Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/8708/2025
м. Київ Справа № 361/4993/24
19 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Гаращенка Д.Р.
- Ящук Т.І.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» адвоката Львова Андрія Леонідовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Писанець М.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовомдо Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на ПрАТ «ШУ «Покровське» гірничим робітником очисного забою 5 розряду. 12серпня 2014 року, о 10 год. 20 хв. на підприємстві сталася виробнича аварія - вибух повітряно-метанової суміші, внаслідок якої ОСОБА_3 отримав важкі опіки полум'ям голови, шиї, тулуба, рук (до 60% поверхні шкіри), термоінгаляційне ураження і отруєння СО і продуктами горіння, важкий опіковий шок. 22 грудня 2014 року був складений Акт за формою Н-5, за змістом якого, цей груповий нещасний випадок пов'язаний з виробництвом та підлягає обліку на підприємстві. Також 23 грудня 2014 року було складено Акт №114, де ОСОБА_3 вказаний потерпілим.
Після неодноразових обстежень та тривалого лікування, 04 березня 2015 року МСЕК м. Слов'янська встановило ОСОБА_3 первинно - 70% втрати працездатності за профзахворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві та 2 групу інвалідності безстроково.
19 квітня 2022 року при повторному огляді Закарпатським обласним МСЕК встановлено 90% втрати працездатності та 1 «Б» групу інвалідності за професійним захворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, з посмертним діагнозом: хронічна хвороба нирок 5 ст. пролонгована програмним гемодіалізом, хронічний гломерулонефріт. Стан після алотрансплантації родинної донорської нирки від 12.2022, функціонуючий трансплантат. Гострий коронарний синдром, гостра серцево-судинна недостатність, вторинна анемія важкого ступеня. Вторинна гіпертонічна хвороба 111 ст., 3 ст., ризик 4. Підслизовий утвір (лейоміома) астрального відділу шлунка, ерозивний бульбіт.
05 січня 2024 року обласна МСЕК в Закарпатській області видала довідку про наявний причинний зв'язок між трудовим каліцтвом від 12серпня 2014 року та смертю ОСОБА_3 .
Позивач зазначала, що внаслідок смерті чоловіка їй було завдано моральну шкоду, яка виражається у тому, що вона дуже переживала про стан здоров'я свого чоловіка, коли він перебував у лікарні чи лікувався вдома, вона доглядала за ним, але стан здоров'я ОСОБА_3 погіршувався. Значне погіршення стану здоров'я її чоловіка викликало у неї сильні душевні переживання та суттєве погіршення її самопочуття. Подальше поховання чоловіка та його відсутність нею переноситься дуже важко, її турбує безсоння. Вона досі не може оговтатись від перенесеного горя, оскільки вони разом із померлим багато часу проводили разом, стосунки між ними були дуже міцними. Тепер ОСОБА_1 залишилась без чоловіка, будучи позбавленою його підтримки. Позивачка втратила найдорожчу людину, яку ніким не можна замінити. Встановити ціну людського життя та повернути чоловіка неможливо. Зазначала, що оскільки ОСОБА_3 помер внаслідок професійного захворювання та ускладнень, викликаних цим захворюванням, то моральні переживання не мали б місця, якби у свій час посадові особи відповідача прийняли міри для створення безпечних умов його праці, тому відповідач повинен відшкодувати спричинену їй моральну шкоду.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди вона виходить з принципів розумності та справедливості, враховує глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у життєвих стосунках, обсяг страждань, враховуючи переживання, яких вона зазнала у зв'язку зі смертю чоловіка. Отже, вона вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди 500 000,00 грн.
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на її користь 500 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка у зв'язку з професійним захворюванням.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 400 000,00 грн без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» адвокат Львов Андрій Леонідович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить змінити рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.02.2025 року у справі № 361/4993/24 в частині зменшення розміру моральної шкоди до 100 000,00 грн із утриманням податків та загальнообов'язкових платежів, згідно вимог податкового законодавства;скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2024 року в частині відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів; витребувати у позивача ОСОБА_1 довідку з реквізитами поточного рахунку в банківській установі для добровільного виконання рішення суду; відстрочити виконання рішення суду у справі №361/4993/24 до надання ОСОБА_1 довідки з реквізитами її поточного рахунку в банківській установі. Відстрочення встановити на строк не більше одного року.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не здійснив повне та всебічне встановлення обставин справи та не оцінив всі наявні в матеріалах справи докази та аргументи сторін в їх сукупності.
Сторона відповідача зазначає, що довідка Закарпатської обласної МСЕК від 05.01.2024 року серії 1-ЗАК №00015 (надалі - Довідка) про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом є неналежним доказом, оскільки не відповідає формі, затвердженій МОЗ України.
На час видачі Довідки був діючим наказ МОЗ України від 30.07.2012 року №577 «Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях», яким затверджено форму первинної облікової документації №168-1/о «Довідка про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом».
До того ж, довідка видана за направленням неуповноваженого органу - КНП «ЦПМСД «Великодимерської сільської ради Броварського району Київської області». По - перше, відповідно до даних ЄДР, підприємства із такою назвою взагалі не існує; по - друге, відповідно до п.2.4 Наказу №606 направлення на МСЕК видається лікарсько - консультативною комісією лікувально - профілактичного закладу (далі - ЛКК ЛПЗ), а не самим цим закладом; по - третє - відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.01.2023 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), місцем смерті ОСОБА_3 зазначено м.Луцьк Волинської області.
Сторона відповідача вважає, якщо на час смерті ОСОБА_3 перебував у лікарні в м.Луцьку Волинської області, то і направлення на МСЕК мала б видавати ЛКК ЛПЗ в м.Луцьку, а не в іншому далекому населеному пункті.
Також із змісту довідки не вбачається причинно - наслідкового зв'язку між отриманою ОСОБА_3 травмою та посмертним діагнозом.
Так, в довідці МСЕК вказано, що встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_3 з трудовим каліцтвом від 12.08.2014року (а не з захворюванням).
Між тим, причиною смерті, відповідно до посмертного діагнозу, є хронічна хвороба нирок 5 ст., пролонгована програмним гемодіалізом, хронічний гломерулонефріт.
Отже, причина смерті ОСОБА_3 , вказана в посмертному діагнозі, відрізняється від причини смерті, вказаній в довідці Закарпатської обласної МСЕК від 05.01.2024 серії 1-ЗАК №00015, що обґрунтовано наводить на сумніви в достовірності цієї довідки.
Сторона відповідача також звертає увагу суду на те, що позивачкою не надано доказів перебування із померлим ОСОБА_3 у шлюбі або проживання однією сім'єю саме на момент його смерті.
Висновок суду першої інстанції про спільне проживання позивачки із загиблим ОСОБА_3 більше 10 років після його травмування однією сім'єю, або в шлюбі, а також про те, що позивачка надавала йому допомогу та опікувалась ним, грунтується лише на пояснення позивача.
Разом з тим, пояснення позивачки, на відміну від показань свідка, відповідно до ст.76 ЦПК України, не відносяться до джерел доказів, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення, а відтак даний висновок суду першої інстанції є передчасним, помилковим та не підкріпленим належними та допустимими доказами.
В частині розмір грошового відшкодування моральної шкоди сторона відповідача зазначає, що стягнута судом сума моральної шкоди не відповідає усталеній судовій практиці, глибині моральних та душевних страждань позивачки, визначена без урахування обставин, що мають суттєве значення, а також вимог розумності та справедливості.
Сторона відповідача вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди позивачеві у даній справі, що становить 400 000,00 грн, явно завищений.
При цьому, сторона відповідача не погоджується з оскаржуваним рішенням також в частині стягнення відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, оскільки на даний час, згідно з податковим законодавством, ця сума підлягає оподаткуванню.
Вважає, що суд, перебравши на себе функцію органу законодавчої влади, своїм рішенням врегулював податкові відносини між державою, платником податків та податковим агентом на майбутнє.
Щодо відмови у задоволенні клопотань, поданих відповідачем, зазначає, що із урахуванням сумнівності довідки, відповідачем було здійснено ряд процесуальних заходів для встановлення його належності та допустимості, оскільки такі довідки МСЕК останнім часом часто підроблюються з метою отримання незаконних виплат.
Оскільки у відповідача виникли складнощі із наданням суду доказів на підтвердження власної правової позиції, 26червня 2024 року відповідачем було заявлено клопотання про витребування судом у Обласного центру медико - соціальної експертизи Закарпатської області медичної документації померлого ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 02вересня 2024 року в задоволенні даного клопотання було відмовлено.
В такий спосіб відповідач, в порушення принципу рівності сторін, фактично був позбавлений судом можливості доведення достовірності та переконливості наявних у справі доказів.
Дане порушення потягнуло неповне встановлення судом всіх обставин справи та, як наслідок, неправильне вирішення спору.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - Алексєєв Леонід Олександрович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає, що довідка МСЕК видана на законних підставах та має всі необхідні дані та реквізити. Оригінал довідки було надано для огляду суду.
Відповідно до ст. 1168 ЦК до суб'єктів, яким компенсується моральна шкода внаслідок смерті, відносяться чоловік або дружина потерпілої особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб видане 12.05.2001 року Відділом ДРАЦ Димитровського міського управління юстиції, актовий запис № 94), а тому, на переконання сторони позивача, не потрібно надавати докази про проживання подружжя однією сім'єю на момент смерті ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції правильно вказав, що моральну шкоду ОСОБА_1 було завдано через смерть чоловіка внаслідок отримання ним професійного захворювання, що було встановлено у 2014 році, до набрання чинності нової редакції ст. 164.2.14 Податкового кодексу України (в редакції 23.05.2020). Редакцією Податкового кодексу України на 2014 рік було передбачено, що суми за рішенням суду про відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, не підлягали оподаткуванню, що суд і встановив.
Звертає увагу суду на те, що відповідач не звертався до ОСОБА_1 з проханням про надання йому реквізитів її поточного рахунку в банківській установі, а одразу звернувся до суду із заявою про витребування цієї інформації. ОСОБА_1 не проти сама добровільно надати вказану інформацію після відповідного звернення відповідача.
В судовому засіданні представник відповідача Приватного акціонерного товариства « Шахтоуправління «Покровське» адвокат Львов Андрій Леонідович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Алексєєв Леонід Олександрович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» адвоката Львова Андрія Леонідовича підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.05.2001 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2 .
Під час шлюбу в подружжя народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Судом також встановлено, відповідачем не заперечується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на ПрАТ «ШУ «Покровське» гірничим робітником очисного забою 5 розряду.
12 серпня 2014 року, о 10 год. 20 хв., на підприємстві сталася виробнича аварія - вибух повітряно-метанової суміші, внаслідок якої постраждало 22 працівника без смертельних наслідків.
22 грудня 2014 року був складений Акт за формою Н-5, за змістом якого, визнано потерпілим, зокрема, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який отримав важкі наслідки нещасного випадку, а саме: опіки полум'ям вибуху ІІ-ІІІ ступеняголови, шиї, тулуба, рук (до 60% поверхні шкіри), термоінгаляційне ураження і отруєння СО і продуктами горіння, важкий опіковий шок.
23 грудня 2014 року було складено Акт №114, де ОСОБА_3 вказаний потерпілим.
Після неодноразових обстежень та тривалого лікування, 04 березня 2015 року МСЕК м. Слов'янська встановило ОСОБА_3 первинно - 70% втрати працездатності за профзахворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві та 2 групу інвалідності безстроково.
19 квітня 2022 року при повторному огляді Закарпатським обласним МСЕК встановлено 90% втрати працездатності та 1 «Б» групу інвалідності за професійним захворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, з посмертним діагнозом: хронічна хвороба нирок 5 ст. пролонгована програмним гемодіалізом, хронічний гломерулонефріт. Стан після алотрансплантації родинної донорської нирки від 12.2022, функціонуючий трансплантат. Гострий коронарний синдром, гостра серцево-судинна недостатність, вторинна анемія важкого ступеня. Вторинна гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 3 ст., ризик 4. Підслизовий утвір (лейоміома) астрального відділу шлунка, ерозивний бульбіт.
05 січня 2024 року обласна МСЕК в Закарпатській області видала довідку про наявний причинний зв'язок між трудовим каліцтвом від 12 серпня 2014 року та смертю ОСОБА_3 .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вказав, що у зв'язку з отриманням професійного захворювання та трудового каліцтва ОСОБА_3 було безстроково встановлено 90% стійкої втрати працездатності та 1 групу інвалідності, чим безсумнівно було заподіяно моральну шкоду, в тому числі його дружині ОСОБА_1 , як члену родини, оскільки внаслідок професійного захворювання змінились умови життя ОСОБА_3 та позивачки, яка змушена була весь час до смерті свого чоловіка протягом останніх десяти років переживати його тривале лікування, відчуваючи душевні страждання за рідну людину.
З рештою, смерть ОСОБА_3 , чоловіка позивачки, яка стала наслідком отриманого професійного захворювання, є непоправною втратою для ОСОБА_1 .
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 400 000 грн, без врахування податку з доходу фізичних осіб, буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції в повній мірі не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди, яка підгає стягненню та стягнення моральної шкоди без врахування податку з доходу фізичних осіб, з огдяду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, які і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Конституційний Суд України визнав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.
У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Дія Закону України «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2 Закону України «Про охорону праці»).
Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (частина перша статті 13 Закону України «Про охорону праці»).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) 18.01.2005 Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 ЄВРО компенсації моральної шкоди.
Водночас у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував роз'яснення, викладені у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», конкретні обставини, та врахував, що внаслідок трудового каліцтва ОСОБА_3 втратив 90% професійної працездатності, як наслідок отримав 1 «Б» групу інвалідності за професійним захворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві. Стійка втрата працездатності, призвела до кардинальної негативної зміни його життя, порушила його психологічний стан та соціальне функціонування, змінила його особистість, що призвело до обмеження ОСОБА_3 у вирішенні своїх побутових потреб, порушила його нормальні життєві зв'язки, змусила його та його дружину ОСОБА_1 витрачати значні грошові кошти на лікування. Вказані обставини також негативно відобразилися на ОСОБА_3 і на дружині ОСОБА_3 ОСОБА_1 і.
Прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_3 інвалідності та втрати ним 90 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат його і його дружини ОСОБА_1 и, глибину фізичних страждань ОСОБА_3 та душевних страждань його та його дружини ОСОБА_1 и, а також подальшу смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок вказаного професійного захворювання, що призвело до моральних страждань позивачки внаслідок втрати чоловіка, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих висновків про наявність правових підстав для компенсації позивачці моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка за рахунок відповідача з огляду на вимоги статті 1168 ЦК України, згідно якої, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21).
Безумовно, моральну шкода не можна виміряти повністю, зрозумівши емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію. Поряд з цим, враховуючи всі доводи, які навела позивачка у своїй позовній заяві та, беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав, наявні обставини справи та надані докази, колегія суддів вважає, що наведених судом першої інстанції доводів за обставин цієї справи недостатньо для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 400 000 грн.
Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення Постанови Пленум Верховного Суду України, об'єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 300 000,00 грн моральної шкоди, і саме такий розмір моральної шкоди не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.
Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав, що з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду без врахування податку з доходу фізичних осіб, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Станом на 1 січня звітного (податкового) 2025 року розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить 8000 грн (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).
Відтак, оскільки дохід позивача у вигляді відшкодування моральної шкоди перевищує розмір встановлений пп. 164.2.14 ПК України, а саме чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2025 року звітного (податкового) у розмірі 32 000 грн (8 000 х 4), то сума такого перевищення оподатковується ПДФО і військовим збором під час її нарахування.
Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача в даній частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що за загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення, колегія суддів відхиляє оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Заперечуючи проти компенсації моральної шкоди, відповідач до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування її наявності не подав.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, зокрема зазначено, що складність визначення компенсації моральної шкоди полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту, тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що довідка Закарпатської обласної МСЕК від 05.01.2024 року серії 1-ЗАК №00015 про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом є неналежним доказом, який підтверджує причинний зв'язок смерті ОСОБА_3 з трудовим каліцтвом від 12.08.2014 року, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Предметом позову у даній справі є стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вибуху повітряно-метанової суміші 12 серпня 2014 року о 10 год. 20 хв. на Приватному акціонерному товаристві «Шахтоуправління «Покровське», внаслідок чого 22 грудня 2014 року був складений Акт за формою Н-5, за змістом якого, визнано потерпілим, зокрема, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який отримав важкі наслідки нещасного випадку, а саме: опіки полум'ямвибуху ІІ-ІІІ ступеня голови, шиї, тулуба, рук (до 60% поверхні шкіри), термоінгаляційне ураження і отруєння СО і продуктами горіння, важкий опіковий шок. Внаслідок вказаного нещасного випадку 04 березня 2015 року МСЕК м. Слов'янська встановило ОСОБА_3 первинно - 70% втрати працездатності за профзахворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві та 2 групу інвалідності безстроково. 19 квітня 2022 року при повторному огляді Закарпатським обласним МСЕК встановлено 90% втрати працездатності та 1 «Б» групу інвалідності за професійним захворюванням, отриманим внаслідок нещасного випадку на виробництві. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер.
Вказані обставини не заперечуються Приватним акціонерним товариством «Шахтоуправління «Покровське».
Поряд з цим, у даній справі зустрічні позовні вимоги про визнання рішення Закарпатської обласної МСЕК, оформленого довідкою від 05.01.2024 року серії 1-ЗАК №00015 нечинним, відповідачем не заявлялися, а тому суд апеляційної інстанції не може в межах справи про стягнення моральної шкоди з відповідача надавати оцінку законності довідки Закарпатської обласної МСЕК від 05.01.2024 року серії 1-ЗАК №00015 про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом. Рішення суду, яке набрало законної сили та яким визнано рішення Закарпатської обласної МСЕК, оформлене довідкою від 05.01.2024 серії 1-ЗАК №00015 нечинним відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити її чинність під сумнів.
Інші доводи апеляційної скарги в частині, що стосуються вказаної довідки МСЕК, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи свідчать про неправильне розуміння апелянтом визначеного позивачем премету позову.
Доводи апеляціної скарги про те, що позивачкою не надано доказів перебування із померлим ОСОБА_3 у шлюбі або проживання однією сім'єю саме на момент його смерті, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявне свідоцтво НОМЕР_2 про реєстрацію 12.05.2001 року шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1. Доказів того, що вказаний шлюб було розівано матеріали справи не містять і відповідачем таких доказів не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2024 року в частині відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів у позивача ОСОБА_1 , а саме, довідки з реквізитами поточного рахунку в банківській установі для добровільного виконання рішення суду, є незаконною, суд відхиляє, з огляду на наступне.
В силу ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані. На підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень ст. 77 ЦПК України.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подано в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено, який доказ витребується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Задоволення клопотання про витребування судом доказів є можливим за умови, якщо особа, яка його заявляє, доведе, що є складнощі в їх отриманні, підстави, за яких заявник вважає, що докази знаходяться в іншої особи, належність доказів та допустимість засобів доказування.
Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське» у вказаному клопотанні просило суд першої інстанції витребувати у позивачки довідки з реквізитами її поточного рахунку в банківській установі для добровільного виконання рішення суду, тобто, вказане клопотання стосувалося виконання можливого рішення суду у даній справі, а не витребування доказів для з'ясуванння обставин справи при розгляді справи по суті, а тому суд перщої інстанції підставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання представника відповідача.
Відтак, ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2024 року в частині відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів у позивача ОСОБА_1 є законною та такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 4 ст.376 цього Кодексу, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди прийнято правильно, разом з тим присуджений до стягнення розмір моральної шкоди в сумі 400 000 грн не відповідає принципам справедливості та справедливої сатисфакції, а висновки суду в частиністягнення моральної шкоди без врахування податку з доходу фізичних осіб, не відповідають вимогам ПК, що в свою чергу дає підстави для зміни судового рішення в цій частині шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» адвоката Львова Андрія Леонідовичата зміну розміру присудженої до стягнення моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» в дохід держави судового збору у розмірі 2 000 грн, та компенсацію Приватному акціонерному товариству «Шахтоуправління «Покровське» судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1200,00 грнза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» адвоката Львов Андрія Леонідовича задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2025 року в частині розміру належної до стягнення з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди і в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (код ЄДРПОУ 13498562, зареєстроване місцезнаходження: 85300, Донецька обл., м. Покровськ, площа Шибанкова, буд. № 1А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (код ЄДРПОУ 13498562, зареєстроване місцезнаходження: 85300, Донецька обл., м. Покровськ, площа Шибанкова, буд. № 1А) в дохід держави судовий збір у розмірі 2 000,00 грн.
В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2025 року залишити без змін.
Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Шахтоуправління «Покровське» (код ЄДРПОУ 13498562, зареєстроване місцезнаходження: 85300, Донецька обл., м. Покровськ, площа Шибанкова, буд. № 1А) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1200,00 грнза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Судді: