Головуючий І інстанції: Садова М.І.
30 травня 2025 р. Справа № 500/5341/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 , представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Позднякова Петра Вікторовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, по справі № 500/5341/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення командира військової частини НОМЕР_1 про відмову виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення зниклого безвісті її сина - ОСОБА_2 ;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення зниклого безвісті її сина - ОСОБА_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення зниклого безвісті її сина - ОСОБА_2 за період, починаючи з 09.12.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 частково задоволено позов.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.07.2024 щодо виплати грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2024 про виплату грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивачка, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що єдиним членом сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , якому можуть бути здійснені виплати грошового забезпечення залишається його мати - позивач ОСОБА_1 , при цьому єдиним можливим ефективним способом захисту прав позивача є судовий захист, оскільки через відсутність доказів стосовно виходу з громадянства України дітей військовослужбовця, сторони у справі залишатимуться у невизначеному становищі.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що батьки зниклого безвісти військовослужбовця мають право на отримання грошового забезпечення такого військовослужбовця лише за умови відсутності шлюбних відносин, а також відсутності на його утриманні неповнолітніх дітей. Відтак, вказував, що враховуючи наявність у військовослужбовця двох неповнолітніх дітей, у матері відсутнє право на отримання грошового забезпечення, яке отримував син.
У апеляційній скарзі представником позивача заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Оскаржуване рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Слід вказати, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Враховуючи, що в силу п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи, зважаючи на відсутність необхідності їх виклику для надання пояснень з огляду на обставини справи, підстав для апеляційного розгляду справи у судовому засіданні суд не вбачає.
Крім того, колегія суддів зауважує, що із матеріалів апеляційної скарги та клопотання апелянта не встановлено обставин, які б потребували розгляду справи у відкритому судовому засіданні із викликом сторін, з огляду на що у задоволенні клопотання про розгляд у відкритому судовому засіданні за участі представника відповідача слід відмовити.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, у травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти сина ОСОБА_2 , відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області з клопотанням про визнання її потерпілою в кримінальному провадженні №12023100050004227 від 13.12.2023 за фактом зникнення безвісті внаслідок наступально-штурмових дій її сина ОСОБА_2 та інформувати про хід досудового розслідування. Постановою слідчого СВ Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області від 17.06.2024 позивачка залучена в якості потерпілої в кримінальному провадженні стосовно цього факту.
Зазначені копії постанови слідчого про залучення до провадження в якості потерпілої від 17.06.2024 пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого і витягу з ЄРДР №12023100050004227 від 13.12.2023 позивачка надала до військової частини через ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24.07.2024 до командира військової частини НОМЕР_1 звернувся з адвокатським запитом представник ОСОБА_1 адвокат Поздняков П.В. , який просив надати належним чином завірену копію рішення командира військової частини НОМЕР_1 щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1
08.08.2024 службовим листом від 29.07.2024 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, з посиланням на відсутність доказів про проживання дітей військовослужбовця в росії та перебування ОСОБА_1 на утриманні сина.
Не погоджуючись з відмовою відповідача позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неналежного розгляду заяви позивача відповідачем, у зв'язку з чим наявні підстави для повторного розгляду заяви позивача.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення таких вимог у судовому порядку у спосіб, який обрала позивач, є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду з огляду на таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент розгляду заяви) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п. 2 Розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Пунктом 1 Розділу ХХХ Порядку № 260 передбачено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п. 3 Розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Відповідно до п. 4 Порядку №884 (в редакції чинній на момент розгляду заяви) виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 5 Порядку №884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Згідно з п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Таким чином, підставою для виплати є заява членів сім'ї, на підставі якої приймається рішення про виплату чи відмову у виплаті грошового забезпечення.
При цьому, пунктами 4, 5 Порядку №884 врегульована процедура розгляду заяви членів сімей військовослужбовців про виплату грошового забезпечення і на командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) покладено обов'язок розгляду вказаних документів.
Так, законодавством встановлено коло осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення у разі настання подій, які регламентовані в розділі XXX наказу №260 від 07.06.3018 та п.7 постановою КМУ № 884 від 30.11.2016 року "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх", тому будь-яке інше довільне трактування вказаних приписів є недопустимим.
У ході судового розгляду встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №0045121369 від 21.05.2024 та №00045121123 від 21.05.2024 у зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Враховуючи, що діти є неповнолітніми, реалізація їх прав, в тому числі права на отримання грошового забезпечення, здійснюється їх законним представником матір'ю ОСОБА_5 .
Разом із тим, з наведеного вище правового регулювання встановлено, що Порядок №884 визначає перерозподіл часток грошового забезпечення виключно у разі письмової відмови осіб від виплати грошового забезпечення.
Відповідно до вимог Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) за наслідком розгляду поданих документів приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Зі службового листа від 29.07.2024 № 6669 вбачається, що у виплаті грошового забезпечення у порядку черговості відмовлено, у зв'язку з відсутністю доказів про те, що діти військовослужбовця проживають в росії та про те, що мати останнього є пенсіонером та була на утриманні сина.
При цьому, колегія суддів зазначає, що перебування дітей за межами України, зокрема у російській федерації, не може бути беззаперечною підставою для зміни черговості, адже Порядок визначає перерозподіл часток грошового забезпечення виключно у разі письмової відмови осіб від виплати грошового забезпечення.
Посилання відповідача на те, що позивачкою не надано доказів перебування на утриманні сина для зміни черговості, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки звернення позивачки не було обумовлено цією обставною. Звертаючись із заявою ОСОБА_1 вважала наявним право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, виходячи виключно з того, що вона є матір'ю такого військовослужбовця, а тому відповідач мав надати оцінку її заяви в ключі наявності права позивачки на отримання такого грошового забезпечення на підставі наведених нею обставин.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду, відповідачем не надано будь-якої оцінки наданим позивачем документам та не досліджено обставини, що мають значення для вирішення питання щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, що свідчить про неналежний розгляд заяви позивача від 24.07.2024.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що під час розгляду заяви позивача відповідач не встановив осіб, які мають право на відповідну виплату, не перевірив належним чином наявність/відсутність осіб на утриманні військовослужбовця, який є безвісті зниклим, не встановив чи має позивач відповідне право в порядку черговості, визначеної ч.6 ст.9 Закону №2011-XII.
На підставі викладеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем, будь-якого із рішень, передбачених Порядком №884, прийнято не було, що свідчить про допущення останнім протиправної бездіяльності, яка полягає у не розгляді належним чином поданих позивачкою документів та не прийнятті рішення, передбаченого п.5 Порядку №884.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача від 24.07.2024, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.07.2024 про виплату грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця та прийняти рішення, передбачене пунктом 5 Порядку №884, з урахуванням висновків суду, а позов задовольнити частково.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Позднякова Петра Вікторовича - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі № 500/5341/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов