27 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/5937/20
Судді І інстанції - Рябчук О.С., Кучма К.С., Дєєв М.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №160/5937/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, прокуратури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі №160/5937/20 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі №160/5937/20 залишено без змін.
14 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій просив:
- переглянути рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №160/5937/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - у зв'язку з встановленням Конституційним Судом України неконституційності пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, застосованого судом при вирішенні справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі №160/5937/20 відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №160/5937/20 скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення за виключними обставинами.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для перегляду рішення суду у справі №160/5937/20 за виключними обставинами. Вказує на те, що підставою для перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 у справі № 160/5937/20 за виключними обставинами є рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 у справі № 3-157/2023(290/23), яким визнано неконституційним пункт 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 51 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Скаржник також посилається на те, що хоча за загальним правилом рішення КСУ не скасовують судових рішень, ухвалених на підставі норм, визнаних неконституційними, однак судова практика свідчить про можливість перегляду таких справ для відновлення порушених прав, в тому числі соціальних та трудових.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Дніпропетровська обласна прокуратура просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.311 КАС України, зважаючи на наявність клопотання ОСОБА_1 про проведення розгляду апеляційної скарги без його участі, справа №160/5937/20 призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження.
При цьому, до початку судового розгляду, від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшло клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Разом з тим, зважаючи на категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, наявність письмового відзиву на апеляційну скаргу, клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги без його участі, колегія суддів не вбачає обставин, які перешкоджають розгляду справи №160/5934/20 в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частини другої статті 365 КАС України заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Зважаючи на підстави звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №160/5937/20, колегія суддів враховує, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку із встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, вже було предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду аналізував зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної правової підстави.
Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому воно не може вважатися «не виконаним», у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.
У цій постанові також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підтримана об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.
Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об'єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28 вересня 2022 року виходив з того, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.
Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.
Ці ж самі висновки об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру», у разі неуспішного проходження атестації, зокрема у справах № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі № 140/11713/20 (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі № 240/35883/21 (ухвала від 27квітня 2023 року), у справі № 200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 160/6238/20 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі № 420/4572/20 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 380/21729/21 (ухвала від 09 травня 2023 року), у справі № 580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі № 620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року).
Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, колегія суддів зазначає, що Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно, це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Окрім наведених мотивів необхідно також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII. Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Аналіз норм Розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
В свою чергу, в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11-р(II)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) визначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Виходячи з імперативних приписів Конституційного Суду України щодо втрати чинності пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, на момент звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, зазначена норма була чинною.
Зазначене в сукупності не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2025 року у справі №160/5839/20, від 26.02.2025 року у справі №540/352/21.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №160/5937/20.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 27 травня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова