Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.
30 травня 2025 р. Справа № 520/12780/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/12780/24
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та його невиплаті ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Національний університет цивільного захисту України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, виплативши перераховану суму ( з урахуванням отриманих коштів) ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_2 нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.10.2023 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплативши ОСОБА_1 відповідні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення її позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що спір виник відносно бездіяльності відповідача щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті відповідних сум грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.05.2023, на які після має право позивачка, оскільки такі суми входять до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 . Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, стверджує, що нездійснення належних виплат за життя спадкодавцю з підстав, не передбачених законом та не оскарження дій відповідного органу не позбавляє його спадкоємців права на отримання таких виплат, право на такі виплати у спадкодавця зберігаються і в розумінні положень ст. 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть.
ОСОБА_2 проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України, звідки наказом №599 від 31.10.2023 був виключений зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням з 31.10.2023 року.
Позивачка з'ясувавши, що відповідачем за період з 01.01.2020 по дату звільнення її чоловіка, його грошове забезпечення виплачувалось у неналежному розмірі, звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі, якщо питання перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцем за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, тому, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право такої вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Статтями 1, 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 6-1 ст. 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі Інструкція №623).
Вказана Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 за життя було виплачено розрахунок при звільненні, а грошове забезпечення у розмірі, із застосуванням прожиткового мінімуму встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки, а також середній заробіток за несвоєчасний розрахунок не були нараховані.
У справі, що розглядається, позивачка звернулась до суду з вимогами про проведення перерахунку грошового забезпечення та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби померлого чоловіка, який був особою начальницького складу служби цивільного захисту та який за життя не звертався до суду з такими вимогами.
Зважаючи на приписи статей 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) убачається, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), при цьому до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема: суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Водночас, не входять до складу спадщини права і обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця: зокрема 1) особисті немайнові права; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Тобто, виходячи з аналізу вище зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 наведено тлумачення статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, щодо видів грошових сум, які входять до складу спадщини.
У цій постанові Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов'язане з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). За таких обставин, Суд висновував, що « Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».
У постанові від 22 жовтня 2024 року справа № 520/15186/23 Верховний Суд констатував, що у разі, якщо питання перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцем за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, то, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право такої вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі є, зокрема, бездіяльність відповідача щодо перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_2 та нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з Національного університету цивільного захисту України.
Отже, позовні вимоги позивачки грунтуються на її незгоді з бездіяльністю відповідача щодо невиплати належних сум грошового забезпечення та середнього заробітку чоловіку ОСОБА_2 , а не стягненням існуючої заборгованості, яка за приписами статті 1227 ЦК України відноситься до спадкової маси.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 за життя не звертався до суду з вимогами про виплату грошового забезпечення та середнього заробітку, при звільненні вказаних вимог він не заявляв.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що право на перерахунок грошового забезпечення та виплату середнього заробітку належить виключно до особистих прав особи, яких вона набуває за наявності передбачених законом умов, та таке право не може переходити в порядку правонаступництва до іншої особи.
Отже право на перерахунок певних виплат, та стягнення середнього заробітку мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов'язане з його суб'єктивним правом, тому у членів сім'ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати стягнення середнього заробітку.
Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок про те, що вимоги зобов'язального характеру, заявлені позивачем у цій справі, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і не допускають правонаступництва, (постанови від 27 вересня 2023 року у справі № 420/16546/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 420/18164/21 та від 10 липня 2024 року у справі № 420/10899/21).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справа № 560/3390/23.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки питання стягнення грошового забезпечення та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, а також позов пред'явила особа, якій не належить право такої вимоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 по справі № 520/12780/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло