Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/7984/2025
м. Київ Справа № 378/698/24
12 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» - адвоката Сисака Владислава Тарасовича на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року та додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 23 грудня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Марущак Н.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 16 травня 2024 року між нею, як замовником, та ТОВ «Юридичний центр захисту боржників», як виконавцем, був укладений Договір № БАНКР-04003/24, за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника за плату надати юридичні послуги за програмою Банкрутство, а замовник зобов'язаний належним чином прийняти та сплатити вартість юридичних послуг, яка передбачена цим договором.
Відповідно до п. 6.6.3 договору замовник, в тому числі має здійснювати погашення ціни цього договору, лише використовує ті платіжні інструменти, які визнаються виконавцем як належними для мети здійснення розрахунку з ним.
Зокрема, в п. 6.6.4.3. договору зазначено, що до таких платіжних засобів відносяться посилання на оплату платіжної системи WayForPay офіційного інтернет-магазину виконавця, які будуть направлені замовнику через офіційні засоби комунікації Виконавця, перелічені в п. 6.6.1 цього договору.
16 травня 2024 року вона здійснила авансовий платіж за наданим відповідачем посиланням у розмірі 10 200,00 грн відповідно графіку здійснення платежів за Договором.
За вищезгаданим посиланням вона перейшла на сторінку платіжного сервісу Wayforpay «https://wayforpay.com», що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансовій компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ».
Згідно з п. 2.1. публічного договору про надання платіжних послуг з переказу коштів, відповідно до умов цього договору Фінансова компанія за дорученням Платника (Клієнта), використовуючи Сервіс WAYFORPAY, здійснює приймання грошових коштів платника на власний поточний рахунок шляхом еквайрінгу електронного платіжного засобу або отримання перерахування грошових коштів від банку, що обслуговує рахунок платника, для подальшого переказу в робочий час отримувачу платежу, що визначений Платником».
Таким чином, ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» є еквайринговою установою в розумінні Закону України «Про платіжні послуги», тобто, є надавачем платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу - платіжної операції з переказу коштів та/або з видачі готівкових коштів з використанням платіжного пристрою.
З квитанції про здійснення платежу від 16 травня 2024 року вбачається, що отримувачем вищезазначеного платежу на загальну суму 10 200,00 (десять тисяч двісті гривень 00 коп) є WFP.CONSULT1. Однак, враховуючи те, що ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» при здійсненні платежу виступав еквайром, отримувачем даних коштів є ТОВ «Юридичний центр захисту боржників».
Позивач зазначала, що після укладення договору відповідач не приступив до виконання свого зобов'язання, не зв'язувався з позивачем, у зв'язку з чим вона зробила висновок про те, що надання послуг відповідачем буде відбуватися повільніше, ніж вона розраховувала, а також про те, що з вини виконавця взагалі може бути не досягнута її мета як замовника за договором, а саме: ініціація процедури банкрутства фізичної особи, участь в процедурах реструктуризації боргів та (але не обов'язково) погашення боргів із застосування всіх наслідків, передбачених законом у зв'язку із закриттям провадження у справі про неплатоспроможність, в тому числі, із застосуванням наслідків у вигляді звільнення боржника від подальшого виконання грошових зобов'язань або визнання грошових зобов'язань боржника погашеними, а виконавчі документи такими, що не підлягають примусовому виконанню, у випадках та в порядку, визначеному законодавством України з процедур банкрутства для відповідної стадії провадження (п. 1.3 Договору).
При цьому, при укладенні договору з відповідачем вона розраховувала на відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність у зв'язку з тим, що наразі у неї наявна велика заборгованість перед кредиторами, яка постійно зростає та може призвести до втрати майна. Вона втратила довіру до відповідача як до виконавця за договором.
У зв'язку з цим вона (позивачка) вирішила розірвати вищезазначений договір, для чого звернулась до відповідача з пропозицією розірвати договір. 31 липня 2024 року засобами поштового зв'язку з використанням типу доставки «Склад-Двері» направила відповідачу до зареєстрованого місцязнаходження юридичної особи повідомлення про розірвання договору та вимогу про повернення сплачених коштів у розмірі 10 200,00 грн, яке не отримано відповідачем. На думку позивача, відповідач цілеспрямовано не отримує вищезазначене повідомлення про розірвання договору, чим навмисно позбавляє позивача права пред'явити вимогу щодо повернення сплачених відповідачу коштів.
Крім того, 09 серпня 2024 року її представник в месенджері Telegram направила генеральному директору відповідача Ковальову Сергію Миколайовичу, який представляє підприємство на підставі відомостей в ЄДР, про що в тому числі зазначено в договорі, вищезазначене повідомлення. Дане повідомлення було отримано і прочитано, однак залишено без відповіді.
Також, 09 серпня 2024 року направлено вищезазначене повідомлення на офіційну електронну пошту відповідача, зазначену в договорі, з використанням сервісів Gmail та Bigmir.net.
Станом на сьогодні відповідач ігнорує неодноразові вимоги, згоди щодо розірвання договору та повернення коштів не досягнуто, своїми діями порушує законні права позивача та імперативні норми чинного законодавства України, а відтак, на переконання сторони позивача, є всі юридичні та фактичні підстави для розірвання договору та стягнення з відповідача сплачених позивачем на виконання свого зобов'язання за договором коштів.
З урахуванням наведених обставин, посилаючись на положення статей 615, 907, 1212 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 просила суд:
розірвати договір, укладений між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» 16 травня 2024 року, за реєстровим номером № БАНКР-04003/23;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 10 200,00 грн;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу.
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів задоволено.
Розірвано договір про надання правової допомоги/юридичних послуг від 16 травня 2024 року № БАНКР-04003/23, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників».
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 10 200 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» в дохід держави судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Додатковим рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 23 грудня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - Цимбал Альони Анатоліївни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн.
Не погоджуючись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» - адвокат Сисак Владислав Тарасович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати судове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02.12.2024 року та додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 23.12.2024 року повністю та ухвалити нове судове рішення яким, залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору №БАНКР-04003/23 від 16.05.2024 року про надання юридичного обслуговування за програмою банкрутство та стягнення коштів.
Постановити окрему ухвалу про зловживання ОСОБА_1 та її представником адвокатом Цимбал Альоною Анатоліївною процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків в порядку ч. 2 ст. 262 ЦПК України. Стягнути судові витрати на оплату судового збору відповідно до вимог ч.9 ст. 141 ЦПК України.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що судові рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у провадженні Дарницького районного суду міста Києва (суддя Коренюк А.М.) вже знаходилась цивільна справа № 753/15699/24 (провадження у справі відкрите ухвалою суду від 27.08.2024 року) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору (№БАНКР-04003/23 від 16.05.2024 року про надання юридичного обслуговування за програмою банкрутство) про надання послуг та стягнення коштів, тобто, інший позов до цього ж відповідача (відповідачів), з тим самим предметом спору та з тих самих підстав.
Як передбачено положеннями п.3 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Сторона відповідача вважає, що подання позивачем іншого позову до нього, з тим самим предметом спору та з тих самих підстав до іншого суду, у той час як у Дарницькому районному суду м. Києва вже перебувала у провадженні справа №753/15699/24, є зловживанням з боку позивача процесуальними правами.
Крім того, Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» ні позовної заяви позивача, а ні ухвали Ставищенського районного суду Київської області про відкриття провадження у справі № 378/698/24, не надходило, а тому сторона відповідача не могла з'явитись до судового засідання та надати відзив на позовну заяву щодо необґрунтованості позовних вимог.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цимбал Альона Анатоліївна просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області - без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 витрати, які позивач понесла у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що у матеріалах справи № 378/698/24 містяться відомості щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Однак, відповідач (апелянт) не з'явився у жодне судове засідання у справі, не повідомляв про причини своєї неявки та не подав відзив на позов.
Також, примірник позовної заяви був надісланий відповідачу ще до звернення до суду з позовом, однак, як слідує з аналізу матеріалів справи, відповідач ухилявся від отримання даних документів.
Крім того, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в самій апеляційній скарзі відповідач не зазначає про причини невиконання свого обов'язку з реєстрації електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
З урахуванням вищевикладеного, сторона позивача вважає, що слід відхилити доводи відповідача про відсутність у нього інформації про судову справу та ухвалене в ній рішення, оскільки відповідач мав реальну можливість отримати позовну заяву з додатками, був належним чином повідомлений про розгляд справи, а також мав обов'язок зареєструвати електронний кабінет, що, зокрема, забезпечило б йому можливість бути повідомленим про хід справ за його участі, своєчасно ознайомлюватися з документами по справі та подавати заяви по суті справи та з процесуальних питань, однак не скористався своїми процесуальними правами та не виконав свій обов'язок з реєстрації електронного кабінету під час розгляду справи у суді першої інстанції та на час звернення до суду з апеляційною скаргою.
Щодо доводів відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами, сторона позивача зазначає, що подання позовів до судів різної юрисдикції за схожими предметом та підставами не може визнаватися зловживанням, якщо не доведено, що метою є затягування розгляду справи (Постанова Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 367/5934/17-ц (провадження№ 61-35262св18).
Тобто, приписи ст. 257 ЦПК України направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.
Однак, одночасного розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ««Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів не відбулося.
Заява про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 753/15699/24 була направлена позивачем Дарницькому районному суду міста Києва ще 11.09.2024 - до початку розгляду даної справи по суті, про що зазначено в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 16.01.2025 року у справі № 753/15699/24.
До Ставищенського районного суду Київської області позивач звернулася 12.09.2024 року, тобто, вже після подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 753/15699/24, яка перебувала у провадженні Дарницького районного суду міста Києва.
За таких обставин протиправність, недобросовісність та неналежність використання позивачем (її представником) належних їй процесуальних прав виключаються, оскільки такі дії не вчинялися з корисним або особистим мотивом, не були спрямовані на затягування розгляду справи або будь-яких інших маніпуляцій.
Напроти, звернення позивачки до Ставищенського районного суду Київської області було обумовлено необхідністю пришвидшенням розгляду спору, що й зазначено в самій заяві про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 753/15699/24 (докази додаються), а звернення до суду першої інстанції з позовом відбулося після направлення відповідної заяви.
Сторона позивача звертає увагу суду на те, що як на підставу скасування рішення апелянт посилається тільки на власну «необізнаність» щодо розгляду справи та процесуальні порушення, а по суті спору і щодо змісту рішення суду першої інстанції відповідачем взагалі не наведенні міркування та заперечення, не наведено жодних доводів щодо необґрунтованості і незаконності такого рішення.
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (ч. 2 ст. 410 ЦПК) стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Відповідно, сторона позивача вважає, що суд першої інстанції, який неодноразово відкладав розгляд справи, зокрема, у зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання, надсилав відповідачу документи у справі і оголошення про виклик до суду, цілком законно і обґрунтовано вирішив спір за відсутності представника відповідача, а тому ні рішення Ставищенського районного суду від 02.12.2024 року у справі № 378/698/24, ні додаткове рішення Ставищенського районного суду від 23.12.2024 року у справі № 378/698/24 не підлягають скасуванню.
Сторона позивача повідомила суд про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивач понесла у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, додається.
В судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» адвокат Сисак Владислав Тарасович брав участь в режимі відеоконференції, повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Цимбал Альона Анатоліївна також брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду- залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.05.2024 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» було укладено договір № БАНКР-04003/23 юридичного обслуговування за програмою банкрутства (а. с. 17 19) (надалі Договір).
Згідно п. 1.1 Договору Виконавець за цим договором зобов'язується за завданням Замовника за плату надати юридичні послуги за програмою банкрутство, а Замовник зобов'язаний належним чином прийняти та сплатити вартість юридичних послуг, яка передбачена цим договором.
Відповідно до п.1.3 Договору метою Замовника визнається ініціація процедури банкрутства фізичної особи, участь в процедурах реструктуризації боргів та (але не обов'язково) погашення боргів із застосування всіх наслідків, передбачених законом у зв'язку із закриттям провадження у справі про неплатоспроможність, в тому числі, із застосуванням наслідків у вигляді звільнення боржника від подальшого виконання грошових зобов'язань або визнання грошових зобов'язань боржника погашеними, а виконавчі документи такими, що не підлягають примусовому виконанню, у випадках та в порядку, визначеному законодавством України з процедур банкрутства для відповідної стадії провадження.
Пуктом 1.4. Договору визначено, що юридичне обслугонуваиня за програмою банкрутство, здійснюється в наступних етапах: здійснення підготовки до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи; подання заяви про банкрутство; участь в процедурі рекструктуризації боргів (не обов?язкова); закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи із застосуванням наслідків визначених законодавством України з процедур банкрутства.
Відповідно до абз. 1 розділу 3 Договору Виконавець за надання послуг за цим договором має право на отримання оплати з боку Замовника. Ціна цього договору визначається у розмірі 80 000 грн. Ціна цього договору, зазначена у цьому пункті, визначена без урахування ПДВ, підлягає сплаті Замовником в порядку, розмірах та строки, передбачені графіком здійснення платежів, який є додатком 2 до цього договору.
Згідно п. 6.6.3 Замовник має здійснювати погашення ціни цього договору лише використовуючи ті платіжні інструменти, які визнаються виконавцем як належними для мети здійснення розрахунку з ним.
За п. 6.6.4 договору до таких платіжних засобів відносяться будь які поточні рахунки виконавця (п. 6.6.4.1).
Згідно п. 6.6.4.2 договору посилання на оплату платіжної системи WayForPay офіційного інтернет магазину Виконавця, які будуть направлені замовнику через офіційні засоби комунікації Виконавця, перелічені в п. 6.6.1 цього договору.
Як зазначено в позові та пояснила в судовому засіданні представник позивача за надісланим відповідачем посиланням ОСОБА_1 а перейшла на сторінку платіжного сервісу WayForPay «https://wayforpay.com», що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансовій компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» і до моменту укладення вищевказаного договору здійснила передпдату в сумі 10 200 грн.
За п. 3.4. Договору Замовник сплачує ціну цього договору Виконавцю в безготівковій формі шляхом переведення відповідної грошової суми на рахунок Виконавця.
Згідно п. 3.5 Договору кожний розрахунок між сторонами супроводжується ініціацією платежу з боку Виконавця шляхом направлення Замовнику відповідної електронної форми для здійснення оплати.
До позову на підтвердження такої оплати додано квитанцію № 31673828165 від 16.05.2024 про перерахування позивачкою ОСОБА_1 10 200 грн, отримувачем вказаної суми є WFP.CONSULT1 (а.с. 23).
З урахуванням викладеного та враховуючи, що в пункті 3.8 Договору зазначено, що в погашення ціни договору, передбаченої п.3.1, в повному обсязі звертається передплата, яку Замовник здійснив до моменту укладення цього договору, у розмірі 10 000 грн, суд першої інстанції вважав доведеним факт оплати позивачемвідповідачу за спірним договором коштів в сумі 10 200 грн.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що цей договір може бути розірваний в порядку, передбаченому чинним законодавством України, а також на підставі умов цього договору.
Відповідно до п. 4.10 Договору у разі дострокового розірвання договору в односторонньому порядку однією із сторін, якій законом або цим договором надано право на односторонню відмову від виконання цього договору, сторона, яка ініціює розірвання договору, має направити іншій стороні відповідне повідомлення, за виключенням випадків, передбачених п. 4.3-4.5 цього договору. В такому разі договір вважається розірваним з моменту отримання іншою стороною такого повідомлення. Після розірвання договору сторона, яка має права вимоги до іншої сторони, може пред'явити свою вимогу, відповідно до законодавства України.
Обгрунтовуючи позов, позивачем зазначено, що після укладення 16.05.2024 року Договору відповідач не приступив до виконання свого зобов'язання, не зв'язувався з нею, у зв'язку з чим вона зробила висновок про те, що надання послуг відповідачем буде відбуватися повільніше, ніж вона розраховувала, а також про те, що з вини виконавця взагалі може бути не досягнута її мета як Замовника за Договором, визначена пунктом 1.3 Договору. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги також зазначає, що при укладенні Договору з відповідачем вона розраховувала на відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у зв'язку з тим, що наразі у неї наявна велика заборгованість перед кредиторами, яка постійно зростає та може призвести до втрати майна. Відповідно те, що Відповідач не приступив до виконання свого зобов'язання, отримавши авансовий платіж за Договором, ставить її (позивача) у більш невигідне становище, ніж існувало до моменту укладення Договору. Таким чином, вона втратила довіру до Відповідача як до Виконавця за Договором.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с. 67, 69) місцезнаходження відповідача як юридичної особи - АДРЕСА_1 , керівником відповідача ТОВ «Юридичний центр захисту боржників» є Ковальов Сергій Миколайович.
31.07.2024 року ОСОБА_1 а засобами поштового зв'язку з використанням типу доставки «Склад-Двері» направила Відповідачу до вказаного зареєстрованого його місцезнаходження як юридичної особи повідомлення про розірвання договору та вимогу про повернення сплачених коштів у розмірі 10 200,00 грн (а. с. 15, 16).
Відповідно до відстеження відправлення, отриманого з використанням функціоналу онлайн-сервісу АТ «Укрпошта» https://track.ukrposhta.ua/ станом на дату подання позовної заяви (12.09.2024 року) поштове відправлення не отримано Відповідачем, повернуто відправнику 23.09.2024 року з відміткою відділення зв'язку «за закінченням встановленого терміну зберігання».
09.08.2024 року представник позивача направила на вказану в оспорюваному договорі електронну адресу відповідача, та в месенджері Telegram генеральному директору Відповідача повідомлення про розірвання договору з додатками (а. с. 13, 14).
Як встановлено у судовому засіданні, відповідач своїх обов'язків за договором не виконав, вищевказане повідомлення, надіслане поштовим зв'язком відповідачем не отримано, а надіслане в месенджері Telegram генеральному директоруВідповідача залишене без реагування, кошти, сплачені в якості передплати за спірним договором (авансу), позивачці не повернуті.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів, суд першої інстанції вказав на те, що позивач довів, що мають місце підстави для розірвання договору, оскільки відповідач не приступив до виконання зобов'язань за договором, а відтак суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки сплачені нею в якості передплати по спірному договору кошти в сумі 10 200 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року відповідає.
Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, однобічна відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковий для виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у сфері надання послуг на підставі укладеного між ними договору юридичного обслуговування за програмою банкрутства.
Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.
Згідно з статтею 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ст. 615 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що пуктом 1.4. Договору визначено, що юриличне обслугонуваиня за програмою банкрутство, здійснюється в наступних етапах: здійснення підготовки до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи; подання заяви про банкрутство; участь в процедури рекструктуризації боргів (не обовязкова); зкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи із застосуванням наслідків визначених законодавством України з процедур банкрутства.
Відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано належного та допустимого доказу на спротування позиції позивача щодо невиконання ним умов Договору, оскількижодну із послуг, перелічених в п. 1.4 договору юридичного обслуговування за програмою банкрутства, відповідачем не надано. Як і не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної істанції жодного належного і допустимого доказу, з якого достеменно можливо було б встановити, що відповідач, принаймні, розпочав надання послуг за договором юридичного обслуговування за програмою банкрутства, зокрема, але не виключно, розпочав збір доказів для представництва інтнересів позивача; написання проектів процесуальних документів до суду та направлення їх на погодження позивачу; направлення позивачу акту про надання послуг, тощо.
Як зазначалося вище, ст. 906 ЦК України визначено, що виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної істанції не надано жодного належного і допустимого доказу, з якого достеменно можлово було б встановити настання у відповідача форм-мажорних обставин, які обєктивно перешкодили відповідачу надати послуги за договором юридичного обслуговування за програмою банкрутства.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справами підтверджується, що позивач двічі зверталася до відповідача 31.07.2024 року та 09.08.2024 року з листами про розірвання договору та повернення сплачених коштів за договором юридичного обслуговування за програмою банкрутства за юридичною адресою відповідача та на вказану в договорі електронну адресу відповідача, та в месенджері Telegram. Отже, позивачем був дотриманий порядок розірвання договору в частині направлення пропозиції про розірвання договору.
Таким чином, позивачем було здійснено всі необхіді заходи для звернення до відповідача з листом про розірвання договору, втім, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано відповіді на вказані звернення позивачки, а отже, сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору з підстав його невиконання відповідачаем.
Подальша дія договору, у даному випадку, порушує інтереси позивачки та позбавляє її, як заінтересовану особу, того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За таких обставин, діючи в правовому полі статті 907 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позовні вимоги про розірвання договору про надання правової допомоги/юридичних послуг від 16 травня 2024 року № БАНКР-04003/23, укладеногоміж ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників», є обгрунтованими,підставнимита такими, що підлягають до задоволення.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У справі, що переглядається усі наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що за укладеним між сторонами договором про надання правничої допомоги/юридичних послуг відповідачем юридичні послуги взагалі надані не були, що і стало підставою для розірвання договору в судовому порядку.
З боку позивача відбулась оплата не наданих послуг за оспорюваним договором в сумі 10 200 грн.
За вказаних обставин, коли відповідач взяв на себе обов'язок надати позивачці юридичні послуги/правову допомогу, однак такі послуги надані не були, при цьому за укладеним договором позивачка сплатила кошти, остання обґрунтовано вимагає їх повернення від відповідача, як оплату здійснену за послуги, які в кінцевому результаті надані не були.
Оскільки правова підстава набуття відповідачем коштів відпала внаслідок розірвання договору, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 10 200 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження уданій справі, оскільки у провадженні Дарницького районного суду міста Києва (суддя Коренюк А.М.) вже знаходилась цивільна справа № 753/15699/24 (провадження у справі відкрите ухвалою суду 27.08.2024 року) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору (№БАНКР-04003/23 від 16.05.2024 року про надання юридичного обслуговування за програмою банкрутство) про надання послуг та стягнення коштів, тобто, інший позов до цього ж відповідача (відповідачів), з тим самим предметом та з тих самих підстав, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.
З мережевого ресурсу Судова влада вбачається, що 13.08.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору (№БАНКР-04003/23 від 16.05.2024 року про надання юридичного обслуговування за програмою банкрутство) про надання послуг та стягнення коштів.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.08.2024 року у справі № 753/15699/24відкрито спрощене провадження та призначено справу до розгляду на 16.01.2025 року на 14 год. 30 хв.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.01.2025 у справі № 753/15699/24позовну заяву ОСОБА_1 и до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору (№БАНКР-04003/23 від 16.05.2024 року про надання юридичного обслуговування за програмою банкрутство) про надання послуг та стягнення коштів- залишено без розгляду.
У вказаній ухвалі судом встановлено, що ОСОБА_1 до початку розгляду справи по суті подано заяву від 11.09.2024 року про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що з мережевого ресурсу Судова влада вбачається, що 13.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Ставищенського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» про розірвання договору (№БАНКР-04003/23 від 16.05.2024 про надання юридичного обслуговування за програмою банкрутство) про надання послуг та стягнення коштів.
Тобто, вже після подання11.09.2024 до Дарницького районного суду м. Києва заяви про залишення позовної заяви у справі № 753/15699/24без розгляду.
На момент відкриття провадження у даній справі, у справі № 753/15699/24, яка перебувала на розгляді Дарницького районного суду м. Києва, не відбулося жодного судового засідання, судом не з?ясовувалися підстави позову, як і не зясовувалося ставлення учасників справи до предмету позову.
За таких обставин колегія суддів вважає, що протиправність, недобросовісність та неналежність використання позивачем (її представником) належних їй процесуальних прав виключаються, оскільки такі дії не вчинялися з корисним або особистим мотивом, не були спрямовані на затягування розгляду справи або будь-яких інших маніпуляцій.
Звернення позивачки до Ставищенського районного суду Київської області було обумовлено необхідністю пришвидшенням розгляду спору, що й зазначено в самій заяві про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 753/15699/24, а звернення до суду першої інстанції з позовом відбулося після направлення відповідної заяви.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» ні копія позовної заяви позивача, а ні копія ухвали Ставищенського районного суду Київської області про відкриття провадження у справі № 378/698/24, не направлялися, а тому сторона відповідача не могла з'явитись в судове засідання та надати відзив на позовну заяву щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів також відхиляє, з огляду на наступне.
Указом Президента України від 11.06.2021 №231/2021 затверджено Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки (далі - Стратегія).
Підпунктом 4.1.4 п.4 розд.4 "Напрями та заходи" Стратегії визначено, що з метою покращення доступу до правосуддя необхідно забезпечити розвиток електронного судочинства з урахуванням світових стандартів у галузі інформаційних технологій, його інтегрування в національну інфраструктуру електронного врядування через, зокрема, впровадження сучасного електронного діловодства в суді, електронного ведення справ, електронних комунікацій із судом, кабінету судді та кабінету учасника процесу.
З 05.10.2021 року в Україні розпочала функціонувати ЄСІТС (до цього вона працювала в тестовому режимі і реєстрація електронного кабінету не була обов'язковою).
Відповідно до ч.7 ст.15-1 Закону «Про судоустрій і статус суддів» Положення про ЄСІТС затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Державної судової адміністрації України та після консультацій з Радою суддів України.
05.10.2021 року набрало чинності Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС).
Отже, 05.10.2021 року є датою початку функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний Суд», підсистеми відеоконференцзв'язку (30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» оголошення про створення та забезпечення функціонування вказаних підсистем (модулів) ЄСІТС) (див. п.7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №204/2321/22).
У публічному оголошенні про початок функціонування ЄСІТС Вища рада правосуддя на своєму сайті (https://hcj.gov.ua/news/elektronne-sudochynstvo-v-diyi-v-ukrayini-oficiyno-pochynayut-funkcionuvaty-try-pidsystemy) повідомила, що з 05.10.2021 року починають офіційно функціонувати окремі підсистеми (модулі) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв'язку.
Вища рада правосуддя звернула увагу, що задля успішного користування сервісами згідно з вимогами чинного процесуального законодавства адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки мають зареєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
Вища рада правосуддя також вказала, що використання підсистем (модулів) ЄСІТС здійснюється у порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС.
Відповідне оголошення про початок роботи окремих модулів ЄСІТС було надруковане у газеті «Голос України» №168 (7668) від 04.09.2021 на 15 сторінці та на вебпорталі «Судова влада України».
Перша редакція ч.6.ст.14 ЦПК України не передбачала обов'язку всіх юридичних осіб зареєструвати електронні кабінети. Такий обов'язок встановлювався лише для адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, державних органів, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки.
Втім, у подальшому, протягом 2023 року, до ч.6. ст.14 ЦПК України були внесені зміни.
Діюча редакція абз.1 ч.6 ст.14 ЦПК України щодо обов'язку юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, зареєструвати електронні кабінети викладена в новій редакції Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи» від 19.10.2023 року №3424-IX (далі - Закон №3424), який набув чинності 04.11.2023 року. Ця редакція уточнила перелік осіб, для яких була обов'язковою реєстрація електронного кабінету, зокрема, включені юридичні особи, зареєстровані за законодавством України.
Відтак, з 04.11.2023 року у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників»виник обов?язок зареєструвати електронний кабінет, чого відповідачем зроблено не було станом на момент розгляду справи судом першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що свій обов?язок зареєструвати електронний кабінет Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» виконало лише 24.03.2025 року о 15:19 год.
Поряд з цим, з метою дотримання процесуальних прав відповідача, як учасника справи, судом першої інстанції засобами поштового обігу направлялися судові повістки, копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача (а. с. 56, 67, 69, 70, 80, 87), проте, вказане поштове відправлення повернулось з довідкою відділення ПАТ «Укрпошта» з відміткою щодо отримання поштового відправлення «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, товариство про розгляд справи повідомлялося шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України (а. с. 86).
Отже, права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі направлення йому судом паперових копій процесуальних документів. Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов'язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ЦПК України, вони є збалансованими та пропорційними, тобто, не порушують основоположні принципи цивільного процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №752/11445/22, від 01.02.2024 у справі №520/11344/23, від 28.03.2023 у справі №260/1322/21 (з урахуванням відмінностей у змісті процесуальних кодексів).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» адвокатом Сисаком Владиславом Тарасовичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» - адвоката Сисака Владислава Тарасовича в частині оскарження рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції також ухвалено додаткове судове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн.
Задовольняючи заяву представника позивачки про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн, суд першої інстанції посилався на те, що при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу враховує, що вказані витрати позивачки у справі підтверджені документально на загальну суму 25 000 грн. Оскільки позовні вимоги по справі задоволено повністю, то на користь позивачки підлягають стягненню з відповідача 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції в повній мірі не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердженняпонесення позивачемвитрат напрофесійну правничудопомогу узагальному розмірі25000,00 грн було наданодо судунаступні докази:копію свідоцтвапро правона зайняттяадвокатською діяльністю(а.с.46); копію ордеруна наданняправничої правовоїдопомоги (а.с.37),угоду пронадання правової допомоги №92-б/г-24, укладену 06.06.2024між адвокатомЦимбал А.А.та ОСОБА_1 щодо наданняправової допомоги(а.с.40 42);акт виконанихробіт доугоди №92-б/г-24,відповідно доякого адвокатомнадано послугина загальнусуму 20000,00 грн, з яких: 10000,00 грн за складаннята направленняпозовної заявипро розірваннядоговору пронадання послугта стягненнябезпідставно збереженихкоштів досуду (5год.),2000,00 грн за надання консультації щодозахисту праву судовомупорядку поверненнябезпідставно стягнутихкоштів (1год.),3000,00 грн за досудове врегулюванняспору заучасті адвоката(2год.), 5000,00 грн. попередня оплата участі у судовому засіданні посправі 378/698/2407.10.2024 (а.с.44); рахунок-фактуру від 17.09.2024(а.с.43); квитанцію доприбуткового касовогоордера №51 від 17.09.2024,згідно якогоадвокат ЦимбалА.А. прийняла від ОСОБА_1 20 000грн на підставіугоди №92-б/г-24від 06.06.2024 (а.с.45), акт виконаних робіт до угоди №92-б/г-24мпро наданняправової допомоги,відповідно доякого адвокатомнадано послугина загальнусуму 5000,00грн,з яких:2500,00грн за участьу судовомузасіданні 21.10.2024,та 2500,00грн за участь у судовому засіданні 02.12.2024 (а.с. 121) та квитанцію до прибутковогокасового ордера№ 67від 03.12.2024(а.с.122).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 року у справі № 910/5724/23 висловив правову позицію про те, що в матеріалах справи відсутня конкретизація наданих усних консультацій протягом 2 год, а з огляду на предмет та підстави позову, однотипність та стандартність справи, Суд ставить під сумнів їх реальність. Відтак у цій частині заява позивача не підлягає задоволенню.
Відтак, колегія суддів вважає, що визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував суму позовних вимог, принцип співмірності та розумності судових витрат, не врахував характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони та дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідча на користь позивача 25 000 грн. витрат на правничу допомогу.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
Позивачем заявлено до стягнення 10 000,00 грн за складаннята направленняпозовної заявипро розірваннядоговору пронадання послугта стягненнябезпідставно збереженихкоштів досуду (5год.), 2000,00 грн за надання консультації щодозахисту праву судовомупорядку поверненнябезпідставно стягнутихкоштів (1год.), 3000,00 грн за досудове врегулюванняспору заучасті адвоката(2 год.), 5000,00 грн. попередня оплата участіу судовомузасіданні посправі 378/698/2407.10.2024 (а.с.44); 2500,00 грн за участь у судовому засіданні 21.10.2024року та 2500,00грн за участь у судовому засіданні 02.12.2024 року (а.с. 121).
Проте, заявлений позивачем час на підготовку процесуальних документів є неспівмірним та необґрунтованим, з огляду на те, що предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 з 25 000,00 грн до 6 000,00 грн.
Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 23 грудня 2024 року змінити, зменшивши стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції з 25 000,00 грн до 6 000,00 грн.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача повідомила суд апеляційної інстанії про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивач понесла у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, що додається, становить розмір 23 000,00 грн.
До закінчення судових дебатів у справі сторона позивача не зробила заяву про понесення додатковий витрат, у зв?язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, та підтримала заявлений розмір витрат на надану позивачеві професійну правничу допомогу адвокатом Цимбал Альоною Анатоліївною в суді апеляційної інстанції в сумі 23 000,00 грн.
Перевіряючи розмір витрат на надану позивачеві професійну правничу допомогу адвокатом Цимбал Альоною Анатоліївною в судіапеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
26 березня 2025 року між позивачем та адвокатом Цимбал Альоною Анатоліївною підписано акт виконаних робіт № 2 до угоди № 92-б/г-24 про надання правової допомоги (а.с. 40 зворот том 2).
Актом виконаних робіт виконаних робіт № 2 до угоди № 92-б/г-24, з описом наданих послуг юридичних послуг в суді апеляційної інстанції, підтверджується, що адвокат надав клієнту з 06 червня 2024 року по 26 березня 2025 року правову допомогу відповідно до Угоди № 92-б/г-24 про надання правової допомоги від 06червня 2024 року, а клієнт прийняв наступні додаткові послуги: надання письмової консультації з посиланнями на норми права щодо апеляційного порядку розгляду справи- 1 год., 2000,00 грн;складення та подання відзиву на апеляційну скаргу - 5 год, вартістю 15000,00 грн; попередня оплата участі у судовому засіданні по справі №378/698/24, яке відбудеться 31.03.2024 року - 6000,00 грн.
Загальна вартість таких послуг оцінена в сумі 23 000,00 грн, яку сторона позивача просить стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників».
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 23 000,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті в повному обсязі.
Так, заявлені витрати в частині надання письмової консультації клієнту щодо апеляційного порядку розгляду справи, вартістю 2 000,00 грн, підготування тексту відзиву на апеляційну скаргу, вартістю 15 000,00 грн, є завищеними, охоплюються (є складовими одного завдання) підготовкою і подання через ЄСІТС «Електронний суд»відзиву на апеляційну скаргу, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що правова позиція сторони позивача в цій справі не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанції, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги, та інші обставини.
За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг,участь адвоката Цимбал Альони Анатоліївни у судовому засіданні в Київському апеляційному суді в режимі відеоконференції 31 березня 2025 року, яке тривало 31 хвилину, 12 травня 2025 року, яке тривало 41 хвилину, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанцій є розмір судових витрат на професійну правничу допомогув сумі 4 000,00 грн, що підлягає стягненню з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» на користь позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» - адвоката Сисака Владислава Тарасовича задовольнити частково.
Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 грудня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 23 грудня 2024 року змінити, зменшивши стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» (ЄДРПОУ 44272785) на користьОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції з 25 000,00 грн до 6 000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний центр захисту боржників» (ЄДРПОУ 44272785) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Судді: