29 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/1767/25
категорія 108040000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Акціонерне товариство "Житомиробленерго" із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.12.2024 № 2168 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 15 травня 2024 року №918";
- зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановити (переглянути) для Акціонерного товариства "Житомиробленерго" тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік здійснивши збільшення тарифів на суму в розмірі 234225,03 тис. грн. (без ПДВ), відповідно до постанови НКРЕКП від 15.05.2024 року №918.
В обґрунтування позову зазначає, що прийнявши оспорювану постанову, відповідач при встановленні (перегляду) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ "Житомиробленерго" на 2025 рік протиправно не збільшив тариф на суму в розмірі 234225,03 тис. грн (без ПДВ), як те було передбачено постановою НКРЕКП від 15 травня 2024 року № 918, а фактично переніс таке збільшення тарифу на 2026-2027 роки.
Вказує, що дане рішення ухвалювалось без участі уповноваженого представника товариства, тоді як воно стосується недоотримання значних коштів, які в умовах воєнного стану могли бути використані на відновлення пошкоджених електромереж внаслідок воєнних дій російської федерації.
Вважає, що таке відтермінування строку врахування залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат структур тарифів на підставі стримування зростання тарифів на послуги з розподілу електричної енергії є необґрунтованим, так як жодних таких правових підстав не передбачено чинним законодавством України.
Наголошує, що в результаті таких дій відповідача, АТ "Житомиробленерго" не в змозі повною мірою забезпечити фінансування своїх необхідних операційних витрат - виконати програму ремонтів електромереж, в тому числі ремонту електромереж пошкоджених внаслідок ракетно-дронових атак російської федерації, здійснити повні оплати оператору системи передачі (НЕК "Укренерго") за послуги з диспетчеризації та передачі електричної енергії, виконати інвестиційну програму, повну підготовку до зими та забезпечити такий рівень оплати праці своїх працівників, який би відповідав рівню інших ОСР.
Ухвалою суду від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому щодо задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що пунктом 4 Постанови №918 (у редакції Постанови № 2168) доручено Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики, у межах здійснення заходів державного регулювання, відповідно до пунктів 1, 13 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" при підготовці та винесенні на засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проєкту рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ "Житомиробленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання на 2026 - 2027 роки рік здійснити збільшення тарифів.
Звертає увагу на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 320/5797/19, від 20.04.2022 у справі № 640/21345/18, де вказано, що постанови, резолютивна частина яких адресована Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики підготувати та винести на засідання НКРЕКП проект рішення є організаційно-розпорядчими актами внутрішнього-спрямованого змісту, не є індивідуальними актами, а тому жодних прав, свобод, інтересів позивача не порушує, не передбачає для нього жодних обов'язків і обмежень.
Тобто оскаржувана позивачем постанова № 2168 не порушує жодних прав, свобод та інтересів позивача, а тому у позові має бути відмовлено.
Також вважає, що основна вимога позивача стосується оскарження організаційно-розпорядчого акту регулятора, а похідна стосується зобов'язання збільшити тариф на послуги з розподілу електричної енергії, а тому це не може бути належним способом захисту з огляду на вимоги статті 5 КАС України.
Крім того вказує, що вирішення питання щодо прийняття рішення про встановлення тарифів відноситься до внутрішньої компетенції державного органу (дискреційних повноважень), у зв'язку з цим у суду відсутні підстави для задоволення вимог адміністративного позову, оскільки суд не може перебирати на себе компетенцію державного органу.
Позивачем подано відповідь на відзив, де вказано, що пунктом 4 Постанови №918 чітко визначено обов'язок Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики врахувати суму недоотриманого доходу у розмірі 234225,03 тис. грн при встановленні тарифів на 2025 рік. Постановою №2168 змінено цей строк на 2026-2027 роки, що безпосередньо впливає на фінансові права позивача. Також вказує, що відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, позивач має право вимагати скасування індивідуального акту (Постанова №2168) та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (встановити тариф із урахуванням суми 234 225,03 тис. грн). Ці вимоги прямо передбачені п. 2 та п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі триває. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 03.02.2025 по 07.02.2025, з 20.03.2025 по 21.03.2025 включно, у період з 10.02.2025 по 14.02.2025 правосуддя не здійснювала у зв'язку із проходженням навчання.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши аргументи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до Плану здійснення заходів державного контролю суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, на 2024 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 22 листопада 2023 року № 2202, відповідачем у 2024 році проведено планову перевірку АТ "Житомиробленерго" .
За результатами проведеної перевірки, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) прийнято постанову від 15.05.2024 №918 "Про застосування санкцій до АТ "Житомиробленерго" за порушення Ліцензійних умов з розподілу електричної енергії, недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, здійснення заходів державного регулювання та внесення змін до постанови НКРЕКП від 18 липня 2023 року № 1332" (далі - Постанова №918).
Підпунктом 1 пункту 4 Постанови №918 наказано "Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики, у межах здійснення заходів державного регулювання, відповідно до пунктів 1, 13 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг": при підготовці та винесенні на засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проєкту рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ "Житомиробленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік здійснити збільшення тарифів на суму в розмірі 234225,03 тис. грн (без ПДВ), врахувавши:
суму недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії у 2023 році в розмірі 236867,39 тис. грн (без ПДВ);
суму профіциту коштів щодо надходжень та витрат, пов'язаних з наданням послуг з приєднання АТ "Житомиробленерго" за 2023 рік, у розмірі 2642,36 тис. грн (без ПДВ)."
19.12.2024 відповідачем прийнято постанову № 2168 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 15 травня 2024 року № 918", якою вирішено "в абзаці першому підпункту 1 пункту 4 постанови НКРЕКП, від 15.05.2024 року № 918 "Про застосування санкцій до АТ "Житомиробленерго" за порушення Ліцензійних умов з розподілу електричної енергії, недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, здійснення заходів державного регулювання та внесення змін до постанови НКРЕКП від 18 липня 2023 року № 1332" цифри та слово "2025 рік" замінити цифрами, знаком та словом "2026 - 2027 роки"." (далі - Постанова №2168).
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ст.12 Господарського кодексу України серед засобів державного регулювання господарської діяльності передбачає регулювання цін і тарифів. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.
Відповідно до ст.191 ГК України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 №5007-VI (далі - Закон №5007-VI).
Позивач належить до суб'єктів природних монополій, отже, дія цього Закону поширюється і на спірні правовідносини.
Відповідно до ст.8 Закону №5007-VI державна цінова політика у сфері діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках реалізується відповідно до законодавства про природні монополії та інших законів України.
Згідно з ч.1, 2 ст.12 Закону №5007-VI державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.
Відповідно до ч.2, 3 ст.15 Закону №5007-VI визначено гарантії, що надаються суб'єктам господарювання під час державного регулювання цін, зокрема Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Ці гарантії поширюються на усіх суб'єктів господарювання щодо яких застосовується державне регулювання цін, зокрема і на позивача.
Отже, гарантія, передбачена ч.2, 3 ст.15 Закону №5007-VI, спрямована на захист прав та інтересів суб'єктів господарювання щодо яких застосовуються заходи державного регулювання, а ключовим для застосування зазначених гарантій є встановлення державних регульованих цін в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру.
Законодавець не розмежовує адміністративно-правову природу діяльності регуляторів і як наслідок застосування вищевказаних гарантій не залежить від такої. Відтак, вищезазначені гарантії поширюються і на випадки, коли державні регульовані ціни встановлені відповідними національними комісіями.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище. є Закон України "Про ринок електричної енергії" №2019-VIII від 13.04.2017 (далі - Закон №2019-VIII).
Відповідно до п.15 ч.2 ст.3 Закону №2019-VIII функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах недискримінаційного ціно- та тарифоутворення, що відображає економічно обґрунтовані витрати.
Згідно із ст.6 Закону №2019-VIII державне регулювання ринку електричної енергії здійснює регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать: встановлення (зміна): тарифів на послуги з передачі електричної енергії; тарифів на послуги з розподілу електричної енергії.
Регулятор має право: приймати рішення, що є обов'язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку) (п.4 ч.4 цієї статті).
Як встановлено п.2 ч.1 ст.7 Закону №2019-VIII на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають тарифи на послуги з розподілу електричної енергії, які відповідно до частини другої цієї ж статті Закону повинні бути: недискримінаційними; прозорими; встановленими з урахуванням вимог цілісності ОЕС України, економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного учасника ринку електричної енергії та належного рівня норми прибутку.
Ціни та тарифи на ринку електричної енергії, що підлягають державному регулюванню, та методики (порядки) їх формування повинні:
1) сприяти ефективній торгівлі електричною енергією та розвитку конкуренції на ринку електричної енергії;
2) створювати економічні стимули для здійснення інвестицій та підтримання у належному стані системи передачі та систем розподілу;
3) стимулювати учасників ринку електричної енергії до підвищення ефективності функціонування ОЕС України, інтеграції ринку електричної енергії і забезпечення безпеки постачання електричної енергії, а також впровадження новітніх технологій у виробничу та управлінську діяльність таких суб'єктів;
4) стимулювати споживачів електричної енергії до ефективного її використання (частина третя статті 7 Закону №2019-VIII).
Відповідно до ч.6 ст.7 Закону №2019-VIII методика (порядок) встановлення (формування) тарифів на послуги з передачі електричної енергії та на послуги з розподілу електричної енергії мають забезпечувати справедливі норми прибутку на інвестований капітал, а також короткострокові та довгострокові стимули оператору системи передачі та операторам систем розподілу до підвищення ефективності, але не мають стимулювати збільшення обсягів передачі та розподілу електричної енергії.
Згідно із ч.2 ст.8 Закону №2019-VIII ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, розподілу електричної енергії малими системами розподілу, постачання електричної енергії споживачу, зберігання енергії, агрегації, трейдерської діяльності, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця затверджуються Регулятором.
Статтею 45 Закону №2019-VIII визначено, що розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства.
Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Система розподілу має бути побудована з урахуванням принципу економічної ефективності, планів розвитку міст (територій), з дотриманням режиму права власності, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, енергоефективності, захисту життя і здоров'я людей, а також раціонального використання енергії відповідно до технічних правил та норм безпеки, передбачених нормативно-технічними документами.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.46 Закону №2019-VIII оператор системи розподілу зобов'язаний дотримуватися ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Проаналізувавши наведені норми, суд резюмує, що державне регулювання ринку електричної енергії здійснює регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства, в тому числі шляхом встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, які мають бути:
- економічно обґрунтованими;
- забезпечувати належний рівень прибутку оператору системи розподілу;
- створювати економічні стимули для здійснення інвестицій та підтримання у належному стані системи передачі та систем розподілу;
- недискримінаційними.
Статтею 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII (далі- Закон №1540-VIII) визначено статус Регулятора, зокрема Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до ст.3 Закону №1540-VIII регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України (ч.1).
Регулятор здійснює державне регулювання шляхом:
1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом;
2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;
3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;
4) державного контролю та застосування заходів впливу;
5) використання інших засобів, передбачених законом (ч.2).
Стаття 14 Закону №1540-VIII визначає порядок організації роботи Регулятора та прийняття рішень.
Зокрема, засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті (ч.1).
Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію.
У разі розгляду Регулятором питання, що містить таємну інформацію, порядок доступу до якої регулюється законом, Регулятор приймає рішення про розгляд такого питання в режимі закритого слухання (ч.2).
Засідання Регулятора є правомочними у разі присутності на ньому більшості із загального складу Регулятора. У відкритих слуханнях мають право брати участь представники суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, організацій, що представляють інтереси споживачів, громадських організацій, засобів масової інформації та інші заінтересовані особи.
У разі розгляду питання на закритих слуханнях Регулятор приймає рішення щодо доступу осіб, які можуть бути присутніми на таких слуханнях (ч.3).
Рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (ч.9).
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 17 Закону №1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
У статті 4 КАС України визначено поняття "індивідуальний акт" - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
Як видно із матеріалів справи, позивачем оскаржується Постанова Регулятора (НКРЕКП) №2168, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови № 918.
В свою чергу, відповідно до вказаного пункту доручено Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики, у межах здійснення заходів державного регулювання, відповідно до пунктів 1, 13 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" при підготовці та винесенні на засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проєкту рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ "Житомиробленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання на 2026 - 2027 роки рік здійснити збільшення тарифів.
Відповідач, посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 320/5797/19, від 20.04.2022 у справі № 640/21345/18, вказує, що постанова, резолютивна частина якої адресована Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики підготувати та винести на засідання НКРЕКП проект рішення є організаційно-розпорядчим актом внутрішнього-спрямованого змісту, не є індивідуальним актом, а тому жодних прав, свобод, інтересів позивача не порушує, не передбачає для нього жодних обов'язків і обмежень.
Аналізуючи дане твердження, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7 та пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі №757/31606/15-ц).
У пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14 166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас, висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Оцінюючи на предмет подібності справи, на які посилається відповідач та справу, що розглядається, через призму вищенаведених висновків, суд погоджується, що у даних справах подібними є суб'єкти правовідносин; об'єкти правовідносин; правове регулювання спірних відносин.
Водночас, зміст правовідносин, тобто обставини справ не є тотожними.
Так, у справах № 320/5797/19, № 640/21345/18 судом було вказано, що резолютивна частина рішення НКРЕКП містить рекомендації, які стосуються винятково структурного підрозділу НКРЕКП, а саме Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики НКРЕКП і не породжує жодних безпосередніх правових наслідків для позивача.
При цьому, оспорюваними рішеннями було зобов'язано Департамент із регулювання відносин у сфері енергетики підготувати та винести на засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифу на розподіл електричної енергії шляхом його зміни в бік зменшення.
Тобто, реалізація зазначеного розпорядження мала відбутись шляхом прийняття рішення НКРЕКП після обговорення на засіданні підготовленого проекту.
Натомість у справі, що розглядається, підпунктом 1 пункту 4 Постанови №918 наказано Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики, у межах здійснення заходів державного регулювання при підготовці та винесенні на засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проєкту рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ "Житомиробленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік здійснити збільшення тарифів.
Тоді як оскаржуваною Постановою №2168 змінено строк для підготовки проекту рішення про збільшення тарифів, зокрема на 2026-2027 роки.
Тобто, у першому випадку, до затвердження проекту рішення відповідачем для позивача не наступають жодні безпосередні правові наслідки, тоді як у другому випадку такі наслідки вже наступили, бо відповідач шляхом внесення змін вже надав розпорядження Департаменту бездіяти щодо підготовки проекту рішення про збільшення тарифів для позивача на 2025 рік, тому позивач у 2025 році не отримав коштів, на які розраховував.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини у справах №320/5797/19, №640/21345/18 та у справі, що розглядається, не є подібними, а тому висновки, викладені у судових рішеннях у вказаних справах не можуть бути застосовані у даній справі.
Враховуючи, що Постановою №2168 змінено строк для підготовки проєкту рішення про збільшення тарифів для позивача, й останній обґрунтовано вважає, що вказаною постановою порушено його право щодо отримання коштів у 2025 році, тому вказана постанова є актом індивідуальної дії, який породжує правові наслідки для позивача, а тому її оскарження є належним способом захисту порушеного права відповідно до ч.1 ст.5 КАС України.
Щодо правомірності оспорюваної постанови суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини 12 статті 2 Закону № 2019-VIII рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають прийматися на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, відповідати меті, з якою повноваження надані, бути обґрунтованими, відповідати принципам неупередженості, добросовісності, розсудливості, пропорційності, прозорості, недискримінації та своєчасності.
Згідно з принципом пропорційності рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети - задоволення загальносуспільного інтересу.
Згідно з принципом прозорості рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтовані та повідомлені суб'єктам, яких вони стосуються, у належний строк до набрання ними чинності або введення в дію.
Згідно з принципом недискримінації рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень не можуть призводити:
- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов'язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов'язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо лише така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;
- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов'язків особи, який є таким, як і обсяг прав та обов'язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.
Дія принципів пропорційності, прозорості і недискримінації поширюється також на учасників ринку електричної енергії у випадках, передбачених цим Законом.
Щодо дискреційних повноважень НКРЕКП.
Законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом, тому наявність певної міри розсуду правозастосочого органу є допустимою та очікуваною. Попри це, границі дискреційних повноважень адміністративного органу не можуть бути неоглядними. Межа такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, для, зокрема, уникнення порушення законодавчих приписів та запобігання зловживанням.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02 листопада 2006 року у справі "Волохи проти України", від 02 серпня 1984 року у справі "Мелоун проти Сполученого Королівства").
У рішенні від 8 червня 2016 року №3-рп/2016 (справа №1-2/2016) Конституційний Суд України визнав, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак наголошує, що у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів. Конституційний Суд України зазначив, що дискреційні повноваження органу державної влади …мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав та наявність у відповідних органів певних дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення прав особи.
Положення Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, прийнятої на 316-1 нараді заступників Міністрів дають загальне уявлення про розсуд адміністративного органу та міжнародні стандарти його здійснення.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 7, 10 Додатку до Рекомендації R (80)2 наголошується на необхідності мотивування адміністративних актів і на праві контролюючих органів на отримання інформації, пов'язаної з ухваленням певного публічновладного рішення.
Таким чином, контроль за адміністративними актами може відбуватися в порядку поступового адміністративного і судового оскарження цих актів. Метою судового контролю за адміністративними актами є забезпечення їх законності та "якісності" (пункт 43). Крім того, як і в попередній Резолюції, у пунктах 7, 10 Додатку до Рекомендації R (80)2 наголошується на необхідності мотивування адміністративних актів і на праві контролюючих органів на отримання інформації, пов'язаної з ухваленням певного публічно-владного рішення.
Правовладдя вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.
З огляду на викладене, межі дискреції НКРЕКП при здійсненні державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному та судовому контролю.
В свою чергу, здійснюючи такий контроль, суд має перевірити відповідність рішення адміністративного органу (Регулятора) на відповідність вимогам ч. 2 ст.2 КАС України та ч.12 ст.2 Закону № 2019-VIII.
Як свідчать обставини справи, в обґрунтуванні до проекту постанови НКРЕКП "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 15 травня 2024 року № 918" відповідачем зазначено:
"Відповідно до Протоколу наради від 16.12.2024, проведеної Головою та Членами НКРЕКП з питань щодо встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії та на послуги постачальника універсальних послуг з 01 січня 2025 року, зокрема відтермінування строку врахування позитивних залишкових загальних сум коригувань витрат структур тарифів операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, рішення за якими прийнято за результатами перевірок ліцензованої діяльності за 2021 - 2023 роки, з метою стримування зростання тарифів на послуги з розподілу електричної енергії (із застосуванням стимулюючого регулювання та за методологією витрати плюс) та на послуги постачальника універсальних послуг (далі - Тарифів), які є складовою кінцевих цін на електричну енергію для споживачів, беручи до уваги необхідність досягнення балансу інтересів споживачів електричної енергії, учасників ринку електричної енергії, зокрема операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, і держави, вирішено передбачити відтермінування на 2026 - 2027 роки строку врахування залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат структур тарифів операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, рішення за якими прийнято за результатами перевірок ліцензованої діяльності за 2021 - 2023 роки для врахування при розрахунку та встановленні Тарифів на 2025 рік."
Отже, вказані зміни, а саме відтермінування на 2026 - 2027 роки строку врахування залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат структур тарифів операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, рішення за якими прийнято за результатами перевірок ліцензованої діяльності за 2021 - 2023 роки, були внесені з метою:
- стримування зростання тарифів на послуги з розподілу електричної енергії (із застосуванням стимулюючого регулювання та за методологією витрати плюс) та на послуги постачальника універсальних послуг, які є складовою кінцевих цін на електричну енергію для споживачів,
- досягнення балансу інтересів споживачів електричної енергії, учасників ринку електричної енергії, зокрема операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, і держави.
Процедура встановлення та детальний механізм розрахунку тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання визначена Порядком встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175 (далі - Порядок № 1175).
Як передбачено п.1.2 Порядку №1175, встановлення тарифів - встановлення (зміна), у тому числі перегляд та уточнення, зокрема серед прогнозного року, тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для ліцензіатів;
- необхідний дохід - дохід, що визначається для ліцензіата згідно з цим Порядком та має забезпечувати здійснення діяльності з розподілу електричної енергії;
- структура тарифу - складові економічно обґрунтованих витрат ліцензіата на здійснення господарської діяльності з розподілу електричної енергії, що групуються за економічними елементами і на основі яких розраховуються та встановлюються тарифи на послуги з розподілу електричної енергії (на перехідний період);
- тариф на послуги з розподілу електричної енергії - розмір плати в розрахунку на одиницю обсягу розподілу електричної енергії електричними мережами визначеної якості, що забезпечує відшкодування ліцензіату обґрунтованих витрат на здійснення діяльності, а також отримання прибутку.
Відповідно до пункту 7.17. Постанови №1175 розрахунок тарифів здійснюється відповідно до структури тарифу, встановленої НКРЕКП. В основу формування тарифу на відповідний прогнозний рік покладається розрахунок прогнозованого доходу, який включає обґрунтовані витрати заявника та розрахунковий прибуток і розмір якого є достатнім для забезпечення діяльності з розподілу електричної енергії та виконання інвестиційних програм.
Аналізуючи наведені положення Постанови №1175, слід прийти до висновку, що тариф на послуги з розподілу електричної енергії має покривати ліцензіату (ОСР) витрати на здійснення діяльності та забезпечувати отримання прибутку.
Як зазначалось, Постановою №918 передбачалась підготовка проєкту рішення щодо встановлення (перегляду) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ "Житомиробленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік шляхом збільшення тарифів на суму в розмірі 234225,03 тис. грн (без ПДВ), із врахуванням: суми недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії у 2023 році в розмірі 236867,39 тис. грн (без ПДВ) та суми профіциту коштів щодо надходжень та витрат, пов'язаних з наданням послуг з приєднання АТ "Житомиробленерго" за 2023 рік, у розмірі 2642,36 тис. грн (без ПДВ)."
Отже, Регулятором передбачалось приведення тарифів у 2025 році до економічно обґрунтованих, тобто таких, що забезпечують відшкодування ліцензіату обґрунтованих витрат на здійснення діяльності, а також отримання прибутку.
При цьому, додатком 29 Постанови НКРЕКП від 14 червня 2018 року №428, якою затверджено Порядок контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, встановлено методику визначення сум надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії для операторів систем розподілу, які перейшли на стимулююче регулювання (далі - Додаток 29).
Пунктом 9 Додатку 29 передбачено, що від'ємна сума, визначена згідно з пунктом 7 цього додатка, коригується на індекс споживчих цін на товари та послуги з грудня звітного року до грудня попереднього року (використовується інформація, оприлюднена на офіційному вебсайті Державної служби статистики України) та підлягає включенню до структури тарифів ліцензіата.
Таким чином, за результатами проведеної перевірки позивача, встановлений недоотриманий дохід відповідач, в силу наведеної норми, зобов'язаний був включити до структури тарифів на 2025 рік.
Такі дії Регулятора є реалізацією встановленої ч.2, 3 ст.15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" гарантії, що спрямована на захист прав та інтересів суб'єктів господарювання щодо яких застосовуються заходи державного регулювання.
При цьому, НКРЕКП не наділено повноваженнями відтерміновувати строк включення недоотриманого доходу, врахування залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат структур тарифів на підставі стримування зростання тарифів на послуги з розподілу електричної енергії. В іншому випадку, такі дії призведуть до збиткової діяльності ліцензіата, що суперечить положенням п.3 ч.2, ч.6 ст.7 Закону №2019-VIII та ч.1, 2 ст.12 Закону №5007-VI.
Слід врахувати, що положеннями нормативно-правових актів, що регулюють ринок електричної енергії, не передбачено можливості покриття витрат, що виникають у діяльності оператора систем розподілу, за рахунок будь-яких інших джерел, аніж тарифу на розподіл електричної енергії, оскільки всі кошти, які надходять до ліцензіата в рахунок оплати за розподіл електричної енергії, мають відповідне цільове призначення, якого останній зобов'язаний дотримуватися.
Отже, в результаті відтермінування збільшення тарифів на суму в розмірі 234225,03 тис. грн, АТ "Житомиробленерго" не в змозі повною мірою забезпечити фінансування своїх необхідних операційних витрат - виконати програму ремонтів електромереж, в тому числі ремонту електромереж пошкоджених внаслідок ракетно-дронових атак російської федерації, здійснити повні оплати оператору системи передачі (НЕК "Укренерго") за послуги з диспетчеризації та передачі електричної енергії, виконати інвестиційну програму, повну підготовку до зими та забезпечити такий рівень оплати правці своїх працівників, який би відповідав рівню інших ОСР.
Суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.7 Закону №2019-VIII, тарифи повинні бути економічно обґрунтованими та прозорими. Зміна строку включення недоотриманого доходу порушує це зобов'язання, що має прямий вплив на позивача як суб'єкта господарювання.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що НКРЕКП перевищила свої повноваження, порушивши методику тарифоутворення, безпідставно відтермінувавши збільшення тарифів на суму недоотриманого доходу, що у свою чергу призводить до того, що тарифи на розподіл електричної енергії для АТ "Житомиробленерго" всупереч ч.2 ст.7 Закону №2019-VIII не забезпечують покриття економічно обґрунтованих витрат, дотримання екологічних вимог, вимог якості та безпеки.
Крім того, приписами статті 2 КАС України прямо зазначено, що добросовісність є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
Як зазначалось, Постановою №918 відповідач встановив для позивача суму недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії у 2023 році та передбачив відповідне збільшення тарифів на 2025 рік, однак оскаржуваною Постановою № 2168 протиправно та недобросовісно позбавляє права позивача на отримання коштів у сумі 234225,03 тис. грн. у 2025 році.
Відповідач обґрунтовує Постанову №2168 необхідністю досягнення балансу інтересів споживачів електричної енергії, учасників ринку електричної енергії, зокрема операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, і держави.
Проте, у обґрунтуванні до проекту Постанови №2168 не наведено конкретних розрахунків чи аналізу, які б підтверджували необхідність відтермінування саме для АТ "Житомиробленерго" відповідного збільшення тарифу.
Це свідчить про порушення принципу пропорційності (ч.12 ст.2 Закону №2019-VIII).
Відповідачем належним чином не обґрунтовано, яким чином буде досягнуто такий баланс інтересів за рахунок настання негативних наслідків для позивача, не доведено чи буде дотримано принцип рівності суб'єктів даних відносин, чи не буде це рішення дискримінаційним по відношенню до оператора систем розподілу.
Так, відповідно до ст.13 Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Важливо також, що принцип рівності має універсальний характер та однаково повинен дотримуватися у своїй діяльності всіма суб'єктами владних повноважень, які забезпечують виконання множинних функцій держави.
При цьому, згідно з положеннями ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Аналогічне положення міститься в п. 3 Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 11.03.1980 р. №R(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень органами адміністративної влади, згідно з якими приймаючи конкретне рішення, адміністративний орган влади зобов'язаний діяти, зокрема, з дотриманням принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації.
Відповідно до ст.10 ГК України основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Згідно із ч.2 ст.25 ГК України органам державної влади, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.
Також слід врахувати, що рішення про врахування залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат структури тарифів позивача було прийнято за результатами перевірок ліцензованої діяльності за 2021 - 2023 роки для врахування при розрахунку та встановленні тарифів на 2025 рік.
Водночас, без будь-якого моніторингу та перевірки як того вимагає п.13 ч.1 ст.17 Закону №1540-VIII, без проведення конкретних розрахунків чи аналізу вказане рішення було переглянуто Регулятором, тобто змінено структуру тарифу на 2025 рік шляхом відтермінування включення до його структури залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат.
Таким чином, відповідачем не обґрунтовано належним чином необхідності (мети) внесення змін до Постанови №918 в частині досягнення балансу інтересів споживачів електричної енергії, учасників ринку електричної енергії, зокрема операторів систем розподілу та постачальників універсальних послуг, і держави.
Додатково суд враховує, що на нараді, яка відбулась 16.12.2024, де вирішено передбачити вищезазначене відтермінування, були присутні Голова та Члени НКРЕКП. Водночас, не було запрошено уповноваженого представника АТ "Житомиробленерго" для прийняття участі у зазначеній нараді та для надання необхідних пояснень і зауважень.
Суд враховує, що відповідно до п.1.3 Постанови №1175 питання щодо встановлення тарифів розглядаються на засіданні НКРЕКП, яке проводиться у формі відкритого слухання (далі - засідання), з урахуванням вимог Порядку проведення відкритого обговорення проектів рішень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 червня 2017 року № 866 (далі - Порядок №866).
Згідно із п.1.2. глави 1 Порядку №866 НКРЕКП проводить відкриті обговорення проектів рішень з питань встановлення цін (тарифів)/змін до них, схвалення/затвердження інвестиційних програм/інвестиційної складової/планів розвитку/змін до них, розгляд зауважень та пропозицій до проектів рішень, що мають ознаки регуляторних актів, та проектів рішень з інших питань, у прозорий та недискримінаційний спосіб з метою досягнення балансу інтересів споживачів, ліцензіатів і держави, забезпечення безперешкодного доступу споживачів, замовників, ліцензіатів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, організацій, що представляють інтереси споживачів, громадських організацій, засобів масової інформації та інших заінтересованих осіб до інформації та їх обізнаності на засадах гласності, відкритості, добровільності та свободи висловлювань.
Відповідно до п.2.2 глави 2 Порядку №866 структурний підрозділ НКРЕКП, до компетенції якого належить питання, яке винесено на відкрите обговорення (далі - розробник), подає до Управління інформації та комунікації НКРЕКП в електронному вигляді для оприлюднення на офіційному веб-сайті НКРЕКП у мережі Інтернет:
схвалений на засіданні НКРЕКП відповідно до вимог Регламенту НКРЕКП проект рішення НКРЕКП про встановлення цін (тарифів)/змін до них, про схвалення/затвердження інвестиційних програм/інвестиційної складової/планів розвитку/змін до них;
обґрунтування необхідності прийняття рішення НКРЕКП;
матеріали, необхідні для прийняття рішення НКРЕКП;
результати відкритого обговорення (відкритого слухання) на місцях, проведеного ліцензіатом відповідно до цього Порядку;
інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції до проекту рішення НКРЕКП про встановлення цін (тарифів)/ змін до них, про схвалення/затвердження інвестиційних програм/інвестиційної складової/планів розвитку/змін до них;
інформацію про дату, час і місце проведення відкритого обговорення проекту рішення НКРЕКП;
кінцевий термін подання заявок до участі в обговоренні;
електронну адресу, на яку мають подаватись зауваження та пропозиції, та прізвище, ім'я, по батькові та телефон контактної особи.
Схвалений проект рішення НКРЕКП з питання встановлення цін (тарифів)/змін до них, схвалення/затвердження інвестиційних програм/інвестиційної складової/планів розвитку/змін до них оприлюднюється не пізніш як за 10 календарних днів до дати проведення відкритого обговорення, крім проектів рішень щодо перегляду структури тарифу без зміни відповідного тарифу, змін до інвестиційних програм/інвестиційної складової/планів розвитку без зміни їх загальної суми, які оприлюднюються не пізніш ніж за 5 календарних днів до дати проведення відкритого обговорення.
Як визначено п.2.4. глави 2 Порядку №866 відкрите обговорення проектів рішень НКРЕКП з питань встановлення цін (тарифів)/змін до них, схвалення/затвердження інвестиційних програм/інвестиційної складової/планів розвитку/змін до них у сфері енергетики проводиться за місцезнаходженням центрального апарату НКРЕКП. У разі встановлення карантину чи інших обмежувальних заходів за ініціативою НКРЕКП відкрите обговорення може бути проведене в онлайн-форматі.
На відкритому обговоренні такого проекту рішення НКРЕКП мають бути присутні:
керівник розробника;
уповноважений представник ліцензіата, якому встановлюються ціни (тарифи)/зміни до них, схвалюється/затверджується інвестиційна програма інвестиційна складова/план розвитку/зміни до них;
представники місцевого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, якщо проект рішення стосується розвитку окремого регіону та/або територіальної громади (за згодою);
інші заінтересовані особи, які подали заявки до участі у відкритому обговоренні.
Пунктом 2.3 глави 2 Порядку №866 передбачено, що розробник забезпечує проведення відкритого обговорення після спливу строку, зазначеного у пункті 2.2 цієї глави.
Розробник забезпечує направлення листа-запрошення ліцензіату, якому встановлюються ціни (тарифи)/зміни до них, схвалюється/затверджується інвестиційна програма/інвестиційна складова/план розвитку/зміни до них, місцевому органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (якщо проект рішення стосується розвитку окремого регіону та/або територіальної громади). Інші особи, які бажають взяти участь у відкритому обговоренні проектів рішень НКРЕКП, подають заявки на участь у такому обговоренні до НКРЕКП або територіального органу НКРЕКП (якщо проект рішення стосується розвитку окремого регіону та/або територіальної громади) не пізніше як за 2 робочі дні до дня проведення відкритого обговорення.
Як видно із матеріалів справи, 16.12.2024 на нараді НКРЕКП було погоджено проект Постанови № 2168, а 19.12.2024, тобто через 3 дні його розглянуто та прийнято відповідачем разом із затвердженням тарифів на 2025 рік. При цьому, як зазначалось, на нараді 16.12.2024 представник АТ "Житомиробленерго" не був присутній.
Суд погоджується із твердженням позивача, що розгляд та прийняття будь-яких рішень, що безпосередньо пов'язані із АТ "Житомиробленерго" мало та повинно було здійснюватись за участі уповноваженого представника товариства (особливо щодо питань, які стосуються не врахування до тарифу на 2025 рік таких значних коштів, які в умовах воєнного стану могли бути використані на відновлення пошкоджених електромереж внаслідок воєнних дій російської федерації).
Отже, відповідачем не було дотримано процедуру підготовки проекту постанови № 2168 до відкритого слухання, визначену п.2.2 глави 2 Порядку №866, в результаті чого позивач був позбавлений можливості подати зауваження та пропозиції до вказаного проекту рішення НКРЕКП.
При цьому, суд вважає, що вказаний проект Постанови № 2168, яким змінено структуру тарифу на 2025 рік шляхом відтермінування включення до його структури залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат, відноситься до проектів рішень НКРЕКП з питань встановлення цін (тарифів)/змін до них у розумінні Порядку №866, а тому його приписи мали бути дотримані відповідачем.
Відповідач зазначає, що тарифи на 2025 рік уже встановлені Постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2206 (далі - Постанова № 2206) і не оскаржуються позивачем.
Водночас, позивач вказує, що визнання протиправною Постанови № 2206 мали лише б один наслідок, а саме відсутності встановленого тарифу з розподілу в 2025 році, що в свою чергу призвело б до правової невизначеності у взаємовідносинах позивача із своїми контрагентами, а отже не мало жодного ефекту та призвело б до відсутності легітимної мети.
Крім того зазначає, що Постанова № 2206 не врахувала суму недотриманого доходу у розмірі 234225,03 тис. грн, що є прямим наслідком дії оскаржуваної Постанови №2168. Оскарження останньої спрямоване на усунення причини, яка призвела до заниженого тарифу.
Суд погоджується із даним твердженням позивача та вказує, що саме Постановою № 2168 було змінено структуру тарифу на 2025 рік шляхом відтермінування включення до його структури залишкових загальних позитивних сум коригувань витрат, тоді як Постанова № 2206 була прийнята із врахуванням даного рішення НКРЕКП і її скасування не призведе до поновлення порушених прав позивача.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що Постанову №2168 було прийнято із перевищенням повноважень НКРЕКП, без дотримання процедури її прийняття, за відсутності обґрунтованої належним чином необхідності (мети) її прийняття, без дотримання принципів пропорційності, добросовісності, тобто всупереч положенням ч.2 ст.2 КАС України, ч.12 ст.2 Закону №2019-VIII що є підставою для визнання її протиправною та скасування.
Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як зазначалось, процедура встановлення та детальний механізм розрахунку тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання визначена Порядком встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженим Постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175.
Враховуючи, що за результатами розгляду даної справи визнано протиправною та скасовано Постанову №2168, тобто відновлено дію п.4 Постанови №918 до внесення змін, з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вчинити дії щодо реалізації п.4 постанови НКРЕКП від 15.05.2024 року №918.
Враховуючи, що судом обрано іншій спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Суд при прийнятті даного рішення застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України": згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
З урахуванням наведеної позиції, суд вважає, що надав відповідь на кожен вагомий аргумент сторін.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії", вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно із ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність свого рішення, а тому наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.9,72-77,242-246,250,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.12.2024 № 2168 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 15 травня 2024 року №918".
Зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вчинити дії щодо реалізації п.4 постанови НКРЕКП від 15 травня 2024 року №918.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь Акціонерного товариства "Житомиробленерго" за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг витрати по сплаті судового збору у розмірі 1514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) грн.00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 29 травня 2025 р.
29.05.25