Справа №587/3116/23 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гончаренко Л. М.
Номер провадження 33/816/33/25 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 184 КУпАП
Іменем України
15 травня 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 587/3116/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 02.11.2023, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1
визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 ,
установив:
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити через відсутність правопорушення, оскільки є недоведеним факт ухилення нею від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення навчання її неповнолітньої доньки, не було встановлено усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначений нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Постановою судді Сумського районного суду Сумської області від 02.11.2023 ОСОБА_3 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, і на неї накладене стягнення у виді попередження. Стягнуто на користь держави 536,80 грн судового збору.
Згідно постанови судді, ОСОБА_3 в період часу з 01.09.2023 до 23.10.2023 за місцем мешкання в АДРЕСА_1 , ухилялася від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не надає документи у повному обсязі Юнаківському ЗЗСО І-ІІІ ст., а саме надала ксерокопію свідоцтва про народження, яке не містить серії та номеру, тобто не відповідає оригіналу, що не дає змоги зарахувати дитину до закладу освіти, чим своїми діями порушує вимоги ЗУ «Про освіту».
Вислухавши доводи ОСОБА_3 , яка підтримала свою апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а завданнями провадження в справах є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП). При цьому правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов'язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).
Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити».
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_3 в період часу з 01.09.2023 до 23.10.2023 за місцем мешкання АДРЕСА_1 , ухилялася від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не надає документи у повному обсязі Юнаківському ЗЗСО І-ІІІ ст., а саме ксерокопію свідоцтва про народження дитини, яке не містить серії та номеру, тобто не відповідає оригіналу, що не дає змоги зарахувати дитину до закладу освіти, чим порушує вимоги ЗУ «Про освіту», ЗУ «Про повну загальну середню освіту».
Відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, а положеннями ст. 150 СК визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
В обґрунтування свого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суддя суду першої інстанції послалась на протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 913410 від 23.10.2023 (а. с. 1); звернення Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Юнаківської сільської ради до ВП № 4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області щодо сприяння у вирішенні ситуації (а.с. 2); роз'яснення Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації (а. с. 5-6); письмові пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 9-10).
Разом з тим, суддею суду першої інстанції не було проаналізовано належним чином вказані докази у даній справі.
Так, ч. 1 ст. 74 ЗУ «Про освіту» передбачено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (Електронна база), а згідно ч. 5 ст. 6 ЗУ «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Підставами для обробки персональних даних є: 1) згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; 2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; 3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; 4) захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних; 5) необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб'єкта персональних даних у зв'язку з обробкою його даних переважають такі інтереси (ст. 11 ЗУ «Про захист персональних даних»).
До того ж, за змістом роз'яснень, наданих директором Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 вбачається, що діюче законодавство не містить положень, якими отримання освіти, а також документів про освіту, ставилося б у залежність від факту надання чи ненадання суб'єктом персональних даних згоди на їх обробку, що суперечить висновкам суду про те, що даний доказ підтверджує доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Також не доводять факт вчинення вказаного правопорушення і наявні у матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на які послалась суддя як на докази вчинення ОСОБА_3 правопорушення щодо невиконання батьківських обов'язків, оскільки вказані пояснення лише констатують факт відмови ОСОБА_3 надати письмові пояснення та її відмову від підпису протоколу за ст. 184 КУпАП і жодним чином не доводять як вона ухилилась від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої доньки.
Крім того, суддею суду першої інстанції не було надано оцінки тому факту, що дитина має також батька, який повинен виконувати батьківські обов'язки, але протокол був складений тільки відносно матері ОСОБА_3 , хоч необхідний документ міг надати і батько. При цьому вказаний вище документ міг бути витребуваний в інтересах дитини і відповідним органом освіти чи іншим державним органом, що опікується правами дітей.
Зокрема, згідно ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. При цьому ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються тривалий час неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ від 26.02.2019№ 1-р/2019).
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання її винною у вчиненні правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі.
На підставі викладеного, оскаржувана постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження закриттю.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Сумського районного суду Сумської області від 02.11.2023 відносно ОСОБА_8 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов