Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 травня 2025 року Справа№640/19847/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України щодо відмови у можливості перебування на території України до кінця воєнного стану ОСОБА_1 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ), від 09.09.2022 р.;
- зобов'язати Державну міграційну службу України продовжити строки перебування на території України ОСОБА_1 РНОКПП - НОМЕР_1 до кінця воєнного стану.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-ІХ Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26 вересня 2024 року), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, ця справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Абдукадировій К.Е.
Ухвалою суду від 24 березня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження судді Абдукадирової К.Е., розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 23.12.2021 вона перетнула кордон та в'їхала на територію України з метою відвідування своєї доньки, яка проживає на території України та є громадянкою України. Строк перебування позивача на території України був встановлений до кінця березня 2022 року. ОСОБА_1 планує продовжити своє перебування на території України до закінчення військового стану. До Державної міграційної служби України було направлено адвокатський запит щодо можливості перебування ОСОБА_1 на території України до завершення військового стану, на який отримав відмову від 09.09.2022.
Вважає таку відмову протиправною, просила задовольнити позов в повному обсязі.
Від ДМС України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши наступне. До відповідача надійшов адвокатський запит представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковбасюка В.А. від 31.08.2022 №31/08/22, зареєстрований у ДМС 07.09.2022 №13366-22, стосовно надання інформації та підтверджуючих документів щодо того, чи може позивач на даний час перебувати на території України на законних підставах до завершення воєнного стану та чи може продовжити строк перебування до завершення воєнного стану в Україну, враховуючи, що востаннє вона прибула в Україну 23.12.2021 з метою відвідання своєї дочки, громадянки України.
За результатами розгляду зазначеного адвокатського запиту ДМС надано відповідь представнику позивача листом від 09.09.2022 № 8.1-9292/1-22, у якій повідомлялося наступне.
«Питання перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150.
Будь-яких змін до вказаних нормативно-правових актів щодо законності перебування на території України іноземців та осіб без громадянства у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану не вносилися.
Таким чином, позивач має право перебувати на території України на загальних підставах, визначених законодавством.
Позивач надав суду відповідь на відзив.
Від Державної міграційної служби України надійшли до суду письмові пояснення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року витребувано від ОСОБА_1 та Державної міграційної служби України в дводенний строк з дня отримання ухвали суду: адвокатський запит представника позивача адресований Державній міграційній службі України щодо можливості перебування ОСОБА_1 на території України до завершення дії військового стану.
На виконання вимог ухвали суду від 26 травня 2025 року сторони надали суду адвокатський запит представника позивача адресований Державній міграційній службі України щодо можливості перебування ОСОБА_1 на території України до завершення дії військового стану.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою РФ.
31.08.2022 представник позивача звернувся до Державної міграційної служби України з адвокатським запитом в порядку ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому просив надати письмово наступну інформацію та підтверджуючі документи щодо: чи може ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час продовжувати перебувати на території України, до завершення військового стану? Чи може ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час продовжити строк на перебування на території України, до завершення військового стану?
Державна міграційна служба України розглянула вищезазначений адвокатський запит та листом від 09.09.2022 №8.1-9292/1-22 повідомила представника позивача про наступне. Питання перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150. Будь-яких змін до вказаних нормативно-правових актів щодо законності перебування на території України іноземців та осіб без громадянства у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану не вносилися. Таким чином, громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право перебувати на території України на загальних підставах, визначених законодавством.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 64 Основного Закону конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Водночас частиною другою цієї ж статті Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №3773-VI визначено, що іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянств в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорам України.
Частиною першою статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, не передбачених частинами другою - чотирнадцятою цієї статті, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України (частина п'ятнадцята статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 затверджено Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України (далі - Порядок № 150), який визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.
Відповідно до частини 1 пункту 9 Порядку № 150 для продовження строку перебування на території України іноземець та особа без громадянства і приймаюча сторона разом із заявою подають такі документи, у разі, коли приймаючою стороною є фізична особа:
паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), копію його сторінок з особистими даними, візою (за наявності) і відміткою про реєстрацію та/або копію імміграційної картки (за наявності);
переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
паспортний документ фізичної особи, що є приймаючою стороною (після пред'явлення повертається), та копію його сторінок з особистими даними;
копію посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування на території України (якщо приймаючою стороною є іноземець та особа без громадянства);
документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України, чи гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов'язань із сплати всіх витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України та їх виїздом з України;
документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред'явлення повертається), та його копія, а в разі, коли житло не належить приймаючій стороні, - письмова згода власника (співвласника) такого житла. Якщо житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування, перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається документ, що підтверджує право приймаючої сторони на користування таким житлом (ордер, договір найму/оренди/піднайму тощо) (після пред'явлення повертається), та його копія, а також письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано в такому житлі;
чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2022 представник позивача звернувся до Державної міграційної служби України з адвокатським запитом в порядку ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому просив надати письмово наступну інформацію та підтверджуючі документи щодо: чи може ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час продовжувати перебувати на території України, до завершення військового стану? Чи може ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час продовжити строк на перебування на території України, до завершення військового стану?
Підпунктами 1 та 2 пункту 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 2 Закону №5076-VI встановлено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 20 Закону №5076-VI, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Частиною першою статті 24 Закону № 5076-VI встановлено, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень законодавства.
Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 5076-VI, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 5076-VI, відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Державна міграційна служба України розглянула адвокатський запит від 31.08.2022 та листом від 09.09.2022 №8.1-9292/1-22 повідомила представника позивача про наступне. Питання перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150. Будь-яких змін до вказаних нормативно-правових актів щодо законності перебування на території України іноземців та осіб без громадянства у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану не вносилися. Таким чином, громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право перебувати на території України на загальних підставах, визначених законодавством.
Суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Із змісту позовних вимог вбачається, що предмет розгляду даної справи стосується надання оцінки правомірності рішення Державної міграційної служби України від 09.09.2022 щодо відмови у можливості перебування на території України до кінця воєнного стану ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що матеріали справи підтверджують, що із заявою про продовження строку перебування іноземця на території України позивач до Державної міграційної служби України не зверталась.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В частині 1 статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Оскільки, із заявою про продовження строку перебування іноземця на території України позивач до Державної міграційної служби України не зверталась, рішення щодо відмови позивачу у можливості перебування на території України до кінця воєнного стану Державною міграційною службою України не приймалось, а було надано відповідь на адвокатський запит відповідно до Закону № 5076-VI. А отже, оскільки судовому захисту підлягає лише порушені права або законні інтереси, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки направлена на захист не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Державну міграційну службу України продовжити строки перебування на території України ОСОБА_1 до кінця воєнного стану, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на аналіз правових норм, закріплених у Порядку № 150, суд зауважує, що за своєю правовою природою, повноваження відповідача щодо продовження строку перебування іноземців на території України є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органів Державної міграційної служби України.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Разом з тим, передумовою для продовження строку перебування іноземця на території України є певний алгоритм дій, який повинен вчинити як позивач, так і уповноважений орган, закріплений у положеннях Порядку № 150.
Таким чином, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Крім того, положеннями КАС України не передбачено повноваження суду зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати будь-які рішення до моменту прийняття судового рішення по суті спору.
Отже, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, як така, що є необґрунтованою та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Наведені у сукупності обставини у взаємозв'язку із визначеним позивачем предмет судового розгляду свідчать про необґрунтованість позовних вимог та як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України щодо відмови у можливості перебування на території України до кінця воєнного стану ОСОБА_1 від 09.09.2022; зобов'язання Державної міграційної служби України продовжити строки перебування на території України ОСОБА_1 до кінця воєнного стану - відмовити повністю.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 29 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Е. Абдукадирова