Номер провадження 2/754/2127/25
Справа №754/17918/24
Іменем України
29 травня 2025 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач ТОВ «Фінпром Маркет» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та просить стягнути заборгованість з відповідача у загальному розмірі 20 208,60 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн., а також витрати на правичну допомогу у розмірі 3 500 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 27.04.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1142478, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6 000 грн. строком на 29 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 %. Вказаний договір підписано електронним підписом позивальника, створеного шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на вказану відповідачем електронну адресу. На виконання п. 1 договору позикодавець виконав свої зобов'язання та перерахував на банківську картку відповідачки грошові кошти у розмірі 6 000 грн., проте відповідачка в порушення умов договору, належним чином зобов'язання щодо повернення основних сум боргу за сплатою позики та заборгованості за відсотками не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 20 208,60 грн., що складається з: 6 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 14 208,60 грн. - заборгованість за відсотками. 26.10.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2610 від 26.10.2021, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 1142478 від 27.04.2021. Також, 03.04.2023 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали договір факторингу № 030423-ФК, за умовами якого позивач набув право вимоги до фізичних осіб боржників, зокрема за договором позики № 1142478 від 27.04.2021, а відтак позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.
23 грудня 2024 року ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, залишено без задоволення.
Від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого зазначено про те, що позивачем протиправно нараховано передбачені договором проценти за користування кредитом за період після 26.05.2021, оскільки договір позики було укладено на 29 днів, а відтак стягнення боргу за несплаченими відсотками поза межами такого строку є незаконними. Також відповідач вважає, що відсутні докази вчинення позичальником певних дій, які б свідчили про волю і бажання відповідача здійснити пролонгацію договору позики. При цьому, відповідач не була повідомлена належним чином про відступлення права вимоги за договором позики, а також відсутні докази направлення на адресу відповідача повідомлень від нового кредитора про викуп боргу.
Представником позивача надано суду відповідь на відзив, згідно якого вказує на те, що відповідачка до підписання договору, відповідно до п. 4.2 договору позики № 1142478 від 27.04.2021, вивчила договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті, при цьому їх суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення договору, при цьому також зазначено процедуру і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація). У зв'язку з зазначеним, позивач вважає доводи сторони відповідача щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами передчасними, оскільки таке нарахування здійснювалось відповідно до умов договору та додатків до них.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що 27.04.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1142478.
Відповідно до п. 2 договору позики, позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6 000 грн. строком на 29 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 %.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ст.ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів .
Отже, враховуючи положення зазначених статей, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
26.10.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2610 від 26.10.2021, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 1142478 від 27.04.2021.
Також, 03.04.2023 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали договір факторингу № 030423-ФК, за умовами якого позивач набув право вимоги до фізичних осіб боржників, зокрема за договором позики № 1142478 від 27.04.2021.
Відповідно до реєстру прав вимог № 2 від 26.10.2021 до договору факторингу № 2610 від 26.10.2021 та реєстру заборгованості до договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, вбачається, що позивач за вказаними вище договорами, набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 1142478 від 27.04.2021 на суму 6 000 грн.
У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту ст.ст. 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності з довідкою від 07.11.2024, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС», підтверджено прийняття до виконання платіжної інструкції, відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2019, укладеного між ТОВ «ФК ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів», та завершення платіжної операції на суму 6 000 грн. від 27.04.2021, при цьому отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 .
Варто також зазначити про те, що у поданому стороною відповідача відзиві на позовну заяву, відповідачем не заперечувався факт укладення договору та отримання від ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів» грошових коштів у сумі 6 000 грн.
Суд приходить до висновку про те, що позивачем ТОВ «1 Безпечне агентство з повернення кредитів» виконано в повному обсязі умови договору надання грошових коштів у позику № 1142478 від 27.04.2021 та надано грошові кошти відповідачу у розмірі 6 000 грн.
Позивачем виконані умови договору, а саме відповідачу надались кредитні кошти, у свою чергу позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у визначені договорами терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно з договором.
Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник має повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позивачем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідач порушив умови договору в частині неповернення кредиту та несплати відсотків за його користування та не виконав взяті на себе зобов'язання, тобто в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов'язань.
У відповідності до прохальної частини позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 20 208,60 грн., що складається з: 6 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 14 208,60 грн. - заборгованість за відсотками.
Пунктом 5 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX (набрав чинності 24.12.2023), внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, частину сьому статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено абзацом другим, згідно з яким у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX (набрав чинності 24.12.2023) встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що пунктом 2 договору позики № 1142478 від 27.04.2021 строк кредитування становить 29 календарних днів.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16:
- проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91);
- на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);
- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);
- на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18) (пункт 107).
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).
Отже, судом встановлено, що строк користування кредитними коштами на підставі п. 2 договору позики становить 29 днів до 25.05.2021, а відтак сума заборгованості за процентами за користування кредитними коштами становить 3 343,20 грн.
Таким чином, нараховані відсотки позивачем, починаючи з 25.06.2021 не підлягають стягненню з відповідачки, оскільки таке нарахування здійснено за межами строку кредитування.
Отже, вимоги позивача у частині стягнення суми позики в розмірі 6 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до стягненню, при цьому до стягнення підлягає заборгованість за процентами у розмірі 3 343, 20 грн.
Суд відхиляє доводи представника позивача щодо пролонгації договору позики, з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з що пунктом 2 договору позики № 1142478 від 27.04.2021 строк кредитування становить 29 календарних днів.
При цьому, строк кредитування та строк дії договору є різними поняттями.
Оскільки умови договору № 1142478 від 27.04.2021 відповідачем в частині його зобов'язань щодо погашення заборгованості за тілом кредиту не виконані, тому відповідно до п. п. 4.2 договору позики даний договір діє і на день ухвалення цього рішення, і діяв після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, тому на спірні правовідносини поширюється дія абзацу другого частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX.
З огляду на те, що абзацом другим частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом і продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, суд доходить висновку, що приписи п. 4.2 договору позики від 27.01.2021 щодо автоматичної пролонгації договору суперечать положенням абзацу другому частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» і не можуть застосовуватися та не можуть бути підставою для стягнення відсотків у період автоматичної пролонгації договору, адже додаткового договору про продовження строку користування кредитом сторонами не укладалося.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн. При цьому, позивачем надано суду копію договору про надання правової допомоги від 01.11.2024 акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 02.12.2024 за договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 6 000 грн. не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи. Крім того справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а отже не відноситься до складних справ.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, а також розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, суд вважає можливим зменшити розмір судових витрат та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 3 000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи по справі.
Таким чином, з відповідача на користь ТОВ «Фінпром Маркет» підлягає стягненню заборгованість за Договором позики № 1142478 від 27.04.2021 року в розмірі 9 343,20 грн., з яких 6 000 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 3 243,20 грн. - заборгованість за процентами.
Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 119,87 грн. судових витрат (9 343,20 грн. х 2 422,40 грн. : 20 208,60 грн.).
Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 551, 536, 559 610,629, 1046-1056 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики в розмірі 9 343,20 грн., судовий збір в розмірі 1 119,87 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
В задоволенні інших вимог позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» - код ЄДРПОУ 43311346, м. Київ, вул. Стельмаха Михайла, 9А, офіс 204.
Відповідач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено 29.05.2025.
Суддя Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б.