16-к не є належним доказом недійсності правочину, оскільки вказаний вирок не стосується обставин укладенні і виконання правочинів між ТОВ «Стимоіл-Компані» та ТОВ «Даниил-Логістік», ТОВ «Даниил-Логістік» відсутнє у переліку суб'єктів господарювання, яким ТОВ «Даниил-Логістік» сприяло у формуванні штучного податкового кредиту, а в суді не доведено участь ТОВ «Даниил-Логістік» в причетності до злочинних дій зазначеної особи щодо надання послуг суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки з переводу безготівкових коштів у готівку шляхом здійснення безтоварних фінансово-господарських операцій, формування штучних валових витрат та податкового кредиту з податку на додану таким суб'єктам, без фактичного здійснення господарських операцій з продажу товарів, що не відповідає положенням Податкового кодексу України. Судами не встановлено, а позивачем не доведено, що в діях відповідачів був наявний умисел щодо укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків. Вимоги про повернення отриманих за договором поставки грошових коштів у дохід держави є похідними від вимог про визнання договору поставки недійсним та також не підлягають задоволенню.
Позивач подав до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження, скаржник покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 203, 214, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статей 73, 78, 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Зауважує про неврахування судами положень статті 205 Кримінального кодексу України, статей 19, 56, 57, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статей 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Також, скаржник доводить неврахування судами вироку у кримінальному провадженні №1-кп/428/456/16. Зазначає, що вказаним вироком директора ТОВ «Стимоіл-Компані» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною дугою статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Вироком встановлено, що ТОВ «Стимоіл-Компані» було утворене у порушення встановленого законодавством порядку, що регулюють утворення та діяльність суб'єктів підприємництва, а саме статей 19, 56, 57, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статей 81, 87, 89 Цивільного кодексу України, статей 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». У зв'язку з цим скаржник вважає, що утворення ТОВ «Стимоіл-Компані» відбулося зі злочинним умислом та всупереч актів цивільного законодавства, тим самим правочин, що мав місце між відповідачами, укладений без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг. Відтак, договір поставки від 03.08.2015 №125/2015, укладений між відповідачами з метою покриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні послуг суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору господарювання з мінімізації податкових зобов'язань шляхом переведення безготівкових коштів у готівку за рахунок здійснення безтоварних фінансово-господарських операцій; завищення валових витрат та формування штучного податкового кредиту з податку на додану вартість без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг та не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.05.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ТОВ «Даниил-Логістік» подало до суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а скаргу позивача - без задоволення. Зокрема, ТОВ «Даниил-Логістік» вказує, що вирок у кримінальній справі №428/1898/16-к, на якій посилається контролюючий орган у касаційній скарзі, не стосується обставин справи укладення та виконання правочину між ТОВ «Стимоіл-Компані» та ТОВ «Даниил-Логістік», оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду кримінальної справи №428/1898/16-к. Судом у кримінальному провадженні не встановлено і позивачем не доведено, що в діях ТОВ «Даниил-Логістік» був наявний умисел щодо укладання договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків. ТОВ «Даниил-Логістік», що оспорюваний договір є законним і його укладання не містить складу злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою і другою статті 205, частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28 Кримінального кодексу України, за який був засуджений засновник та директор ТОВ «Стимоіл-Компані» ОСОБА_1, тому звинувачення в частині укладення договору поставки від 03.08.2015 №125/2015 ОСОБА_1 не пред'являлось і до суду не направлялось. Також ТОВ «Даниил-Логістік» посилається на безпідставність вимог позивача про стягнення у дохід держави з ТОВ «Даниил-Логістік» грошових коштів у розмірі 6081483,68 грн, отриманих від ТОВ «Стимоіл-Компані» за договором поставки від 03.08.2015 №125/2015, з огляду на те, що за правилами статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.05.2025 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 23.05.2025.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Стимоіл-Компані» зареєстроване в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 39829000, юридична адреса: 93400, Луганська обл., м. Сєверодонецьк, вул. Мендєлєєва, буд. 21, офіс 4.
ТОВ «Даниил-Логістік» зареєстроване в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 37426126, юридична адреса: 87512, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Запорізьке шосе, буд. 23.
03.08.2015 між ТОВ «Даниил-Логістік» (постачальником) та «Стимоіл-Компані» (покупцем) був укладений договір поставки №125/2015 на загальну вартість 6081483,68 грн.
Судами було установлено та підтверджується матеріалами справи, що у спірних правовідносинах ТОВ «Даниил-Логістік» було продавцем товару, отримало грошові кошти, шляхом безготівкового розрахунку, сплатив усі податки. В свою чергу, контролюючий орган підтвердив, що під час проведення перевірки документів бухгалтерського обліку ТОВ «Даниил-Логістік» за період 01.01.2014 року по 31.12.2016 останнім були надані копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, до форми та змісту яких у Управління не виникало зауважень.
Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.05.2016 у справі №428/1898/16-к директора ТОВ «Стимоіл-Компані» ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.
Цим вироком встановлено, що ТОВ «Стимоіл-Компані» утворено у порушення встановленого законодавством порядку, що регулюють утворення та діяльність суб'єктів підприємництва, а саме статей 19, 56, 57, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статей 81, 87, 89 Цивільного кодексу України, статей 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а також наведено перелік суб'єктів господарювання реального сектору економіки, яким ТОВ «Стимоіл-Компані» сприяло у формування штучного податкового кредиту та витрат. При цьому, ТОВ «Даниил-Логістік» у вказаному переліку відсутнє.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
За змістом підпунктів 4.1.1, 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб'єктом владних повноважень у значенні КАС України.
Підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов'язку платника податків (стаття 67 Конституції України), тобто для забезпечення публічного порядку.
При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на праві відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного володіння ним тощо.
При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.
Оскільки у даній справі проблемним питанням було здійснення ТОВ «Стимоіл-Компані» діяльності з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди без правових на те підстав (з огляду на наявність вироку Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.05.2016 у кримінальній справі № 428/1898/16-к), то правовідносини у цій справі виникли виключно у публічно-правовій площині, а тому податковий орган, звертаючись до суду із цим позовом, реалізовував свої владні повноваження у публічно-правових відносинах стосовно наведених вище суб'єктів господарювання. Фактично контролюючий орган реалізовує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб'єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.
Вказаний правовий висновок був сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї із сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.
Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 Господарського кодексу України, якою передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
При цьому, застосовуючи норми, визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього Кодексу, що встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З огляду на викладене, нікчемний правочин є таким в силу закону (частина друга статті 203, частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.
За правилами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, правові наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 208 Господарського кодексу України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.
Відтак, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Отже, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України.
Як установлено судами, як на доказ недійсності оспорюваного правочину контролюючий орган посилається на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.05.2016 у справі № 428/1898/16-к стосовно директора ТОВ «Стимоіл-Компані», яким визначено, що ТОВ «Стимоіл-Компані», утворене у порушення встановленого законодавством порядку, що регулюють утворення та діяльність суб'єктів підприємництва, а саме статей 19, 56, 57, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статей 81, 87, 89 Цивільного кодексу України, статей 8, 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаний вирок суду не містить встановлених обставин щодо укладення та виконання правочину між ТОВ «Даниил-Логістік» та ТОВ «Стимоіл-Компані», у вироку наведено перелік суб'єктів господарювання реального сектору економіки, яким ТОВ «Стимоіл-Компані» сприяло у формування штучного податкового кредиту та витрат, тоді як ТОВ «Даниил-Логістік» у вказаному переліку відсутнє.
Судами було встановлено, ТОВ «Даниил-Логістік» у спірних відносинах був продавцем товару, отримав грошові кошти шляхом безготівкового розрахунку, сплатив всі податки та не виступав посередником між покупцем в здійсненні останнім злочинних дій. В свою чергу, контролюючим органом в процесі розгляду справи не було надано доказів укладання спірного договору без мети реального настання правових наслідків та відсутності реального здійснення господарської операції з поставки товарів за цим договором.
Крім того, судами було установлено, що під час проведення перевірки документів та бухгалтерського обліку ТОВ «Даниил-Логістік» за період 01.01.2014 по 31.12.2016 останнім були надані копії податкових та видаткових накладних, товаротранспортних накладних, платіжних доручень, які позивачем не прийняти як належні докази саме з підстав наявності вироку у справі №428/1898/16-к.
Судами встановлено, що первинними документами, наданими до суду підтверджується здійснення господарських операцій за наведеним договором, позивачем не наведено невідповідності первинних документів тій господарській операції, яка була фактично здійсненна за договором поставки №125/2015 на загальну суму 6081483,68 грн.
Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини у цій справі, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, не спростований доводами касаційної скарги, про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору поставки недійсним.
Оскільки позовні вимоги про повернення отриманих за договором поставки грошових коштів у дохід держави є похідними від вимог про визнання договору поставки недійсним, то, відповідно, такі вимоги також не підлягають задоволенню.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача на судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.11.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк