28 травня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/13139/22
Провадження № 11-кп/820/336/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22022240000000071 від 05 травня 2022 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої за ч.3 ст.110 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 року,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Мегіон Тюменської області РСФСР, громадянку Російської Федерації, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, робоча адреса: Російська Федерація, м. Москва, вул.Охотний ряд, 1, раніше не судиму,
визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.110 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять років) з конфіскацією усього належного їй майна.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_7 ухвалено обраховувати з дня її затримання на виконання вироку.
Обраний ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін, до вирішення судом питання про його застосування, але не довше ніж до набрання вироком законної сили.
За вироком суду ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, яка вступила у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримала постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримала ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинила умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначене вчинено за наступних обставин.
З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали в імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
На виконання зазначених намірів 15.02.2022 Державна Дума Російської Федерації, в складі якої перебувала депутат ОСОБА_7 , звернулася до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
18.02.2022 керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення на тимчасово окупованих територіях України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
19.02.2022 вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
21.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік. В цей же день, президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де було обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ, до складу якої входила також депутат ОСОБА_7 , та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Цього ж дня президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
22.02.2022 президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день були ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ. Як наслідок рішень прийнятих депутатами Державної Думи РФ, в цей же день, 22.02.2022 року, президент РФ з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну направив до Ради федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24.02.2022 о 05 годині президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. В подальшому, цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно було здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
Починаючи з 05 години 24.02.2022 підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
У зв'язку з військовою агресією Россійської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022. На тепер строк дії воєнного стану не скасовано.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація під приводом допомоги, так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці», здійснила 24.02.2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки, а отже, у такий спосіб, ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинила умисні дії, які виразились у посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, за що підлягає кримінальній відповідальності за ч.3 ст.110 КК України.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду, захисник обвинуваченої за ч.3 ст.110 КК України ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , в апеляційній скарзі, просить його скасувати та закрити кримінальне провадження.
Посилається на невідповідність висновків місцевого суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що оскаржуване судове рішення про засудження ОСОБА_7 за ч.3 ст.110 КК України ухвалено всупереч вимог норм кримінального процесуального закону, за відсутності належних та допустимих доказів, які б доводили, поза розумним сумнівом, вину обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення.
Вважає істотним порушення вимог КПК України здійснення судом розгляду вказаного кримінального провадження за відсутності обвинуваченої ОСОБА_7 , в порушення усталеної практики ЄСПЛ. Жодного документу, який би підтверджував отримання обвинуваченою інформації про наявне кримінальне переслідування та пред'явлене обвинувачення стороною обвинувачення не надано.
Усі засоби комунікації не є реальними доказами вручення повістки, повідомлення про підозру, обвинувального акту тощо.
Стверджує, що жодних доказів, які б доводили, що ОСОБА_7 намагається уникнути правосуддя, не надано. Тому прийняття рішення про проведення спеціального судового розгляду позбавило судове провадження ознак справедливості від самого початку.
Така ситуація не узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Конституція України є обов'язковою для громадян України та осіб, що перебувають на території України, але не створює обов'язків для громадян іншої країни, котрі не перебувають на території України. Прокурором не надано доказів на доведення факту того, що на ОСОБА_7 покладено обов'язок дотримання Конституції України.
В той же час ст.110 КК України не передбачає відповідальності за порушення інших норм, окрім Конституції України, зокрема, норм міжнародного права. Судом безпідставно поширено на ОСОБА_7 дію Кримінального кодексу України. Судом не прийнято до уваги, що ОСОБА_7 володіє імунітетом від кримінального переслідування в національній судовій системі.
ОСОБА_7 має користуватися імунітетом «ratione materiae» у вітчизняній судовій системі, а кримінальне переслідування може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції.
Тому, на думку захисника, в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.110 КК України, оскільки вона не мала повноважень змінити територіальну цілісність України, а в ході голосування, як депутат Державної Думи РФ висловила власну політичну позицію, за що не може нести кримінальну відповідальність.
Крім того, між прийняттям постанови, за яку голосувала ОСОБА_7 та настанням тих наслідків, про які йдеться у вироку суду першої інстанції, знаходяться численні рішення і дії значної кількості посадових осіб РФ, які є вирішальними для настання таких наслідків, на відміну від голосування останньої за прийняття спірної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_6 , на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який вважає вирок суду законним та вмотивованим, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався.
В суді першої та апеляційної інстанції судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 проведено у відсутності останньої, оскільки провадження за її обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади, що відповідає положенням ч.3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення, останньої, про час та місце судового розгляду даного провадження.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно ч. 3 п. б розділу III яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудної не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
Водночас, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченою, щодо якої судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченою підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу(ч. 3ст. 400 КПК України).
Повідомлення обвинуваченої ОСОБА_7 про судовий розгляд здійснено через друковані засоби масової інформації та на офіційних веб-сайтах Судової влади, що відповідає положенням ч. 3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення останньої про час та місце судового розгляду даного провадження.
Так, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченої ОСОБА_7 до суду, вжитими заходами, не вдалося.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачена вважається належним чином ознайомлена з її змістом.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Вина ОСОБА_7 підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме даними:
-протоколу огляду від 10.03.2022 року, з якого слідує, що в мережі Інтернет, а саме публікації сайту «http://vote.duma.gov.ru/vote/117112», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації, в якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР», відповідно до якого, за вказане звернення, проголосувало «за» 351 депутат з 368 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосував «за» зазначено і ОСОБА_7 ;
-протоколу огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет, а саме інформаційного ресурсу «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації, та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосував «за» зазначена і ОСОБА_7 ;
-протоколу огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет, а саме інформаційного ресурсу «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутат з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосувала «за» зазначена і ОСОБА_7 ;
-інформації на DVD диску про результати голосування депутатів Державної Думи РФ, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.22 - VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN, на якому записано папки з назвами «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»;
-відеозапису засідань Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 року та 22.02.2022 року;
-протоколу огляду від 29.03.2022 року мережі Інтернет, а саме інформаційного ресурсу «http://duma.gov.ru» на офіційному сайті вищого законодавчого органу влади Російської Федерації, у якому виявлено інформацію щодо депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації ОСОБА_7 , результатів її голосування 15.02.2022 року та 22.02.2022 року за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР»; за проект закону «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой»; «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой»;
-протоколу огляду електронних документів, з додатками ( у тому числі оптичним диском), проведеного старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області майором юстиції ОСОБА_8 від 07.04.22р., у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови №58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_9 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», федеральних законів рф «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» №75577-8 від 22.02.2022 та №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», у якому оглянуто тексти проєктів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроєктам та згідно яких встановлено що ОСОБА_7 проголосувала «ЗА». У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані законопроекту №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту №75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», їх тексти, у яких прямо вказується ( у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій на території України.
Дослідивши вказані докази, і даючи правову оцінку діям обвинуваченої ОСОБА_7 , згідно з пред'явленим обвинуваченням, в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, суд врахував, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.
Обґрунтовуючи свій висновок, суд посилається на те, що об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.
Суб'єкт вказаного злочину є загальний, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
Місцевий суд врахував, що визначення поняття співучасті дане у статті 26 КК України. Згідно із зазначеним нормативним визначенням співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. При цьому статтею 27 КК надане визначення видів співучасників, якими є: виконавець, організатор, підбурювач та пособник.
Суд також посилається на практику Верховного Суду (постанова від 14.11.2019 (справа № 710/439/17), постанова від 14.05.2020 (справа 405/2648/18), постанова від 10.12.2020 (справа 464/710/18), відповідно до якої вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає з частини другої статті 28 КК, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.
Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вказані докази підтверджують в сукупності, що ОСОБА_7 , будучи депутаткою Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняла участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримала та проголосувала за постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому, 22.02.2022 депутат Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації ОСОБА_7 прийняла участь у засіданні Державної Думи, де підтримала ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «ДНР» та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «ЛНР».
Зазначені рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного діяння є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків (настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Відтак, дії обвинувачуваної, які призвели до тяжких наслідків правильно оцінені судом, як загальновідомий факт, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинену незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України.
Факт військового вторгнення РФ на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав загальновідомими факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Вказані дії вочевидь стали можливими завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів Державної Думи Російської федерації, до складу яких входить обвинувачена ОСОБА_7 , та які процедурно приймаються за наявності ряду умов (проведення зборів, наявності кворуму та інше).
За таких обставин, судом поза розумним сумнівом установлено, що ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинила умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК України.
При цьому, судом першої інстанції проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_7 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, на що є посилання в апеляційній скарзі захисника, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 року №198/93. Відповідно до цього нормативного акту депутати Держдуми РФ таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру; не наділяють депутатів Держдуми РФ дипломатичним імунітетом.
Твердження апелянта про те, що місцевим судом не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_7 і вичерпані можливості їх отримати, є безпідставними, так як зазначені докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України, є належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов'язаними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за стандартом «поза розумним сумнівом».
Посилання захисника на те, що Конституція України є обов'язковою для громадян України та осіб, що перебувають на території України, але не створює обов'язків для громадян іншої країни, котрі не перебувають на території України та що прокурором не надано доказів на доведення факту того, що на ОСОБА_7 покладено обов'язок дотримання Конституції України, не спростовують доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні цього злочину. Дійсно Конституція України діє лише на території України, і її положення стосуються лише громадян та осіб, які знаходяться на території України. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.6 КПК України кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другої цієї статті.
Доводи захисника про те, що місцевим судом допущено порушення права на захист ОСОБА_7 , оскільки відбулося опублікування оголошень про виклик обвинуваченої до суду, без відповідного підтвердження факту того, що обвинувачена прочитала ці виклики, оголошення (за відсутності зворотнього зв'язку), колегія суддів відхиляє.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрювана, обвинувачена, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч. 1 ст. 2971, ч. 3 ст. 323 КПК України).
Положенням ст. 2971 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (який інкримінується обвинуваченій ОСОБА_7 ) стосовно підозрюваної, яка переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошеній у міжнародний розшук.
Встановлено, що ОСОБА_7 є громадянкою російської федерації та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, а саме на території російської федерації.
В рамках досудового розслідування, вказаного кримінального провадження, ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України, 08.04.2022 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації та повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для її допиту як підозрюваної, однак остання не з'явилася до слідчого без поважних причин.
Крім того, у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для її допиту як підозрюваної, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваної у цьому кримінальному провадженні, однак остання не з'явилася до слідчого відділу без поважних причин.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також вручено захиснику підозрюваної - адвокату ОСОБА_6 , про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.
Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження визначальним є факт оголошення підозрюваної в міжнародний розшук, внаслідок ухилення без поважних причин від явки на виклик слідчих органів або суду.
Постановою слідчого від 04.05.2022, на підставі ст. 281 КПК України, підозрювану ОСОБА_7 оголошено у державний та міжнародний розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБУ у Хмельницькій області.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.05.2022, у справі № 686/10199/22, підозрюваній ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.06.2022, у справі № 686/10194/22, задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022240000000071 від 05.05.2022 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 133 від 17.06.2022 опубліковано повідомлення про здійснення стосовно підозрюваної ОСОБА_7 спеціального досудового розслідування та повістку про виклик останньої до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для проведення процесуальних дій з її участю, у тому числі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Факти численних викликів ОСОБА_7 , у порядку ст. 135 КПК України, підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваної ОСОБА_7 , у порядку ст.ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвоката ОСОБА_6 , якому відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрювані.
Відповідно до ч. 2 ст. 2975 КПК України повістки про виклик підозрюваної у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрювана вважається належним чином ознайомлена з її змістом.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику, на той час підозрюваної ОСОБА_7 , до слідчого/прокурора.
Після надходження провадження до суду обвинувачена ОСОБА_7 інформувалася також у всі доступні процесуальні способи для суду, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті суду Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а також публікувалися на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр». Крім того, про всі судові засідання інформувався захисник обвинуваченої.
Окрім того, повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого, повідомлення про підозру, обвинувальний акт, у тому числі у перекладі на російську мову, скеровано на офіційний сайт Державної Думи Російської Федерації, підтвердження про що містяться в матеріалах кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що і під час досудового розслідування, і під час судового розгляду були вжиті всі можливі заходи для належного повідомлення обвинуваченої та для дотримання її прав на захист та доступ до правосуддя.
З огляду на те, що державою Україною вживались всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_7 , як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, під час здійснення даного кримінального провадження був присутній її захисник - адвокат ОСОБА_6 , а тому колегія суддів вважає, що посилання сторони захисту на порушення права ОСОБА_7 на захист є безпідставним.
Щодо тверджень захисника про те, що стороною обвинувачення не з'ясовано чи особисто ОСОБА_7 голосувала за вказану постанову, чи довірила своє право іншій особі, чи була остання обізнана зі змістом рішення, за яке голосувала, чи не було дане голосування наслідком дотримання партійної дисципліни, колегія суддів відхиляє, оскільки судом встановлено, що саме ОСОБА_7 голосувала за вказані постанови.
Аргументи сторони захисту про те, що в діях обвинуваченої ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 110 КК України, відсутні докази наявності суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, з наведених в апеляційній скарзі підстав, колегією суддів відхиляються.
Суб'єкт вказаного злочину є загальним, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
В суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , будучи депутаткою Державної Думи Федеральних Зборів РФ, 15.02.2022 прийняла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де спільно з іншими депутатами підтримала постанову із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав та проголосувала «за». У подальшому такі дії депутатів Державної Думи призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно-визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація, під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці», здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Доводи апеляційної скарги про те, що між вказаною постановою та наслідками, які настали, знаходяться численні рішення і дії значної кількості осіб, які є безпосередньо вирішальними для настання таких наслідків, на відмінну від голосування ОСОБА_7 за прийняття спірної постанови, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена постанова Державної думи Федеральних Зборів рф була частиною злочинного плану, і сам факт її існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Дії рф призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінив кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Судом апеляційної інстанції порушень процесуального порядку збирання, наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження, не встановлено.
Підстави, визначені ст. 284 КПК для закриття даного кримінального провадження, на чому наполягає сторона захисту, на переконання апеляційного суду відсутні.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
На думку колегії суддів, у цьому провадженні надані відповіді на всі вагомі аргументи поданої апеляційної скарги.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , за обставин, викладених ним у апеляційний скарзі, відсутні.
Згідно з приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.
При обранні обвинуваченій виду та міри покарання судом ураховано визначенні ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують та обтяжують їй покарання.
Також, судом враховано, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, вчинила особливо тяжкий злочин, який за своїм характером представляє особливу суспільну небезпеку та призвів до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Передбачених ст.ст. 66, 67 КК України обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання обвинуваченої, не встановлено.
Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого злочину, особу обвинуваченої, позицію прокурора щодо призначення покарання, суд прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 3 ст. 110 КК України, у максимальному розмірі, з конфіскацією всього належного їй, на праві власності, майна на користь держави України.
З урахуванням наведеного, підстав для зміни чи скасування вироку, у межах апеляційної скарги, немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 лютого 2025 стосовно обвинуваченої за ч. 3 ст. 110 КК України ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3