20 травня 2025 року місто Київ.
Справа № 367/1591/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3141/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Сушко Л.П., Поливач Л.Д.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2024 року (у складі судді Шестопалової Я.В., повний текст рішення складено 04.09.2024 року)
у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи : Бучанська міська рада Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок із незаконного володіння
Перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України звернувся з позовом, яким (з врахуванням остаточної редакції позовних вимог), позивач просив витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та у постійне користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 гa, з кадастровим номером 3210945300:01:132:0396; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером 3210945300:01:132:0406.
Виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м'ясного тваринництва у 1993 році видано державний акт серії Б № 087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області.
Правонаступником зазначеної установи стало навчально-дослідне господарство «Ворзель» Національного аграрного університету (на даний час відокремлений підрозділ НУБіП «Навчально-дослідне господарство «Ворзель» (постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України).
За результатами розгляду листа Бучанської міської ради від 14.12.2007 № 04-09/1054 вченою радою Національного аграрного університету погоджено передачу земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Буча, про що Національний аграрний університет повідомив Бучанського міського голову листом від 27.12.2007 № 3913.
У подальшому вказаною міською радою 02.09.2008 прийнято рішення № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах міста Буча (мікрорайон «Рокач»), припинено право постійного користування вказаної установи зазначеними ділянками, прийнято їх до земель запасу Бучанської міської ради та переведено до категорії земель житлової забудови.
За рахунок указаних земель рішенням Бучанської міської ради від 21.10.2010 № 2053/28-73-V передано у власність 24 громадянам земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.
Також за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Бучанської міської ради № 1347/13-51-У від 30.04.2009, № 1452/1-55-У від 27.08.2009, №1893/2-66-У від 27.05.2010, № 1347/24-51-У від 30.04.2009, № 1375/9-52-У від 28.05.2009, № 1522/5-56-У від 24.09.2009, № 1347/7-51-У від 30.04.2009, № 1792/12-63-У від 25.03.2010, № 1558/2-57-У від 29.10.2009, № 1375/7-52-У від 28.05.2009, № 1375/2-52-У від 28.05.2009, № 1193/1-46-У від 29.01.2009, № 1140/18-44-У від 25.12.2008, № 1375/4-52-У від 28.05.2009, № 1347/9-51-У від 30.04.2009, № 1522/11-56-У від 24.09.2009, № 1245/6-48-У від 26.02.2009, № 80/7-4-УІ від 24.12.2010, № 1452/8-55-У від 27.08.2009, № 1347/3-51-У від 30.04.2009, № 1375/11-52-У від 28.05.2009, № 1792/30-63-У від 25.03.2010, № 1650/32-59-У від 24.12.2009 ,№ 1650/30-59-У від 24.12.2009, № 1650/31-59-У від 24.12.2009, № 1558/1-57-У від 29.10.2009, № 1452/7-55-У від 27.08.2009, № 1650/15-59-У від 24.12.2009, № 1650/35-59-У від 24.12.2009, №1708/4-61-У від 28.01.2010, № 1522/4-56-У від 24.09.2009, № 1745/4-62-У від 25.02.2010, № 1708/13-61-У, № 1957/1 -68-У від 29.07.2010, № 294/1-11-УІ від 23.06.2011, № 1957/13-68-У від 29.07.2010, № 1957/17-68-У від 29.07.2010, № 582/10-22-УІ від 23.02.2012, № 496/15-19-УІ від 22.12.2011, № 711/11-26-УІ від 31.05.2012, № 496/16-19-УІ від 22.12.2011, № 1708/10-61-У від 28.01.2010 передано у власність 42 громадянам земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.
Позивач зазначає, що зазначені рішення Бучанської міської ради про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ земельними ділянками, передачі їх у власність громадянам та видані на підставі цих рішень міської ради державні акти на право власності на земельні ділянки мають бути визнані судом недійсними з наступних підстав.
Відповідно до Статуту Національного аграрного університету (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2001 № 202, Університет є самоврядним (автономним) державним вищим навчальним закладом, який провадить свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», інших законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цього Статуту.
Згідно з п. 2 Статуту до складу Університету входить, зокрема, навчально-дослідне господарство «Ворзель». Також пунктом 6 Статуту Університету передбачено, що самоврядність автономія) Університету згідно з цим Статутом передбачає самостійне використання майна, переданого Університету в оперативне управління, в тому числі для провадження господарської діяльності, надання цього майна в оренду та в користування без права викупу, а також безстрокове та безоплатне користування виділеними Університету земельними ділянками з правом надання їх у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.
Оскільки Статут Університету затверджено власником (органом управління) переданого йому в оперативне управління державного майна та у постійне користування земельних ділянок державної власності Кабінетом Міністрів України, вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Університету.
Постановою Верховної Ради України від 09.02.2006 № 3434-ІV селище міського типу Буча Ірпінської міської ради Київської області віднесено до категорії міст та надано статус міста обласного значення.
Також позивач наголошує, що земельні ділянки Університету, які розташовані у межах міста Буча, перебували у державній власності і вирішення питання про припинення права користування Університетом зазначеними землями не належало до компетенції Бучанської міської ради.
За інформацією Департаменту містобудування та архітектури встановлено, що перший генеральний план м. Бучі розроблено у 1968 році (лист від 11.02.2015 № 01-06-199).
Рішенням Київської обласної ради від 30.04.2014 № 219-17-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено проект землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Бучі. Відповідно до зазначеного рішення загальна площа склала 2658,1362 га (лист відділу Держземагенства у м. Бучі Київської області від 30.04.2014 № 01-5/235-14). Однак, після вказаних змін меж міста на спірні земельні ділянки генеральний план міста не розроблявся та у встановленому законодавством порядку не затверджувався. Вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земельних ділянок Бучанською міською радою здійснено без урахування містобудівної документації.
При цьому, оскільки в даному випадку порядок припинення права користування НДГ «Ворзель» НАУ земельними ділянками дотримано не було, а отже всі подальші рішення Бучанської міської ради Київській області стосовно відведення земельних ділянок є незаконними .
Про незаконність рішень Бучанської міської ради та виданих на їх підставі державних актів на право власності на земельні ділянки прокуратурі Київської області стало відомо у березні 2015 року під час пред'явлення позову у справі № 367/2271/15-ц, що стосується безпосередньо визнання недійсним рішення Бучанської міської ради Київської області від 02.09.2008 № 941-3 8-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах міста Буча (мікрорайон «Рокач»).
Таким чином, особи отримали у власність спірні земельні ділянки на підставі незаконних рішень Бучанської міської ради, та право власності у них на законних підставах не виникло, а отже, земельні ділянки вибули з володіння держави незаконно, поза волею позивача, а тому мають бути витребувані у відповідачів на підставі ст. 387-388 ЦК України.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури 1 жовтня 2024 року, засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та ухвалити нове? яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказує, що оскаржуване рішення ухвалено з недотриманням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права.
Вважає, що матеріали справи не містять доказів інформування ані прокурора, ані визначених ним позивачів про факти порушень законності при прийнятті оскаржуваних рішень. В матеріалах справи також відсутні докази про проведення конференції трудового колективу, обговорення на ній факту вилучення спірної землі з користування університету та подання відповідного звіту до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, а отже відсутні й докази обізнаності зазначених державних установ з 2008 року про допущені порушення.
Вказує, що судом не застосовано відповідні висновки Верховного Суду та не встановлено конкретної дати, з якої, на думку суду, слід відраховувати початок перебігу строку давності.
4 лютого 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив Бучанської міської ради на апеляційну скаргу, яким просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Звертають увагу, що позивач зазначає, що йому стало відомо про незаконність рішення Бучанської міської ради у березні 2015 року під час пред'явлення позову у справі №367/2271/15-ц, разом з тим сторонами по даній справі є зовсім інші громадяни, рішення, державні акти, земельні ділянки, які не є предметом спору по даній справі, а тому позовна давність не повинна перериватися.
Вважає, що як органи прокуратури України, Міністерство освіти і науки України, Головне управлінню Держгеокадастру у Київській області та Національний університет біоресурсів та природокористування пропустили строк позовної давності (момент винесення оскаржених рішень 2009 р.), оскільки були обізнані чи могли бути обізнані із порушеннями їх законних прав та інтересів. Так, Головне управління Держгеокадастру у Київській області мігло знати, про виділення земельних ділянок, тому що погоджував проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.
1 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_5 на апеляційну скаргу, яким просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Зазначає, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і витребування такого майна буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном. Вказує, що НГД «Ворзель» НАУ добровільно відмовився від користування земельних ділянок, ніщо не давало підстав для сумнівів у легітимності рішення органу місцевого самоврядування.
Вважає, що судом першої інстанції вірно застосовані строки позовної давності. Звертає увагу, що з матеріалів справи слідує, що органи прокуратури були обізнані чи могли бути обізнані про можливе порушення їхніх законних прав та інтересів ще у 2008 році. Так, згідно вимоги прокуратури, яка надійшла на адресу Бучанської міської ради від 18.02.2008 року та вимоги від 25.02.2008 року, Бучанська міська рада не пізніше як за 5 діб до кожної сесії повинна повідомляти до прокуратури міста Ірпеня про дату та час її проведення для вивчення проекту її рішень та порядок денний.
У судовому засіданні прокурор Батюк І.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та представник Бучанської міської ради - Резнік М.О. заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи та їхні представники в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце належно повідомлені, причину неявки суду не повідомили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача Нетеси В.М. та третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м'ясного тваринництва у 1993 році було видано державний акт серії Б № 087488 на право користування земельною ділянкою площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області, що підтверджується копією зазначеного державного акта.
Правонаступником Дослідної станції м'ясного тваринництва є навчально-дослідне господарство «Ворзель» Національного аграрного університету (на момент розгляду справи - відокремлений підрозділ НУБіП «Навчально-дослідне господарство «Ворзель» і постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України).
Згідно з листом, адресованим голові Бучанської міської ради від 27 грудня 2007 року № 3913, вчена рада Національного аграрного університету, розглянувши лист Бучанської міської ради від 14 грудня 2007 року № 04-09/1054, погодила передачу земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Бучі.
За рахунок указаних земель рішенням Бучанської міської ради від 21.10.2010 № 2053/28-73-V передано у власність 24 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки.
Також за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Бучанської міської ради № 1347/13-51-У від 30.04.2009, № 1452/1-55-У від 27.08.2009, №1893/2-66-У від 27.05.2010, № 1347/24-51-У від 30.04.2009, № 1375/9-52-У від 28.05.2009, № 1522/5-56-У від 24.09.2009, № 1347/7-51-У від 30.04.2009, № 1792/12-63-У від 25.03.2010, № 1558/2-57-У від 29.10.2009, № 1375/7-52-У від 28.05.2009, № 1375/2-52-У від 28.05.2009, № 1193/1-46-У від 29.01.2009, № 1140/18-44-У від 25.12.2008, № 1375/4-52-У від 28.05.2009, № 1347/9-51-У від 30.04.2009, № 1522/11-56-У від 24.09.2009, № 1245/6-48-У від 26.02.2009, № 80/7-4-УІ від 24.12.2010, № 1452/8-55-У від 27.08.2009, № 1347/3-51-У від 30.04.2009, № 1375/11-52-У від 28.05.2009, № 1792/30-63-У від 25.03.2010, № 1650/32-59-У від 24.12.2009 ,№ 1650/30-59-У від 24.12.2009, № 1650/31-59-У від 24.12.2009, № 1558/1-57-У від 29.10.2009, № 1452/7-55-У від 27.08.2009, № 1650/15-59-У від 24.12.2009, № 1650/35-59-У від 24.12.2009, №1708/4-61-У від 28.01.2010, № 1522/4-56-У від 24.09.2009, № 1745/4-62-У від 25.02.2010, № 1708/13-61-У, № 1957/1 -68-У від 29.07.2010, № 294/1-11-УІ від 23.06.2011, № 1957/13-68-У від 29.07.2010, № 1957/17-68-У від 29.07.2010, № 582/10-22-УІ від 23.02.2012, № 496/15-19-УІ від 22.12.2011, № 711/11-26-УІ від 31.05.2012, № 496/16-19-УІ від 22.12.2011, № 1708/10-61-У від 28.01.2010 передано у власність 42 громадянам земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки, зокрема: ОСОБА_1 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210945300:01:132:0396, державний акт серії ЯЖ № 802297.
На підставі рішень Бучанської міської ради від 26.02.2009 № 1249/26-48-V, від 30.04.2009 № 1347/13-51-V, від 28.05.2009 № 1375/11-52-передано у власність громадян земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Буча, зокрема: ОСОБА_3 - площею 0,1 га, кадастровий номер 3210945300:01:132:0406, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (державний акт серії ЯЖ № 916249).
Земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:01:132:0406 на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2014 № 719 ОСОБА_3 відчужена на користь ОСОБА_7 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2014 р., індексний номер - 15191964.
В подальшому, на підставі договору про поділ майна подружжя від 10.06.2015 №331 право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.06.2015р., індексний номер - 21956082.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 253559852 від 20.04.2021 року, встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05.03.2019 року № 1028 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3210945300:01:132:0406 на користь ОСОБА_2 .
Таким чином, на теперішній час власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210945300:01:132:0396 є ОСОБА_1 , власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210945300:01:132:0406 є ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що згідно зі Статутом до складу Університету входить, зокрема, навчально-дослідне господарство «Ворзель», яке є структурним підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України, який у свою чергу є державним вищим навчальним закладом та відноситься до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
Згідно з пунктом 1 положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 1 Статуту НАУ (правонаступником якого є Університет), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202, який був чинним на момент відмови від права користування спірною земельною ділянкою, він як державний вищий навчальний заклад є юридичною особою та перебуває в управлінні Кабінету Міністрів України.
Пунктами 78, 79 зазначеного Статуту визначено, що майно, закріплене за НАУ (правонаступником якого є Університет), належить йому на праві оперативного управління. Університет користується та розпоряджається зазначеним майном відповідно до законодавства і цього Статуту. Питання вилучення земель, відведених у постійне користування НАУ, правонаступником якого є Університет (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до Земельного кодексу України.
Оскільки Статут Університету затверджено власником (органом управління) переданого йому в оперативне управління державного майна та у постійне користування земельних ділянок державної власності - Кабінетом Міністрів України, вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Університету.
На час прийняття Бучанською міською радою оскаржуваного рішення необхідної згоди органу влади, а саме - Кабінету Міністрів України як власника постійного землекористувача та земельної ділянки не отримано.
Рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу Бучанської міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як Земельного кодексу України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що, приймаючи 02 вересня 2008 року рішення № 941-38-У, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.
Тобто оскільки припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано встановив факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що як прокуратура Київської області, так і юридичні, особи в інтересах яких заявлено позов вже на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38- були обізнані та могли бути обізнані про порушення їх прав, проте за захистом порушених прав та інтересів держави цими діями прокуратура звернулася до суду лише у 2016 році, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з зазначеним у зв'язку з наступним.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач зазначив, що суд дійшов до помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності.
У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.51).
Пунктом 137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» від 09 січня 2013 року, яке є обов'язковим на території України, визначено, що строк давності забезпечує правову визначеність та захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які вкрай важко спростувати, та дозволяє запобігти несправедливості, що може виникнути внаслідок рішень щодо подій, що мали місце у далекому минулому, та на підставі доказів, що з часом стають неналежними та недостатніми.
У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Також, щодо початку відліку позовної давності для прокурора необхідно зазначити наступне.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові по справі № 6-178цс15, перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу, коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України у справі № 6-68цс15 від 16.09.2015. Крім того, у постанові по справі № 6-152цс14 від 29.10.2014 Верховний Суд України зазначив, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки.
Аналогічну позицію займає і Велика палата Верховного Суду, яка своїй постанові від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17 зазначила: "... якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах...".
Таким чином, Велика палата Верховного Суду підтвердила, що за загальним правилом позовна давність для прокурора при здійсненні представництва інтересів держави відраховується саме із моменту, коли про таке порушення довідався або міг довідатися не прокурор, а той орган, який уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах. Водночас Верховний Суд встановлює виключення із загального правила, коли початок відліку строку позовної давності для прокурора починається з моменту, коли про порушення права дізнався саме він - під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо.
Отже, строк позовної давності для прокурора починає відраховуватися із того самого моменту, що і для позивачів - з часу, коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою м. Ірпеня Київської області ще у 2008 році в порядку загального нагляду було спрямовано вимогу від 05.11.2008 року № 38-3913 до Бучанської міської ради про надання до 07.11.2008 інформації про те, у кого в користуванні перебувають спірні землі площею 24 га.
При цьому, слід зазначити, що у своїй вимозі, прокурор, як на правову підставу для надання запитуваної інформації, зазначає: «У зв'язку з проведенням прокуратурою міста Ірпеня перевірки, керуючись ст.ст. 8,20 Закону України «Про прокуратуру».
У відповідь на вищевказаний лист 07 листопада 2008 року виконавчий комітет Бучанської міської ради надав відповідь за № 04-08/2864 про те, що Бучанською міською радою прийнято рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачу їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»)». Бучанською міською радою не приймалося рішень щодо надання вищевказаних земельних ділянок в оренду чи в користування будь-яким фізичним або юридичним особам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року (в редакції від 01.01.2008), при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.
У відповідності до п. 3.1 Наказу Генерального прокурора України № 3гн від 07.11.2012 року наказано не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Отже, з даної норми слідує, що на прокуратурі м. Ірпеня лежав чітко визначений законом та відомчою нормативною базою обов'язок щомісячно перевіряти всі рішення Бучанської міської ради на предмет їх законності, що повністю виключає імовірність того, що органи прокуратури не були обізнані про можливе порушення законних прав та інтересів держави.
Крім того, відповідно до п. 18 Наказу, копії постанов про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, документів прокурорського реагування, одночасно з їх прийняттям, внесенням (винесенням) надсилати до прокуратур вищого рівня.
Згідно п. 19 Наказу, галузевим підрозділам Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня, прокуратурам міст з районним поділом наказано: вивчати постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, документи прокурорського реагування та за необхідності узагальнювати прокурорську практику з цих питань; у разі невідповідності вимогам закону скасовувати постанови про проведення перевірок, відкликати документи прокурорського реагування; звертатися до суду у порядку та за наявності підстав, передбачених ч. 5 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за ініціативою відповідного структурного підрозділу представництва брати участь у розгляді такого позову (заяви) у суді; за наявності підстав для захисту прав громадян або інтересів держави у суді матеріали перевірок передавати відповідним підрозділам представництва для підготовки та пред'явлення позову (заяви), застосування інших заходів представницького характеру, передбачених статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, із п. 19 Наказу абсолютно чітко випливає, що на прокуратуру Київської області було покладено обов'язок контролювати діяльність підпорядкованих прокуратур (в т. ч. прокуратури м. Ірпеня), а відповідно прокуратура Київської області знала або зобов'язана була знати про результати перевірки прокуратури м. Ірпеня щодо оспорюваного рішення Бучанської міської ради від 25.10.2007 № 470-20-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до земель запасу м. Буча».
Колегія суддів враховує, що такі накази в період своєї дії були обов'язковими для застосування та, деталізуючи відповідні положення нормативних актів вищого рівня - законів України, постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента України, надавали можливість прокуратурі у чіткому законодавчому полі та в унормований спосіб дізнатися про можливі порушення законних прав та інтересів держави саме в 2008 році під час такого порушення або ж принаймні не пізніше наступного місяця в порядку загально-наглядової перевірки.
Тобто, прокуратура була обізнана зі змістом рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-У, в той же час до суду прокуратура звернулася лише у 2016 році, про що суд першої інстанції дійшов вірного висновку.
Більш того, як встановив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 23.09.2020 року у справі № 911/695/17, де, предметом дослідження було отримання прокурором відповіді на аналогічну вимогу в порядку загального нагляду у 2008 році щодо рішення Бучанської міської ради від 02.09.2008 року за № 941-38-V, прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави з моменту отримання відповіді на свою вимогу про надання документів у порядку загального порядку.
Також, слід зазначити, що у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що стороною у спірних правовідносинах є не окремо взяті державні органи влади, а держава в цілому, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Відтак, оскільки прокурором поданий позов в інтересах держави, яка виступає у судовому процесі в особі певних уповноважених органів щодо об'єкту спору, строк позовної давності відраховується з моменту, коли саме держава в особі вказаних органів дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав.
Як вбачається, в межах даної справи позивачами є Міністерство освіти і науки України, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Національний університети біоресурсів і природокористування України.
Щодо обізнаності Міністерства освіти і науки України про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави, то судом було встановлено, що згідно з пунктом 81 Статуту НАУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202 «Про Національний аграрний університет» (в чинній на той момент редакції), звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участі представників наглядової ради і подається Кабінетові Міністрів України, Мінагрополітики та Міністерству освіти і науки.
Відповідно до пункту 66 зазначеного Статуту НАУ при Університеті було створено наглядову раду, до складу якої згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 657-р «Про склад наглядової ради Національного аграрного університету» входили в тому числі Віце-прем'єр-міністр України, який був першим заступником її голови, а також Міністр освіти України.
Відповідно до пункту 4 Положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 19 грудня 2006 року № 1757, Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 38).
Згідно з пунктом 5 вказаного Положення Міністерство освіти і науки України має право одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань (підпункт 2).
Міністерство освіти і науки України відповідно до пункту 1.3 Статуту Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки є органом управління Університету.
Отже, Міністерство освіти та науки України як орган управління Університетом здійснювало також управління об'єктами державної власності, що перебували в користуванні Університету, та мало можливість відповідно до положень Статуту Університету бути обізнаним щодо дій Університету по відношенню до земельних ділянок, наданих йому в користування, та могло бути обізнано про відмову від такого права.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Міністерство освіти і науки України , станом на момент ухвалення рішення про припинення права користування землею було обізнане або могло бути обізнане про фактичні обставини переведення земельної ділянки площею 24 га до земель запасу Бучанської міської ради.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції щодо обізнаності Головного управління Держгеокадастру України в Київській області про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави, що згідно з проєктом землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Бучанської міської ради, розробленого ТОВ «Лідер плюс» 2008 року, цей проєкт землеустрою отримав позитивні висновки та погодження: відділу земельних ресурсів м. Бучі, який входив до структури Держземагентства України і безпосередньо підпорядковувався Головному управлінню земельних ресурсів у Київській області; державної санітарно-епідеміологічної експертизи, яка була проведена Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров'я України; державної експертизи землевпорядної документації від 04 серпня 2008 року за № 11а-91е, яка проводилася Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області. Вище зазначені обставини підтверджуються відповідними висновками від 02 липня 2008 року № 115, від 07 липня 2008 року № 05.03.02-07/41570, від 04 серпня 2008 року № 11а-91е
Таким чином, встановивши, що як прокуратура Київської області, так і позивачі у справі вже на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02.09.2008 року за № 941-38-У , а прокурор з часу отримання відповіді на запит прокуратури в листопаді 2008 року були обізнані про такі дії та вибуття землі з володіння наукового закладу, проте за захистом порушених прав та інтересів держави цими діями прокуратура звернулася до суду лише у 2016 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції, враховуючи заяви відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_8 про застосування строків позовної давності, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України.
При цьому судом правильно встановлено, що поважні причини пропуску позовної давності відсутні. У разі користування своїми правами добросовіснопрокурор мав можливість звернутись з позовом в передбачений законом трирічний термін на звернення до суду за захистом прав держави.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваного рішення та безпідставності застосування судом строків позовної давності не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
Посилання у апеляційнійскарзі на те, що судами не враховано висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), та у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц (провадження № 61-5857св18) є безпідставними, оскільки зазначені рішення і судове рішення у цій справі ухвалені за інших фактичних обставин.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов прокурора про витребування землі , заявлений до ОСОБА_1 не може бути задоволений, так як задоволення позову буде надмірним втручанням в мирне володіння майном, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд виходить із такого.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Суд зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
За обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, суд дійшов висновку, що витребування земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.
Хронологія подій, а саме те, що НГД «Ворзель» НАУ добровільно відмовилося від користування земельними ділянками, без погодження такої відмови з Кабінетом Міністрів України, який відповідно до вимог закону та положень Статуту НГД «Ворзель» НАУ мав право погодити відмову від права постійного користування земельною ділянкою, не давало підстав для сумнівів у поінформованих та законослухняних громадян щодо легітимності рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельними ділянками загальною площею 24 га НГД «Ворзель» громадянам, які у цій справі отримували земельні ділянки на підставі рішень Бучанської міської ради, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ( право на земельну ділянку якого перейшло до відповідача ОСОБА_2 ) на підставі рішення від 26 лютого 2009 року земельні ділянки передані у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, які мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсними та розраховували на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що міська рада, передаючи їм ці земельні ділянки, має право нею розпоряджатися, а вони після отримання земельної ділянки матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов'язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Бучанської міської ради. При цьому апеляційний суд зауважує, що надані міською радою спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм чи у заповідній зоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у приватну власність.
Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») вибули з користування НГД «Ворзель» НАУ з порушенням вимог закону, а Бучанська міська рада своїм рішенням не мала права припинити право користування вказаними земельними ділянками НГД «Ворзель» НАУ.
Таким чином, хоча Бучанською міською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») НГД «Ворзель» НАУ, яке добровільно відмовилося від такого права, але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном, суд дійшов вірного висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 367/6105/16-ц, в якій розглядались тотожні вимоги про витребування земельних ділянок.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити, що у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені апелянтом судові витрати за подання апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 29 травня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Л.П. Сушко
Л.Д. Поливач