Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко
30 травня 2025 р. Справа № 440/5543/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5543/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 28.02.2020 року по 30.05.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 28.02.2020 року по 30.05.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період 28.02.2020 по 30.05.2022 у сумі 15522,42 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві гривні сорок дві копійки).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись з вищевказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22 змінити, а саме: в абзаці другому резолютивної частини рішення слова та цифри «у сумі 15 522,42 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві гривні сорок дві копійки)», замінити словами та цифрами «у розмірі 294 944 (двісті дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот сорок чотири гривні) 99 копійок».
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що встановлена судом першої інстанції істотність частки у розмірі «11,40%» не знаходить свого підтвердження, розрахована невірно з порушенням норм матеріального права та без врахування фактичних обставин справи. Вказує, що в дійсності розмір невиплачених позивачу при звільненні коштів та виплачених тільки на виконання рішень суду становить 93,09% від загальної суми належних позивачу при звільненні коштів (152 619,39 грн. / 163 932,49 грн. х 100).
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 по справі № 440/5543/22 - змінено в частині мотивів та підстав задоволення позову ОСОБА_1 , викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, та змінено суму стягнутого на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 15 522,42 грн (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві гривні сорок дві копійки) на 20 446,06 грн (двадцять тисяч чотириста сорок шість гривень шість копійок).
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року скасовано, а справу № 440/5543/23 направлено на новий судовий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 440/5543/22 та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині розрахованої судом першої інстанції суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 27.02.2020 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення.
На час виключення зі списків особового складу військова частина не виплатила позивачу у повному розмірі індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №380/10063/20, що набрало законної сили 22.01.2021, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.02.2020. Зобов'язано Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.02.2020.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справ №380/10063/20 відповідачем 25.03.2021 було виплачено належні позивачу кошти у розмірі 16457,82 грн, що підтверджується випискою з банку від 31.03.2021 року № A47CAUB15OBK9199.
Крім того, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №380/10059/20, що набрало законної сили 05.04.2021, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016 по 27.02.2020 в повному обсязі. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.09.2016 по 27.02.2020, із застосуванням січня 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 29.09.2016 по 28.02.2018, а в період з 01.03.2018 по 27.02.2020 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №380/10059/20 відповідачем 14.04.2021 виплачено позивачу 2639,66 грн індексації грошового забезпечення, 01.07.2021 виплачено позивачу 57491,39 грн індексації грошового забезпечення, а 31.05.2022 здійснено доплату індексації грошового забезпечення у розмірі 76030,52 грн.
У зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Задовольняючи позовні вимоги частково в сумі 15 522,42 грн, суд першої інстанції виходив з того, що істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 11,40% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав часткового задоволення позову, суд апеляційної інстанції застосував запропонований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц підхід для обрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якого необхідно врахувати розмір грошової компенсації, виплата якої прострочена відповідачем, тривалість затримки у днях щодо кожної суми відповідно та розмір середньозваженої облікової ставки НБУ протягом періоду затримки. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 20446,06 грн.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та не з'ясувавши істотних для справи обставин, які б дозволили здійснити такі розрахунки не застосував методику обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка зазначена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та дійшов висновку, що під час нового розгляду справи суду необхідно, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, для цілей застосування положень статті 117 КЗпП України та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі належних та допустимих доказів дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №380/10063/20 відповідачем 25.03.2021 було виплачено належні позивачу кошти, а саме: грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 рік у розмірі 16 457,82 грн, що підтверджується випискою з банку від 31.03.2021 року № A47CAUB15OBK9199.
Також на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №380/10059/20 відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.09.2016 по 27.02.2020: 14.04.2021 в розмірі 2 639,66 грн, що підтверджується випискою з банку від 15.04.2021 року № TGER4UUKCQ847HF4; 01.07.2021 в розмірі 57 491,39 грн, що підтверджується випискою з від 01.07.2021 №LKI3QDCDB5G; 31.05.2022 в розмірі 76 030,52 грн, що підтверджується випискою з від 31.05.2022 №GHAK03APHIC.
Разом з тим, позивача було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення 27.02.2020, відтак повний розрахунок мав бути з ним проведений у день звільнення, однак повний розрахунок з позивачем проведено тільки 31.05.2022 року.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як убачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2023 №4271 (а.с. 36) середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 384,98 грн.
Відповідно до довідки про виплачене грошове забезпечення від 08.09.2020 №2910 у лютому 2020 року при звільненні йому виплачено 11111, 52 грн та 201, 58 грн, загалом 11313, 10 грн (а.с. 50).
Судовим розглядом встановлено, що позивачем заявлено вимоги про стягнення на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28 лютого 2020 року (наступний день після звільнення та проведення розрахунків) по 30 травня 2022 року (останній день перед виплатою всього грошового забезпечення), (загальна кількість днів - 823).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 спираючись на вказані критерії, з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Враховуючи, що формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, яка наведена у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сформована з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, тому колегія суддів вважає, що саме вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат загалом склав 163932, 49 (з яких : 152 619, 39 грн (93, 09%) - виплачено на виконання рішень суду; 11111, 52+201,58=11313, 10 грн (6, 91%) - виплачено при звільненні).
Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 384,98 грн * 823 дні = 316 838, 54 гривень.
Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 294 944, 99 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (93, 09% від 316 838, 54).
Доводи апелянта приймаються колегією суддів в якості належних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ураховуючи вказані обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги позивача необхідно задовольнити, змінити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови та змінивши стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 15 522,42 грн на 294944, 99 грн.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 по справі № 440/5543/22 змінити в частині мотивів та підстав задоволення позову ОСОБА_1 , виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови та виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 28.02.2020 по 30.05.2022 у сумі 294 944, 99 грн (двісті дев'яносто чотири тисячі дев'ятьсот сорок чотири гривні, 99 коп.)".
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22 - залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло